Війна не лише демонструє швидку еволюцію інженерної думки, виявлену в появі сучасної зброї, методах ведення бойових дій, формах комунікації і безлічі іншого, що змінює соціально-психологічний стан українського суспільства та й світового співтовариства, причетного до цього протистояння, а й демонструє не менш важливий розвиток художнього мислення, втіленого у творчості сучасних митців. Адже музика, як і будь-який інший вид професіональний людської діяльності (а надто – у час ідеологічного протиборства різних політичних систем), потребує постійного самовдосконалення форм, що й народжує чимало унікальних речей, за допомогою яких прогресивне людство рухається вперед, оновлюючи культурну, ціннісно-орієнтаційну базу, іншими словами – власну національну ідентичність.
Тому характерною ознакою сучасної України є поява нових засобів презентації національно-культурного єства, у змісті якого й відтворюється еволюція не тільки українського, а й світового культурного простору. І чи не найпереконливіше це виявляється у джазовому мистецтві, традиційно заснованому на етнонаціональній складовій, тобто всьому тому, що становить сутність будь-якого соціуму, незалежно від його географічного розміщення.
Підтверджує вище наведене й традиційний фестиваль «Аrt-jazz», місцем дислокації якого є Луцьк і Рівне. Він перетворює ці міста на яскраву подієву платформу митців із демонстрацією комплексу їхніх творчих здобутків у час офіційної паузи в концертному сезоні, охоплюючи, як правило, художньо підготовлене населення, що зосереджується навколо такого фестивального руху, яке й стимулює всі ті творчі дива, котрі відбуваються, як правило, під час демонстрації авторських програм.
Не став винятком і цьогорічний фестивальний захід «Art-jazz», система організації якого у Західному Поліссі вкотре перетворюється на демонстрацію широкої міжкультурної комунікації музикантів, нових концертних програм, спрямованих у переважній більшості на підтримку України у війні засобами мистецтва. Та й організовувався він до Дня її державної незалежності. Тож нинішні учасники – чи не найоригінальніші постаті українського культурного простору, що вагомо заявили про себе й у світовому мистецтві. У їхньому творчому доробку є унікальні композиції та організаційні здобутки, здатні це довести. Окреслю параметри кількох столичних представників.
Київський джаз-ф’южн-гурт «Hyphen Dash», заснований 2019 року (М. Бірченко – ударні; Є. Пугачов – гітара, бас; П. Майборода – клавішні; Д. Старцев – клавішні, FХ) являє собою художню платформу, що демонструє конгломерат джазу, хіп-хопу, електроніки та імпровізаційної музики. Його особливість полягає в органічному поєднанні джазової свободи з електронною пульсацією, роковою енергією та сучасною українською чутливістю, формуючи таким чином звук, який водночас є експериментальним, цілісним і живим.
Маючи в активі альбоми «Late» та «I Was Afraid Of Stone Rooms», що забезпечили учасникам колективу світову славу, вони вперше представили нову композицію «Ode of Gratitude» під час EХPO-2025 у Японії як музичну подяку за міжнародну підтримку України. Виступали музиканти і в Луцьку, натхнені схвальним відгуком місцевої публіки та гостей міста. Серед найпомітніших релізів – «Basement 626», записаний у Краматорську неподалік від лінії фронту, й кілька названих вище альбомів, що закріпили за гуртом репутацію одного з найоригінальніших джазових проектів України. У портфоліо – здобуте лише останнім часом Гран-прі «Вest Ukrainian Jazz Band 2025», Першої української джазової премії від Ukrainian Institute та Evrope Jazz Network, перемога в номінації «Артист року» на Jaqer Music Awards (2026) і запрошення до європейського туру в межах European Jazz Conference (2026) у Кельні (Німеччина).
Київський інструментальний квартет Yevhenii Dubovek Project (Є. Дубовик – клавішні, композиція; К. Черкашин – альт і сопрано саксофони, EWI; С. Дяченко – бас-гітара; І. Корнієнко – ударні, М. Титова – бітбокс, FXs; Катерина Авдиш – вокал) працює, як зазначено у його пресрелізі, на перетині jazz-fusion, neu-soui, ESM-jazz, електронної і класичної музики. Їхньою характерною ознакою є поєднання у творчості імпровізаційного джазу з «атмосферною» електронікою, складними ритмами та мелодійністю європейської джазової традиції. Виступи колективу відбувалися на численних фестивалях рівня Atlas United, Fusion Jams, V’YAVA Єднання, «Кураж Jazz», він також брав участь у музичних live-проєктах «Тотальний: Наживо», Blue Lizard та GRAM Live.
Зважаючи на те, що виступи митців відбулися в Луцьку та Рівному майже одночасно, беззаперечний інтерес у рівнян викликав, окрім названих, і джазовий квартет під керівництвом заслуженого артиста України Усеїна Бекірова (Київ – Львів, клавішні). Інші учасники – Р. Сарницькі (Польща, гітара), Д. Литвиненко – ударні, І. Закус – бас-гітара. У змісті власної творчості керівника ансамблю є поєднання etno-jazz, fusion, funk та елементів кримськотатарського й українського фольклору. Однак, якщо у філармонійних заходах рівня «Рівненські класичні резиденції» він (У. Бекіров) позиціонувався як композитор творчого тандему з народним артистом України, скрипалем-віртуозом Назарієм Пилатюком, якому й присвячувалася виконувана тоді композиція, базована на філософському осмисленні традиційної класики («Пори року»), то нинішня презентація продемонструвала його творчість як джазового композитора-виконавця.
Його музика поєднує сучасний джаз, тобто специфічну ціннісну художню систему з етнічними мотивами кримських татар, балканським, азербайджанським та українським фольклором, а відтак вирізняється формуванням нової художньої мови, базованої на локальному етносегменті континенту. Та й визначальною рисою творчості цього митця є потужна академічна освіта, результатом якої стали три концерти для фортепіано з оркестром (2019, 2020 рр.), Сюїта на 5 частин для камерного оркестру (2010 р.), 10 мініатюр для симфонічного оркестру, 12 джазових етюдів для фортепіано тощо. В його активі – різноспрямована музика до театральних вистав «Шинель» (Київський Молодий театр, реж. А. Білоус, 2020 р.), «Лісова пісня» (реж. А. Сеїтаблаєв, 2020 р.), вистави за мотивами кримськотатарських казок «Легенди Бахчисарая» (Київський театр юного глядача, реж. А. Сеїтаблаєв, 2021 р.), а також музика до кінофільмів «Бойові родини» (2019 р.), «1944» та «1944. Повернення», «TAN Qizarganda» (всі – 2020 р.), «Мубселя» (2021 р.) та музика й аранжування до саундтреку фільму «Мирний-21» (реж. А. Сеїтаблаєв, 2023 р.) тощо. Тобто він сам є найпереконливішою характеристикою універсальності сучасного музиканта, модель якого нам постійно демонструє Захід.
Цей колектив, до речі, у 2025 році представляв нашу державу на одному з найпрестижніших джазових фестивалів світу Javav Jazz Festival в Індонезії, довівши, що й Україна перебуває в авангарді новітніх мистецьких течій. Інакше кажучи, нинішня генерація митців, за допомогою якої оновлюється культурний код фестивалів, демонструє також нову модель композицій і форм інструментального виконавства, оригінальний пошук у підході до власної творчості й помітне розширення засобів художньої виразності – імпровізації.
Тому навіть дещо незвичні місця проведення основних виступів 27 серпня у Луцьку – Бізнес-простір на вулиці П’ятницька гірка, 2 (замість традиційного культурного комплексу замку Любарта) і Європейський дворик оригінального Музейного комплексу хмелярства і пивоваріння історичної Волині «Бергшлосс» та готель «Оptima Collection Бергшлосс» у Рівному 28 серпня (замість майстер-класів паркової зони «Лебединка» та виступів в Академічному музично-драматичному театрі чи спеціалізованому ресторанному комплексі «JAZZ», побудованому саме під цю подію) передбачили інший настрій і, відповідно, інших відвідувачів. Адже в західнополіському етнорегіоні вже давно сформувалося достатньо широке коло шанувальників якісного культурного продукту, здатне фінансово стимулювати подібні заходи.
І хоча нинішні рівненська й волинська презентації фестивальної програми, здавалося б, були дещо обмеженими за числом учасників, принаймні відсутністю традиційного обрамлення регіональними художніми колективами видатних інструментальних столичних груп, браком іноземних виконавців (окрім одного учасника у складі українського гурту), наявністю комплексних форм репрезентації музичного матеріалу, спрямованих на перетворення його у специфічне шоу в порівнянні з довоєнним часом, сутність художнього вислову, професіоналізм виконання, форма поведінки виконавців на сцені та й сприйняття музичного тексту публікою явно перевершували всі здобутки минулих фестивальних років.
Видається, що саме так і має звучати ця музика, тобто мистецький вислів вільної людини. І та аура, що огортала всі концертні виступи (година часу на презентацію програми кожною творчою групою), створювала незвичне відчуття того, що музика – це потужний культурний моноліт, здатний творити дива у консолідації публіки. Адже понад 200 слухачів у невеличкій локації просто неба згаданого вище Музею хмелярства історичної Волині (коли зникає відчуття сцени та зали, а слухач перетворюється на співтворця композиції власною реакцією на її основні параметри, стимулюючи й виконавця до творчого пошуку, чим і вирізняється джазова імпровізація) створили простір єднання художніх колективів і публіки. Тобто надали можливість скомпонувати специфічне «однодумне» суспільство, здатне помітно вплинути на національну ідентичність в її локальному вимірі, усвідомити себе частиною потужного світового культурного кола.
Може саме тому й джаз, як художня платформа, базована на національній етнічній основі незалежно від її конкретних географічних характеристик, є зрозумілим будь-якому слухачу. І саме він, цей вищий вимір творчого вислову, залишається універсальною мовою, здатною до взаєморозуміння. А відтак і завершення концертного «міжсезоння» стало якісним стартом для нового початку.
Нагадаю, що саме джазовий фестиваль, і цей зокрема, має принципову відмінність від будь-яких інших, подібних музичних імпрез, позаяк його мистецтво – це зовсім інша форма спілкування митця з публікою. Це – творчість, спрямована не лише на підготовленого слухача, а й не менш освіченого глядача, це новий культурний текст, за допомогою якого можна сформувати безліч речей, які не вдається створити в будь-якому іншому виді перформативних культурних практик. Це, врешті-решт, демонстрація творчої думки вільної людини, до якої прагне весь цивілізований світ!
Тож усі ті, які захоплюються цією оригінальною художньою формою творчого самовираження і були присутні на цих імпрезах, можуть ще раз подякувати за надзвичайно цікаві фестивальні заходи традиційним організаторам – С. Гембергу (Рівне) та С. Баковському (Луцьк) за вельми емоційні події, так потрібні в час війни!
Сергій ВИТКАЛОВ
Світлини надані автором статті
