Про відкриття фестивалю «Прем’єри сезону» і не тільки

0
Share Button

У ХХ столітті польська культура зробила нечуваний прорив у літературі та мистецтві, закладаючи підвалини майбутнього потужного економічного стрибка, який після буремних подій, що супроводжували на самому початку 1990-х розпад Варшавського пакту, впродовж зовсім короткого періоду перемістив Польщу до розряду найбільш динамічних економік

Упереджено ставлячись до історичних паралелей і широких узагальнень, проте, як і кожний свідомий українець, плекаю надію на українське економічне чудо, котре має зрушити з місця не тільки власне економіку, а й українську ментальність, відродити феномен українського духу. Запорукою позитивного результату складних і суперечливих процесів у політиці, економіці та соціумі, й водночас вагомим аргументом на користь оптимістичних перспектив стрімкого самоутвердження української нації, є мистецтво в усіх його різновидах і проявах, у тому числі й потужна музична культура.

Володимир Шейко
Володимир Шейко

Урочисте відкриття чергового ХХVI Міжнародного фестивалю «Музичні прем’єри сезону», що відбулося 23 травня у Великому залі Національної музичної академії, перетворилося на демонстрацію величі й багатства української музики, її неозорого духовного потенціалу. Воно й не дивно, адже вітчизняну класику репрезентували корифеї української композиторської школи Євген Станкович, Мирослав Скорик, голова Національної спілки композиторів Ігор Щербаков і його колега, голова Київського відділення НСКУ Ганна Гаврилець. В елітарній компанії цілком комфортно й невимушено почувалися представник молодшої генерації українських композиторів Олена Сєрова і почесний гість фестивалю, провідний словацький композитор Євген Іршаї.

Концерт виявився напрочуд змістовним і вдалим – таким, що спонукає до вживання епітетів найвищого ступеня, – вишукана, зі смаком підібрана програма, не перевантажені «божественними довжинами» опуси. Усі твори – компактні, легкі для сприйняття, такі, що не обтяжують слухача гіпертрофованою інтелектуальною роботою. Лаконізм, експресія, виважена, органічно вибудована архітектоніка, розмаїття сучасних засобів виразності, беззастережно підкорених розкриттю авторського задуму і організації конкретного емоційного спрямування музики, викликали захоплення й нестримне душевне піднесення. Якщо говорити стисло – музика в концерті від «а» до «я» виконувала свою основну функцію – неопосередкованої дії на емоційну сферу, незалежно від того, належав слухач до клану професіоналів чи любителів.

sheyko1

Винятково якісний музичний матеріал, з благодатною майстерністю й чуйністю інтерпретований Заслуженим академічним симфонічним оркестром Українського радіо під орудою Володимира Шейка у творчій співдружності з солістами Олександром Пірієвим (віолончель), Тамарою Ходаковою (сопрано) та Юрієм Василевичем (саксофон), – усе це стало передумовою для створення у залі неповторної аури святкового, благосного світосприйняття. І оркестр, і солісти віднайшли у собі невичерпні резерви для максимального розкриття філософської і змістовної суті композицій, наповнених довершеними, переконливими, зцементованими ясно окресленою музичною формою драматичними образами, зуміли рельєфно виявити найяскравіші грані авторських задумів, чим остаточно підкорили публіку, перетворивши її на однодумців композиторів.

Євген Станкович представив прем’єру симфонічної поеми «Дніпро» з опери «Страшна помста» за однойменною повістю Миколи Гоголя, яка справила надзвичайно сильне враження. Натхненний ліричний ескіз, що розгортається у царині фантастичних образів: тихий плин могутнього Дніпра, сповнений глибоко прихованого драматизму, слугує тлом для складної, насиченої внутрішньою колізією, багатопланової поліфонічної структури, яка в фіналі поступово переростає у фантасмагорію несамовитої негоди, завивання вітру та неприховано загрозливого буревію, що сприймається як відгомін нескінченних людських страждань.

sheyko2

Анітрохи не розчарував слухачів почесний гість фестивалю, відомий словацький композитор Євген Іршаї, який запропонував модерний, у дусі суперсучасної стилістики твір «Sоundquake Zero», назва якого значною мірою слугує ключем для розуміння художніх намірів автора. Загалом – це багатовимірний звуковий колаж, що на рівні підсвідомості передає фантасмагоричну гаму переживань, притаманних нашій складній, заплутаній і не завжди зрозумілій об’єктивній реальності.

Ігор Щербаков без надмірного театрального пафосу та натуралізму в «Елегії мовчазного Майдану» на тексти листів священика Омеляна Ковча, закатованого у фашистському таборі смерті, зумів піднестися до шекспірівських вершин, утверджуючи високі гуманістичні почуття: самопожертву, любов і віру. Втілений талантом Тамари Ходакової (сопрано) і диригента Володимира Шейка образ священика, який, дивлячись в очі смерті, виголошує хвалу Господу за надану можливість молитвою утішати мучеників перед стратою, постає у безмежній величі душі, готовності жертвувати собою. У молитовному екстазі співачка промовляє магічні заклинання, що утверджують рівність усіх людей перед Богом, – рівність, котра усуває національні перепони, умовності й упередження. В одному з найкращих своїх творів Ігор Щербаков підкорив увесь арсенал засобів музичної виразності завданню створення образу великої могутньої сили, що звучить як гімн нескореності й незламності людського духу.

 Концерт у Національній опері
Концерт у Національній опері

Другий відділ концерту відкрив елегантний, зроблений із тонким смаком твір молодої авторки Олени Сєрової, яка очолює форум молодих композиторів України. Перед нами постає глибоко психологічне есе, в якому ліричні роздуми несподівано перериваються пряними й водночас терпкими кластерами. Вони розривають гармонійний плин думки, відображаючи конфлікт внутрішнього «его» та глибоко прихованих особистих емоцій із реаліями суворої повсякденності.

Майстерність, із якою Ганна Гаврилець у стилі імпровізацій Кenny G створила витончену композицію, що змальовує красу, чарівність і привабливість осінньої пори, заслуговує найвищої похвали. Успіх цього чудового живописання багато в чому залежав від уміння та вправності інтерпретаторів і, як мені здається, вони повною мірою виправдали усі сподівання авторки. Володимир Шейко і саксофоніст Юрій Василевич досконало втілили зримі, рельєфні, емоційно насичені ліричні образи, що віддзеркалюють стан душевної рівноваги й спокою, співзвучного гіпнотичній тиші зачарованої осінньої природи.

Мирослав Скорик
Мирослав Скорик

Узагалі, з огляду на загальну стилістику концерту в творчості сучасних українських композиторів проглядає явна тенденція щодо демократизації засобів виразності й відхід від снобізму, зловживання складними формулами сучасної музичної мови на користь перевіреної часом і більш доступної для сприйняття широким загалом лексики.

На завершення програми Мирослав Скорик подарував українській публіці свій Другий віолончельний концерт, де унікальні можливості віолончелі, – цього божественного за тембральною палітрою інструмента, – проявилися у всій красі та величі. Концерт уже третій місяць поспіль тріумфально крокує Україною, домінуючи у програмах серії авторських концертів видатного композитора. В особі лауреата міжнародних конкурсів Олександра Пірієва Мирослав Михайлович знайшов чуйного і талановитого інтерпретатора, в особі якого органічно поєдналися талант музиканта й хист блискучого організатора та продюсера.

Олександр Пірієв
Олександр Пірієв

Підґрунтя успішної світової прем’єри Другого віолончельного концерту Мирослава Скорика закладалося у творчій майстерні маестро Володимира Шейка, який разом із симфонічним оркестром Українського радіо доклав чимало зусиль до того, щоб якнайповніше розкрити всі багатства музики, притаманні цьому винятково талановитому симфонічному полотну.

Зрештою Скорик, як завжди, зумів влаштувати присутнім справжнє свято божественної лірики, чуттєвого романтизму та насиченого високими душевними переживаннями трагізму, а головне – його концерт несе у собі заряд невичерпного оптимізму, віри у світле майбутнє, якої нам так не вистачає у тяжкі години лихоліття. Залишаючи поза увагою бездоганну композиторську «кухню» Мирослава Скорика, мимоволі спадає на думку одвічна тема родючої української землі, такої багатої на таланти, особливо в царині музичного мистецтва.

Насамкінець успіхи українського композиторського цеху, загальне піднесення музичної культури об’єктивно є тим самим джерелом натхнення і позитиву, що тримає усіх нас у стані рівноваги, надає сили долати повсякденні перешкоди, налаштовує на подальшу боротьбу з труднощами воєнного часу, негараздами в економіці, мирить із політичними баталіями, які ще довго залишатимуться дитячою хворобою суспільства періоду становлення і змужніння української нації.

Юрій ВАСИЛЕНКО

Фото Юрія ПРИЯЦЕЛЮКА

Share Button