sed-kontra

Маяковський, машина, Марина, балерина, драбина… Ааааа!.. Я не божеволію, і це не безглуздий каламбур. Просто Лабораторія музики і театру «Sound. Voice. Silence» дозволила зазирнути на територію власних творчих експериментів у рамках ХХVII Міжнародного фестивалю «Київ Музик Фест-2016»

З деякими із запропонованих творів слухачі мали змогу познайомитися у 2015 році (22 жовтня – перший досвід Лабораторії музики і театру). Цього разу, вже у доповненому та значно переосмисленому вигляді, програма внесла особливу фарбу у переважно академічний контекст фесту.

Організатори проекту – Sed Contra Ensemble, створений у 2013-му за ініціативи молодих композиторів Сергія Вілки, Віталія Кияниці й Андрія Мерхеля, та Новий драматичний театр на Печерську на чолі з художнім керівником Олександром Крижанівським.

Інтерес до концерту, що об’єднав дві епохи – початок ХХ і початок ХХІ століть, підігрівався іменами авторів. Ви давно слухали твори Артура Лур’є чи Івана Вишнеградського? А тут зазначені автори Сергій Зажитько, Іван Вишнеградський, Артур Лур’є, Андрій Мерхель, Михайль Семенко, Фредерик Ржевскі, Марина Цвєтаєва, Сергій Ярунський. Що саме являє собою «Монолог» Марини Цвєтаєвої, указаний серед творів, які виконуватимуться? Його співатимуть (Sound), читатимуть (Voice), а може мовчатимуть (Silenсe)? Вечір обіцяв бути насиченим інформацією та емоціями. Вирішили – йдемо!

Артур Лур'є
Артур Лур’є

До зали Національної спілки композиторів підіймаємося під «культурний» гамір: залишилося 10 хвилин до концерту, а перед дверима все ще стоїть натовп. Як вимагають того норми пристойності, вхід до Лабораторії можливий лише з безпосереднього дозволу дослідників. Тож усі терпляче чекаємо.

Знаєте, завжди так приємно, коли у концертній залі зайняті усі сидячі й навіть стоячі місця! Це дає змогу застосувати до згаданої події епітети «важлива», «очікувана», «знакова». Часто на таких заходах зустрічаються особливо «зацікавлені» у 3D-сприйнятті та надміру емоційні слухачі, про що свідчать викрики: «Та сядьте вже на місце… Відсуньтесь! Пригніться! Через вас не бачу сцени!..» Так було й цього разу.

Із виходом чарівної ведучої-блондинки у розкішній червоній сукні (Тетяна Зеленська) слухачі затихли й повітря пронизало чітко артикульоване «Доб-ро-го ве-чо-ра!» За ним – стандартна преамбула в нестандартній «рубленій» манері та слово кураторів (Олександр Крижанівський і Андрій Мерхель).

Музично-театральне дійство оголошено відкритим! У залі – «Наш марш» Артура Лур’є на слова Володимира Маяковського. Гімнастичні вправи читця у шкірянці й береті (Олександр Васін) і дівчини в червоній хустці (Тетяна Зеленська), піднесена патетика викладення, нарочита урочистість перенесли у 1920-ті роки. Все напрочуд добре відтворювало дух епохи.

Сергій Зажитько
Сергій Зажитько

Коротка пауза перед наступним номером, сприйнята як перформанс (пересування рояля двома композиторами), і ось на сцені вже сидить тубіст (Тихон Шуляк), поруч – солідний чоловік у чорному й тендітна балерина. Якщо хтось іще не вгадав, то виконують твір українського постмодерніста Сергія Зажитька. Сьогодні це – старший із «Батюків» композитора – «Збігнєв Батюк» 1998 року народження (сімейство ще має молодших – Нестора, Сару та Луку). Класичні балетні па на фоні безглуздої сварки туби і «музиканта-крикуна». Хтось зрозумів що це: провокація, пошук сенсу, а може – його відсутність?

Марш футуристів, яким відкривався концерт, отримав своєрідне продовження у творі Івана Вишнеградського «Хід життя». Під яскраво картинну музику (фортепіано і туба) візуалізується ідея «Ходу»: головне – не забувати мріяти, життя є мрією, до якої треба піднятися. Не дарма ж від самого початку концерту на сцені стоїть драбина. Благо, стеля зали Спілки композиторів, до якої тягнувся читець, невисока, а драбина – стійка, тож під час виконання твору ніхто не постраждав.

У дусі авангардних пошуків звучали й твори сучасних українських композиторів Андрія Мерхеля «***» і Сергія Ярунського «Атавіза».

Андрій Мерхель
Андрій Мерхель

«***» Андрія Мерхеля був загадкою ще від початку вечора, нею і залишився. Асоціації, що він викликав, дуже різноманітні. Наприклад, до прослуховування виникла думка, що це – творчий портрет Цезаря Кюї. Адже збіг назви твору та псевдоніма критика стовідсотковий – ***. Вже у процесі виконання «***» в пам’яті зринула казочка Сергія Прокоф’єва «Петрик і Вовк», але відмінності з’явилися серйозні. Таке собі знайомство з інструментами відбулося (віолончель, кларнет, фортепіано, флейта), читець присутній, а де поділися казка, зміст? Текст читця формують сухі вказівки як і кому грати, а партії музикантів – загальні форми руху. Виникає смислова пустота. Чи не нагадує це «пустотний текст» безсловесного вірша поета-ліанозовця Ігоря Холіна «***»? Як результат, можна говорити про парадоксальний симбіоз багатовекторної алюзійності та абсурдистської нісенітниці. Свобода форми й змісту дала волю імпровізації: нарешті той самий невчасний дзвінок телефона із зали отримав не лише реакцію з боку сусіда, а й ввічливе «Спасибо!» зі сцени (дякуємо чтиці Марії Хомутовій за оперативність).

Футуристична гра слів від Михайля Семенка у поєднанні з епатажним змішанням стилів і жанрів музики Сергія Ярунського та прекрасним виступом чтиці Марії Хомутової залишили позитивне враження від «Атавізи» (квартет-містерія для читця, фортепіано, флейти, віолончелі). Напередодні прочитаний тлумачний словник так і не відповів, що таке ця атавіза. Натомість знайшовся атавізм – поява в нащадків ознак, що були властиві їхнім далеким предкам. Може це і є основою назви Семенка, та й про предків у вірші згадувалось: «Сиві прадіди забуті/ В грудях встануть враз». Як би там не було, «Атавіза» – лише один із п’яти віршів поета (розташований останнім), які вподобав Сергій Ярунський для свого твору. Разом зі зміною цих різнохарактерних строф поставав калейдоскоп жанрів і стилів: тут марш, пісня, квазівальс, звуконаслідування (фиркання, шикання, дмухання, тупіт). Виглядало цікаво!

Сергій Ярунський
Сергій Ярунський

Ліричним центром концерту, а разом із тим матеріалізацією третьої складової у назві проекту (Silence – тиша) став «Монолог» Марини Цвєтаєвої (використано фрагмент із листа Марини Цвєтаєвої Нікодимові Плуцеру-Сарні). Яскраве світло прожектора, чутливе тріо фортепіано (Віталій Кияниця), кларнета (Дмитро Пашинський) і читця (Тетяна Зеленська). Вуста беззвучно промовляють слова «Я вас больше не люблю», підкріплені жестами, потім чуємо текст листа – і знову тиша. Тільки плавні порухи жіночих рук кричать про кінець кохання. Дивне відчуття з’явилось, наче мимоволі зазираєш у чужу душу. Останній акорд не встиг відзвучати, а за вікном, наче заздалегідь підготований – сигнал машини. Обірвався… Буденність сучасного життя повертає відчуття реальності.

Останній твір програми – зразок американського мінімалізму «Соming Together» Фредерика Ржевскі з позначкою «прем’єра в Україні» (до слова, у 2015 році цей твір значився у програмі Лабораторії музики і театру «Sound. Voice. Silence». Досвід № 1). Порівняно з класикою мінімалізму (Террі Райлі, Стівен Райх), «Coming Together» виглядав дещо спрощеним, але не менш цікавим із різних точок зору. Щоправда, репетитивна техніка, фактично без зміни паттернів, трохи втомила слухачів. Безкінечно повторювалися фрагмент тюремного щоденника Сема Мелвілла, ритмічна фігура, метання жінки з одного кінця сцени в інший. Усе це створювало відчуття замкненого простору, внутрішньої тривоги та паніки. «I think the combination…», перша хвилина, п’ята, сьома, п’ятнадцята, незмінний ритм, замкнута мелодична фігура в низьких регістрах, темп поступово пришвидшується, динаміка зростає, «І read much, exercise, talk to guards…», «І read much, exercise…», «І read…» – кінець. Близько 19 хвилин наростаючої напруги позаду, і публіка видихнула з полегшенням.

Фредерик Ржевскі
Фредерик Ржевскі

Ну, що ж, от і все! Можна тільки висловити подяку всім, хто має стосунок до проекту за чудовий вечір. Це Sed Contra Ensemble у складі: Катерина Рябова – скрипка, Жанна Марчинська – віолончель, Сергій Вілка – флейта, Дмитро Пашинський – кларнет, Тихон Шуляк – туба, Віталій Кияниця – фортепіано. Спільно з Новим театром на Печерську: Тетяна Зеленська, Марія Хомутова, Олександр Васін – читці; Олександр Крижанівський – режисер; Ольга Кебас – пластичне рішення. Куратори проекту – Олександр Крижанівський, Андрій Мерхель.

«Спасибо! Аплодисменты в зале!» (цитата з твору Андрія Мерхеля «***»).

Альона КУШНІРУК

На головному фото – Sed Contra Ensemble