Реліз «Березовський: звукова антологія творчості» – це сміливий інноваційний і вкрай потрібний проєкт. Адже, якщо приналежність Дмитра Бортнянського до української культури була очевидною в часи Станіслава Людкевича і навіть Михайла Вербицького, то про Максима Березовського як українського композитора голосно почали говорити мало не з настанням незалежності, а ім’я Андрія Рачинського для багатьох і зараз новинка. Тож програма минулорічного вересня «Березовський / Рачинський: нові звукові ландшафти», в рамках якої відбулися концерт-презентація релізу «Внемлите, людіє» та підготоване наукове видання «Рачинський / Березовський. Двохорні концерти», продемонструвала необхідність багатопланового дослідження творчості кожного з композиторів в усіх напрямах. Це і ґрунтовне наукове вивчення доробку та життєпису, і робота з документами-першоджерелами, рукописами творів, порівняння їх, систематизація, редагування, набір, видання, максимально якісне виконання в історично достовірній інтерпретації із подальшим записом і поширенням на стрімінгових платформах.
Чому це потрібно? Тому, що маємо кричущий брак напрацювань в усіх цих напрямках: зумовлені постколоніальним минулим ідеологічно спотворені біографії, неналежно видані або й зовсім не видані ноти (що гальмує можливість виконання, поширення і формування інтерпретаційної традиції), тенденційно трактовані та недостатньо якісні з точки зору стилістики і текстової складової виконання, неналежно закріплені в свідомості широкого загалу уявлення про масштаб і доробок митців для України й світу. І то все – лише базова частина важливих завдань, які потребують вирішення.
Виглядає, що власне цей перший проєкт сформував як основу ініціативної групи для реалізації наступного щабля пізнання творчого спадку Максима Березовського, так і ідею подальшого напрямку дій та комплекс вимог до його реалізації. Тож новий – «Березовський: звукова антологія творчості» втілено в життя знову командами Академії давньої музики «Леополіс» та «Open Opera Ukraine» за сприяння Українського культурного фонду (програмна менеджерка, співкураторка проєкту – Ганна Гадецька).
Однак його масштаб зумовив дещо інші акценти й структурування: відкинувши трагічний стереотип образу композитора, показати жанрове багатство в обраних знакових зразках. Продемонструвати не тільки духовну, а й світську (оперну та інструментальну) музику, достовірно відтворивши не лише стильові особливості, виконавські манери, а також і тембральний образ епохи.
Світська сфера творчості композитора відома значно менше. Кожен з обраних творів є вагомим зразком відповідної групи. Так, наприклад, Сонату Березовського у проєкті представлено в двох версіях, і обидві – вельми особливі. Одну трактовано як твір для облігатної флейти (до її конструктивного вдосконалення) з чембало. Найближчим тембральним відповідником для такого духового інструмента стала українська хроматична сопілка (виконавиця – співкураторка проєкту Божена Корчинська, партія чембало – Ольга Шадріна-Личак).
Другу, також у дусі епохи стилю галант, виконано на бароковій скрипці з жильними струнами (Сергій Гаврилюк) із басо-контінуо (віолончель – Тетяна Гречанівська, чембало – Наталія Фоменко). Тембральна достовірність дає значно глибше уявлення того, чого саме прагнув композитор, орієнтуючись на інструментарій і виконавські традиції своєї доби.
Наступний блок інструменталістики Березовського експоновано Симфонією. Її також можна розглядати і як самостійний твір (хронологічно перший у цьому жанрі в українській музиці), і як увертюру до опери «Демофонт» (як припускає наукова консультантка проєкту Ольга Шуміліна). Тричастинну структуру увертюр італійського або німецького типу до опер чи ораторій у барокову добу зустрічаємо достатньо послідовно, а в оригінальній партитурі Березовського немає притаманних для сонатно-симфонічного циклу реприз – тож це припущення цілком правомірне.
І знову бачимо неординарний підхід. До найдостовірнішого прочитання цього твору запрошено австрійського диригента, фахівця з виконання музики ранніх епох Йорґа Цвіккера, під орудою якого працював оркестр «Liatoshynskyi Capella». Незнайомий із музикою українського композитора, однак глибоко обізнаний з виконавськими традиціями бароко, класицизму і проміжною для них галантною стилістикою, митець працював із музично-теоретичними трактатами відповідної доби й авторськими рукописами, щоби вивчити і відтворити приховані нюанси індивідуального письма Березовського, встановити ритмічну коректність подання прикрас (нахшлагів, аподжатур), співвідношень сольних і акомпануючих функцій окремих голосів.
В одному з інтерв’ю Цвіккер зазначив: «…тогочасна традиція музикування, звісно ж, відрізняється від теперішньої. Зрозуміло, що 250 років тому люди просто грали сучасну для них музику на свій смак. Коли ж ми беремося за цю музику сьогодні, то маємо з’ясувати, у чому суть того смаку… Цьому сприяють і трансформації, які пройшли музичні інструменти: сучасним смичком буває набагато складніше відтворити певні виконавські прийоми, які легко виконували на пізньобарокових інструментах». Тож за легкістю, прозорістю і гармонійністю оркестрової музики Березовського в запису криється велика підготовча праця диригента й оркестру щодо максимального наближення до її істинного звучання.
Не менш відповідальною була робота над вокальними фрагментами з опери «Демофонт». Адже для розуміння контексту, афектів та ефектів кожної з чотирьох збережених арій довелося дослідити лібрето Пʼєтро Метастазіо. Одна з арій виявилася принагідною, вставною (тобто не містила поетичного тексту літературного першоджерела), тому виявити, в якій сценічній ситуації вона могла б звучати, стало не простим завданням.
Тут знову можемо говорити про тонку роботу над відтворенням духу часу: загалом італійську традицію, прочитану через ранньокласичні тенденції (її здійснили Соломія Павленко, Олена Піньковська – сопрано, Денис Сагіров – тенор). Одна з арій проєкту неочікувано запропонована в оркестровій версії, що знову ж таки дає змогу відзначити оркестрове багатство засобів і майстерність формотворення, якими оперує Березовський.
І, нарешті, хорові твори, які значно частіше пов’язують з іменем митця. Їх виконав ансамбль «Partes» під керівництвом хормейстерки Наталії Хмілевської (Даньшиної) – артистичної директорки проєкту. Звернення до ансамблю солістів (12 виконавців), а не повного хору видається дуже вдалим рішенням, оскільки не просто відповідає тогочасній традиції, а й дозволяє неповторно визвучити ансамблеві та сольні епізоди хорових партитур, надати кожному з них індивідуального характеру і тембрального багатства.
У хорових концертах і фрагментах Літургії велику увагу було приділено розумінню глибинних сенсів тексту, смислових акцентів, належній вимові, у чому колективові асистували консультантка-філологиня Анна Почтаренко й священник, теолог і філософ Георгій Коваленко. А сам добір творів продемонстрував велику палітру емоцій і настроїв хорового спадку митця, де знаменитий концерт «Не отвержи мене», виконаний за оригінальною партитурою автора, був лише однією із численних сторінок.
Концепційна побудова програми релізу «Березовський: звукова антологія творчості», комфортні акустичні умови Кирилівського храму, де відбувалися записи, якісна стильова та інтонаційна робота усіх виконавців і колективів обумовили справді високу мистецьку планку проєкту загалом. Реліз варто вважати еталонним у руслі історично інформованого виконавства, відкриттям жанрового багатства і мистецької цінності доробку Максима Березовського, особливо з доступністю записів на стрімінгових платформах.
Сподіваємося, цей почин матиме цікаве й плідне продовження, адже вимоги часу для подібних акцій – найвідповідніші, а творчі виклики у міжнародному мистецькому обширі – надзвичайно високі!
Роксоляна ГАВАЛЮК
