26 жовтня у Національній філармонії України прозвучить програма «Spiegel im Spiegel / Дзеркало в дзеркалі» Київського камерного оркестру під орудою маестро Наталії Пономарчук
«Дзеркало в дзеркалі» (1978) – мінімалістичний твір Арво Пярта, що дав назву концерту, побудований на повторюваних фразах фортепіано, на які нашаровуються протяжні мелодії скрипки, немов у дзеркалі відбивається безкінечну кількість разів той самий предмет, множачи химерні візерунки.
Скрипковий концерт «Далеке світло» (1996–1997) Петеріса Васкса сповнений романтичного модусу і поривань до недосяжного й прекрасного, що підкреслюється схвильованими мелодіями скрипки.
Написаний для бранденбурзького володаря Крістіана Людвіга, цикл концертів Йоганна Себастьяна Баха карбує рівень майстерності композитора. Третій концерт (1721) складається з трьох частин, причому середня, повільна, утворена одним тактом, який слугує своєрідною поверхнею, від котрої відбивається початкова жвава частина у полум’яному фіналі.
А фрагмент П’ятнадцятого квартету Людвіга ван Бетховена (1825) повертає до спокійно-просвітленого модусу початку концерту – «Spiegel im Spiegel».
Солісти – Юрій Стьопін, Марко Комонько (скрипка) та Максим Шадько (фортепіано).
Маестро Наталія Пономарчук про свої рефлексії, чуття і відчуття: «Останній твір, який ми з камерним оркестром заграли напередодні повномасштабного вторгнення, був саме Скрипковий концерт Петеріса Васкса “Далеке світло”. Я пам’ятаю шалену напругу, присутню в останні місяці перед повномасштабною війною… Тоді я мала казати про надію, далеке світло, яке підтверджує можливість побудови кращого, “більш ідеального світу”, за висловлюванням Петеріса. То була надія, що світ не зірветься у прірву, потреба молитися й говорити через музику про випробування, які очікують усіх нас.
Відтоді спливло майже три роки… Ми знаємо, що вони принесли і як змінили нас… Тож я хотіла повернутися до музики “Далекого світла” уже з сьогоднішнього горизонту. Вслухатися, відчути, поговорити про найважливіші речі, уже маючи новий досвід.
Якось Петеріс Васкс промовив: “Із моєї точки зору, кожний чесний композитор шукає вихід із кризи свого часу. До ствердження (affirmation), до віри. Він показує, як людство може подолати цю жагу до самознищення. Якщо я зможу знайти вихід, причину для надії, тоді я запропоную це як свою справу. Сьогодні більшість людей не мають віри, любові й ідеалів. Духовний вимір втрачено. Мій намір – надати живлення душі, й це те, що я сповідую у творчості”.
Надія на майбутнє – це “Далеке світло” у заголовку Скрипкового концерту Петеріса Васкса, кращий світ у далечині, замислений, але ще не проявлений.
Мільярди тонких невидимих струн поєднують творчість Петеріса Васкса та Арво Пярта. І якщо йти від висловлення Петеріса, що його музика народжується з тиші та, за сутю, являє собою гімн, то, якщо спробувати прислухатися до тиші, в ній можна знайти початок довершеної вічної мелодії Арво Пярта.
Найкращим епіграфом концерту може бути висловлення Арво Пярта: “Кожна фраза дихає самостійно. Її внутрішній біль і згасання цього болю, невід’ємно пов’язані та утворюють дихання. У паузах слід навчитись слухати тишу, зуміти відчути вібрацію кожного звука, його продовження, перехід в іншій звук, вагу цього кроку… Не можна поспішати. Треба зважувати кожен крок від однієї ноти до іншої на нотному папері. Бажано, щоби наступний крок був здійснений тільки після того, як ти пропустив усі звуки через своє чистилище. Тоді звук, який пережив до кінця усі випробування, буде істинним”.
Чи існує час у вічній царині духу? Мені здається, навряд. Тож, у другій частині програми – про радість буття, вічну й непорушну гармонію світу сповіщає Бранденбурзький концерт № 3 Йоганна Себастьяна Баха.
Можливо, що саме в цьому творі Бах утілив уявлення про загальну гармонію, досконалим зразком якої є “музика сфер”. Опус написано для трьох груп струнних інструментів: скрипок, альтів і віолончелей. У кожній – по три музиканти. Схоже на дев’ять муз із давньогрецької міфології. Європейське мистецтво Відродження і раннього Нового часу мало звичку впізнавати себе у дзеркалі легендарних древньогрецьких часів.
Я хотіла завершити концерт Мolto Adagio, третьою частиною зі Струнного квартету № 15 Людвіга ван Бетховена. В партитурі ця частина має підзаголовок “Пісня подяки Творцю від oдужуючого; у лідійському ладі”. Головна тема нагадує хорали Палестрини – композитора, який творив у XVI столітті. Бетховен теж використовує один із найстародавніших ладів – лідійський. Ця музика є містичним прозрінням Генія, роздумами про людину й всесвіт, своєрідним посланням людству від серця, яке страждало й перемогло.
Бетховен дивиться на все просвітленими очима. Його почуття охоплює світ, випромінюючи загальнолюдську любов…»
За матеріалами пресрелізу
