Степан Лісецький і його посібник з історії української музики

9
Share Button

У вересні 2015 року видавництво Київського університету імені Бориса Грінченка випустило у світ «Історію української музики» (від найдавніших часів до першої чверті ХІХ століття) Степана Лісецького – кандидата мистецтвознавства, науковця і педагога.

Перш ніж висловитись про посібник, згадаємо дві наукові праці Степана Йосиповича, які з’явилися кілька років тому і мають дотичне відношення до анонсованого видання. У 2012 році дослідник видав наукову працю «Класицизм – провідний творчий напрямок в українській музиці другої половини XVIII – початку XIX століття», в якій досить широко дослідив це художнє явище і стиль в українській музиці. Ще раніше, у 2008 році світ побачила збірка Лісецького «Наукові статті. Рецензії. Навчально-методичні матеріали». У ній уміщено спостереження про українську музику різних епох: бароко, романтизму й сучасності; нові й цікаві статті про творчість композиторів Симеона Пекалицького і Миколу Дилецького, Анатоля Вахнянина і Миколу Лисенка, Кирила Стеценка і Миколу Леонтовича, Василя Барвінського і Миколу Дремлюгу, Мирослава Скорика і Євгена Станковича, Петра Петрова-Омельчука і Володимира Шумейка. Обидва видання демонстрували широту наукових інтересів Степана Лісецького і стали передвісниками великих монографій та навчальних посібників.

«Історія української музики» постала, з одного боку, із практичної педагогічної праці автора, з другого – це результат наукових розвідок «Зародження багатоголосного співу в Україні та перші етапи його розвитку», «М. Дилецький завжди залишався киянином», «М. Березовський – основоположник хорового циклічного концерту» та інших.Knyga-1

Посібник «Історія української музики» (від найдавніших часів до першої чверті ХІХ століття) – це не тільки частина навчальної дисципліни. Ним може користуватись і педагог-початківець, і студент.

Видання має вступ і десять розділів.

Структуруючи український музично-творчий процес автор спирається на праці своїх попередників, зокрема Онисії Шреєр-Ткаченко, Миколи Гордійчука та інших. Період від І до VIII століття в історії української музики у виданні представлено найдавнішими пластами українського фольклору – циклами календарно-обрядових, звичаєво-побутових і весільних пісень та плачів. Епоху Середньовіччя – часи Київської Русі – автор розкриває через билинну творчість, мистецтво скоморохів, музику військових княжих дружин, початками християнського церковного співу.

В рамках наступного історичного періоду (друга половина XIII – середина XVI ст.) Степан Лісецький виокремлює кінець XV – три чверті XVI століть, який пропонує назвати Українським Музичним Відродженням. Тут автор аналізує українські думи, історичні народні пісні та інші фольклорні й напівфольклорні жанри. Автор застерігає читача, що Українське Музичне Відродження відмінне від західноєвропейського, їх треба розглядати, як різні мистецькі явища.

Вдалими, на наш погляд, у навчальному посібнику «Історія української музики» Степана Лісецького є текст, присвячений бароко та класицизму. Крім тем, що розкривають загальні питання цих художніх напрямів у музиці, автор акцентує увагу на творчості окремого композитора і навіть на одному творі («Розвиток музичних жанрів у творчості Миколи Дилецького», «Літургія ля мінор і партесний концерт “Дух Твій благий” Симеона Пекалицького»). Справді ці теми є новими і вкрай потрібними для студентів. Для розуміння стильових засад бароко корисною є тема, присвячена кантам і псальмам. Автор широко аналізує образний зміст поетичних рядків і музики.

 

258_1
Скоморохи. Мініатюра з Радзивілівського літопису

Доробок українських композиторів-класиків другої половини XVIII – початку XIX століть дослідник представляє зразками різних жанрів: кількома хоровими циклічними концертами, оперою, сонатами для різних інструментів. До того ж Степан Лісецький прагне охарактеризувати і образний зміст, і стильові особливості як окремих творів, так і творчості того чи іншого музичного напряму в цілому.

У виданні автор дає розгорнутий вступ, у якому він знайомить студента із специфікою вузівського навчання, прагне ознайомити його з різними рівнями знань з історії музики (інформативний, образний, стильовий, концепційний), осягнути зміну музичних стилів і напрямів.

Тож наостанок, наголосимо, праця Степана Йосиповича Лісецького є необхідним у навчально-виховному процесі виданням.

Н. ГАЗУЛОВА

На фото: сурми з колекції Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України

Share Button