У межах проєкту «Голоси, що звучатимуть знову» Харківська опера продовжує роботу над створенням і розвитком віртуального музею театру. Цього разу до цифрової історії закладу додається відеоархів – записи вистав і їхніх фрагментів, інтерв’ю з артистами, телевізійні програми, репетиції, творчі зустрічі, концерти й залаштункові матеріали
Загалом театр за підтримки Українського культурного фонду планує оцифрувати до 400 годин відео, а також пройти цифрову реконструкцію із відновленням зображення та базовою корекцією звуку ще для 150 годин відеозаписів.
За століття існування Харківської опери було створено тисячі сценічних образів, народжувалися вистави, звучали голоси відомих артистів, працювали диригенти, режисери, хормейстери й художники. Частина цієї історії збереглася на відеоплівках. Сьогодні вони можуть стати важливим джерелом для дослідження, але значна кількість матеріалів перебуває у вразливому стані.
Аналогові носії фізично деградують, а самі записи часто не мають повного опису: невідомо, коли саме було зроблено відео, яку постановку чи подію воно фіксує, хто з артистів на ньому зображений. Тому робота над архівом передбачає не лише його оцифрування, а й наукову атрибуцію. Дослідники встановлюватимуть дати, назви вистав і подій, імена виконавців і постановочних команд, відновлюватимуть контекст створення записів.
Для цього архівні кадри зіставлятимуть з афішами, програмками, внутрішніми документами театру, фотографіями та іншими відео. У складніших випадках допомагатимуть експертні консультації і свідчення безпосередніх учасників театрального процесу. Особлива увага приділятиметься збереженню автентичності записів. Цифрова реконструкція має зробити архівне відео доступнішим для сучасного глядача, не змінюючи його змісту та історичного антуражу.
На основі опрацьованих матеріалів буде створено 30 коротких відеоробіт, які об’єднають у кілька відеоінсталяцій. Це не будуть повні записи вистав. Кожна робота зосередиться на окремій історії – людині, постановці, творчому періоді, художньому пошуку чи знаковій події в історії театру.
Архівні кадри поєднають із дослідницьким контекстом і сучасним монтажем. Інсталяції демонструватимуться у театральному просторі на трьох екранах – під час заходів театру, перед виставами та у форматі спеціальних показів. Оцифровані й атрибутовані фрагменти поступово з’являтимуться на цифрових платформах театру, зокрема на сайті віртуального музею. Доступ до них буде забезпечено щонайменше протягом трьох років.
Серед матеріалів, які відкриватимуться глядачам, – записи за участю відомих співаків Миколи Манойла, Михайла Олійника, Олени Скворцової, Євгена Жарикова, легендарного дуету Світлани Коливанової і Теодора Попеску. Архів також дозволить побачити провідних майстрів балетної трупи ще на початку їхнього творчого шляху, зокрема Антоніну Радієвську та Олену Шевцову.
Окремий пласт становлять записи, зроблені російською мовою. Матеріали, які мають наукову та історичну цінність, перекладатимуться українською та отримуватимуть, відповідно, субтитри та/або озвучення. Це дасть змогу повернути їх у сучасний український культурний контекст і відкрити новій аудиторії.
Для Харкова збереження цієї спадщини має особливе значення. В умовах війни під загрозою перебувають не лише будівлі та матеріальні носії культурної пам’яті, а й сама можливість зберегти історії, котрі вони містять. Цифрове копіювання дає цим матеріалам шанс пережити фізичне знищення та залишитися доступними для майбутніх поколінь. Відеоархів може стати ресурсом не лише для глядачів, а й театрознавців, музикознавців, студентів і викладачів мистецьких закладів, артистів та інших дослідників. Він дозволить побачити, як змінювалися театральна мова, виконавські традиції і професійні підходи Харківської опери протягом десятиліть.
«Голоси, що звучатимуть знову» – це спроба повернути в культурну пам’ять не лише вистави, а й людей, які їх створювали. Те, що десятиліттями залишалося на плівці, тепер отримує шанс бути побаченим і почутим знову.
За матеріалами пресрелізу
Фото надані Харківською національною оперою
