Йонас Кауфман – Ваґнерів Трістан

96

Йонас Кауфман – оперний співак світової слави, яскравий вокаліст (драматичний тенор), артист, улюбленець публіки, режисерів і диригентів, принципова особистість, фотогенічний, відкритий, щирий у спілкуванні красень, який легко міг би зробити голлівудську кар’єру… Ряд захопливих епітетів можна продовжувати далі

Напевно немає жодного оперного фаната, який би не відкрив для себе «свого Кауфмана». Адже особливий, очевидно, вроджений, але відшліфований з роками талант миттєвого перевтілення митець відкрив ще у часи навчання в Мюнхенській вищій школі музики і театру. Зараз Йонас Кауфман – найзатребуваніший тенор XXI століття. У його репертуарі – всі найпопулярніші опери світу від Клаудіо Монтеверді, Джованні Паїзієлло, Вольфганга Амадея Моцарта, Карла Марії фон Вебера до веристів і Джакомо Пуччині, від Фіделіо Людвіга ван Бетховена і Хозе Жоржа Бізе («Кармен») до гігантського списку творів Джузеппе Верді, Ріхарда Вагнера, Ріхарда Штрауса.

Нещодавно співак дебютував у фестивальній прем’єрі Баварської Staatsoper у партії Трістана. У новій постановці музичної драми Ріхарда Ваґнера польським режисером Кшиштофом Варліковським була задіяна і зіркова сопраністка, постійна супутниця Йонаса Кауфмана на різних сценах світу Аня Гартерос.

Йонас Кауфман і Кирило Петренко

Музикознавиця Аделіна Єфіменко зустрілася з Йонасом Кауфманом напередодні прем’єри «Трістана та Ізольди» (режисер – Кшиштоф Варліковський, диригент – Кирило Петренко) для розмови про пошуки співаком «власного Трістана» на сцені й у житті.

– Йонас, пам’ятаєте? Ваґнер застерігав: «Трістан буде чимось жахливим! Цей останній акт!!! Боюся, що оперу заборонять, – якщо тільки невдала постановка не спародіює її зміст». Партію Трістана співаки інколи називають вершиною айсберга. Ви вирішили подолати й цю вершину? Музичні критики іронізують, чи ви не боїтеся? Чи відчуття успіху вже для вас стабільне?

– Поки що переважає відчуття відповідальності. Мюнхенська публіка дуже вибаглива.

– Але ви чи не найбільший улюбленець мюнхенської публіки.

– Від цього відповідальність збільшується у кілька сотень разів.

– Як ви починали працювати над партією Трістана?

– Для мене ваґнерівська музика виростає не так з оркестру, як із текстів, із неймовірного мистецтва слова.

– Тексти – окрема тема поетичної міфології Вагнера. Складно запам’ятовуються?

© Wilfried Hösl

– Чесно кажучи, не знаю. Це дуже природний процес і, очевидно, через те, що ми маємо щастя заучувати вірші разом із музикою, у результаті виходить неймовірно красивий симбіоз, який пам’ять утримує. Окрім того, тексти допомагають осмислити суть ваґнерівських ідей. Ось, наприклад: «Господиня мовчання наказує мені мовчати: якщо я вловлю те, про що вона промовчала, промовчу я про те, що вона не вловила». Потім вона відповідає: «О, те, що ти приховав, ясно, що я вловила». Що означає: «Я (Трістан) уже знаю, що ти (Ізольда) думаєш, і ти знаєш, про що думаю я, але ми про це мовчимо». Це дещо складно, але в сказаному загалом і полягає основна ідея.

– А як ця ідея пов’язана з Liebestrank (любовним напоєм), який Брангена, намагаючись урятувати життя Ізольди й Трістана, подає своїй господині замість отрути?

– У Ваґнера лінія Liebestrank огорнена містикою і є символом справдження любові у смерті. До цієї містики я ставлюся тверезо: праісторія про «чар-зілля», рецепт якого унаслідували від матерів Бранґена та Ізольда, всім добре відома. З давніх часів любовним напоєм чаклунки приворожували коханих, але у політичних шлюбах зі старими й потворними чоловіками. Одружені жінки могли на ніч підливати його коханцям або вживали самі, щоб не все здавалося таким поганим. Чарівним зіллям міг бути чудовий трав’яний шнапс.

© Wilfried Hösl

– А як ви ставитеся до містики навколо складності партії Трістана. Як відомо, перший її виконавець Людвіг Шнорр фон Карольсфельд спочатку відмовився брати участь у прем’єрі через трансцендентні труднощі третього акту. Наступний Трістан – Алоїс Андер заспівав лише репетицію віденської прем’єри і втратив голос. Пізніше у Мюнхені Шнорр фон Карольсфельд подолав цей айсберг, але після трьох вистав «Трістана та Ізольди» несподівано помер, а його дружина (перша виконавиця партії Ізольди) впала у депресію. Тривалий час Ваґнера засуджували за надмірні вимоги до партій Трістана й Ізольди.

– Так, не всі зважуються виконувати Ваґнера. У його музичних драмах немає простих партій. Але третій акт справді співати дуже складно. Від напруження голос може звучати втомлено, ламається, і хоч це відповідає театральній правді, – адже Трістан тяжко поранений, – треба вміти берегти сили до кінця. Всередині ще є можливість відпочити, однак третій акт жорсткий. Ці нескінченні спалахи! Від них поступово втрачаєш не лише енергію, а й концентрацію. Якщо відстанеш від оркестру на дві восьмі – взагалі вилітаєш і повернутися неможливо. Це проблематично для голосу. Розплановане заздалегідь відтворення нот – утопія. Треба реагувати разом з оркестром тут і зараз, як комп’ютер. Трістан – одна з найбільш виснажливих партій не лише тому, що триває чотири години, не тільки через неймовірну масу тексту, а саме внаслідок вибухових спалахів, які вже поставили багато суперзірок на межу нервового зриву.

© Wilfried Hösl

– Чи резонує Трістан, якого підготував Кшиштоф Варліковський, із вашим сприйняттям образу? Чи існує ваш особистий Трістан?

– Моє трактування Трістана дещо інше, ніж у режисера. Я вже давно маю власний, виплеканий протягом 20-ти років образ. Я не брався за цю роль так довго, бо на відстані відчуття особливого пієтету до персонажа зростає разом із досвідом і, звичайно, з ентузіазмом до музики Ваґнера. Вона – суцільне безумство (нім. – Wahn!). Як вокаліст я вважаю, що звучання цієї музичної драми Вагнер міг би зробити коротшим, та як би не було, саме тому так повільно, поступово, крок за кроком вона втягує нас у світ глибинної психології. Із часом приходить розуміння, що красу творять не вокальні лінії, а глибока людяність наших безумств.

– Як складалася співпраця з режисером Кшиштофом Варліковським?

– Варліковський – не той режисер, який прийде і чітко пояснить, що і як ти мусиш робити. З ним цікаво працювати, і особливо тому. що свою головоломку він до кінця тримає в максимальній таємниці від усіх. Її мають розгадати глядачі й визнати як інновацію. Він завжди тримає інтригу і сподівається, що співаки так і не здогадаються, не зрозуміють, що він мав на увазі. Поза сумнівом, мені імпонує нова постановка Варліковського. Він чуйний до музики, співаків, намагається показати перевагу внутрішньої дії над зовнішньою. У просторі, який він створює на сцені, ми почуваємося креативно, впевнено, комфортно. Гарні умови для концентрації на своїй партії! Місця, де я помічаю довготи Ваґнера, відсутність дії, Варліковський наповнює емоційними подіями і відчуттям вічного очікування. Варліковському вдається вирішити складні драматургічні моменти урівноважено, спокійно, з повною віддачою психологічному стану героїв. Я не вважаю себе традиціоналістом. Хоча Трістана я сприймаю по-своєму, утім вважаю інтерпретацію Варліковського глибокою і дуже гарною.

© Wilfried Hösl

– Це ваш перший, але, очевидно, не останній Трістан. Чи очікуються наступні постановки цієї опери, у яких ви задіяні?

– Наразі конкретних планів ще не маю, але пізніше неодмінно хотів би заспівати Трістана в інших продукціях. У цю партію слід вживатися поступово. Колосальний час, витрачений на її вивчення, потребує подальшого розвитку образу мого Трістана.

– На кінець нашої розмови – буквально пару слів про злободенні питання пандемійної кризи і її подолання у сфері оперного мистецтва.

– Протягом останнього року всім нам було дуже складно. З боку моїх колег звучало багато претензій на адресу політиків. Але я би не хотів помінятися з ними місцями. Вирішувати у кризовій ситуації, що краще, що гірше, як краще рятувати людей – надзвичайно складно. Коли аналізуємо минулі помилки, здаємося самі собі розумнішими. Тепер з’являються свіжі ідеї, проте оптимальних відповідей на питання подолання кризи поки що немає. Переконаний, що консервативні рішення у пікових ситуаціях світової кризи не є помилковими. Нинішні цифри й опитування наочно демонструють: люди стали почуватися більш захищено. Як і всі мої колеги, я був змушений не працювати. Згадайте, спочатку нам кажуть: театри закриваються на чотири тижні, але минають місяці й ми не знаємо, що буде далі. Всі пережили неспокій, невпевненість у майбутньому. Вільним часом, який нам надали, не можна було ані насолоджуватися, ані продуктивно користуватися. Утім я помітив, що мій голос отримав велику користь від цієї вимушеної паузи.

– Під час пандемії ви розпочали реалізацію інтенсивної програми майстеркурсів для молодих вокалістів. Чи будете мати час продовжувати їх після пандемії?

© Wilfried Hösl

– Насправді доля нового покоління музикантів – дуже болюче для мене питання. Ми ще довго відчуватимемо шкоду, яку завдала пандемія молоді. Вони помітили, що позиція мистецтва в суспільстві у кризові періоди хитка. Мабуть, молодь обиратиме інші професії. Втратимо багато талантів. Зі свого боку непокоюся, що не встигаю передавати молоді свої вміння і досвід. Будучи студентом, я стикався з ситуацією, коли професори приїздили на тиждень-два позайматися з учнями, а потім знову на шість тижнів їхали на гастролі. Зрозуміло, що престиж біографії надають зіркові імена, з якими відпрацював кілька занять або взяв участь у майстеркурсах. Але студентам потрібна регулярна підтримка, наставництво, методика і постійний контроль. На жаль, через мій щільний графік я поки не можу викроїти час на професуру. Хоча багатьом вокалістам можу допомогти з порадами, а інколи й вивести на нову дорогу.

– Щиро дякую вам за змістовну розмову і бажаю здійснення всіх планів, а також великого успіху мюнхенському «Трістану та Ізольді». До наступних зустрічей.

Аделіна ЄФІМЕНКО

Головне фото: https://moscow.theatrehd.com/ru/people/jonas-kaufmann