Нещодавно Київська муніципальна українська академія танцю провела кілька звітних концертів на сцені як свого учбового закладу, що на Троєщині, так і на кону Національної опери України імені Тараса Шевченка й Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей і юнацтва

Тож із-поміж рясного сузір’я класичних і сучасних хореографічних композицій педагогів КМУАТ імені Сергія Лифаря і безпосередніх інтерпретаторів їхніх сценічних творчих задумів – учнів і студентів – хотілося б виокремити найзнаковіші роботи.

Насамперед, слід закцентувати увагу на прем’єрі, приуроченій до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка, що має назву «Українська сюїта» (музика Костянтина Данькевича) у виконанні студентів І–ІІІ курсів відділень класичної і народної хореографії, у якій солістами виступили Ольга Скрипченко та Руслан Авраменко (робота і хореографія заслуженого артиста України Дмитра Клявіна й Руслани Самойленко). Підкреслимо, що «Українська сюїта» сприймається глядачем як цілісний одноактний балет, як гімн коханню, котрий усуціль пройнятий сангвіністичною енергетикою і насичений розмаїттям яскравих хореографічних образів. А ще – мажорним зарядом звукової музичної палітри, котру сучасний глядач-слухач не так уже й часто подибує у нинішній сценічній хореографії, як і в строкатій симфонічно-камерній музиці загалом. Тож, відповідно, у цьому і вбачається заслуга постановників і виконавців згаданого твору.

Що ж до класичного адажіо з балету «Лісова пісня» Михайла Скорульського (хореографія Вахтанга Вронського), то слід укотре підтвердити невмирущість феєрично-вишуканих, художньо довершених образів драматургічного шедевра геніальної Лесі Українки, який щоразу хвилює вдячних глядачів до глибини душі своїм бездоганно-сценічним втіленням і концептуальністю вирішення. А от майстерність виконання – то вже велика заслуга викладача Академії танцю, лауреата міжнародних конкурсів артистів балету Наталії Хоменко, а також педагога й режисера концертної програми Владислава Солдатенка.

Якщо класифікувати-аналізувати творчий доробок Наталії Хоменко, то слід зауважити, що її стиль як педагога-хореографа позначений технічною досконалістю, пластичною вишуканістю й елегантною сценічною грацією, чіткою характерністю художніх образів, що втілюють на кону вихованці академії. Приміром, те чітко проглядається у таких її роботах, як варіації із балетів «Пахіта», «Баядерка» Людвіґа Мінкуса (виконавиця Ольга Скрипченко), «Донька фараона» Цезаря Пуні (Дарина Миргородська), «Класичному па-де-де» Адольфа Адана (Тетяна Колісник), фрагменті з балету «Коник-Горбоконик» Цезаря Пуні (Тетяна Рябич, Ольга Скрипченко, Тетяна Колісник, Олена Михайлова) та інших.

Не менш яскраво образними є і класичні постановки викладача Галини Зарицької, зосібна варіація із балету «Лускунчик» Петра Чайковського, де юна виконавиця Ксенія Стеценко проявила чудове природне обдаровання – граційну поставу, відточену техніку. А в оригінальній і вишуканій мініатюрі – варіації із балету «Анюта» Валерія Гавриліна Єлизавета Шаповал продемонструвала підкреслене відчуття ритму й мелодики та іскристість темпераменту.

Не можна залишити поза увагою й значну працю цілої когорти талановитих викладачів КМУАТ, які варті не лише захоплення, а й високої відзнаки-оцінки їхніх заслуг. Маю на увазі дивертисмент із балету «Лускунчик» Петра Чайковського роботи педагогів Єлизавети Голубєвої, Ольги Довгань, Володимира Лук’янця, Ірини Боднарчук і Ніни Косенко. Як, зокрема, і варіацію із «Класичного па-де-де» Данієля Обера, в якій студентка IV курсу відділення класичної хореографії Аліна Дулєсова представила глядачеві вишукано-елегантне виконання (постановник Ніна Косенко).

А щодо робіт відділення народної хореографії Академії танцю, то слід, насамперед, виокремити розлогу хореографічну композицію «З гармошкою по селу» на музику Володимира Корнєва, яку вважаю високим творчим надбанням викладачів заслуженого працівника культури України Лариси Гелун і Вадима Сабодаша. Вона виявилась і оригінальною, і неординарною як у плані гармонійної сценки з народного побуту, так і в аспекті стилістичного втілення творчого задуму, котрий не лише зачаровує, а й захоплює бадьорим, соковитим народним гумором та іскристо-запальним виконанням.

І коли ми вже повели мову про гумор, то як тут не згадати гротесково-екстравагантний танець «Кумасі» – хореографія Леоніда Якобсона, постановка Вадима Сабодаша й Дарини Баришник. Творчий тандем останніх вдався до своєрідного сценічного відтворення низки комедійно-сатиричних характерів і образів отаких собі сільських кумасів-пліткарок, котрі кумедними витівками полонили глядачів, нікого не залишили байдужим, бо у запальному та комічному трактуванні кмітливих і веселих жіночок зуміли «перехитрити» не лише інших, а й… самих себе. Слід додати, що ця вибаглива хореографічна мініатюра є однією із перлин концертної програми Київської муніципальної української академії танцю.

І, врешті, як тут не згадати ще одну яскраву, як на мою думку, роботу Вадима Сабодаша – угорський танець «Вербунк», котрий можна класифікувати як вищий пілотаж балетмейстера в плані блискучого освоєння його виконавцями – студентами IV курсу відділення народної хореографії технічно складних рухів, котрі, до того ж, виконувались у неймовірно експресивному темпоритмі.

А ось композицію «Птаха» Ігоря Поклада (обробка М. Дивіна, робота викладача Дарини Баришник), швидше, зарахував би до вишуканого музично-хореографічного «аранжування», як самого твору композитора, так і його балетмейстерського прочитання. Від мелодійності звучання музики, як і від зорового сприйняття-осмислення дійства, отримуєш безмірний океан задоволення.
Завершити свій «проекційно-народний» екзерсис хотів би двома не менш цікавими композиціями: іскристим іспанським «Фламенко» (хореографія Миколи Моткова, робота Дарини Баришник) у майстерному виконанні тріо (Мариною Остапей, Анастасією Савчук і Веронікою Герасименко) і «Єгипетським танцем» роботи викладача Юлії Бобровник. Якщо в першому випадку ми мали справу з пристрасністю, запалом, натиском, то у другому – з вибагливою грацією, пластикою, що були підсилені ще й експресивною народною музикою.

Коли ж окинути оком картину модерн-постановок Академії танцю, то відразу ж пригадується вельми своєрідна робота народної артистки України Тетяни Боровик «Не бажаю цього» (хореографія І. Козлова), яку хочеться дивитися знову й знову. Ця постановка озвучена неймовірно чаклунською мелодією, образну драматургію якої блискуче сценічно втілює талановита виконавиця – студентка ІІІ курсу відділення класичної хореографії Ксенія Короткевич.

У згаданому ракурсі вельми сучасно, як на мене, сприймається і фрагмент із балетної вистави бельгійського хореографа Марка Богартса «Венеція – місто надій», що трансформується-читається автором у такій оригінальній назві як «The line (Лінія)», а мною бачиться як «неочікуваний лінійний танець на чорних пуантах». Супроводжуваний загрозливими барабанно-чеканними ритмами у тамтамів, танець вирізняється чіткими, філігранно відточеними «па» і за подачею, свіжістю й новизною виконання, просто-таки вражає глядача, асоціюючись із зловісним наближенням якоїсь чорної сили або світового апокаліпсиса.

Із цією високопрофесійною роботою хочеться привітати викладача Академії танцю Наталію Хоменко та її юних виконавців – студентів І курсу відділення класичної хореографії.

І, врешті, ми підійшли до розгляду головної сценічної події – адажіо з балету «Собор Паризької Богоматері». Це – неординарна хореографічна інтерпретація образів героїв однойменного роману Віктора Гюго французького балетмейстера Роллана Петі на музику Жана-Мішеля Жарра. Тут представлено суперсучасну, нестереотипну балетно-пластичну мову ХХІ століття, – можливо, третього тисячоліття загалом.

Столичному глядачеві, який у той вечір заполонив залу Київського муніципального театру опери та балету для дітей і юнацтва, зоставалось лише гаряче вітати вишукане хореографічне дійство та високий професіоналізм виконавців, які так яскраво і образно донесли до аудиторії цей твір: студентів Аліну Дулєсову (Есмеральда) й Степана Мазура (Квазімодо), а також і їхніх викладачів – Ніну Косенко й Володимира Лук’янця.

Хочеться так само подякувати студентам І–IV курсів відділення народної хореографі, під орудою педагога Наталії Головко за блискуче виконання класичних постановок неперевершеного балетмейстера ХХ століття Павла Вірського: розлогого й іскристо-запального «Гопака» та невмирущої хореографічної композиції «Ми з України!», якими розпочиналась і завершувалась кожна із згаданих концертних програм Київської муніципальної української академії танцю.

Володимир КОРНІЙЧУК

На фото: танці “Кумасі”, “Лінія” і адажіо з балету “Собор Паризької Богоматері”