Кармен виходить на арену життя

1
Share Button

У рік трьох ювілеїв (235 – від показу першої музичної вистави у Харкові, 140 – від утворення постійних оперних антреприз і 90 – від дня заснування Державної української опери) Харківський національний театр опери і балету імені Миколи Лисенка відкрив новий сезон фестивалем найкращих вистав за участю іменитих гостей «СхідОпера». Головними подіями десятиденного форуму вже стали гала-концерт його відкриття, вистава «Пікова дама» з володарем титулу «найкращий Герман світу» Володимиром Галузіним і прем’єра «Кармен»

Творцями нинішнього, п’ятого в історії харківського театру прочитання опери Жоржа Бізе «Кармен» виступили музичний керівник ХНАТОБу Віктор Плоскіна та режисер Армен Калоян. До того ж (небувала в опері річ!), одразу в двох «ролях» – сценографа-дебютанта на цій сцені й тореадора Ескамільо – постав соліст театру Олександр Лапін. До честі харківської трупи, «Кармен» репетирували два склади виконавців (деякі партії мають аж по чотири інтерпретатори), і про відмінності їхнього трактування образів, безумовно, з’явиться нагода говорити, щойно всі вони вийдуть на суд глядачів.

У контексті одночасності прем’єр за цим твором у трьох театрах України найактуальнішим питанням, розв’язати яке належить у цьому матеріалі, буде: яка ж вона, ця нова харківська «Кармен»? Диригент Віктор Плоскіна у виконавській концепції робив акцент на темі свободи та, до певної міри, «стихії Кармен» – натури дикунської і жіночної, неприборканої і ніжної, пристрасної, вольової і мінливо-зрадливої.

На фестивалі прем’єрою диригував Юрій Яковенко, який уже в увертюрі влучно передав оманливість тихої ходи долі, що, втім, легко виявляє здатність перетворитися на вихор, смерч лихої фортуни. Партитуру «Кармен» Юрій Яковенко розкрив у всій її контрастності: від елегійності й таємничості «нічного» інтермецо до третьої дії до бравурного фортисимо в куплетах тореадора.

Зауважимо, що в кожного з диригентів є і дещо відмінне у потрактуванні опери Бізе. Плоскіна явно тяжіє до більш пасіонарного стилю ведення оркестру. Яковенко ж відверто симпатизує мелодійній красі музики, надає можливість як солістам, так і слухачам, колисатися на її хвилях.

Режисерський образ вистави – це арена життя, корида як спосіб мислення щонайменше двох азартних героїв постановки (Кармен та Ескамільо) та як метафора конфлікту життя і смерті. Кольори харківської «Кармен»: шляхетний «грей», який при різному освітленні то просвічується, немов іспанська мантілья, то набирає нічної загрозливої густоти (це і гори, і мури кабачка, і акведук арени, на якій змагається із роком Ескамільо), та червоний, кармін – колір пристрасті, кохання, крові.

«Кармен» Армена Калояна закільцьовано у форму арени від першої до останньої дії. Символічно, що, почавшись із кориди, нею вистава і завершується. Образ кола подвоюється, множиться. Як, приміром, у свого роду магічному реквізиті – фамільній каблучці, яку закохана у Хозе Мікаела передає йому від матері з таємним сподіванням на заручини.

Мікаела - Юлія Піскун
Мікаела – Юлія Піскун

Мікаела у виконанні Юлії Піскун може претендувати на статус другої героїні вистави, адже їй під силу як найніжніша лірика, так і поривчастість, драматичний нерв у виборюванні коханого. Мікаела Юлії Піскун світиться земним «теплом», тимчасом як вогонь Кармен – немов бенгальський, – ефектний, однак холодний. Утім Хозе, не вагаючись, обирає Кармен і саме материнським перснем-оберегом благословляє свою кохану. Разом із канонічною за лібрето трояндою чаклунки-тютюнниці цей перстень стає символом змови Кармен і Хозе, знаком їхнього неподільного майбутнього.

Центральні партії в опері виконали Вероніка Коваль і Сергій Гонтовий – нові солісти ХНАТОБу. Гонтовий – за попередньою «пропискою» із «Донбас-опери», Коваль співала на київській, московській і петербурзьких сценах. Вони вже виконували партії Кармен і Хозе в інших постановках, проте саме нинішня робота поставила артистів перед новими професійними викликами.

Сергій Гонтовий у партії Хозе продемонстрував володіння усім арсеналом оперного співака: переконливий і музичний у речитативі, дохідливий у вокальному фразуванні, з красивими, без «форсажу» переходами від напрочуд мужнього (на рідкість для тенора) середнього регістру голосу до політних «верхів». А от Вероніка Коваль заявила своїм дебютом у Харкові про повний артистичний комплекс даних. Їй притаманні бездоганна французька вимова, випрацьована на уроках у Маріїнському театрі, красиве, сильне мецо-сопрано і особлива чуттєвість виконання партії. При тому, що над пластичним образом Кармен солістці ще треба попрацювати, загалом помітним є головне – вміння перебувати в образі, слідуючи за музичними імпульсами та хвилями.

За задумом Армена Калояна, Кармен – ніяка не «шляхетна» циганка, також немає у ній нічого «оперного» – жодних троянд у зачісці! Своєрідність Вероніки Коваль серед інших виконавиць Кармен – природність, спокійна впевненість у собі, але водночас – неприхована іронія щодо всіх героїв-чоловіків цієї опери. Очей не можна відвести від неї, коли під час вшанування Ескамільо, Кармен так просто, без манер, сидить і п’є вино, час від часу поглядаючи на тореро очима жінки, котра знає: він буде її чоловіком. Вероніка Коваль трактує Кармен як жінку – сплав плоті, непересічного характеру та долі.

Кармен - Вероніка Коваль, Хозе - Сергій Гонтовий
Кармен – Вероніка Коваль, Хозе – Сергій Гонтовий

Згадуючи попередню версію «Кармен» у харківському театрі (режисер – Володимир Лукашев), зауважу, що в ній, зокрема, була ідеальна «розводка» на музиці виходу тореадора, суперника Хозе, – він буквально виринав над натовпом у музично-кульмінаційний момент напруженого очікування глядачами свого кумира. У постановці Армена Калояна Ескамільо з’являється на кону в той момент, коли в музиці цю появу вже було проакцентовано, від чого сама подія, у світлі рампи власне музичного театру та його засобів, трохи розмивається. Разом із тим, Армену Калояну вдалося ефектно та драматургічно влучно «підзвучити» куплети Ескамільо азартними й ритмічними вигуками натовпу, що надає сцені класичної опери такої доречної і зрозумілої кожному в залі аналогії із поведінкою уболівальників на футбольному полі.

Ескамільо – Володимир Козлов – молодий, стрункий, чарівливий, саме такий, який відповідає концепції режисера, наче щойно зійшов з афіші кориди. Щоправда, саме ця молодість стала на заваді ідеальному звучанню голосу співака у широкодіапазонній партії Ескамільо та особливо у всесвітньо популярних куплетах тореро. Саме мужності, драматичного відтінку вокальній іпостасі Ескамільо поки що бракує.

Четвірку контрабандистів-друзів авантюрної Кармен втілили у прем’єрі Олена Старікова, Олеся Мішаріна, Володимир Єфименко та Сергій Леденьов. Вони, як, до слова, і Микита Маринчак у партії сержанта Моралеса, приємно потішили очі та вуха публіки молодістю і вокальною злагодженістю ансамблю (особливо бурхливе сприйняття зали викликає квінтет контрабандистів із другої дії вистави!). І все ж, найповнішим комплексом сценічних даних: голосу, вдячної фактури, акторської свободи та пластичності – вирізняється серед усіх Олеся Мішаріна.

Згідно з концепцією режисера, тему контрабандистів виокремлено як одну з провідних у постановці. Їхнє середовище – це символ віри Кармен, її програма ризику та свободи без меж. Саме тому стільки уваги Армен Калоян приділив композиційному малюнку мізансцен із контрабандистами. От, на початку акту в горах ці «трударі» живим нескінченним ланцюгом проходять перед очима, несучи зброю і важкі тюки. На якусь мить вони зникають лише задля того, щоб незліченною ватагою прорватися крізь браму скель із глибини сцени й заповнити собою весь простір (хор театру під керівництвом Олексія Чернікіна).

koval-gontovyi

Секстет контрабандистів, Кармен і Хозе вирішено Арменом Калояном як завуальовану пародію на епічні постаті на заході сонця, що трапляються у «вестернах». Та й костюми Олександра Лапіна у цій дії (особливо довгополі плащі таких стильних злочинців!) дають відчути корпоративну гордість і тривожно-піднесений настрій «бійців невидимого фронту». Саме тут образ Кармен зазнає прикметного візуального розвитку. Це вже не гітана з розпущеним волоссям у напівпрозорих спідницях, а «зібрана» амазонка з кобурою на стегні та у високих мокасинах. Весь її вигляд промовляє: циганський маскарад у відділку жандармерії лишився позаду, так само як і вщухло кохання до Хозе, – тепер Кармен цікавить лише Ескамільо, квінтесенція мужності та боротьби.

Як драматичний актор і режиссер, Армен Калоян особливо знається на пластичній культурі артиста. Тому в «Кармен», де всі герої – ризикові гравці з долею – він зрежисирував солістам сцени фехтування, бійок, експресивні випади. Дух перехоплює від сцени приборкання бунту тютюнниць жандармами у першій дії. Коли ланцюг жінок у яскравому цивільному вбранні бурхливо напосідає, волає, намагається пробитися крізь живу огорожу з солдатів, одягнутих у «мілітарі», здається, ми знову переживаємо події нещодавнього минулого (та й уся ця енергетика майдану так вдало відчитана в катастрофізмі музичної характеристики епізоду Жоржа Бізе!).

Сутичка між тютюнницями й жандармами
Сутичка між тютюнницями й жандармами

Балетмейстер Олена Розіна попрацювала над хореографією фламенко не тільки з артистами балету, але й із вокалістами (особливо у «Хабанері» Кармен і картині гуляння контрабандистів у Лілас Пастья). Полегшують такі сценічні завдання і костюми – далеко не історичні, а, скоріше, модерні та водночас модні, проте з елементами стилізації «під Іспанію». Щоправда, два фінали – другої і третьої дій – виглядають, хоча й ефектними, проте однотипними з огляду на пластичну партитуру. Передати її двома словами можна так: «Хозе нападає і виграє»! Утім якось важко повірити в те, що цей за сюжетом баскський солдат-салага так вправно і по-суперменському вкладає ліворуч і праворуч то бувалого капітана Цунігу (яскрава вокальна та акторська робота Юрія Кудрявцева), то бравого тореадора Ескамільо.

Цуніга - Юрій Кудрявцев, Кармен - Вероніка Коваль
Цуніга – Юрій Кудрявцев, Кармен – Вероніка Коваль

Окрім теми контрабанди, третя дія вистави на повну силу виявляє тяжіння режисера до містичного акценту в «Кармен». Тому дует Фраскіти і Мерседес, арія Кармен і їхній ансамбль стали певною змістовою кульмінацією вистави. Доля Кармен передбачена нею у картах: «Обом смерть». Засобами світла і дії живої маси артистів хору у костюмах-трансформерах арія трагічного передчуття Кармен відіграється в інфернальному жанрі. Проступають диявольські риси пейзажу: трагічну вертикаль задають червоні водоспади або селеві потоки у горах. Постаті контрабандистів «перетворюються» на кам’яні валуни. Коридор життя Кармен звужується, наче у вирву, символічно засмоктує героїню її кохання та неминуча зрада Хозе… Зрозуміти цю метафору можна й інакше – оточення Кармен, сам спосіб її життя, – то наче мур, об який судилося розбитися волелюбній красуні-гітані.

Остання дія «Кармен» є тріумфом режисера, сценографа і двох головних солістів. Після урочистого проходження пікадорів із хоругвами та бандерільями серед вуличного натовпу, на очах у глядача раптово відбувається засліплюючо ясна підміна змісту подій. Арена, яка щойно була десь там, іззовні, всією своєю ненажерливою пащекою, усім амфітеатром, що прагне крові, розвертається до Кармен і Хозе, переноситься у їхні душі. Тут постаті героя і героїні з їхніми такими несумісними прагненнями остаточно і контрастно вимальовуються на тлі кратера локального кармінного кольору.

Хозе – Сергій Гонтовий у цій сцені не вимолює у Кармен – Вероніки Коваль кохання, вірність, постійність, – його голос лунає трохи епічно, передаючи музику покинутості, високого смутку і наче віщуючи біду. Чаша життя Кармен переповнена кров’ю, ось-ось вона захлинеться нею, так само як значно раніше вже зробила трагедійна героїня Аліси Коонен у Камерному театрі – Федра, котра в екзистенційній боротьбі з фатумом захлиналася у потоках «крові» шлейфу своєї сукні.

Щодо образу Кармен під фінал, то вона немов прагне вибілити себе. Урочистий білий колір сукні, мережива мантильї і гребінця Кармен так недовго, але символічно перегукуються із парадним вбранням Ескамільо…

Ескамільо - Валерій Козлов
Ескамільо – Валерій Козлов

Фінал вистави Армена Калояна імпонує аскетичністю і водночас масштабністю, що виводить глядача на цілу панораму асоціацій. Перед нами самі Кармен і Хозе, поза будь-якої предметної чи історичної атрибутики. Звістка про перемогу Ескамільо лунає з-поза арени, наче відгомін життя, що вже відвирувало для цих двох. Не варто шукати психологічної мотивації тому, як Кармен, котра щойно лихоманливо шукала виходу з пастки, влаштованої Хозе, раптом обертається і йде назустріч власній смерті, – вона ж у цій постановці містик! Кармен-бо добре відомо, що віщування карт спростувати неможливо. «Вільною жила, вільною й помру», – вихоплюється з вуст тріумфаторки в останню мить буття.

Горда, неприборкувана Кармен розриває усі стосунки з Хозе навіть ціною життя і кидає йому під ноги найсвятіший символ – їхню спільну каблучку. Скільки презирства, нищівного ставлення до покинутого коханого в детально розробленій Веронікою Коваль вокальній партії у завершальній сцені! Пластика й міміка органічно розвивають характеристику Кармен безжальної, Кармен, яка прагне крокувати життям, не обертаючись. Проте Хозе зупиняє її рух. І от уже він тримає свою Кармен у смертельному, метафізичному кільці обіймів. Хто ці двоє? Відставлений Коханець і Одвічна Коханка…? «Бик» і «Тореро»..? Замовник і Виконавець незримого Провидіння?..

Нове втілення «Кармен» безумовно є свідомо авангардним, із геть не живописно-ілюзорною, а конструктивною сценографією і режисерською спробою вийти за окреслені лібрето межі у море авторських асоціацій на тему «Кармен і фатум». Це особливо стає зрозумілим у порівнянні з попередніми прочитаннями опери Бізе на історично першій оперній сцені України.

Єдине, чого можна побажати цій цікавій і стильній роботі в подальшому сценічному житті, так це ініціативнішого розкриття свого акторського потенціалу більшістю солістів. Тільки тоді у каркасі режисерської думки, матеріалізованої у сценографії і мізансценах, крізь тканину геніальної музичної драматургії французького «вериста» Жоржа Бізе заб’ється справжнє живе серце театру.

Юлія КОВАЛЕНКО

Фото Олександра ШАХМАТОВА

Share Button