«Осінній ювілей» Лесі Дичко

123
Share Button

Ювілей видатної української композиторки, народної артистки України, лауреатки Шевченківської премії і мистецької премії «Київ» імені Артемія Веделя, члена-кореспондентки Національної академії мистецтв України, професорки Лесі Дичко відзначили авторським концертом 25 жовтня 2019 року

Саме тоді, у її день народження колеги, музиканти, аудиторія бурхливо й гаряче вітали Лесю Василівну в ущерть заповненому Великому залі іміені Героя України Василя Сліпака Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. Адже музична академія є Alma mater Лесі Василівни. Рівно 60 років тому випускниця Київської середньої спеціалізованої музичної школи-десятирічки імені Миколи Лисенка Леся Дичко стала студенткою, а п’ять років по тому – випускницею Київської консерваторії, навчаючись композиторській професії у таких метрів, як Костянтин Данькевич і Борис Лятошинський. І ось уже 25-й рік поспіль вона сама виховує у цьому закладі талановиту молодь.

Між тим авторський вечір в академії був лише одним із десятка інших ювілейних заходів, які тривали впродовж усієї осені в різних містах України. Своєрідною прелюдією мистецьких присвят стали два концерти в рамках, теж ювілейного, – 30-го «Київ Музик Фесту», що проводить рідна для Лесі Дичко Національна спілка композиторів України за підтримки Міністерства культури України.

«Урочиста літургія» у фантастичному виконанні Камерного хору «Київ», яка прозвучала в Лютеранській церкві Святої Катерини, та Духовний концерт «Тебе, Бога хвалимо» (Ведель–Дичко), відтворений хоровою капелою Українського радіо і Диптих на теми хорової опери «Золотослов» для симфонічного оркестру в довершеній інтерпретації Національного симфонічного оркестру України, презентували два крила творчості композиторки. «Урочиста літургія» із великим успіхом пролунала також під час ще одного фестивалю – «Київські музичні прем’єри», який проводить Київська організація Національної спілки композиторів України.

Тож, хорові ювілейні імпрези Лесі Дичко ще раз підтвердили статус, визначений для мисткині відомим польським композитором Ромуальдом Твардовським, як «Королеви української хорової музики». Низка концертів у Києві, Львові, Хмельницькому, Миколаєві, Одесі, Чернівцях представила розмаїття хорової музики Лесі Василівни. Адже саме хорові опуси є для неї засобом виявлення художнього світобачення й життєвої філософії, цариною втілення творчих задумів і пошуків.

Наприкінці 1980-х Леся Дичко взяла на себе сміливість відродити давні традиції української літургійної музики, які обірвалися на початку ХХ століття із творчістю Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця, Якова Яциневича, Станіслава Людкевича… Літургії, створені композиторкою за всіма церковними канонами богослужіння, повертали втрачений пласт музичної культури. Вже в незалежній Україні вперше у Володимирському соборі з благословення Патріарха Філарета зазвучала сакральна музика сучасного українського автора (та ще й жінки!): це була Літургія № 1 Лесі Дичко.

Під час ювілейної осені Лесі Дичко її твори виконувалися і в академічних концертах, як, скажімо, в блискучому трактуванні Галицького камерного хору під орудою Василя Яциняка, і в імпрезах учнів навчальних закладів – КССМШ імені Миколи Лисенка, Хмельницького музичного коледжу імені Владислава Заремби та Білгород-Дністровського училища культури.

Найбільша після музики пристрасть Лесі Дичко – живопис. У композиторки є власна «галерея» музичного живопису, де вона закарбовує враження від споглядання зображень архітектурних пам’яток і ландшафтів, живописних шедеврів. Це її хорові «фрески» – «Іспанські», «Французькі», «Швейцарські», «Фантазії за картинами російських художників», інструментальні краєвиди – «Замки Луари», «Дзвони Арагону». Одним із таких опусів є симфонічні фрески «Джерело» для жіночого, чоловічого та мішаного хорів і солістів, які композиторка написала за картинами шістьох українських художників. Цей твір яскраво прозвучав у Чернівцях.

Зрима образність у «художніх» творах авторки настільки яскрава, що балетмейстери створюють за її музикою хореографічні картини. Знаковим щодо цього виявився і концерт у Великій концертній студії Будинку звукозапису Українського радіо, який презентував «Іспанські фрески» й «Веснянку» у виконанні танцівників Творчої майстерні Алли Рубіної і Дівочого хору КССМШ під орудою Юлії Пучко-Колесник.

Ювілейна осінь Лесі Дичко не оминула її камерно-інструментальну та романсову творчість. Своєрідним ноу-хау знакових заходів стали дві «авторські» науково-практичні музичні конференції, присвячені життєвому й творчому шляху Лесі Василівни, зокрема – в НМАУ імені Петра Чайковського, Хмельницькому музичному училищі та Миколаївському відділенні НСКУ. Одеська національна музична академія імені Антоніни Нежданової провела до того ж цікавий захід «Леся Дичко та її педагоги».

Отже, великий музичний букет, що його отримала Леся Дичко до знаменної дати, вийшов напрочуд яскравим, пишним і різнобарвним. Утім, на Лесю Василівну чекає уже літньо-осінній концертний вінок. Як виявилося, ювілейна естафета продовжиться цьогоріч в Івано-Франківську, Ніжині, Полтаві, Львові, Кривому Розі.

«Життя прекрасне!» – любить повторювати мисткиня. У її музиці ці слова озвучені теплими, сонячними барвами, а обличчя – лагідною, привітною посмішкою.

Леся ОЛІЙНИК

Share Button