Арфа в Україні: роздуми опісля…

4
Share Button

Упродовж 28–30 травня у Львові тривав ІІ Міжнародний конкурс-фестиваль арфового мистецтва імені Вікторії Полтарєвої «Арфами, арфами… йде весна», організаторами і співзасновниками якого є громадські інституції Асоціація арфістів України й організація «Мистецька ліга» (НВМС).

 Інформація до відома

Вже сама статистика означеної події свідчить про її унікальність у мистецькому житті нашої країни. У конкурсі-фестивалі, що охопив вікові категорії від 6 до 20 і вище років та усі рівні і сфери арфового мистецтва (від учнів музичних шкіл до концертних виконавців), взяли участь 51 соліст і 8 ансамблів з арфою у складі. Українську географію змагання представляли учасники з Дніпра, Києва, Львова, Рівного, Харкова, зарубіжну – конкурсанти з Варшави, Вроцлава, Бєлостока, Бєльсько-Білої, Катовіце, Кракова, Сулеювоку (усі – Польща), Мінська та Жукова (Росія).

06-06
Під час реєстрації і жеребкування

Розстановка сил під час змагання була такою: Україна «виставила» 33 солісти і 3 ансамблі, Польща – 9 арфістів і 4 ансамблі (! – вельми показове співвідношення). Ще дві учасниці-солістки приїхали з Білорусії та Росії. Як бачимо, кількісно переважала українська група. Але кількість не завжди тотожна якості. Та про це трохи згодом.

03-03
Члени журі зліва направо: Аліна Бжежинська-Лазоркіна і Ханна Мюлерова-Юзова під час урочистого закриття конкурсу-фестивалю

Наразі додамо, команда арбітрів, хоч і українського походження, проте була дійсно міжнародною. До її складу увійшли провідні митці України та концертуючі зарубіжні арфісти, мистецтвознавці: солістка Берлінського симфонічного оркестру Зорна Бабюк (Німеччина), викладач класу арфи у Королівській консерваторії Шотландії Аліна Бжежинська-Лазоркіна (Великобританія), солістка Празької філармонії Ханна Мюлерова-Юзова (Чехія), доктор мистецтвознавства Алла Терещенко та композитори Юрій Ланюк і Олександр Козаренко. Очолила роботу журі народна артистка України, голова Асоціації арфістів України Наталія Ізмайлова.

Проведення конкурсу на високому організаційному рівні – заслуга його директора, заступника голови Асоціації арфістів України, кандидата мистецтвознавства Олександри Гумен.

Оскільки змагання, про яке йдеться, має статус конкурсу-фестивалю і ставить перед собою завдання, перш за все, поширення арфового мистецтва в Україні, усі учасники нинішнього, другого за ліком турніру отримали відзнаки різного рівня. Журі присудило призові І, ІІ і ІІІ місця, «заохочувальні дипломи» і «дипломи за участь», причому майже в усіх групах кожне місце поділили кілька учасників. Так, зокрема, розподіл перших місць виглядає таким чином: у групі наймолодших учасників конкурсу – «А» – призерами стали дві львів’янки Юлія Олійник і Божена Іванишин (викладач – Антоніна Колупаєва, ЛССМШ); у групі «В» – Марек Купец із Варшави (викладач – Анна Сікожак-Олєк, Державна музична школа І ступеня імені Кароля Курпінського); у групі «С» – Олександра Камінська (викладач – Анна Сікожак-Олєк, там само) і Анастасія Уварова з Мінська (викладач – Олена Ільїнська, ЦМШ при МДК імені Петра Чайковського); у групі D – Анна Власова (викладач – Лариса Клєвцова, ХССМШ) й Агата Ангеліка Жоска (викладач – Мальвіна Ліпіц-Розмис, Музична академія імені Кароля Ліпінського у Вроцлаві); у групі «Е» перемогла Юлія Лопушинська з Варшави (викладач – Хельга Сторк, Музична академія імені Кароля Шимановського в Катовіце). У групі ансамблів «F» І місце посів польський дует із Кракова у складі арфістки Алісії Курек і скрипаля Яна Ястрембського (викладачі – Агнешка Грела-Федькович і Магдалена Копач-Никлевич, Музична школа І і ІІ ступенів імені Болеслава Рутковського).

У порівнянні з першим конкурсом-фестивалем, котрий проходив у квітні 2012 року у Києві, нинішній отримав два Гран-прі. Їхніми володарями стали представники польської арфової школи: серед солістів це конкурсантка з групи «С» Марцеліна Дабек (викладач – Хельга Сторк, Музична академія імені Кароля Шимановського в Катовіце), а в групі «F» – дует із Бєльсько-Білої Марія Гмирек (саксофон) і Войцех Трефон (арфа).

02-02
Дует Алісія Курек (арфа) та Ян Ястрембскі (скрипка) з Кракова. І місце у групі «F» (ансамблі з арфою у складі)

Отже, статистична складова конкурсу-фестивалю, на перший погляд, дає достатньо підстав для оптимізму нам, українцям. Однак це лише на перший погляд. Спробуємо окреслити ті не надто приємні проблеми українського арфового життя, які допоки перебували «за лаштунками» цифр, назв країн, переліку імен і прізвищ лауреатів конкурсу.

Наболіле

Не перебільшу, якщо скажу, що для музичної громадськості Львова ІІ Міжнародний конкурс-фестиваль арфового мистецтва імені Вікторії Полтарєвої став справжнім мистецьким святом. Не останню роль у цьому зіграв той факт, що всі учасники змагання грали на нових сучасних музичних інструментах, які спеціально для проведення конкурсу-фестивалю надала італійська фірма «Salvi Harps».

Саме цей нюанс явив одну із найгостріших проблем українських арфістів – відсутність якісного сучасного інструментарію. Ні для кого нині не є секретом, що не тільки учні, а й концертуючі арфісти в Україні грають на музичних інструментах, якими в пору топити пічку (згадаємо також і те, що низка філармонійних оркестрів просто не має арфи). Саме стан музичного інструментарію завадив приїхати на конкурс-фестиваль учасниці групи «Е» Анні-Марії Філіпповій з Одеси: за місяць до турніру її арфа просто розкололася навпіл. А чого варті слова голови журі Наталії Ізмайлової під час прес-конференції у Львівській ратуші перед початком змагання про те, що вже майже п’ятдесят років вона грає на арфі, яка до її рук уже мала понад двадцятирічний «виконавський стаж». Про стан музичних інструментів у навчальних закладах України – консерваторіях, училищах, музичних школах – просто не доводиться говорити: стосовно них часто взагалі йдеться хоча б про якесь функціонування, а вже про різновиди інструментів, їхню відповідність віковим особливостям учнів (мова про маленькі кельтські арфи) залишається лише мріяти. «Виступ польської групи показав нам як багато важить доступ до якісного сучасного музичного інструментарію», – ці слова члена журі Аліни Бжежинської прямо відповідають на запитання чому так мало перших місць у конкурсі-фестивалі отримали учасники з України.

Проблема з інструментарієм не єдина. Конкурс-фестиваль актуалізував ще один болючий аспект сучасного українського арфового буття. Це обмежений виконавський репертуар, особливо у національній його частині. Так, конкурсні програми українських учасників рясніли опусами Віктора Косенка, Мирослава Скорика, Юрія Щуровського, Михайла Степаненка, Жанни Колодуб, які не були спеціально написані для арфи, а є перекладеннями фортепіанних творів. Для перекладень їх відбирали за стереотипною для арфи образністю, стилістикою, виконавськими прийомами. Відтак ці композиції хоча й зручні для виконання, але в сучасному інтонаційному світі сприймаються як малоцікаві й занадто академічні.

Разючий контраст їм становили виступи польських музикантів, – як солістів, так і ансамблів. Було очевидно, що у сусідній державі композитори спеціально пишуть для арфи багато музики – цікавої, із сучасною музичною мовою, нетрадиційними виконавськими прийомами. І це ще один чинник, який поставив польську групу конкурсу на голову вище від нас, українців.

Звісно, ми маємо бути об’єктивними: і у нас є композиції, написані спеціально для арфи. Назвемо музичну збірку арфістки Валерії Тихонової, у якій подано яскраві за образністю і нетрадиційні за виконавськими прийомами (що покликані адекватно відтворити саме ці образи) замальовки. Ось назви деяких п’єс: «Метелики», «Зозуля і дятел», «Білка», «Грибний дощ». Саме їх виконували наймолодші арфісти конкурсу – учасники групи «А», бо саме на найменших і розраховані опуси автора. Усім іншим віковим категоріям українських арфістів поки що доводиться чекати своїх композиторів.

05-05
Урочисте закриття конкурсу-фестивалю. Учасники на сцені Великого залу Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка

Нарешті, третій момент. Останній і найнеприємніший. Так, ми не маємо гарних інструментів, страждаємо на відсутність сучасного спеціального арфового репертуару. Але і граємо ми також не найкраще. І винні тут не журі й не погані інструменти чи твори. Тоді ж хто або що?

Звісно причини є і достатньо об’єктивні. До недавнього часу українська арфова спільнота перебувала у герметичному стані. Ця замкненість розповсюджувалася не лише на масштаби держави. Розрізненість, відсутність контактів, як творчих, так і звичайних людських, спостерігалася і на рівні міст, культурних центрів України. Ще п’ять років тому арфісти з Києва не знали музикантів із Ялти, Одеси, Донецька, причому йдеться не просто про особисті контакти, а про імена і прізвища. Ті ж п’ять років тому в Україні не було жодного арфового конкурсу: ані всеукраїнського, ані міжнародного. У Києві існував і функціонує й донині міський конкурс «Чарівні звуки арфи», на котрий «виставляли» (і продовжують це робити) своїх учнів кілька викладачів (адже арфістів у столиці теж небагато). Але треба розуміти, що у межах держави столичний учнівський конкурс це локальне явище, не здатне впливати на ситуацію у цілому. Отож, як бачите, українська арфова школа просто не мала стимулів до розвитку, і напевне в цьому також варто шукати причини наших не надто зіркових виступів на конкурсі-фестивалі у Львові.

Про майбутнє

04-04
Зліва направо: Олександра Гумен, Ханна Мюлерова-Юзова, Наталія Ізмайлова і Петро Полтарєв після закриття конкурсу-фестивалю

Звісно українська арфова школа має перспективи. За останніх п’ять років арфове життя в Україні вельми пожвавилося. «Винна» у цьому Асоціація арфістів України, яку очолюють Наталія Ізмайлова (голова) і Олександра Гумен (заступник голови). Результати п’ятирічної діяльності цієї організації вражають: дві міжнародні науково-практичні конференції «З арфою крізь час», меморіальні концерти, цикли лекцій у рамках «Різдвяної вітальні Наталії Ізмайлової», два конкурси – всеукраїнський, пам’яті Георгія Гаазе, і міжнародний, імені Вікторії Полтарєвої.

Останній захід чи не найвагоміший. Адже саме міжнародний обмін досвідом сприяє зростанню власного педагогічного і виконавського рівнів. І другий конкурс-фестиваль імені Вікторії Полтарєвої дав для цього усі можливості. У порівнянні з першим турніром, чотирирічної давнини, який відвідали конкурсанти лише з пострадянських республік, цьогоріч до Львова приїхали музиканти іншої традиції, які продемонстрували європейський рівень виконавства. У день закриття конкурсу-фестивалю відбувся майстер-клас члена журі Аліни Бжежинської, концертуючої арфістки і викладача Королівської консерваторії Шотландії. П’ять років тому про такі речі можна було лише мріяти. Тому, як не прикро нині від результатів ІІ Міжнародного конкурсу-фестивалю арфового мистецтва, зараз не час для образ і зневіри. Треба йти далі. Хоча б до третього конкурсу. Він, до слова, припадає на століття від дня народження Вікторії Полтарєвої. Тож українським арфістам є до чого прагнути. Головне – зробити висновки і не знехтувати наданими можливостями.

P.S. Представник італійської фірми «Salvi Harps» Марія Сафроні подарувала українським навчальним закладам шість маленьких арф: на одному інструменті будуть навчатися у Львові, дві арфи «оселились» у Харкові, три – у музичних школах Києва.

Валентина КУЛИК

Share Button