Вадим Сергійович Червов – віолончеліст, педагог, заслужений артист України, лауреат Премії імені Миколи Лисенка, професор. З 1958 до 2000 року плідно працював в Україні, де створив віолончельну школу, сучасну за змістом та національну за спрямованістю
Митець народився 25 грудня 1930 року в родині інженера-хіміка Сергія Михайловича Червова та Ірини Павлівни (у дівоцтві Богатирьової). Мати співала у церковному хорі. Від самого народження дітей (сина Вадима й доньки Маріанни) вирішила навчати їх гри на музичних інструментах. Вже у трирічному віці Вадим із сестрою та матусею почав відвідувати оперу. Тож він ріс у музичній атмосфері й з дитячих років обожнював музику і сам хотів грати на віолончелі. Батьки привчали його планувати роботу, аналізувати, вести спостереження, таким чином свідомо допомогли сину розвивати необхідні риси, оскільки в дитинстві він був дуже імпульсивним.
Відома думка Андре Моруа – «чим детальніше і точніше опис, тим більше у автора шансів знайти свій стиль» – цілком може бути віднесена до тих навичок, якими володів Вадим – точність, пильність щодо деталей, які чітко відтворюють картину подій. Пройдуть роки і ті ж особливості – спостережливість, ясність змісту – стануть характерними прикметами його виконавського стилю.
Найважливіший девіз Вадима Сергійовича: «Ніколи не хвали себе. Якщо ти справді будеш вартий того, про тебе заговорять ті, хто поруч». Це – один із заповітів батька, який син пам’ятав і котрим керувався в житті.
Уже в роки навчання (з 1939-го – музична школа; з 1944-го – музичне училище, у 1947–1952 консерваторія, а потім аспірантура, яку він блискуче закінчив у 1955-му) сформувалися ті важливі напрями фахових пристрастей, що і визначать подальшу долю музиканта: інтерес до сольного виконавства й педагогічної роботи.
Виконавський стиль Вадима Червова: творче кредо, естетичні принципи
Вадим Червов належить до тих виконавців, які займають активну позицію в мистецтві. Його слухач повинен не тільки насолоджуватись шедеврами, естетично усталеними, еталонними творами – звичними для сформованої на зразках класичної і романтичної музики публіки, а й завзято, часом напружено, працювати, осягаючи сучасну музичну мову, вчитися міркувати, брати участь у творчій лабораторії пошуків нових образів і засобів їхнього втілення на віолончелі.
Яскрава виконавська діяльність Вадима Сергійовича Червова протягом 42-х років була щільно пов’язана з музичним життям України. Його виконавське мистецтво завжди було яскравим зразком високого професіоналізму, майстерності, самобутньої інтерпретації музичних творів усіх епох – від старовинної спадщини до опусів сучасних українських композиторів.
Творча особистість Червова-виконавця вражала дивовижним гармонійним поєднанням яскравої емоційності з високим інтелектом. За своєю природою він був здатний до перевтілення, гостро відчував тонкі душевні стани, життєві суперечності в їхній постійній взаємодії. Він ніколи не виконував твори, якщо вони не знаходили гарячого відгуку в його сприйнятті або розумінні, однак широта його світогляду, системні професійні знання, яскравість і глибина емоційної внутрішнього життя, надзвичайно розвинена інтуїція були чудовим ґрунтом для втілення будь-якого музичного стилю.
Майстер із вишуканим смаком і чарівним барвистим звуком, він переконливо виконував усі твори свого великого і складного репертуару – від музики старовинних майстрів до сучасності. Здавалося, ніби сам композитор повідав йому власні думки і почуття.
У книзі «Вклонимося пам’яті», присвяченій Вчителю, другу, чоловікові, Олена Андрониківна Червова згадує: «Після концертів Вадим Сергійович чемно приймав слова подяки, але, швидше, просто з поваги до слухачів, а ось критику дуже любив. Високо цінував прямодушні висловлювання колег і особливо студентів: будь-яке, навіть наївне судження про свої концерти вислуховував дуже уважно, з непідробною повагою до мовця».
Творчий діалог із композиторами
Зазвичай композитори довіряли Вадиму Сергійовичу, бо знали, що він обов’язково знайде той сенс, який закладений в нотному записі, при виконанні зігріє його людським теплом. Багато хто з них глибоко поважали Вадима Сергійовича і знали, що твір, у який вкладено стільки душі, – в надійних руках.
Він дуже уважно вивчав усе пропоноване, не пропускаючи жодної «підказки» композитора в динаміці, темпі, агогіці, нескінченно пробував варіанти в пошуках граничної переконливості. Навіть якщо розумів, що якийсь твір не стане постійним у його репертуарі, а прозвучить один або два рази, він ніколи не ставився поверхово до твору, дорогому серцю автора.
Наприклад, уже в аспірантурі зав’язалася дружба з чудовим піаністом і композитором Віталієм Васильовичем Сєчкіним, що супроводжувалася довгою та продуктивною творчою співпрацею. Обидва музиканти з другої половини 1950-х років працювали у Київській консерваторії.
Віталій Сєчкін – професор, заслужений артист України був пов’язаний із Київською консерваторією біля 20-ти років (помер у 1988). І весь цей період творчі контакти з віолончелістом Вадимом Червовим реалізувалися не тільки в спільному музикуванні, виконанні концертних програм як у консерваторії, так і в інших залах Києва, України, а й в активізації композиторських здібностей Сєчкіна. Від 1958-го були написані та зіграні з Червовим такі твори для віолончелі й фортепіано, як дві п’єси – «Колискова» (1958) і етюд-картина «Супутник» (1972), «Три поеми» (1966–1969, присвячені Червову), сюїта «Естонські враження» (1967), Соната, «Скерцо», «Баркарола».
Саме Сєчкін познайомив талановитого виконавця із відомим українським композитором Андрієм Штогаренком, яскравий національний і сучасний стиль творів якого привабив Вадима Сергійовича. Широко відоме «Молодіжне тріо» для скрипки, віолончелі та фортепіано, виконане Олексієм Гороховим, Вадимом Червовим і Віталієм Сєчкіним у 1962 році. У репертуарі Вадима Сергійовича були Соната (1971), «Балада» (пам’яті Миколи Лисенка), «Жартівливий марш» (1965), Концерт для віолончелі з оркестром (1985–1986). Ці опуси не раз з успіхом грав Червов. Багато з них записані на платівки й у фонди Національного радіо. Їх виконують численні учні чудового виконавця і педагога.
Позиції композитора, серед яких – прагнення бути демократичним, гранично доступним і зрозумілим слухачу, оптимістичне сприйняття дійсності, захоплено-піднесене ставлення до загальнолюдських цінностей, – близькі Вадиму Червову. Приваблював виконавця й особливий мелодизм, промовистість і щирість якого Штогаренко сприйняв від народних українських пісень. Яскравість і проникливість кантилени – риса, що властива виконавському стилю віолончеліста. Співзвучне й інтерпретування звукового простору (фонізм), де виконавець вдихає життя в кожен із творів композитора через свій індивідуальний тембр, його багату і різноманітну за фарбами палітру, темброву поліфонію.
Виконавська драматургія у визначних опусах Штогаренка для віолончелі носить характер цілісний, діалектичний. Уміло використовуються контрасти гострого ритмічного малюнка в жанрових епізодах та імпровізаційності, що йдуть від українських дум, інструментальних мотивів, запальних танців і т. п. Особовою, ліричною інтонацією забарвлені речитативні епізоди.
Віолончельна музика Андрія Штогаренка, пронизана національною ідеєю як основним стрижнем художньо-образної концепції кожного твору – від мініатюри до Концерту з симфонічним оркестром, – відкрита назустріч діалогу з виконавцями, що припускає множинність інтерпретування, водночас спирається на кращі традиції академічного мистецтва. Це дозволяє глибоко професійно розкривати можливості інструмента, розвиваючи й удосконалюючи його техніку. Не дивно тому, що збіг творчих позицій обумовив тривале співробітництво та велику людську дружбу миттців. Віолончельні твори Андрій Якович писав протягом майже п’ятдесятилітнього періоду.
В особовій справі Вадима Сергійовича Червова збереглася характеристика, надана Андрієм Яковичем Штогаренком, у той час – ректором Київської консерваторії, у грудні 1965 року: «В. С. Червов – першокласний музикант концертного профілю, лауреат міжнародного конкурсу, має відмінні результати роботи як педагог по класу віолончелі. Має неабияку ерудицію в області методики викладання, а також гарні організаторські здібності, що швидко проявились за невеличкий відрізок часу роботи в якості завідуючого кафедрою струнно-смичкових інструментів».
Від 1959 року Вадим Сергійович поєднував роботу в консерваторії з виконавською діяльністю соліста Державної філармонії. У пресі тих років, рецензіях на концерти віолончеліста в Києві відзначається, що обдарований виконавець виріс у значного, різнобічного музичного діяча. Виконавська манера Червова характеризується віртуозним володінням інструментом. Його бездоганна техніка, великий гарний і соковитий звук завжди підпорядковані художнім завданням. Тонке розуміння стилю робить переконливим виконання ним творів і далеких епох, і тих, що написані безпосередньо під враженням від його гри. Йому однаковою мірою підвладні монументальні симфонічні полотна й тонка лірична образність інструментальної мініатюри. Активна співпраця з композиторами стимулює поповнення віолончельного репертуару.
Звук віолончелі Вадима Сергійовича неможливо ні забути, ні повторити. Всі його учні засвоїли принципи звуковидобування, оволоділи якісним звуком, але його тон, особлива фарба так і залишилася єдиною. Голос віолончелі, не вирізняючись потужною щільністю, був широким, що ллється, і заповнював простір об’ємом вільного дихання й тембрової насиченості.
Безумовною заслугою професора Червова є те, що, завдяки його концертній діяльності, сольне віолончельне виконавство в Україні набуло системності. У зв’язку з цим сформувалася слухацька культура, причому не тільки через залучення найкращих зразків класики, а й сучасних опусів. Скрупульозна робота над популяризацією української віолончельної музики, її розвитком сприяла тому, що в становленні національної віолончельної школи пріоритетним став артистичний напрямок. Переважання мистецького, змістовного начала в українському віолончельному виконавстві природно активізувало традицію творчого діалогу «композитор – виконавець».
Особливо яскраво тенденція розвивалася у київській школі віолончелі. Опуси місцевих композиторів представлені в репертуарі Вадима Сергійовича Червова достатньо повно (це – практично всі твори малої форми, написані для віолончелі або за її участі, серед яких, окрім сучасних, також класика). Дуже часто транслюються по Національному радіо неперевершено, натхненно виконані Вадимом Сергійовичем п’єси для віолончелі і фортепіано Миколи Лисенка, Якова Степового, Бориса Лятошинського. Сонатний жанр, найбільше улюблений музикантом, експонований творами Віктора Косенка, Юрія Іщенка, Олександра Зноско-Боровського та інших.
Завдяки такому концертанту, як Вадим Червов, котрий зробив віолончельне виконавство систематичним і підтримував цей статус протягом майже сорока років, стало можливим і становлення жанру українського віолончельного концерту. Багато вітчизняних композиторів, захоплюючись яскравим, енергійним, піднесено емоційним тонусом виконавського стилю маестро, який зіграв у концертних залах України практично весь репертуар цього жанру різних стилів і напрямків, зацікавлено працювали над створенням концертів для віолончелі, розраховуючи почути їх у його виконанні. Серед них два концерти Юрія Іщенка, концерти Геннадія Ляшенка, Віталія Кирейка, Олександра Зноско-Боровського, Концертні варіації Георгія Майбороди, вищезгаданий концерт Андрія Штогаренка.
Усі ці твори вперше виконав Червов і багато в чому завдяки його майстерності та подвижництву увійшли в репертуар сучасних віолончелістів. Вони різні за стилем і змістом, але об’єднує їх особливе сполучення масштабності ідей і мужньої ліричності – риси, що характеризують виконавський стиль Вадима Сергійовича.
Твори Андрія Штогаренка, Георгія Майбороди, Віталія Кирейка відрізняються яскраво вираженим національним характером. У той же час вони індивідуальні в композиційному, жанровому рішенні, тематизмі та драматургії, орієнтуються на різноманітні стильові моделі концертного жанру. Так, наприклад, Концерт Штогаренка являє собою класичну модель тричастинного циклу, рухливу і оновлену в кожній із частин завдяки динамічному розвитку тематизму, тембровій драматургії тощо.
Подвійний концерт для скрипки та віолончелі з оркестром Кирейка продовжує традиції стародавніх майстрів Concerto grosso, відроджені романтиками. В основі його – класичні традиції західноєвропейської інструментальної музики, що розвиваються на грунті народної української творчості і сучасної композиторської техніки. Друга назва даного опусу – Симфонічний концерт. Дійсно, оркестр виступає тут третім повноправним співрозмовником. І хоча у творі присутні типові для концерту риси – змагальність, віртуозність, ігрове начало, вони не є самоціллю і підпорядковані єдиній образній концепції, що очолюється лірико-філософською ідеєю. Вихідною тезою і кінцевим висновком, стає епічне начало, об’єктивний і мудрий погляд на життя – минуле і дійсне.
Еталоном, зразком для композитора був Подвійний концерт Йоганнеса Брамса. Цікавим у цьому зв’язку є спогад Вадима Червова про те, що в процесі розучування твору зі скрипалем Олексієм Гороховим такі аналогії виникали доволі часто й допомагали у використанні потрібних ансамблевих прийомів.
Концертні варіації Георгія Майбороди найбільше тяжіють до неофольклорного напрямку. Іншу сферу концертно-віолончельної музики подано у творах Генадія Ляшенка і Юрія Іщенка, які продовжували ту лінію українського симфонізму, що йде від Бориса Лятошинського. Йдеться про глибокий психологізм і філософську спрямованість мислення, прагнення передати найсильніші та суперечливі почуття, винятково особистісне, суб’єктивне сприйняття навколишнього світу за допомогою гранично чіткого, далекого від усілякої зовнішньої ефектності викладення музичної думки, – ідеал, що об’єднує композиторів і виконавця. Достатньо відзначити той факт, що за життя соліста всі віолончельні твори Юрія Іщенка вперше були виконані саме Червовим і створювалися здебільшого в розрахунку на його виконавську індивідуальність.
Цікавими видаються контакти Вадима Сергійовича з Олександром Федоровичем Зноско-Боровським. Окрім масштабних творів для віолончелі, композитор на замовлення виконавця написав дві п’єси для віолончелі соло – «Імпровізацію» та «Гумореску». Достатньо оригінальні за жанром, вони в репертуарі виконавця зайняли почесне місце завдяки своєрідній ладовій мові, плоттю і кров’ю пов’язаній із народним мистецтвом Західної України, її чудовою природою, оптимізмом і поетичністю народних обрядів і дійств.
Серед міжрегіональних контактів Червова можна назвати діалог із львівською композиторською школою в особі Юрія Євгеновича Ланюка, що закінчив у Вадима Сергійовича виконавську аспірантуру по класу віолончелі. Тісні творчі зв’язки виникли і з музикантами Харкова. Можна навіть сказати, що Харків – це ніби другий творчий будинок музиканта: він часто концертував у цьому місті, був консультантом, головою державних іспитів у випускників-струнників Харківського інституту мистецтв, а з 1991–1992 навчального року вів там педагогічну роботу (клас віолончелі) за сумісництвом.
Із Харковом у Вадима Сергійовича пов’язана й щаслива сторінка його особистого життя. Звідти він привіз до Києва дружину, Олену Андрониківну, яка багато років була викладачкою класу віолончелі Національної музичної академії України.
Серед харківських композиторів, творчість яких приваблювала Червова, слід назвати насамперед Валентина Савича Бібіка, віолончельні твори якого музикант часто виконував у Києві. За масштабністю мислення і порушеними ідеями Вадим Сергійович, поряд із Другою віолончельною сонатою Іщенка, відзначав і улюблену ним Першу сонату Бібіка. Таке щасливе й плідне спілкування авторів, з одного боку, і виконавця – з іншого, обумовлюється, в першу чергу, активною життєвою позицією, прагненням донести до слухача те потаємне, що лежить у кожному творі, який виконується, допомогти йому розібратися в складній, часом важко зрозумілій, але змістовній і глибокій музиці.
Понад 60 творів для віолончелі українських авторів уперше виконав Вадим Червов. Він грав із такими відомими диригентами, як Стефан Турчак, Натан Рахлін, Вадим Гнєдаш та іншими. Партнерами-піаністами були Віталій Сєчкин, Євген Ржанов, Михайло Степаненко, Тетяна Арсенічева, Олена Дмитрієва та інші. Закордонні гастролі проходили в різні періоди життя у Китаї, Німеччині (Веймар, Лейпциг), Польщі (Варшава, Гданьск, Котовіце й ін.), тодішній Югославії (Белград, Загреб та ін.).
Педагогічна діяльність
Принципи виконавської творчості стали основою педагогічної майстерності Вадима Сергійовича Червова. Він створив цілий напрямок в українському віолончельному мистецтві. Почавши викладати в самому розквіті виконавської діяльності, маестро і цій сфері віддавав багато творчих сил та енергії. Його педагогічні принципи були щільно пов’язані з музичною практикою, нею ж і перевірялися.
При всій інтенсивності й насиченості виконавської діяльності, ніколи не страждала педагогічна робота. У клас Вадима Сергійовича прагнули вступити не тільки молоді віолончелісти України, – його майстерність педагога мала популярність у різних країнах Європи (Польщі, Кореї, Португалії). Знаменитий український маестро провів кілька міжнародних семінарів віолончелістів: у 1977 році у Веймарі, у 1990-му – в Лейпцигу, 1993-го – в Пекіні.
Вадим Сергійович був постійним членом та головою журі численних конкурсів віолончелістів. Десь із 20 разів працював у журі Всесоюзних конкурсів і відбірних переглядах, був віце-головою і головою журі ряду Республіканських конкурсів, а з 1992 року – Міжнародних конкурсів віолончелістів імені Миколи Віталійовича Лисенка.
Від 1965 року професор Червов очолював кафедру струнно-смичкових інструментів Київської консерваторії (тепер Національна музична академія України), що під його керівництвом стала однією з найяскравіших, найцікавіших і глибоко професійних, прогресивних кафедр не тільки у НМАУ, а й подібних навчальних закладів України загалом. Традиції, що були закладені Вадимом Сергійовичем, успішно продовжуються й сьогодні завідувачкою кафедри струнно-смичкових інструментів, професоркою Катериною Валеріївною Полянською.
За роки довгої і продуктивної педагогічної роботи професор Червов випустив понад 50 студентів та 11 аспірантів. Серед них – шість віолончелістів, відзначених першою премією на Республіканському (потім Міжнародному) конкурсі імені Миколи Лисенка.
Випускники Вадима Сергійовича успішно працюють у найпрестижніших колективах України і за кордоном. Багато з них, наслідуючи традиції вчителя, є концертуючими солістами й ансамблістами (наприклад, Віктор Гайдук, Володимир Пантелеєв, Юлія Пантелят, Лоліта Хомліченко, Іван Кучер, Ганна Нужа, Юлія Білоусова та інші), а також працюють у навчальних закладах України та за її межами. Так, зокрема, у Київській консерваторії в різні роки викладали Володимир Пантелеєв, Георгій Сотничук, Віктор Гайдук, Лоліта Хомліченко, Віталій Боровик, один із перших випускників Червова в Київській консерваторії, Ганна Нужа, Іван Кучер, Юлія Білоусова. У Київській середній спеціальній музичній школі (тепер Київський державний музичний ліцей) імені Миколи Лисенка багато років керувала відділом струнно-смичкових інструментів Любов Лушева.
Випускники Червова, які з різних причин поїхали в інші країни світу на постійне місце проживання, постійно підтримували творчі зв’язки з учителем. Це Юлія Пантелят (Австрія), Юрій Кравцов (Німеччина), Сергій Репік, Володимир Пантелеєв, Семен Фрідман (США), Ліля Квартич (Ізраїль) та інші.
Таким чином, слід зазначити, що 1980–1990 роки діяльності Вадима Сергійовича Червова відзначені тим, що виконавський стиль музиканта досяг зрілості, вершин професійної майстерності. Він створив власну школу віолончельного виконавства, досягнення якої, проєктуючись на виконавську культуру України, прогресивні методики навчання і виховання музиканта, сприяють становленню її як національної.
Вадима Сергійовича не стало 8 квітня 2000 року. Його виконавська творчість і робота з учнями продовжувалися до останніх днів життя. Не здійснився задум написання книги про методику викладання гри на віолончелі, засновану на його великому практичному досвіді.
Але головну справу свого життя він зробив. У третьому тисячолітті українська школа віолончелі, акумулюючи досягнення, прогресивні методичні принципи, вже не тільки вбирає і синтезує, але і віддає. Національне, виступаючи як елемент загальнолюдського, збагачує світову виконавську культуру, стаючи її невід’ємною частиною.
Віра СУМАРОКОВА
Фото надані авторкою статті та з відкритих джерел
