Цьогріч виповнюється 165 років від дня народження Михайла Колачевського і 140 років від створення «Української симфонії». Непересічна постать українського музично-творчого процесу другої половини ХІХ століття, один із небагатьох професійних національних митців, він, на жаль, залишився у пам’яті нащадків автором одного твору – «Української симфонії». Біографічні відомості про Колачевського вкрай скупі, часто неточні. Досі точаться суперечки навколо написання прізвища композитора, не знаємо ми і точної дати його відходу у вічність. Тому є об’єктивні причини. Однак мова піде не про них.

Багато років відомості про Колачевського збирає Галина Степанівна Стадник, викладач ДМШ № 1 міста Кременчука, що на Полтавщині. Її розвідки «Музика» і пропонує до уваги читачів.

До історії пошуків
Творчість Михайла Миколайовича Колачевського (1851–1907) посідає в українській культурі місце нарівні з музикою найбільших українських композиторів XIX століття Семена Гулака-Артемовського та Миколи Лисенка. Проте, на відміну від останніх, музикантів-професіоналів, Колачевський після закінчення Лейпцизької консерваторії жив у невеликому повітовому місті Кременчуці Полтавської губернії. До того ж, рід його занять до музики не мав ніякого відношення – він служив гласним губернського земства, а з 1890-го упродовж 10 років керував Кременчуцькою земською управою. Дореволюційні та радянські біографи (Леонід Лісовський, Микола Грінченко, Микола Гордійчук) повідомляють про композитора скупі і неточні відомості. Саме ці обставини спонукали мене до вивчення творчої спадщини Михайла Колачевського. Пошуки інформації у Кременчуцькому історико-краєзнавчому музеї не дали результатів. І це зрозуміло, адже архів композитора був знищений у воєнний час.

У 1981 році я познайомилася з професором Миколаївського педінституту Є. Федотовим. Він займався дослідженням біографії Колачевського у музейних фондах Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Одеси, Харкова, Лейпцига. Його пошуки мали успіх, він і мене до них долучив. Двадцять років тривало наше листування. Він неодноразово приїжджав до Кременчука, відшукав живих свідків-мешканців, які пам’ятали композитора, знайшов в архівах багато нового і невідомого. Саме Федотов мав післявоєнне фото ще не зруйнованої могили Михайла Колачевського, а згодом знайшов і саму могилу, вже зруйновану, у селі Рокитному за 15 км від Кременчука.

У 1997 році вийшла стаття Є. Федотова в журналі «Мистецтво та освіта» під назвою «“Невідомий” Михайло Колачевський». Книга про композитора лежала у видавництві «Музика» з 1990 року. 1999-го її взяли у роботу, однак автор не мав коштів на видання. Лише 2002 року зусиллями спонсорів села Онуфріївки Кіровоградської області (директор школи мистецтв М. Бойчук) книга Є. Федотова «Михайло Колачевський: музично-педагогічна спадщина» була видана у Києві тиражем 100 примірників. Її розіслали в усі обласні бібліотеки України.

Пошуками матеріалів про родину Колачевських займався також А. Мельник, науковий співробітник Криворізького краєзнавчого музею. Він зібрав відомості про старшого брата композитора, Сергія Миколайовича Колачевського (1849–1911).

У жителів села Рокитне зберігалося фото, на якому, як вони вважали, було зображено Михайла Колачевського. Але вензель на мундирі, в який зодягнуто сфотографованого чоловіка належить Імператорському ліцею 1911 року. Ймовірно, це син композитора Володимир.

В інтернеті також можна знайти відомості ще про одного сина Колачевського – Олексія (1990–1976).

Хронограф життя
Михайло Колачевський народився 1851 року в селі Попівці Херсонської губернії (нині Кіровоградської обл.). Рано залишився без батьків і виховувався численними родичами на Херсонщині.

Початкову освіту здобув у другій приватній гімназії Кньорі в Одесі, де навчався протягом 1863–1870 років.

1870 року Михайло Колачевський подав документи до Одеського університету. Та через погіршення стану здоров’я уже через місяць він був змушений перевестися до Київського університету, аби бути під постійним лікарняним наглядом брата Сергія, студента медичного факультету.

16 лютого 1872 року Михайло залишив навчання і виїхав на лікування до Німеччини. З 10 жовтня 1872 року він – слухач Лейпцизької консерваторії (трьома роками раніше цей навчальний заклад закінчив Микола Лисенко).

Михайло Колачевський вивчав теорію та гармонію, поліфонію, композицію, ансамблеву гру. Його викладачами були Ернест Ріхтер, Соломон Ядассон, Карл Райнеке, Генріх Шрадік. Усі педагоги давали високу оцінку своєму українському учневі.

Весною 1876-го Колачевський уже мав свідоцтво про закінчення консерваторії. А 28 червня на прилюдному іспиті під орудою самого автора прозвучала «Українська симфонія». Твір отримав схвальні відгуки. У місцевій пресі писали: «Симфонія Колачевського є видатним твором свіжого погляду на оркестрове виконання, особливо розкішне “Інтермецо”».

Попри успіх у Німеччині, Колачевський повернувся в Україну і оселився у Кременчуці. Проживав у будинку, що знаходився неподалік від Успенського собору.

Він займається популяризацією світових музичних здобутків, вихованням у кременчужан інтересу до серйозної музики. З цією метою Колачевський створив оркестр. У ньому грали місцеві аматори: чиновники, лікарі, вчителі. До репертуару оркестру входили камерні твори Бетховена, Моцарта, Мендельсона, Шумана, Глинки, Чайковського, Даргомижського та інших. Сам Колачевський був ансамблістом, акомпаніатором, диригентом, лектором.

У садку, біля маєтка, де мешкав Михайло Колачевський, були збудовані підмостки для оркестру і там щонеділі можна було безкоштовно слухати музику.

У 1880-ті роки Колачевський був почесним земським суддею, пізніше – ще й губернським. З 1890-го, впродовж десяти років, Михайло Колачевський керував виконавчим органом Кременчуцької земської управи. Земська управа тоді опікувалася питаннями збільшення плати фельдшерам, надання їм квартир, матеріального забезпечення вчителів і якості навчально-виховної роботи у школах.

У Полтаві Колачевський познайомився з диригентом симфонічного оркестру Дмитром Ахшарумовим та іншими представниками музичної громадськості міста. Він подарував дирекції Полтавського відділення видання творів Йоганна Себастьяна Баха у 46 томах, а також партитуру «Української симфонії».

2 березня 1901 року в Кременчуці, вперше в Україні, оркестр Дмитра Ахшарумова виконав «Українську симфонію» Михайла Колачевського. Публіка викликала автора після кожної частини на сцену і вітала гучними оплесками.

Восени 1903-го хронічна хвороба Михайла Колачевського перейшла у прогресуючий параліч. Останні роки свого життя Колачевський провів у селі Рокитному під Кременчуком. Помер 26 вересня 1907 року, похований у селі Рокитному.

На могилі композитора за бажанням дружини був встановлений надгробок. Пам’ятник мав мідну пластину, де були вказані роки життя, і нішу зі статуеткою, де постійно дзюрчала вода. Нагорі стояв хрест. На жаль, оригінальний надгробок не зберігся, його зруйнували у 1945 році.

Родина
Історія зберегла для нас ім’я і відомості про старшого брата композитора – Сергія Колачевського. Життя цієї людини глибоко символічне. Ерудит, прекрасний лікар і вчений, він почав свою кар’єру в Київському університеті, продовжив як лікар-практик у Кременчуці, прославився як громадський діяч і меценат в Одесі й завершив на Криворіжжі як один із крупних і прогресивних промисловців свого часу, власник залізного рудника. Сергій Колачевський не мав дітей і весь свій статок, близько 30 мільйонів карбованців, заповів Кривому Рогу. На жаль, родичі Сергія Колачевського були проти такого його рішення і вплуталися у тривалу і безуспішну судову тяганину за спадщину.

Відомо, що у Михайла Колачевського були діти: два сини – Володимир (?) і Олексій та донька Євгенія. Більше інформації збереглося про Олексія Михайловича Колачевського (12 серпня 1890 року, Кременчук – 27 жовтня 1976 року, Париж). У царській Росії він мав чин титулярного радника. Під час Першої світової війни працював у передовому загоні з евакуації поранених. Потім жив в еміграції у Парижі. Займався купівлею і продажем картин. Протягом 1954–1960 років працював секретарем редакції газети «Русское воскресение». Був активним учасником російського емігрантського монархічного руху. Похований на кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа.

Пам’ять кременчужан
У листопаді 1976 року до 125-річчя від дня народження Михайла Колачевського за підтримки Кременчуцького відділу культури у місті Кременчуку відбувся концерт із творів нашого славетного земляка. Були виконані перша частина «Української симфонії», Романс (у перекладенні для скрипки і фортепіано), Ноктюрн, 7 романсів.

У 1987 році зусиллями Є. Федотова та філії Товариства охорони історії та культури була встановлена мармурова плита у вигляді кришки рояля на могилі Колачевського в селі Рокитному. Десятки лекцій-концертів про композитора проводилися в школах, училищах і бібліотеках міста й району.

У 2001 році в селі Рокитному, в колишній садибі Михайла Колачевського, відбувся великий концерт до 150-річчя від дня його народження. Крім того, був розчищений парк, встановлена альтанка, посаджена березова алея, створено музей. Місцеве радіо «Ера» записало підготовлену мною 30-хвилинну бесіду про композитора, де прозвучали уривки з «Української симфонії», романси співав Г. Вигодський, Романс і Ноктюрн грала Н. Дьоміна. Силами педагогів Онуфріївської школи мистецтв (директор М. Бойчук) Кіровоградської області також було проведено ювілейний концерт.

Наступного року в селі Онуфріївці пройшов обласний конкурс пам’яті Михайла Колачевского. У майстерності змагалися педагоги Кіровограда, Світловодська, Павлиша, Онуфріївки, Олександрії, Знам’янки. Тоді ж і відбулася презентація книги Є. Федотова «Михайло Колачевський: Музично-педагогічна спадщина».

У селі Попівці Онуфріївського району на сільському будинку культури було встановлено меморіальну дошку з текстом: «1851 года листопада, 12 дня, за Указом Його Імператорської величності, Херсонської єпархії Олександрійського повіту, поміщицького селища Поповки, Петропавлівської Церкви священно- і церковнослужителі сім засвідчуємо, що в метричній Книзі за 1851 рік, при цей церкві зберігається, полягає в записці під № 24 Акт такого змісту: тисяча вісімсот п’ятьдесят першого року вересні чотирнадцятого народжений, а вісімнадцятого числа хрещений Михайло…» – майбутній видатний український композитор другої половини XIX століття, автор першої української симфонії Михайло Миколайович Колачевський.

2011 року Дитячій музичній школі № 3 міста Кременчука (директор В. Смоляков) було присвоєно ім’я Михайла Колачевського. На честь цієї події у Міському палаці культури відбувся концерт із творів нашого земляка. Прозвучали 4 фортепіанні п’єси і кілька романсів.

У 2012 році за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження» було підготовлено слайд-проект про Михайла Колачевського.

Легенда про роз’їзд «Калачевський»
За кілька кілометрів від залізничної лінії Кременчук–Полтава знаходився дідівський хутір Михайла Колачевського, куди він часто їздив потягом із цілим гуртом шанувальників. Щоразу, не доїжджаючи до станції Омельник, композитор зривав стопкран, зупиняючи потяг у місці, звідки було найближче до хутора, і, заплативши штраф, далі прямував бричкою, що чекала біля колії. З часом машиністи, попереджуючи витівки дивакуватого пасажира, почали самі зупиняти в цьому місці потяг, а пізніше тут офіційно була встановлена зупинка «Калачевський». Під цією назвою вона існує досьогодні.

Галина СТАДНИК