Пропонуємо увазі читача цікаву розмову про хорове мистецтво, професію диригента і насичене творче життя сучасного хору з Юлією Ткач – художнім керівником і головним диригентом Академічної хорової капели Українського радіо, заслуженою артисткою України, лауреаткою мистецької Премії імені Миколи Лисенка, кандидаткою мистецтвознавства, доценткою кафедри хорового диригування НМАУ імені Петра Чайковського

– Стверджують, що професія диригента акумулює в собі кілька спеціальностей: регулювальника, диспетчера, режисера, інспектора? Цей фах важко опанувати?

– То серйозна тема для роздумів і навіть наукових міркувань. У дисертації я досліджувала подібні питання в контексті інтерпретації та виконавського стилю. Так, професія диригента особлива. Це абсолютно неосяжний, а іноді й суперечливий комплекс людських, психологічних, розумових, духовних, душевних, енергетичних, організаційних здібностей, зібраних в одній людині. По-перше – це, сила; по-друге – відповідальність; по-третє – величезна внутрішня мотивація, що дозволяє вести за собою колектив: запалювати, надихати, переконувати, творити, висікати вогонь або заспокоювати. Дуже тонка і глобальна сфера!

Що відчуває людина-митець за диригентським пультом? У якому вона перебуває стані? Що в неї на серці і яку вона має душу? Усе це отримує слухач у залі. У випадку ж колективів Українського радіо  – і в медіапросторі.

– А як щодо поєднання різних видів діяльності?

– Диригент – це дійсно і режисер, і сценарист, і енергетичний та вузловий центр усього творчого процесу, кожного проєкту. Наприклад, створення концертної програми – теж мистецтво. Тут потрібно мати драматургічний хист, передчувати темп, атмосферу, настрій імпрези, навіть публіку, яка очікується. Щоразу, режисуючи програму, я «проживаю» усі нюанси твору, відчуваю його час, наповнення, заряд, післясмак, суто професійні особливості. І коли після творчих митарств нарешті з’являється цілісне бачення програми – то справжній катарсис і суцільне задоволення.

Народження концертних програм і медіапроєктів UA:Суспільного – це колосальна організаційно-творча робота всього колективу Будинку звукозапису. Але я хочу висловити захоплення і подяку креативній команді хору, яка в дні підготовки до виступів працює 24 години на добу. Це великі ентузіасти і професіонали: Леся Шавловська (диригент і позаштатний адміністратор), Віра Самойленко (артистка і наш позаштатний піар-менеджер), інші артисти Хору.

Ми прописали алгоритм дій із підготовки концерту в Будинку звукозапису. В ньому понад 200 пунктів – від творчого задуму, ідеї, назви, запрошення учасників, написання анонсів, прес- і пострелізів, спілкування з авторами… й ще 196 пунктів. Як «вишенька на торті» – розробка світлової партитури. Але результат того вартий.

– Як жінка-диригент почувається у команді чоловіків-диригентів?

– Прекрасно (посміхається). Мабуть десь і є певні гендерні проблеми щодо диригентської справи. Та вже час їх припинити – надворі ХХІ сторіччя! Можливо вони існують у думках чоловіків? (Знову посміхається.) Але я не відчуваю це на собі й на моїй роботі в колективі. Дуже вдячна за це долі та чоловікам, котрі мене оточують! Єдиним критерієм, що дає право жінці, як, власне, й чоловікові, стати за пульт, є професійність і диригентський талант (а це – величезний комплекс складових). Усе залежить від міри цього таланту й особистісних рис митця, а не від статі.

Жінкам складніше, так! Є певні життєві нюанси і пов’язані з ними складнощі. Однак жінка є творцем прекрасного у різних сферах. І високе мистецтво – не виняток, а підтвердження цьому.

– Ви давно практикуєте не тільки як хоровий, а й симфонічний диригент. Цьогоріч отримали диплом оперно-симфонічного диригента.

– До речі, диплом із відзнакою, – моя родина сказала, що я невиправна (посміхається). Насправді – це важлива подія у моєму житті. Я вдячна рідній Alma Mater, моєму педагогу – професору Володимиру Сіренку за таку можливість самовдосконалення.
Досвід роботи з симфонічним оркестром дійсно вже досить великий. Якщо простежити хронологію подій, то мій дебют відбувся у 2013 році з Національним ансамблем солістів «Київська камерата». Далі була співпраця з найкращими колективами країни. Ми виконали у концерті й записали до фонду Українського радіо кантату Ігоря Щербакова «Stabat Mater». Звісно, не можу не назвати наш рідний Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо, Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, Національний академічний духовий оркестр України, Kyiv Fantastic Orchestra, Kyiv Percussion Ensemble «Ars Nova», Національний ансамбль «Київські солісти», Ансамбль класичної музики імені Бориса Лятошинського Національного будинку органної та камерної музики…

– Ці проєкти реалізуються переважно у Будинку звукозапису Українського радіо?

– Так, вони – наш мистецький продукт, що стає медіаконтентом і звучить на Українському радіо та UA:Суспільному. За останні півтора року хор у співтворчості з провідними колективами країни здійснив 12 таких масштабних проєктів. Переважно це висока класика, фолк-напрямок, сучасна та навіть популярна музика: твори Вівальді, Гайдна, Брукнера, Форе, Дворжака, Шуберта, Станковича, Гаврилець, Дичко, Шнітке, Дж. Вільямса, музика гурту «Queen» та інших.

– Чим продиктований такий вибір репертуару?

– Ці композиції – найкращі зразки кантатно-ораторіального жанру. Він унікальний поєднанням тембрів хору та оркестру, деталізованості й розмаху. В цьому жанрі хор є особливим «персонажем», що несе слово, розкодовуючи музичну тканину. До того ж, із багатьох причин, такий репертуар не часто виконується в Україні, хоча є надзвичайно затребуваним у Європі та світі.

– У радянські часи хорове мистецтво було дійсно масовим, але панувала заборона на духовні твори, які нині становлять основу репертуару. Наразі табу на духовні твори знято, проте і хорове мистецтво не має такої кількості поціновувачів, як минулого століття. Що робить цей вид мистецтва популярним чи непопулярним?

– Хор – це «лакмусовий папір» українського суспільства. Як би хто не намагався заплющувати на це очі, та українська хорова традиція – код ідентифікації нас у світі. Те, що робить Україну – Україною! Він закладений у нас генетично.

Так, професійний хоровий спів є мистецтвом рафінованим, елітарним. Навіть із технічного боку (як стверджують наші блискучі звукорежисери) запис хору a cappella – найскладніша справа у сфері звукозапису. Однак «ін’єкції» високим мистецтвом просто необхідні нашому суспільству. Ми не можемо постійно їсти чіпси й пити кока-колу, бо знаємо, до чого це призводить. Також не в змозі вживати лише легкодоступну «естетичну їжу», бо ефект буде абсолютно ідентичним. Мені дуже подобаються слова Павла Муравського про високе мистецтво та популярну музику. І те і друге має право на існування. Але мистецтво виховує, а доступна музика розважає вже вихованих людей!

Категорично не згодна з тим, що кількість шанувальників хорового мистецтва зменшилась. Навпаки! Інтерес до хорового співу зростає. І наш лозунг «Хор – це сучасно! Хор – це модно! Хор – це круто!» – набирає обертів. Коло наших прихильників молодшає. До нас на концерти все частіше приходить молодь і діти різного віку, що є дуже позитивним показником. Діти сприймають, здавалось би, серйозну музику у виконанні хору природно, невимушено, їм цікаво. Це дає велику надію на нормальний розвиток покоління, що підростає.

Хор Українського радіо працює у різноманітних форматах, у тому числі завдяки задачам UA:Суспільного. Окрім високої класики, в нашому репертуарі – поп-музика, естрада, джаз, рок, фолк, кавер-версії всесвітньо відомих пісень. Ми співпрацюємо із зірками шоу-бізнесу, беремо участь у дитячому Євробаченні. Це абсолютно точний шлях для залучення молодих людей і поступового підняття естетичної планки їхнього сприйняття.

– Чи має хор особливий енергетичний вплив на слухача і в чому він полягає?

– Енергетичний вплив хору колосальний саме завдяки слову. Наведу приклад: ще будучи студенткою я працювала хормейстером у хоровій капелі. Ми проводили експеримент – співаки подумки, одночасно, під руку диригента промовляли текст, вкладаючи в нього зміст, осмислюючи та переживаючи його. Зовні хор мовчав, але ця «голосна тиша» була наелектризована напругою; від хору просто била потужна енергетична хвиля. Ефект був вражаючим! І вже тоді я замислилась, наскільки важливе слово, його емоційна передача, одностайність, єдність. А коли це думка колективу, збільшена кількісно, скерована диригентом, – це велетенська сила впливу на слухача. Таке явище подібне до спільної молитви, що здатна змінювати простір навкруги. Саме тому хор є надзвичайно енергетичним мистецьким явищем.

Також під час роботи зі студентами консерваторії я багато уваги приділяю саме емоційно-інтелектуальному усвідомленню твору. Кожне слово, музична фраза мають бути підкріплені не тільки розумінням тексту, а й емоційним його переживанням, пропусканням через себе. Іноді прошу шукати в музиці моменти, які б резонували з особистісними відчуттями і життєвим досвідом. Це завжди посилює ефект енергетичної передачі змісту композиції. І кожне виконання завдяки такій роботі має неповторну, унікальну інтерпретацію, – по-суті звучить нове прочитання.

– У чому складність процесу розкриття смислу музики?

– У мобілізації всіх внутрішніх ресурсів виконавця – від максимального зосередження уваги, емоцій, енергетики, психіки, фізики до занурення в особливий вищий світ образів, відчуттів, тонких матерій. Це концентрація всіх систем людини «тут і зараз». Саме тому діяльність музикантів, як репетиційна, так і концертна, чітко регламентована часовими рамками, що визначені психофізиологічними можливостями людини.

– Наскільки важливим є духовний розвиток для митця?

– Семен Казачков – відомий диригент і науковець якось сказав: «Диригентська паличка повинна знаходитись у руках високоморальної людини!» Звичайно це так, бо диригент стоїть на чолі великого колективу і веде за собою інших. Утім ця думка абсолютно справедлива для всіх виконавців.

Те, що митець транслює у Всесвіт силою таланту, має велике значення. У кожному творі є «душа» як композитора, так і виконавця. Уже за першою нотою співака або дотиком піаніста до рояля можна зрозуміти його людські риси, інтелект. Це феноменальні й не до кінця вивчені явища!

Публіка завжди відчуває щирість і справжність людини на сцені: коли виконання б’є в серце, а коли митець творить заради укріплення власного «Я», замикаючи мистецтво на собі. Саме тому моральний аспект особистості музиканта є одним із найважливіших показників художньої цінності його творчості.

– Чи є приклади в сучасній музиці поєднання хору з електронікою або синглів з обробкою самого співу?

– Так. Наш хор не раз брав участь у таких мистецьких експериментах. Це надзвичайно цікаво, сучасно, навіть корисно. Найсвіжішим прикладом такої колаборації було нещодавнє виконання Національним оркестром України та Хором Українського радіо твору польського композитора Станіслава Круповича (диригент – Ніколя Фарін, Швейцарія). У композиції були використані справжні звуки космосу та планет сонячної системи, записані NASA за допомогою космічних зондів Voyager-1 та Voyager-2. На додаток до того, у залі Національної філармонії під час концерту знизили температуру, щоб створити ілюзію перебування слухача у космосі. Ефект був неочікувано сильним!

– У наш час стає популярним віртуальний хор. Чи є небезпека втратити хорове звучання наживо?

– Живе, справжнє, дихаюче буття людини не можна замінити дистанційним, віртуальним існуванням. Це абсурд! Недаремно у багатьох мудрих казках цінними є живі й справжні речі: людські відносини, спілкування, почуття. А творчість – це вища форма прояву людського феномена.

Звичайно, нині ми змушені прийняти обставини й уберегтися від небезпеки вірусу, ми все для цього робимо. Але говорити про варіант такого існування як постійний не варто. І це вже інший рівень життя – «мистецтва» машин, комп’ютерів, техніки, а не людей як одухотворених створінь. Не думаю, що тут матимуть місце якісь живі вібрації. Сподіваюся, ситуація у світі налагодиться, і ми з більшим усвідомленням зможемо оцінити прості, але такі важливі явища.

– Цьогоріч виповнюється 10 літ як ви керуєте Хоровою капелою Українського радіо…

– Так, це мій перший ювілей. Рівно 10 років тому, у вересні 2010-го я очолила цей знаний і славетний колектив. Як мені часто кажуть, перша жінка-керівник – то дуже подібно до жінки-космонавтки (посміхається). Моє захоплення Хором Українського радіо, повірте, тільки зростає з кожним роком, як і натхнення творити. Тому ми з приємністю чекаємо всіх шанувальників хору на наших концертах, передачах, прямих ефірах.

– Розкажіть про цікаві моменти з історії хору та плани на наступний сезон.

– Творче життя колективу вирує! Воно яскраве, активне, позитивне, попри зовнішні обставини та випробування сьогодення. Ми щасливі розпочати новий концертний сезон і зробити багато корисних, потрібних справ для українського суспільства. Звичайно, карантинні обмеження вносять корективи. Нині проведення культурно-мистецьких заходів у Києві, відповідно до встановлених карантинних норм, можливе. Ми підлаштовуємо й трансформуємо наші задуми під ці реалії. Однак плани маємо – грандіозні, креативні!

Наприкінці вересня Хор Українського радіо брав участь у Сhoir Marathon Міжнародного фестивалю KyivMusicFest. А 8 жовтня ми були учасниками новоформатного дійства – нової української опери «Ніч» композитора Максима Коломійця. Твір із присмаком особливої чуттєвості, інтимності, навіть, еротики. Хочемо продовжити серію медіапроєктів хору. Зокрема, вже відомий цикл «ЗУСТРІЧ ЕПОХ», у якому цього разу «зустрінуться» Перголезі, Брукнер та українські композитори. Це насправді дуже цікавий задум, із «музичним» 3-Д ефектом. А також наш новий проєкт «ПОСТАТІ: Шевченко. Лятошинський. Станкович», у якому представлено творчість справжніх титанів національної культури. Маємо великі плани щодо записів до фонду Українського радіо – переважно це музика українських композиторів і світова класика.
Така різноформатна програма чекає нас у найближчі місяці. Сподіваємося на її реалізацію.

– Де можна буде побачити анонси та стріми цих концертів?

– Вони обов’язково анонсуватимуться у соцмережах, програмах Українського радіо, UA:Суспільне, квиткових касах. Також плануються прямі онлайн-трансляції. Запрошуємо долучитися всіх!

Спілкувалася Дарина АНАСТАСЬЄВА

Фото Анастасії МАНТАЧ