stefaniya

Недаремно, нині думки й вислови багатьох політичних і культурних оглядачів апелюють до порівнянна подій 1919–1922 і 2022 років, коли з особливою агресією проявилася позиція нашого «старшого брата» «остаточно покінчити з українським питанням».

Щоправда, у першому випадку не вдалося утвердити на мапі світу появу нової суверенної держави України. Хоча від тих подій на культурному обрії нашої історії назавжди залишився спалах яскравої зірки – Української республіканської капели під орудою Олександра Кошиця, яка стала першим культурним амбасадором України та понесла в світи кращі здобутки національної хорової культури, зокрема уславленого «Щедрика» Миколи Леонтовича (цієї осені якраз виповнюється 100-річчя початку гастролей капели у США та країнах Нового світу).

А зараз історія, зробивши 100-річний оберт, вивела Україну на нове воєнне протистояння з тим самим ворогом, проте ситуація склалася зовсім інша. Супротив нашого народу виявився неочікуваним для «братішки» та викликав у світі величезну хвилю – справжнє цунамі міжнародної підтримки, з допомогою якої ми сподіваємося добитися перемоги.

У цьому протистоянні цивілізації і дикунства орди значною «гуманітарною зброєю» стали дії представників української культури, зокрема й музикантів. Концертна діяльність наших виконавців охопила музичні естради й театральні сцени багатьох країн світу. Часто концертні програми й оперні вистави розпочинаються зі співу Державного Гімну України Михайла Вербицького – Павла Чубинського, звучить і духовний гімн «Боже, Великий, Єдиний» Миколи Лисенка – Олександра Кониського.

Заполонили світовий ефір і наші пісні, зокрема «Ой у лузі червона калина» Степана Чарнецького (нова версія Андрія Хливнюка, згодом і ансамблю Pink Floyd, однак усіх приголомшив тисячоголосий спів a cappella нашої пісні січових стрільців естонськими хористами). На площі Відня стоголосо зазвучала «Рідна мати моя» Платона Майбороди – Андрія Малишка (за роялем Євген Хмара). У цьому ряду справжнім вибухом став тріумф українського хіта «Стефанія» Kalush-orсhеstra на Євробаченні-2022.

Свого часу мені пощастило доторкнутися до відкриття мистецької магії, закладеної Миколою Леонтовичем у компонуванні поспівки народного архетипу «Щедрика». Це дозволило виокреслити деякі універсальні алгоритми людського мислення, що сприяли його поширенню у світі. З таких позицій вирішила подивитися на «Стефанію», створену учасниками гурту – аматорами Олегом Псюком (музика) та Іваном Клименком (слова) у стилі фольклорного репу й альтернативного хіп-хопу.

Сама композиція (на честь матері Олега Псюка) складається з двох епізодів: 1) музичного; 2) вербального. Для аналізу свідомо виокремлюю перший – музичний, який, по суті, є ключовим у засвоєнні людським слухом і подальшим «продуктом» для переосмислення. Сам аналіз планую показати у трьох площинах: а) свідоме; b) позасвідоме; с) понадсвідоме.

Свідоме – звичний для музикознавства аналіз слів і музики. Вірші закладають у пам’ять слухача два найбільш зрозумілих світовому загалу слова «мамо» та «Стефанія» – ім’я матері:

Стефанія мамо, мамо Стефанія,
Розквітає поле, а вона сивіє.
Заспіва-ай мені, мамо, колискову.
Хочу ще почути твоє рідне слово.

Перший рядок – дзеркальної природи – одразу запам’ятовується; далі ловимо слухом ще раз «мамо». А для людини, яка не знає української мови, цього вже більш ніж достатньо, щоб уловити вербальні константи, згруповані активно-вольовим хореєм, навколо яких буде накопичуватися наспів. У третьому рядку спеціально розбила слово «заспівай – заспіва-ай», це відповідає реальному звучанню.

«Скромний» ре мінор, гармонія стабільно тонічна, період-катрен має універсальні 4 фрази з 8 мотивів, укладених на 2/4. Але чи «універсальні»? Кожна фраза поділяється на два мотиви, досить полярні за ладовою, і ритмічною природою. Перший мотив: ре-фа-мі-фа / мі-ре-ре-ре – [«Стефанія мамо, мамо…»] в межах трихорда в 1,5 тону, скерованого до основи (мала терція, як тут не згадати «Щедрика»?). Всі звуки згруповано вісімками.

А от другий мотив фрази – соль-фа /мі-ре [«Стефанія»] – це вже трихорд і теж скерований від вершини до основного тону. Ритмічно він розширений вдвічі – чвертки, які виважено посилюють кожен склад, закріплюють його в людській пам’яті. Такий «дуалістичний контраст» кожної з 4-х фраз є стабільним у всіх музичних проведеннях, що облямовують репові епізоди. Він цікавий тим, що має додаткову коду (колисанку): «Льолі, льолі, льолі, льо…», котра зависає ферматою на верхівці тетрахорду – «м’якому» субдомінантовому тоні, сповненому медитативності, зануренню у сон чи мрію…

Таким чином переходжу до проявів підсвідомості, пов’язаної з естетичним і ейдетично-образним сприйняттям творів мистецтва в особливо чутливих натур. Йдучи за звуко-ритмічною хвилею «Стефанії», спробую зобразити це графічно. Означена «дуалістично контрастна» фраза може бути графічно зображена так:

Далі продовжуємо конструювання «символічної образності». І дивним чином елементи також укладаються в квітку, як і «Щедрик», тільки звуки мотивів показують різні пелюстки. Загальновідомо, що КВІТКА є показником могутньої вітальної сили, здатної захопити мільйони сердець: «…квітку у світовому мистецтві вважають символом земної кулі або центру всесвіту, як результат – архетиповим символом душі», – зазначає відома дослідниця Зоя Чегусова (див.: Чегусова З. Роль символу, знака, міфу в професійному декоративному мистецтві України на межі ХХ–ХХІ століття // Українське мистецтвознавство. – 2014. – Вип. 14. – C. 147).

Цей символ спільний для всіх народів світу. Відповідно вимальовуємо КВІТКУ – «Стефанію», де пелюстки дають умовні абриси серця. Склади-елементи коди дещо нагадують вигини колиски, а останній «льо…» з направленим вгору – у злеті – «застигло-розосереджений» промінь.

Принагідно зазначимо, що тут у символічних абрисах колиски (кода) вгадується цифра «9» (найдосконаліша із цифрових фігур), що підводить до бажання перевірити музичний епізод «Стефанії» за вимірами позасвідомими, тобто за канонами нумерології. Тож складаємо разом 4 фрази по 12 складів кожної та коду: 12 х 4 = 48; 48+7=55; 5+5+10. Цифра «0» (абсолют) не враховується, залишається «1». Неймовірно дивно! Адже і в «Щедрику» такий же нумерологічний показник «1», що значить Deus / Бог.

Поки не зовсім ясно, що з такими висновками робити, який «механізм» їхньої дії, але, без сумніву, композиції з подібними показниками сприяють культурній дипломатії України у світі та привертають до нас серця мільйонів людей планети.

Валентина КУЗИК

РЕФЛЕКСІЇ

Свою розвідку про «Стефанію» я надіслала для ознайомлення музикознавцю, професійний рівень якого впродовж багатьох десятиліть незаперечний серед колег-музикантів і думку якого високо ціную – Михайлу Григоровичу Бялику. На мій подив, він, попри досить поважний вік – 93 роки – відповів одразу на другий день. Подаю його рядки для ознайомлення.

Прочитавши Ваше, дорога Валентино Володимирівно, невеличке есе про «Стефанію», я вражений так само, як тоді, коли почув цю пісню на Євробаченні. Я спочатку зовсім не розібрав слів і навіть не міг собі уявити, що вони такі, які є, що це колискова. Але ж я був приголомшений могутньою духовною і душевною силою музики й синтетичної дії загалом. А ще органічністю поєднання «непоєднуваних» складових елементів: примітиву (у найкращому розумінні слова) – і психологічної та композиційної ускладненості, інтимності – і монументальності, реальності – і божевілля, глибоко національного – та загальнолюдського.

Я теж одразу згадав Леонтовичевого «Щедрика» – у ньому закладена ця парадоксальність. Бідні фольклористи скаржаться: загинуло село, зникли колгоспи – вмирає народна творчість. На щастя, стара пісня надійно зафіксована в нотах, на дисках, і ще зберігається в людській пам’яті. А навкруги буяє нова, молода, свіжа, усе перемагаюча народна творчість! Як змінилося її побутування!

Скільки десятиріч пройшло після американских гастролей хору Кошиця, поки «Щедрик» не поширився у світі? А «Стефанія» прозвучала – і в ту ж мить її підхопили, стали підспівувати мільйони молодих людей в Україні та усьому світі. Я впевнений, що три групи, які я рекомендував для фестивалю в гамбурзькій Ельб-філармонії, репрезентують сьогодні авангард народної творчості, молодіжної музичної культури.

Вузьколобі музичні ідеологи, бажаючи «упорядкувати» природний процес, користуються образливим словом «попса» для того, щоб принизити, дискредитувати молодіжну культуру. Попса існує: це підтримувані Кремлем його бездарні хвалителі на кшталт Миколи Баскова чи Олега Газманова.

Хтось вигадує штучні маршрути, якими може рушити «масова культура». Даремні потуги! Дай Бог усвідомити практику, розібратися в тому, що відбувається.

Честь Вам і хвала, що не цураєтесь «низьких жанрів», що намагаєтеся вивчити нові художні явища, користуючись новим інструментарієм. Від душі бажаю Вам визнання та гідного успіху!

Михайло БЯЛИК