«Арфами, арфами… йде весна» – 2019

133
Share Button

Упродовж 23–26 березня у Києві тривав ІІІ Міжнародний конкурс-фестиваль арфового мистецтва імені Вікторії Полтарєвої «Арфами, арфами… йде весна».

Ні для кого не секрет, що проведення в Україні мистецьких заходів міжнародного рівня зазвичай є результатом співпраці державних і громадських інституцій та доброчинців. Означений конкурс-фестиваль не став винятком. До його впровадження в життя долучилися Міністерство культури України, Національна всеукраїнська музична спілка, Національна музична академія України імені Петра Чайковського, Київський міський методичний центр закладів культури та навчальних закладів, Київська дитяча школа мистецтв № 5 імені Левка Ревуцького, Громадська організація «Мистецька ліга» та Асоціація арфістів України. Вже вдруге змагання підтримав італійський виробничий концерн, володар брендів «Salvi Harps» та «Lyon & Healy», надавши інструменти для конкурсних прослуховувань та призи для переможців. Також проведенню заходу сприяли фірма C. BECHSTEIN, музичне підприємство KOMORA та Міжнародний благодійний фонд Let’s help!

Не завадить також згадати і про тих фігурантів конкурсу-фестивалю, внесок яких зазвичай залишається поза увагою загалу, – це викладачі та батьки конкурсантів. Адже безпосередньою запорукою реалізації заходу стала саме їх титанічна праця, фінансова і моральна участь.

Виставка арф брендів «Salvi Harps» та «Lyon & Healy» у фойе Великого залу імені Героя України Василя Сліпака НМАУ

Відповідно до сучасної практики нинішній конкурс-фестиваль став заходом багатоскладовим, акумулювавши у своїх рамках низку важливих і цікавих для арфової спільноти акцій. Це, зокрема, виставка арф брендів «Salvi Harps» та «Lyon & Healy», Семінар-практикум для викладачів «Арфа в європейській культурі: педагогіка та виконавство», майстер-класи членів журі, зустріч у день закриття змагання його організаторів та членів журі з ректором НМАУ Максимом Тимошенко.

Яскравий старт конкурсу дав концерт-відкриття «Відлуння арфового століття», що пройшов у Великому залі імені Героя України Василя Сліпака НМАУ імені Петра Чайковського. Масштабність локації і поетичність назви мали свій символізм, адже нинішній, третій за ліком, конкурс імені Вікторії Полтарєвої припав на 100-річчя від дня народження цієї видатної арфістки, педагога, музично-громадського діяча. А що може бути більш щирим і витонченим виявом мистецької шани колегами по цеху, ніж концерт?

У цій меморіальній імпрезі грали члени журі і лауреати конкурсу-фестивалю 2012 та 2016 років. Це, зокрема, були члени журі Наталія Ізмайлова (голова журі) та Василь Візнюк (Україна), Віктор Хартабану (Німеччина), Людмила Фролкова (Росія), Ініта Нейланде (Латвія), Олександра Гумен (лауреат конкурсу 2012 р. і його незмінний директор), лауреати попередніх конкурсів-фестивалів Катерина Голуб, Анна Воронова, Дар’я Хорошун, Валерія Тихонова. Не перебільшу, якщо скажу: такого кришталево-блискучого звучання арф стіни Київської консерваторії ще певне не чули.

А що ж конкурс? Упродовж двох днів свої програми виконали 42 українських (Дніпро, Київ, Львів, Рівне, Харків) і 12 зарубіжних (Латвія, Молдова, Польща, Росія, Туреччина, Чехія) учасників, які змагалися у п’яти вікових категоріях (від 6 років до 20 і більше), та 8 ансамблів з арфою у складі (усі з України).

Члени журі Віктор Хартабану (Німеччина) та Ініта Нейланде (Латвія)

Гру конкурсантів оцінювало професійне міжнародне журі, до складу якого увійшли: концертуючий арфіст, професор Державної консерваторії Форальберга Віктор Хартабану (Німеччина), солістка Празького філармонійного симфонічного оркестру, викладач класу арфи Празької консерваторії та музичної школи і гімназії Ханна Мюлерова-Юзова (Чехія), викладач класу арфи, учениця Вікторії Полтарєвої Оксана Кузнецова (Португалія), солістка-концертмейстер групи арф Московського державного академічного симфонічного оркестру, викладач класу арфи в ДМШ Людмила Фролкова (Росія), солістка симфонічного оркестру м. Риги, викладач класу арфи Ініта Нейланде (Латвія), президент ГО «Мистецька Ліга», директор Школи Джазового та естрадного мистецтва, музикознавець Петро Полтарев (Україна), заслужений діяч мистецтв України, директор КДШМ №5 імені Левка Ревуцького Василь Візнюк (Україна). Вже втретє очолила роботу журі народна артистка України, голова Асоціації арфістів України Наталія Ізмайлова.

Отож із усього сказаного раніше можна дійти висновку, що для арфової спільноти України ІІІ Міжнародний конкурс-фестиваль став унікальною подією. Проте це лише констатація факту. Для того аби зрозуміти значення цього заходу для «побутування» арфи в Україні необхідно трохи заглибитися у специфіку життя нашої арфової спільноти.

Почнемо з того, що на цю так звану специфіку впливають суспільні і, як не дивно, суто мистецькі стереотипи. Не помилюся, якщо скажу: для загалу, зокрема і музичного, арфа асоціюється винятково з вишуканим вбранням, красивими лебединими жестами рук і салонним музикуванням. Елітарне мистецтво, недоступне для розуміння простому смертному… До такого сприйняття нас спонукає вся європейська історія арфи, зафіксована у живописних зображеннях: від фресок у гробницях фараонів до картин ХХ століття (згадаймо хоча б портрет української арфістки Елеонори Манзій).

Який наслідок це має для мистецької інтерпретації інструмента? Не беруся за узагальнення на європейських обширах, але в Радянському Союзі і країнах теперішнього пострадянського простору арфа тлумачилася і донині тлумачиться винятково як інструмент оркестровий, який надає кришталево-чарівної барви у відповідні моменти розгортання музичної драматургії твору. Відтак професійна реалізація музиканта-арфіста можлива лише в оркестрі – симфонічному (філармонійному, муніципальному тощо) чи оперному. Практика сольного чи камерного виконавства на цьому інструменті в українському мистецькому просторі, на жаль, не склалася. Запитаєте, чому? На це є свої, суто об’єктивні причини.

Зустріч організаторів конкурсу-фестивалю та членів журі з ректором НМАУ Максимом Тимошенко

Справа в тому, що арфа чи не найдорожчий у світі (напевне після органу) музичний інструмент. Нині вартість професійної концертної якісної арфи обертається в межах семизначних чисел. Отож гіпотетично, придбати сучасний музичний інструмент по силам лише потужним виконавським колективам. Але це гіпотетично. На практиці, жоден державний оркестр чи навчальний заклад не спроможний на цей вчинок. Відтак грають (якщо є кому) на старих зношених арфах радянського виробництва (до слова, і ці інструменти можуть коштувати до півмільйона гривень). Наголошу, що наразі йдеться лише про концертні інструменти. Але якщо торкнутися навчального процесу, одразу постає проблема інструментарію для дітей. Звісно, леверсні або кельтські арфи набагато зручніші для початкуючих музикантів, але коштують вони теж недешево. А діти, як відомо, ростуть і перехід до великого концертного інструменту неминучий…

Отож, у підсумку вимальовується не надто приваблива картина: навчатися гри на арфі в Україні дорого і безперспективно. Саме цей сумний висновок зумовлював особливості національного арфового ландшафту десятирічної давнини: викладання арфи фокусувалося винятково у культурних центрах держави (Львів, Київ, Харків), а загальний тонус мистецького життя обмежувався хіба що академічними концертами класу нечисленних викладачів цього інструмента.

Проте від 2009 року ситуація почала змінюватися. Сьогодні останні десять років у житті української арфової спільноти можна визначити як ренесанс. Поштовхом до нього стала поява Асоціації арфістів України (голова – Наталія Ізмайлов, заступник – Олександра Гумен). Серед творчих здобутків організації три міжнародні науково-практичні конференції «З арфою крізь час», меморіальні концерти, лекторії у рамках мистецького проекту «Різдвяна вітальня Наталії Ізмайлової» (автор Оксана Гриньова), Всеукраїнський конкурс арфістів пам’яті Георгія Гаазе і Міжнародний конкурс-фестиваль імені Вікторії Полтарєвої.

Паралельно набрало обертів арфове життя у Харкові. Від 2006 року тут розгорнувся потужний мистецький проект «Арфові барви» (художній керівник – Лариса Клєвцова, викладач ХССМШ), що реалізується через проведення окремих імпрез, майстер-класів, однойменних фестивалю і міжнародного конкурсу.

Поступово розширюється географія викладання гри на арфі в Україні: кілька років тому відновився клас у Дніпропетровській академії музики (викладач – кандидат мистецтвознавства доцент Олександра Гумен), гри на інструменті почили навчати у Рівненській дитячій музичній школі № 2 (викладач Ірина Гасратова).

Учасниці квінтету арф Ярослава Дмитрук, Злата Біль, Діана Баштова, Ясна Хранівська та Вероніка Білокриницька

До позитивів сучасного українського арфового життя варто зарахувати й те, що значно зросли класи арф у мистецьких школах Києва (йдеться не про спеціалізовану школу), розширився вік початкуючих музикантів. Останнє вочевидь є наслідком появи на українському ринку музичних інструментів маленьких леверсних арф, які за відносно помірну ціну постачають зарубіжні виробники.

Божена Іванишин (І місце в групі В)

І треба визнати, що в цьому процесі поступового, але неухильного розвою українського арфового буття міжнародний конкурс-фестиваль «Арфами, арфами… йде весна» відіграє роль потужного стимулу. Про це свідчать вже самі результати нинішнього змагання. Згадаймо, як блідо і невиразно виглядали українські конкурсанти три роки тому у Львові, під час другого конкурсу-фестивалю у порівнянні з польською групою арфістів. Тоді наші нечисленні перші місця сприймалися радше як випадковість. Нині ситуація змінилася: поруч із іноземними учасниками найвищі місця у чотирьох вікових категоріях із п’яти посіли й українські арфісти (з результатами можна ознайомитися на сторінці конкурсу у Facebook). Серед них, відзначимо студентку КІМ ім. Р. Глієра Анну Воронову (викладач Діана Корчинська), яка у порівнянні з попереднім змаганням піднялася з другого місця на перше, учениць Лариси Клєвцової у Харківській десятирічці Марину Мартьянову (група А), Єлизавету Раковську (група С) і Дарію Агапову (група D), які піднялися відповідно з четвертого і двох других місць, і вихованку Львівської спеціалізованої школи ім. С. Крушельницької Божену Іванишин (викладач Антоніна Колупаєва), котра знову, але вже в іншій віковій категорії, виборола перше (!) місце. Безперечно, ці перемоги – наслідок таланту, помноженого та копітку працю, учасниць змагання і грамотної педагогічної стратегії їхніх викладачів.

Володар Гран-прі Якуб Саділек (Чехія, група А)

Отож, повторюся, на мапі українського арфового життя конкурс-фестиваль імені Вікторії Полтарєвої займає свою важливу нішу. Він потрібен усім учасникам мистецького процесу. Для викладачів – це обмін педагогічним досвідом, для учасників – нагода побувати у сценічній ситуації (їх насправді не так уже й багато, особливо у наймолодших учасників із групи А), випробувати свої виконавські сили, адже не секрет, що для частини українських арфістів конкурс-фестиваль є трампліном до вже суто конкурсу «Арфові барви», що за півтора тижні розпочнеться у Харкові. Зрештою, він потрібен усім нам для того, аби зрозуміти, що насправді ми перебуваємо лише НА ПОЧАТКУ ШЛЯХУ до того справжнього арфового розвою, в якому учень, котрий опановує гру на арфі може вибирати собі інструмент із 10–20-ти, що знаходяться в аудиторії, коли арфіст не обмежений однорідним у стильовому відношенні репертуаром і коли він може реалізовувати себе і як педагог і як виконавець широкого профілю (соліст, ансамбліст, артист оркестру).

Володарка диплому ІІ ступеня у групі В Джошкун Туана (Туреччина)

Все ніби непогано. Але… Скажемо і про неприємне, вірніше загрозливе. Початкова мистецька освіта в Україні перебуває у стадії реформування. Мета змін суто прагматична – зменшити фінансові витрати у бюджетній сфері. Засоби її досягнення можна звести до відомої фрази: «до основанья, а затем…». Навчальні плани і програми перекроюють в сторону зменшення навчальних годин (а отже і педагогічного навантаження) і тотального спрощення. Згадаємо і про нове Положення про педагогічну атестацію викладачів закладів освіти сфери культури, яке принижує статус педагога, фінансово знецінює його працю, а в низці тверджень відзначається відверто корупційним підтекстом. Чи багато викладачів захоче працювати у державній мистецькій школі за таких умов? Не знаю. Та цілком може статися таке, що навіть за наявності бажаючих навчатися нехай і гри на арфі, можуть не знайтися ті, хто вміють навчати. А відтак, чи потрібен буде в Україні конкурс-фестиваль арфового мистецтва? Чи потрібен буде взагалі хоч якийсь виконавський конкурс? Питання – риторичні. Наразі скажемо: час покаже.

Р. S. Як і минулого разу менеджер фірми «Salvi Harps» в Україні Марія Софроні подарувала учасникам конкурсу-фестивалю чотири леверсні арфи. Три інструменти отримали українські конкурсанти з Дніпра, Києва та Рівного.

Спеціальні призи змагання від ГО «Мистецька ліга» – сертифікати на запис відео-кліпу та запис сольного аудіо-альбому – отримали володарі Гран-Прі: Мартін Саділек із Чехії (група С, викладач Ханна Мюлерова-Юзова) та українка Дарія Агапова (група D, викладач Лариса Клєвцова).

Валентина Кулик

Фото надала директор конкурсу-фестивалю Олександра Гумен

Share Button