З нагоди 100-річчя Київської капели бандуристів

322
Share Button

Доля творчого колективу, як і будь-якої людини, – неповторна. Особливо коли їй судилося народитися у буремні роки. Так сталося, що Alma mater двох славетних колективів, розкиданих сьогодні по різних континентах, – Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка (Детройт, США) та Національної заслуженої капели бандуристів України імені Георгія Майбороди, – Київська капела бандуристів була створена саме у такий складний для України час

Почнемо з історії. У далекому минулому, 3 листопада 1918 року, в театрі Берґоньє (тепер – Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки) з великим успіхом пройшов перший концерт Кобзарського хору під орудою Василя Ємця. За відомих політичних подій деякий час ансамбль не функціонував, а згодом, у 1923 році, вже за радянської влади, було сформовано Київську капелу бандуристів, до якої увійшли двоє учасників із Кобзарського хору. Капеляни зазнали всіх утисків тієї епохи: заборону виступати, жорстку регламентацію репертуару, експлуатацію творчих і фізичних сил, – цей перелік можна продовжувати…

Частина музикантів, пропрацювавши певний період остарбайтерами у Німеччині, 1949 року виїхала до Америки. У Києві ж 1946 року Постановою Ради Міністрів УРСР було відновлено роботу Державної капели бандуристів, до складу якої увійшли також колишні учасники колективу.

На відзначення цієї непересічної події – 100 років від дня заснування Київської капели бандуристів – Українська капела бандуристів імені Тараса Шевченка з Північної Америки здійснила гастрольний тур Україною. Столиця держави гостинно прийняла бандуристів, яких доля розкидала по різних куточках світу: США, Канада, Австралія, Аргентина… Їхню місію важко переоцінити, бо саме бандуристи-емігранти, котрі не повернулися до СРСР, вивезли за океан зразки творів, що довгий час були заборонені у нас, на материковій Україні, чимало – винищено: духовна музика, стрілецькі та повстанські пісні тощо. Заокеанським гостям вдалося зберегти діатонічний інструмент харківського типу, який не отримав в Україні розповсюдження через політичні й кон’юнктурні міркування апологетів радянської влади.

Акція відбулась завдяки підтримці Українського культурного фонду з ініціативи Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка. Як зауважила Марія Кононова, керівник проекту, ідея заходу полягала саме у популяризації бандури харківського типу, способів гри на ній, бандурної композиторсько-виконавської спадщини 1930-х років.

Протягом чотирьох днів, 19–22 жовтня, усі охочі могли стати свідками цієї, без перебільшення, епохальної події. Міжнародний форум бандуристів відкрився науково-практичною конференцією (19–20 жовтня) до 100-річчя від дня заснування Капели бандуристів. Вона розпочалася виступом Капели бандуристів Національної музичної академії України імені Петра Чайковського (художній керівник – народний артист України Андрій Козачок). Тематика конференції була пов’язана з історією капели бандуристів і присвячена актуальним питанням бандурного мистецтва в цілому.

У конференції взяли участь бандуристи з різних країн світу: Олег та Ігор Махлай, Микола Дейчаківський (США), Олесь Береговий, Давид Контрерас (Аргентина), Петро Деряжний (Австралія), Віктор Мішалов (Канада) Юліан Китастий (США/Канада), Богдан Шутка (Австрія) та інші. У своїх доповідях вони висвітлювали специфіку діяльності бандурних колективів у діаспорі, роль композиторської спадщини знаних бандуристів першої половини минулого століття, котрі «у першій хвилі емігрантів» опинилися поза межами України (Григорій Китастий і Василь Ємець), проблеми інструментарію тощо.

Юліан Китастий

Українські дослідники кобзарства, бандурного мистецтва природно продовжували розкривати лінію, розпочату бандуристами діаспори, щодо діяльності капел бандуристів: Віолетта Дутчак (Івано-Франківськ), Марія Євгеньєва (Тернопіль), Тетяна Шаленко (Львів). Дмитро Губ’як (Тернопіль), Марина Залізняк (Вінниця) закцентували увагу саме на специфіці харківської бандури, способах гри на ній. Власним виконавським досвідом поділилися відомі музиканти: заслужений діяч мистецтв України Оксана Герасименко (Львів), народна артистка України Галина Менкуш, заслужені артисти України Костянтин Новицький і Людмила Федорова (Київ) та інші. З доповідями виступили й представники відновленого автентичного напрямку, виконавці на народній бандурі: Кость Черемський (Харків), Микола Товкайло (Переяслав-Хмельницький).

Окрім наукових обговорень з окреслених питань, відбулася презентація нотних збірок, дисків, книжок і, звісно, музичних інструментів. На завершення першого дня Міжнародного форуму бандуристів, після виступу канадського квартету «Бандура поза межами», усі присутні мали змогу зануритися в атмосферу буремних подій першої третини ХХ століття і разом із героями «Хороброї Сімнадцятки» ще раз пережити біль і радість становлення Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка.

Опинившись у чужій країні, капеляни, попри значні труднощі, на все життя зберегли в серці любов до рідної домівки, Батьківщини. Згуртовуватися їм допомагало «відчуття плеча», ансамблевий спів під супровід бандур.

Сьогодні навколо цього музичного інструмента точаться палкі дискусії: «Who is Who?» Адже автентичну кобзарську традицію було перервано, а її представників – знищено. У 1949 ж році, коли 17 членів капели емігрували до США, в «особі» інструмента, який вивезли із собою – бандури харківського типу, – вони мали матеріальне уречевлення, артефакт своєї української ідентичності, коріння. І це було для них найважливішим.

Режисером фільму є Орест Сушко – член Української капели бандуристів із Північної Америки.

Цікавими й повчальними видалися майстер-класи. Способам гри на харківській бандурі, особливостям перекладення для інструмента були присвячені виступи Юліана Китастого, Дмитра Губ’яка, Марини Залізняк. Високий виконавський рівень із різностильовою програмою продемонстрували студенти класу Людмили Федорової.

Окремо слід згадати доповідь відомого аргентинського майстра і реставратора смичкових інструментів доби бароко і класицизму Давида Контрераса, який спеціально приїхав на форум, щоби продемонструвати свої винаходи щодо бандури харківського типу. Приятель Давида, бандурист з Аргентини Олесь Береговий, розповів про роль майстра у розвитку сучасного бандурного музикування в Аргентині.

Наступного дня після завершення конференції урочисто відкрився музичний марафон «Усі бандури світу». За задумом організаторів, протягом двох днів, слухацькій й глядацькій аудиторії представлено різні типи бандур: харківська (діатонічна й хроматична) та чернігівська (хроматична).

Софія Аль-Хадіді та Марина Залізняк

Наймолодша учасниця заходу – колоритна Софія Аль-Хадіді (10 років), уже відома в широких колах, виконала календарно-обрядову пісню «Веснянка». Зі слів її викладачки Марини Залізняк, спеціально для Софії було адаптовано інструмент до харківського типу майстром Віктором Рубаєм, і грає вона на ньому лише 9 місяців. Цей інструмент є достатньо зручним для опанування, особливо гарно на ньому звучить старовинна музика.

Заслужений артист України Дмитро Губ’як, який віртуозно володіє харківською хроматичною бандурою майстра Василя Герасименка, виконав «Думу про смерть козака-бандуриста». Прозвучали також віртуозні твори у виконанні Тимофія Старенкова, заслуженого артиста України Тараса Столяра. На «десерт» публіку зачарував креативністю й винахідливістю у способах гри на бандурі джазовий бандурист Георгій Матвіїв.

Учасники ансамблю “Бандура поза межами” та Ігор Махлай

Приємно вразив виступ чоловічого інструментального квартету «Бандура поза межами» («Bandura Beyond Borders») у складі: Олександра Петлюри, Івана Дусановського, Ореста Чорномаза, Бориса Остапієнка. Хлопці грають на «чернігівках» із системою перемикачів сучасні американські пісні, твори української класики, аранжовані учасниками колективу. Слід відзначити, що жоден із бандуристів цього квартету не має музичної освіти, але їхнє виконання запам’яталося делікатністю, невимушеністю й віртуозністю. Зі слів Олександра Петлюри, хлопці грають на бандурах змалечку, вже понад 20 років, збираються на репетиції не часто, мають концертні виступи 8-9 разів на рік. Борис Остапієнко майстерно виконав Віночок українських пісень.

Наступного дня після служби Божої за участі хору Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка, що відбулась у Свято-Володимирському кафедральному патріаршому соборі, та майстер-класу з гри на харківській бандурі й хорового співу, який пройшов у Малому залі НМАУ імені Петра Чайковського, продовжився марафон.

Гучними оваціями слухачі зустріли виступ Юліана Китастого з Канади. Він виконав низку творів на харківській бандурі, поміж них – власна Імпровізація, у якій музикант «чаклував» над струнами, експериментував зі способами гри, звучанням тощо. Пан Китастий також проникливо відтворив маловідому пісню «Ой умер козак» із рукописів Зіновія Штокалка.

Віолетта Дутчак і Віктор Мішалов

Марафон підхопив дует з Австралії, подружжя Петро та Ніла Деряжні. Далися взнаки висока культура вокалу, хормейстерська освіта, цікаво скомпонований репертуар. Їхнє мистецтво залишиться у серці слухачів надовго.

Відомий бандурист із Канади, дослідник кобзарства, кандидат мистецтвознавства Віктор Мішалов запропонував публіці оригінальні твори, написані спеціально для харківської бандури Гнатом Хоткевичем: «Про Нечая», інструментальну композицію «Невільничий ринок у Кафі», а також епічну думу «Про трьох синів».

Олесь Береговий, бандурист з Аргентини задав тонус дійству, виконавши Аргентинське танго.

Володимир Войт

Блок виступів українських музикантів видався суто експериментаторським. У складі джаз-квінтету «Відлуння» Тарас Столяр представив електробандуру, яку виготовив майстер Олександр Бешун. Електробандура досить природно гармоніювала з трубою, тромбоном, контрабасом та ударною установкою, – її звук дещо нагадував електрогітару та не заглушувався іншими інструментами.

І насамкінець, після джазу пролунала мікротонова музика, структуровані імпровізації, базовані на графічних партитурах, у виконанні інтернаціонального тріо: заслужений артист України Володимир Войт, Юліан Китастий (обидва – на діатонічних бандурах) і Віктор Пушкар (синтезатор). На цьому київський марафон завершився.

Марія Кононова

Кульмінацією проекту став історичний концерт, що відбувся 22 жовтня у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Вперше за 82 роки два колективи – Українська капела бандуристів імені Тараса Шевченка та Національна заслужена капела бандуристів України імені Георгія Майбороди зіграли разом на одній сцені. Велич і розмах цього дійства – на сцені опинились одночасно 120 бандуристів – уразив переповнену залу та зірвав шквал овацій.

Після урочистого виконання Гімну України всіма присутніми у залі й на сцені, привітань посадових осіб вечір розпочався виступом лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка – Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка. Під орудою мистецького керівника та головного диригента Олега Махлая прозвучали духовні твори, композиції героїко-епічного, жартівливого спрямування. Акцент було зроблено на опусах, написаних на початку минулого століття видатним бандуристом Григорієм Китастим, який, до слова, певний час був керівником цієї капели: «Грай, Кобзарю!» на вірші Тараса Шевченка, «Пісня про Тютюнника» на вірші Івана Багряного та інших.

Юрій Курач

Під орудою Юрія Курача – художнього керівника й головного диригента Національної заслуженої капели бандуристів України імені Георгія Майбороди колектив на високому рівні виконав низку різножанрових творів. По-новому прозвучали «Балада про Бондарівну» в обробці Володимира Кушпета для капели бандуристів і соліста (соло на старосвітській бандурі – Сергій Захарець), театралізована українська жартівлива народна пісня «Ой служив я в пана», сучасні композиції естрадного напряму «Синку, мій синку», слова і музика В. Гейзара, та інші.

На завершення епохального концерту дві капели натхненно виконали відому українську пісню на вірші Тараса Шевченка «Бандуристе, орле сизий» (соло – Максим Воловоденко).

Із нагоди вагомої події – 100 років Українській капелі бандуристів – 18 жовтня 2018 року Національний банк України випустив пам’ятну монету номіналом у 5 гривень (наклад 40 000 шт.). На одній її стороні зображено Українську капелу імені Тараса Шевченка (Детройт, США), а на іншій – Національну заслужену капелу бандуристів України імені Георгія Майбороди.

Концертний тур Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка тривав в Україні упродовж 18–28 жовтня. За цей період музиканти виступили з програмами у Києві, Чернігові, Львові, Луцьку та інших містах України. Переконана, що, отримавши нові враження від подорожі Батьківщиною, капела бандуристів із Північної Америки продовжуватиме свою місію: розповідати світові про українську культуру.

Інна ЛІСНЯК

Фото Віктора КОВАЛЕВСЬКОГО

Share Button