«Космічне сходження» Руслана Каширцева: Musica mundana чи musica humana?

85
Share Button

6 квітня в Органній залі Харківської обласної філармонії, напередодні Дня авіації і космонавтики відбулася прем’єра ораторії, створеної з ініціативи Суспільного комітету «Харків ракетно-космічний». Це – об’єднання тих, хто свого часу доклав зусиль, щоб сьогодні космос став для нас частиною повсякденності

«Натхнені космосом» – таку назву мала видана комітетом збірка віршів, яка була запропонована молодому харківському композитору Руслану Каширцеву для музичного втілення. Із множини рядків, сповнених тепла, інколи навіть трепету, любові та відданості своїй справі, композитор зробив «поетичний колаж», з’єднавши у чотиричастинну композицію різні вірші ветеранів вітчизняної космічної індустрії: В. Войчунаса, Г. Железняка, А. Полонського, К. Попова, Г. Тупало. Їхній непідробний, хоч дещо пишномовний тон висловлювання (а як інакше передати відчуття від незбагненного грандіозного явища, що є частиною твого життя й роботи?) налаштовував не на створення умоглядної музичної світобудови – того, що середньовічні філософи називали Musica mundana, а окреслював масштаб людей, що торують шлях у космос. Саме їхнє «космічне сходження» і відтворюється в ораторії Руслана Каширцева.

У виконанні симфонічного оркестру філармонії, хору та солістів – Ольги Юріної (сопрано), Олександри Кузьміної (мецо-сопрано), Олексія Конорова (тенор) і Володимира Єфименка (баритон) – під орудою диригента Олександр Голобородька динамічна двадцятихвилинна композиція представила різні прояви взаємин людини з космосом. Так, перша частина, що відкривається урочистим вступом оркестру, є своєрідним гімном, що звеличує космос і людські досягнення, пов’язані з ним. Музика сповнена відчуття свята (хор вступає зі словами «Космос, феєрія безодні та світла!»). У партіях солістів (тенор та баритон) і хору домінує рух вгору та фіксація найвищих нот, що передає прагнення до все нового й нового.

Ефектним є перехід від першої частини до другої. Раптово фрази тенора стали звучати у тиші, привертаючи до себе усю увагу: «Все небо гуркоче!.. Це старт!..» Між репліками тенора лунають урочисті фанфари, і ось ми немовби стаємо свідками запуску ракети: від максимально тихого до надгучного нюансу (від ppp до ffff ) лунає ефектне соло двох барабанів, тремоло яких змушує затамувати подих в очікуванні. Поступово їхня звучність стихає, а ми ніби потрапляємо у невагомість: ледь чути довгі ноти у дерев’яних духових і струнних інструментів. М’яко й фантастично звучить арфа, ледь чутні іскристі перегукування дзвоників передають стан «примарності», зігрітої ласкавими інтонаціями в партіях сопрано та мецо-сопрано. Такий собі напівреальний «космічний пейзаж»…

Космонавт Валентин Бондаренко

Піддавшись зачаруванню музики другої частини, слухач несподівано потрапляє у зовсім іншу сферу наступної третьої частини. Порядку та гармонії протистоїть жах руйнації. Музика сповнена «ламаних» мелодичних рисунків, «рваного» ритму. Контрастом до попередньої частини є вже сам початок: таємничо-зловісний шепіт хору, що скандує одну й ту саму фразу: «Нікого не звинувачуйте, я сам винен». Це – останні слова харків’янина, члена першого космічного загону СРСР Валентина Бондаренка, який трагічно загинув через нещасний випадок під час підготовчих випробувань.

Музика й обраний для неї текст не дають шансу залишитися байдужим до неминучих трагедій, пов’язаних із підкоренням космічного простору. Проте це – не музика жалоби. Вона про біль, про жах страшної смерті, але не про відчай. Саме тому зловісна партія хору поступово набуває героїчних рис; партія баритона як виразника не загального образу людини, а персонального, індивідуального образу героя, від початку сповнена вольових інтонацій. Сила руйнування не зможе протистояти силі творення, прагнення. Тому так природно сприймається початок фінальної частини.

«Перевернувся піщаний годинник», – тихо, проте твердо співають чоловічі голоси хору. «Пора просіяти пилинки часу: прибрати непотрібне…» Тривоги та потрясіння змінилися спокоєм і вірою у Мету. Момент сходження, космічного сходження, стає життєвим принципом. Це музика відновлення, вона про початок, про надію на майбутнє. Попри таке серйозне образне навантаження, вона все ж не втрачає легкості й краси. Наприклад, на словах «Сяють білі перлини! …перлини пам’яті!» це фантастичне сяйво передається то ефектним застосуванням дзвона та дзвоників (знайомих уже з другої частини), то раптовими «спалахами» світла у всього оркестру. Завершується ораторія піднесено-урочисто, полишаючи слухача з почуттям радості, світла і, як не крути, віри.

Олександр Голобородько та Руслан Каширцев

Якщо замислитися над питанням чим для людини став космос, відповідь, мабуть, буде приблизно наступною… Супутники повідомляють нам про метеоумови, скеровують курси літаків і кораблів, а супутникове телебачення щодня рятує від нудьги мільйони людей. Про космічні подорожі та вторгнення інопланетян знято безліч фільмів, що користуються високим попитом; космос став частиною масової культури. Ми милуємося високоякісними знімками зірок, планет і галактик, навіть першими фіксаціями зображення чорних дір. Хтось купує квитки на політ у космос, а дехто навіть розглядає варіант щодо переселення на Марс. Та існує зовсім невелика частина суспільства, для якої космос став невід’ємною і серйозною частиною життя ще зсередини минулого століття.

Космос дивує нескінченністю, складністю і загадковістю, але людина дивує нас цим же, і немає кінця у пізнанні як першого, так і другого «об’єктів» спостереження. Ораторія «Космічне сходження» Руслана Каширцева стала і відображенням історичних етапів підкорення космосу, і музикою про людей, що брали участь у цих етапах. Вона діє, впливає, підкорює відкритістю й динамізмом. І дає нам натхнення та надію: як на вітчизняне музичне, так і на космічне майбутнє.

Ангеліна МАМОНА

Фото Василя ЛОЗИНСЬКОГО, Володимира МАЛКУША, Анатолія БОСЕНКА і надані автором статті

Share Button