Свято для дітей під час війни – подвійне. Адже психологічна релаксація, базована на мистецтві у такий час, та широкі контакти з дітьми із інших регіонів у творчому змаганні надає широкі можливості для психологічного відновлення й творчого професійного зростання. Тим більше, коли це відбувається у формі фестивалю – комплексного художнього заходу, завданням якого є не лише демонстрація творчих здобутків, а й емоційний відпочинок
Таким і став Х Міжнародний фестиваль-конкурс дитячої творчості «UKR WEST ART FEST», проведений 5–7 грудня 2025 року в Трускавці, до участі у якому заявлялося майже 600 дітей із низки регіонів України (Кіровоградська, Львівська, Рівненська, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Волинська, Миколаївська, Чернігівська, Житомирська та Вінницька області). Його організаторами виступили громадська організація ДГО «Співограй» зі Станіславою Котелянською і міська рада Трускавця на чолі з головою Андрієм Кульчинським, які й створили це незабутнє дійство.
Як член журі, спробую відновити святкову ситуацію в історичній ретроспективі. Принагідно відзначу, що нині в регіонах, попри надзвичайно складну економічну та соціально-психологічну ситуацію, функціонує потужна мережа Палаців дітей та молоді. Вони виступають специфічними центрами консолідації дітей конкретної локації, об’єднуючи чимало мистецьких гуртків, студій та інших організаційних форм, демонструючи водночас невичерпне джерело ініціативи художніх керівників і безмежний творчий потенціал українських дітей.
Їхня тематична структура щоразу обумовлюється місцевими традиціями та наявними очільниками. Для демонстрації результатів діяльності таких структур і потрібні відповідні зібрання, де можна не лише продемонструвати власні творчі досягнення, а й здобути новий організаційний досвід, порівняти різні творчі методики роботи з дітьми, збагатитися новим репертуаром і методиками його втілення на сцені. А головне – дати дітям можливість відчути дух змагальності, налагодити широкі контакти, довівши, що мистецтво може бути чи не найефективнішою формою культурної дипломатії.
Подібні заходи свого часу з успіхом організовував КЗ «Рівненський обласний центр народної творчості». Назвемо, зокрема, низку дитячих міжнародних фестивалів «Котилася торба….», з їхнім оригінальним народним інструментарієм, широким представництвом народних регіональних ігор святково-обрядового календаря, а також безліччю цікавих форм проведення дозвілля (регіональних лічилок, рухових ігор, вікторин, творчих змагань). Це дозволяло дітям знайти нових друзів, поповнити емоційний сегмент, усвідомити глибину народної культурної практики України. Адже ідентифікаційна ознака обов’язково закладається у такі акції.
Можна згадати й справді подвижницьку працю Миколаївського спеціалізованого ЗЗСО «Академія дитячої творчості» на чолі з багаторічною керівницею Анною Матвєєвою, яка об’єднала, здається, усіх дітей країни на організованих нею міжнародних фестивалях «Золотий лелека» (СІОFF), що проходили на узбережжі Чорного моря. Додамо сюди і Літню міжнародну Академію педагогічної творчості, на майстер-класах якої чимало художніх керівників здобували нові компетенції, поширювали й власну практику роботи з дітьми в соціум.
Присутні на тих засіданнях педагоги чи управлінці з Канади, США, Польщі, Великої Британії, Молдови, прибалтійських держав тощо наводили аргументи стосовно організації художньої практики з дітьми, виходячи з творчого досвіду їхніх країн. Проведення таких фестивальних заходів відкривало широкі можливості й для місцевого населення бути залученим у загальний процес дитячого свята, формуючи інші виміри сприйняття дитинства і ролі в ньому художнього сегмента.
І подібних прикладів в Україні нині безліч. Однак усі вони засвідчують сталий і високий інтерес до дитинства, непереборне бажання, попри будь-які несприятливі обставини та й війну, зберегти наше майбутнє, віднайти максимальні перспективи для його становлення.
Цьогорічний фестиваль проводився у номінаціях «Вокал», «Хореографічне мистецтво», «Театральне мистецтво», а його метою стала популяризація української культури у розмаїтті її проявів і підтримка молодих талантів, а також «зміцнення творчих контактів серед педагогів і керівників художніх колективів різних регіонів» (зазначалося в пресрелізі). Одне слово – поглиблення національного виміру позашкільної освітньої практики. І музичне мистецтво, як синтетичний жанр, у цьому процесі ставало чи не найвизначальнішим сегментом.
За 10 років існування фестиваль-конкурс сформував достатньо стабільне коло учасників, виробив відповідний алгоритм проведення та оцінки заходів. Та головне – на його основі зросло чимало яскравих художніх колективів, які й поширюють свою організаційно-культурну практику в дитячому середовищі, надаючи йому нових творчих обрисів, тобто можливих форм зайнятості молодої людини, стимулюючи розширення обріїв заходу та підтверджуючи міцне культурне коріння України. Тож вони є чи не найкращим аргументом на користь саме такої моделі дозвілля.
Назву лише кілька найпомітніших колективів, що взяли участь у нинішньому змаганні: Театр естрадної пісні «Меліса», Народний фольклорний колектив «Журавка», Зразковий театральний гурт «Шарм», Зразкова циркова студія «Львівські віртуози», Зразковий хореографічний ансамбль «Слов’яночка», Ансамбль спортивного танцю «Натхнення», Дитячий хореографічний ансамбль «Золоті діти» школи мистецтв імені Романа Савицького, вокальний гурт «Мелодика» СЗШ № 3 та інші. А це – різні регіони, методики роботи з дітьми, репертуар, культурні традиції. Однак відчувалося спільне бажання організаторів мережі позашкільної освіти зробити вільний час дитини соціально насиченим і розмаїтим, тобто таким, що продукуватиме подальший творчий пошук, залучаючи все нових учасників.
Як і на кожному подібному заході, найбільш оригінальними були виступи в номінації «вокал», а надто – «естрадний спів» (де переможці, спираючись на художньо-педагогічні настанови керівників, демонстрували майже унікальні теситурні можливості голосу, якісне аранжування чи не менш вдало підготовлену «мінусівку» й манеру поведінки на сцені) та «хореографічне мистецтво», у різновидах якого учасники, зважаючи на специфіку художнього вислову, помножену на вікові фізичні особливості, виявляли надзвичайно цікаві знахідки у трактування сценічного образу.
Утім, і у номінації «театральне мистецтво» було не менше творчих відкриттів як в індивідуальних, так і колективних виступах. Лідери змагання демонстрували оригінальність дитячого бачення майбутніх «дорослих» проблем (драма почуттів «Під маскою») або, і це – також надзвичайно важливо, питань власного духовного становлення (підліткова драма «Все, що тебе зачіпає», мистецький театр «Акторко»).
Серед винесених на суд журі були й традиційно дитячі вистави, зокрема «Нові пригоди Пеппі Довгапанчоха» (зразковий театр «Маска»). І в їхній інтерпретації класичні тексти сприймалися доволі переконливо та оригінально.
Свідомо не називаючи всіх нинішніх лауреатів (їхні прізвища є на сайті заходу та вже не раз обговорювалися в школах і родинах), підкреслю лише єдине – переможницею вкотре стала українська Школа та її мистецький аспект. Попри безліч негараздів, почасти недолугих експериментів, вона усе ж змогла зберегти високий статус сучасних творчих пропозицій, має у портфоліо оригінальних педагогів, здатних підтвердити її традиційно високе реноме, а відтак – міцну перспективу отримати духовно здорову молодь у майбутньому.
Володіючи чималим досвідом участі в таких заходах, підкреслю, що саме вони демонструють справді нову генерацію молодих талантів, а відтак – опанування вітчизняними педагогами широкого спектра новітніх світових методик, які, базуючись на місцевих культурних традиціях, дають високий творчий результат. Тож головним підсумком може бути лише один: поза сумнівом, окремі, найобдарованіші, а головне – орієнтовані на мистецтво діти, продовживши творче вдосконалення у мережі вже вищої освіти, стануть згодом відомими вокалістами, хореографами чи інструменталістами, виходячи з номінацій, у яких вони спеціалізувалися упродовж значного часу.
Утім провідним надзавданням таких фестивалів є те, що інша, значно більша частина таких учасників, які не досягли згодом помітних результатів у конкретній мистецькій сфері, будуть добрими, оригінально мислячими людьми, не здатними на девіантну поведінку. Вони формуватимуть навколо себе творче середовище, в котрому іншим затишно й комфортно. І це – головне надзавдання як самих фестивалів, так і, в підсумку, ефективності роботи вітчизняної мережі позашкільної мистецької освіти, її здатності протидіяти будь-яким інокультурним негативним впливам.
Таке свідчення високої здатності національної освітньої системи бути спроможною, незважаючи на безліч у ній організаційно-фінансових і психологічних проблем, запропонувати альтернативу бездуховності, завдяки якій можна вивільнити масив творчої енергії, що не розкривається жодним іншим чином, – власне, і є наша національна ідентичність, за допомогою якої реально здолати будь-які негаразди сьогодення!
Сергій ВИТКАЛОВ
Фото надані оргкомітетом фестивалю
