Опера Россіні в акваріумі: про нову українську прем’єру

0
Share Button

Уже 200 років італійський композитор Джоаккіно Россіні – у перших рядах оперної моди

Статистика свідчить про те, що вистави Россіні входять до п’ятірки найбільш виконуваних опер світу. За останні 2 роки відбулося 1200 постановок, більша частина з яких є комічними. Тішить, що цьогоріч модна тенденція дійшла й до України. Нещодавно в Києві відбулася прем’єра россініївського твору під назвою «Пробний камінь…» («La pietra del paragone»). Цікаво те, що вистава пройшла не в Національній опері України чи театрі оперети, а в оперній студії Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. Підготована вона винятково молодим складом постановників і виконавців за підтримки керівництва навчального закладу та Посольства Італії в Україні!

Кларіче – Роксолана Колісник, Граф Аздрубале – Тарас Бережанський

Одна з ранніх комічних опер Россіні, написана композитором у 1812 році, була поставлена з успіхом у відомому театрі «Ла Скала». Але в подальшому, на відміну від «Севільського цирульника», «Попелюшки» і «Сороки-злодійки», маючи всі права на славу, не стала в ряди найпопулярніших.

Протягом останніх десяти років опера «Пробний камінь» усе частіше з’являється на сценах різних театрів світу, а віднедавна її почули й побачили і в Україні. Нещодавно, 4 та 11 лютого маловідомий твір показали українцям (режисер – асистентка-стажистка НМАУ Богдана Латчук).

Напередодні вистави глядачів заінтригували афіші «Пробного каменя» у соціальних мережах і на фасаді будівлі академії. Ніхто не міг зрозуміти: до чого там зображення акваріума із золотою рибкою? Невже Россіні вирішив проявити свої кулінарні здібності й приготувати для публіки рибний номер? Але, як виявилося, ні сюжет, ні музика аж ніяк не пов’язані з підводним світом.

Лібрето Луїджі Романеллі відповідає усім вимогам жанру опери-буф: граф Аздрубале, переодягнувшись в одяг турецького купця, вирішує випробувати щирість почуттів коханої маркізи Кларіче та своїх друзів. З’ясувалося, що так звані друзі зловживають його гостинністю, шукаючи в ній вигоду. І жодного слова немає про риб, воду й тому подібне!

Після відкриття завіси знадобилося не багато часу, щоб зрозуміти: акваріум – штучне середовище, де нібито є життя, але не справжнє, спеціально створене. Задум художника-декоратора Ірини Міхальської, для якої вистава стала дебютом, підкреслив лицемірне оточення Аздрубале, особливо його друзів і їхніх подруг: пліткаря Пакувіо і Фульвії, журналіста Макробіо й Баронеси.

Цьому, безумовно, слугувала сценографія вистави: риби, що плавають, на заднику, два величезних скла з обох боків сцени (стінки акваріума) та мильні бульбашки, які лише при щирих почуттях головних героїв пускалися в повітря.

Фульвія – Дар’я Литовченко, Пакувіо – Дмитро Воронов

До речі, про мешканців-риб: не важко здогадатися, що ними були друзі графа, чиє вбрання мало ознаки блискучої луски та риб`ячих плавників. Відрізнялися від них лише граф, маркіза та поет Джокондо, – завдяки справжньому коханню і дружбі вони не стали жертвами скляного акватераріуму. Яскравості сцені надавали цікаві атрибути й ефекти неонових підсвічувань на декораціях.

Герої опери постали перед глядачами в сучасних образах. Найбільшу увагу привернули яскравими асиметричними костюмами, неперевершеною акторською грою і чудовими голосами виконавці ролей друзів графа (йдеться про співацько-акторський склад першої вистави 4 лютого): Дмитро Воронов (Пакувіо), Дар’я Литовченко (Фульвія), Микола Кушніренко (Макробіо), Тетяна Чайка (Баронеса) та Сергій Андрощук (Джокондо). Режисерка перетворила журналіста Макробіо на епатажного фотографа жовтої преси, а також підкреслила негативні риси всіх інших персонажів у їхньому зовнішьому вигляді. Виконавці головних героїв – Роксолана Колісник (Кларіче) і Тарас Бережанський (Аздрубалє) вразили щирістю й умінням перевтілюватися в інші образи за сюжетом.

Музичний матеріал іще перед дією на сцені, розкрив деякі секрети невигадливої фабули та й загалом россініївський стиль. Музика, не лише увертюри, а і всієї опери, – не проста: швидкі темпи, легкість стрімких пасажів, віртуозність сольних номерів, але водночас надзвичайна характеристичність, звукозображальність в оркеструванні, що підкреслює елементи комічності. Усе це зміг передати оркестр оперної студії під орудою диригента Сергія Голубничого.

Отже, постановочна група перенесла дію в неочікувані умови, що вже не є новизною у сучасній світовій оперній практиці, але чи не вперше застосовано в Києві. І якщо трактувати постановку, як натяк на створення навколо себе фальшивого світу, штучної реальності, то це засвідчує неабияку її актуальність. Оскільки людині притаманно занурюватися в інші світи і випробувати себе в різних амплуа, головне – не стати заручником таких віртуальних експериментів.

Юлія БИЧКОВА

Фото Сергія НІКОЛАЄВА

Share Button