1 серпня о 19:00 у рамках Третього міжнародного фестивалю камерної музики «Дзеркало» відбудеться подія під назвою «Своя музика»
У програмі колективу «Фенікс», окрім музики Гії Канчелі та Бенджаміна Бріттена, – два нових твори, написані протягом останніх років: камерний цикл Петра Тітяєва та соната для віолончелі й фортепіано Дениса Литвиненка. Обидва композитори (та виконавці «Фенікса» водночас) запропонували коментарі до опусів, що проливають світло на задум і глибину кожної з композицій.
Петро Тітяєв створив цикл із чотирьох мініатюр у 2025 році на основі ідей, що виникли ще у 2024-му. За словами автора, перша частина, «Міраж», побудована на тремоло, яке формує ефектний і мінливий звуковий образ. Друга частина – «Рондо» має легкий, грайливий характер і натхнена поезією Вільяма Блейка, зокрема віршом Spring («Весна»), який митець сам і проілюстрував. Третю частину «Хорал» витримано в імпровізаційній манері, а завершальний «Марш» містить стилістичні натяки на музику Моріса Равеля. Композитор підкреслює, що музика твору буде легкою у сприйнятті – близькою і виконавцям, і слухачам.
Соната для віолончелі й фортепіано Дениса Литвиненка (партія фортепіано – Наталія Гуцул-Мартинова) – це масштабна музична розповідь, у якій сучасна українська реальність прочитується надзвичайно прямо. Кожна з чотирьох частин має виразний змістовий і емоційний характер.
Перша частина – «молитва під дулом». Вона розпочинається мирним образом рідного краю, який протягом століть знову й знову опиняється під загрозою знищення. У музиці з’являється українська тема, яку поступово охоплює хаос, вибухи, сирени. Паралельно з цим у партії фортепіано звучать уривки з радянського гімну, тоді як віолончель грає молитву «Отче наш». Така полістилістика створює жорстке напруження між світами.
Друга частина – токата – відтворює боротьбу між «машиною для знищення народів» і одвічним українським гумором, здатністю зберігати життєрадісність попри всі трагедії. Тут автор використовує тему, стилізовану під народну пісню, а також знову вводить фрагменти радянського гімну. І все ж, як зазначає композитор, світло – друга тема – переважає темряву.
Третю частину – ноктюрн – присвячено українській землі та людям. Вона співуча, мелодійна, повна світла, але її несподівано перериває марш, із якого починається фінал сонати. Хоча марш побудований на темі відомої пісні «Гей, наливайте повнії чари», вона переосмислена так, що звучить уже як радянський військовий марш. Це, за словами автора, символізує одвічне привласнення з боку російської культури – музики, образів, імен. Фінал перетворюється на протистояння, що завершується пусткою та руїнами.
Соната закінчується віолончельною каденцією, де з’являється знайома колискова «Ой ходить сон коло вікон». А після неї – заключна кода, яку, на думку композитора, найкраще пояснюють рядки Ліни Костенко: «І щось в мені таке велить / збіліти в гнів до сотого коліна! / І щось в мені таке болить, / що це і є, напевно, Україна».
Тож цей вечір стане місцем, де двоє сучасних композиторів говоритимуть про глибоко особисте, наближаючи нас до розуміння власної музики й гідності.
За матеріалами пресрелізу
