Бути першим (до 30-річчя Міжнародного фестивалю «Київ Музик Фест»)

84
Share Button

Міжнародний фестиваль «Київ Музик Фест» – унікальне явище в історії вітчизняної культури. Насамперед тому, що цей форум результативно випередив суспільно-політичні процеси і на потужній хвилі стрімкого руху до Незалежності став першим Вісником нової епохи в сучасній історії України

А народився він 1990 року з промовистою назвою – Перший український міжнародний музичний фестиваль, де ключові слова – український міжнародний. Адже до того самостійних міжнародних культурних акцій в Україні не могло бути за визначенням. І сам цей факт – свідчення тектонічних зсувів, нечуваних змін не лише у сфері культури, а взагалі в житті суспільства ще на той час радянської держави.

Мрія про такий фестиваль, який подолав би вимушену замкненість і відкрив українську професійну музику світові, та водноча став ареною вільного міжнародного спілкування та обміну творчим досвідом представників багатьох країн, – протягом років визрівала у творчому середовищі українських композиторів-професіоналів. Із гаслом «українська музика в контексті світової музичної культури» ці сподівання нарешті реалізувалися в офіційно заснованому Спілкою композиторів України форумі.

На чолі цієї титанічної праці став перший директор фестивалю, композитор, народний артист України, секретар правління спілки Іван Карабиць (1945–2002). Дванадцять «Київ Музик Фестів» він підняв на своїх плечах, виступаючи генератором основних ідей, організатором їхнього втілення, головним комунікатором, ініціатором продюсерських рішень.

Безумовно, такий обсяг роботи із забезпечення функціонування «Київ Музик Фесту» неможливо було здійснити одній людині. Визначними соратниками музичного керівника фестивалю стали директор Центру музичної інформації, виконавчий директор фестивалю Володимир Симоненко (1940–1998) та громадянин США, композитор, диригент, громадський діяч, генеральний продюсер перших семи фестивалів Вірко Балей (1938).

Участь останнього у процесі «запуску» та подальшого функціонування українського фестивалю міжнародного значення також була безпрецедентною подією, бо до справи долучився іноземець, хоч і українського походження. Без цих двох людей, майстрів своєї справи, не було б «Київ Музик Фесту». Адже зарубіжну творчу складову, особливо участь композиторів і виконавців США й Канади в перших програмах фестивалю, моніторив Вірко Балей. А весь масив організаційної роботи здійснювався злагодженою і професійно досконалою командою Центрмузінформу НСКУ, бездоганно керованою Володимиром Симоненком. Зайве говорити, що в організаційно-творчій роботі з підготовки щорічних фестивалів від самого початку був постійно задіяний секретаріат НСКУ, в подальшому – мистецька рада та оргкомітет «Київ Музик Фесту».

Перші кроки фестивалю, вже за часів Незалежності, підтримав перший Президент України Леонід Кравчук, офіційно привітавши у 1992 році Третій міжнародний фестиваль «Київ Музик Фест». Зокрема, у цьому привітанні є слова, актуальність яких не лише не втратилася, а й особливо збільшилася в наш час: «Певен, що одним із головних свідчень сучасного цивілізованого демократичного суспільства є його ставлення до високих духовних цінностей та їхніх творців». Брак такого цивілізованого ставлення, на жаль, відчувається дедалі більше. Міністерство культури України, яке, до речі, увійшло до складу співзасновників «Київ Музик Фесту» значно пізніше, тим не менше від самого початку існування фестивалю надавало йому підтримку й особливо в ті часи, коли Міністром культури і мистецтв України був Юрій Богуцький (1952–2019) – людина прогресивних поглядів, діяч міжнародного масштабу.

На початковому етапі розвитку «Київ Музик Фесту» до його спонсорування долучилася велика кількість зарубіжних культурних організацій, посольств, центрів, фондів, різноманітних інституцій, фірм, авіакомпаній, а також конкретних осіб, які вважали за обов’язок допомогти молодій українській державі, котра стала на шлях Незалежності. Особливо гаряче відгукнулися представники світової української діаспори, насамперед США та Канади. Тут можна назвати багато імен (усі вони позначені у буклетах фестивалів), із них особливо хочеться виділити подружжя Мар’яна та Іванни Коць (до їхніх добрих справ іще повернемося).

Гостями першого фесту були 22 зарубіжних композитори та офіційні представники 15-ти країн – Австрії, Болгарії, Великої Британії, Данії, Італії, Іспанії, Канади, Нідерландів, Німеччини, США, Угорщини, Фінляндії, Франції, ФРН, Швейцарії тощо. Безумовно, це свідчить про повагу та величезний кредит довіри до натхненників й організаторів незалежного українського фестивалю. І вони зробили все можливе для вироблення оптимального концепту універсального творчого макроорганізму, що якнайширше відображає сутність музичних процесів самобутньої національної культури, спрямованої на органічну взаємодію зі світовими тенденціями.

Від самого початку і до нинішнього часу «Київ Музик Фест» позиціонує себе як відкрите демократичне мистецьке утворення із панорамним охопленням сучасної професійної музичної творчості у її різноманітних жанрових і стильових спектрах. Достатньо звернутися до концертних програм усіх 30-ти фестивалів, щоб скласти майже повне уявлення про історичний розвиток симфонічного, камерного, хорового жанрів як базових у розмаїтій фестивальній картині. Тут, зокрема, і вельми інтенсивна жанрова еволюція із поступовим відходом від традиційної структури у симфонічній музиці, і багатошарові стильові зрізи з проникненням найновіших тенденцій та різновидів музичної техніки у камерній музиці.

Гортаючи сторінки програм, ми також стаємо свідками того, які золоті часи переживає за цей період хорова музика, актуалізуючись у великій кількості напрямків, серед яких домінантними є сакральна музика великих і малих форм і розгорнуті композиції на базі автентичного фольклору, усвідомленого з позицій сучасного музичного мислення. Від найперших фестивалів по лінії крещендо до програм включаються концерти нової музики, і починається цей процес у 1990 році з концерту легендарного ансамблю «Continuum», очолюваного Джоелом Саксом (США), коли вперше новітня американська музика (6 авторів) прозвучала в Україні поряд із прем’єрами Валентина Сильвестрова та Леоніда Грабовського. Відтоді пішла багата фестивальна історія оригінальних творчих проектів різноманітних ансамблів нової музики, в програмах яких були представлені практично всі класики авангарду й найкреативніші творчі пошуки молодої генерації композиторів і виконавців.

До речі тоді ж отримала розвиток ще одна дуже плідна ідея фесту – музичного діалогу між країнами у рамках одного концерту (на Першому фестивалі, наприклад, між Україною і США, між Україною та Австрією). Надалі слухачі з нетерпінням чекали на ці проекти – згадаємо програми з французькою, швейцарською, німецькою, шведською, польською, македонською, японською та музикою інших країн. Ця ідея постійно присутня в усіх фестивалях, а починаючи з ХІІІ фестивалю вона вже сформульована безпосередньо у назві концертів («Музичний діалог: Україна – назва країни») та перетворилася на постійний атрибут і, фактично, один із брендів фестивалю.

Значно збагатили творчу палітру «Київ Музик Фесту» і надали їй історичної вагомості композиторські конкурси, засновані і проведені за сприяння подружжя Мар’яна та Іванни Коців. Починаючи з Другого фестивалю, вони проводилися 5 років поспіль і спрямували композиторську увагу на вкрай важливі теми, які в радянській державі були табуйовані, а в нинішній Росії такими залишаються й донині. Йдеться насамперед про художнє осмислення трагедії Голодомору 1932–1933 років. Цей конкурс розпочався на Третьому фестивалі (1992), продовжився у Львові, його підсумки були підведені у 1993 році. Офіційний фундатор – Асоціація дослідників Голоду – Геноциду 1932–1933 років в Україні.

Безумовно, то була подія величезного суспільного значення, і першими митцями, хто почав доносити цю жахливу трагедію до людей, стали українські композитори. Відтоді невгамовним болем вона живе в українському мистецтві. Ще одній трагедії планетарного масштабу був присвячений Міжнародний конкурс «Пам’яті жертв Чорнобиля» («Київ Музик Фест-1993»). На той час після аварії на Чорнобильській АЕС пройшло лише 7 років, і було дуже важливо привернути увагу до неї, адже й зараз, і ще на багато років наперед ми продовжуємо осягати всю глибину фатального впливу цієї катастрофи на екосистему насамперед нашої та й багатьох інших країн.

Один із конкурсів Мар’яна та Іванни Коців заторкнув дуже популярне на заході гендерне питання. Йдеться про конкурс жінок-композиторів («Київ Музик Фест-1995»). То був справжній парад блискучих досягнень потужного загону українських композиторок, які й на той час, і постійно в подальшому роблять свій вельми значущий внесок у розбудову національної культури.

Говорячи про вище названі базові складові програм «Київ Музик Фесту», не забуваймо, що у його широкому творчому діапазоні знайшлося місце і операм, і балетам, і драматичним виставам із музикою українських композиторів, і візуалізаційним, синтезуючим різні види мистецтва пошукам постмодерну, і найсучаснішій музиці для українських народних інструментів, і навіть художнім фільмам (згадаймо прем’єрний показ знакової стрічки «Лебедине озеро. Зона», автори – Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, музика Вірка Балея). Останню складову, яка, на жаль, не перетворилася на постійну, бажано відродити, адже музика в кіно – це беззаперечне досягнення національного й світового мистецтва. Таку спробу відродження, перекидання арки від І до ХХХ фестивалю було здійснено нині – проект, присвячений музиці у фільмах Кшиштофа Зануссі.

Із задоволенням акцентуємо ще одну плідну традицію «Київ Музик Фесту» – обов’язкове включення до програм фестивалю концертів джазової музики. Цим фестиваль підкреслив своє ставлення до джазу як серйозного, академічного мистецтва. Володимир Симоненко, відомий дослідник і популяризатор джазу в Україні, зробив усе, щоби джаз прийшов у філармонічні, академічні зали. Завдяки його зусиллям на «Київ Музик Фесті» від першого фестивалю виступали найкращі, світового рівня джазові музиканти. А на «КМФ-1995» слухачі стали свідками своєрідного рекорду – до програми фестивалю було включено аж чотири джазових концерти.

Через три роки на ІХ «КМФ-1998» відбулися джазовий вечір «Пам’яті Володимира Симоненка» і концерт до 100-річчя Джорджа Гершвіна, який Володимир Степанович планував, про котрий мріяв, але, на жаль, до нього не дожив. Надалі фестиваль намагається не полишати традицію проведення джазових концертів, програми яких поступово збагатилися залученням нових тенденцій і напрямків, зокрема музики у стилі ф’южн, що долучає до джазової манери фольклорний та академічний елементи. Демократична спрямованість фестивалю нині сягає експериментальних зразків рок-музики, створених професійними композиторами, що нині у пошуках нової виразності виходять за межі академізму.

«Київ Музик Фест» – живий творчий організм. І природно, що він еволюціонує: стабільним залишається основний концепт, але з’являються нові внутрішні нюанси і співвідношення. Окрім того, є об’єктивні обставини непереборної сили, які не могли не вплинути на життя й функціонування фестивалю.

У 2002 році передчасно пішов із життя Іван Карабиць. Це була величезна втрата для української музичної культури. «Київ Музик Фест» осиротів. Практично весь ХІІІ фестиваль був присвячений пам’яті свого натхненника і музичного директора. Поряд із виконанням різножанрових творів Івана Карабиця було продемонстровано здобутки української та світової музики з утвердженням основних, напрацьованих за 12 років формотворчих принципів фестивалю. 43 заходи увійшло до загальної програми «КМФ-2002» – безпрецедентний рекорд до сьогодні.

Художнім керівником «Київ Музик Фесту» з 2002 року став Мирослав Скорик (пам’ятний ХІІІ фестиваль вони робили разом із Кирилом Карабицем). Годі говорити, що генеральна концептуальна лінія фестивалю була продовжена і в подальшому розвинена. Однак сталося так, що саме тоді на ненайкраще змінилися економічні умови існування «КМФ» – в уряді Віктора Ющенка внесли суттєву правку у систему економічного існування творчих спілок, позбавивши їх цільового фінансування і повністю передавши в економічне підпорядкування Міністерству культури.

Це спричинило нові фінансово-організаційні виклики, які треба було долати. Йшов інтенсивний пошук принципів подальшого функціонування фестивалю. Разом із художнім керівником та оргкомітетом до цього в різні роки доклали великих зусиль виконавчі директори (головні адміністратори) Ольга Голинська та Іван Небесний. Поступово виробився послідовно колегіальний модус визначення мистецьких завдань і, відповідно, складання програм фестивалів. Ця важлива робота, що у буклетах певний час скромно позначалася «над фестивалем працювали», пізніше і включно з ХХХ фестивалем здійснювалася затвердженою Міністерством культури мистецькою радою на чолі з її художнім керівником Мирославом Скориком. Члени мистецької ради – Тамара Невінчана, Леся Дичко, Леся Олійник, Ганна Гаврилець, Сергій Пілютиков, Іван Тараненко, Ольга Голинська. Голова оргкомітету – Ігор Щербаков, виконавчий директор Ольга Кононенко.

Маючи серйозні фінансові обмеження, об’єктивно несприятливу інвестиційну ситуацію, фестиваль зміг вижити й не втратив своїх визначних мистецьких досягнень. В останні роки одним із його суттєвих художніх принципів стала суто проектна система формування програм, що виключає випадковість і невмотивованість творчих компонентів. Значно зросла питома вага найновіших пошуків української творчої молоді – не менше 4-5 проектів у кожному фестивалі.

Через низку існуючих фінансових реалій, на жаль, зменшилася зарубіжна складова фестивалю. Однак він продовжує бути найповнішим відображенням еволюційних процесів розвитку української сучасної музики. Щороку в цьому дзеркалі проступає обличчя із новими рисами, і його «вираз незагальний» владно притягує до себе численну публіку. А ті, хто дбають про діапазон віддзеркаленого та його чітку якість, докладають усіх зусиль, щоб магічний кристал мистецтва звуків не спотворився і не замутнився.

І тут прийшов час сказати про виняткову роль у цьому процесі музикантів – великих симфонічних і хорових, різноманітних камерних колективів, блискучих солістів, багато з яких пройшли з «КМФ» його тридцятирічний шлях. Серед них є незаперечні лідери. Це Національний симфонічний оркестр України на чолі з Володимиром Сіренком, Національна хорова капела «Думка» з її багаторічним керівником Євгеном Савчуком. Це Симфонічний оркестр (з В’ячеславом Бліновим, потім Володимиром Шейком) та Академічний хор (із Віктором Скоромним, пізніше Юлією Ткач) Українського радіо. У різні роки з яскравими симфонічними проектами виступили Симфонічний оркестр Національної філармонії України (з Миколою Дядюрою та іншими диригентами), Державний естрадно-симфонічний оркестр України (на чолі з Миколою Лисенком). Постійні учасники «КМФ» – київські муніципальні хори «Київ» (Микола Гобдич) та «Хрещатик» (Павло Струць).

Окремо відзначимо, що унікальний внесок у розвиток творчості сучасних українських композиторів та зародження і становлення «Київ Музик Фесту» зробив Національний ансамбль солістів України «Київська камерата», керований Валерієм Матюхіним. Жодний фестиваль не пройшов без їхньої участі (не менше 2-3 концертів у кожному!). А були й рекорди – згадаємо VІІ «КМФ» (1996 рік), котрий перетворився на своєрідний бенефіс «Камерати»: колектив «підняв» 7 концертів класичної і найновішої світової та української музики під орудою диригентів Вірка Балея (США), Рафаела Адлера (США), Валерія Матюхіна, Кирила Карабиця. Це був вражаючий «залп» мистецької майстерності та працездатності українських музикантів.

У зв’язку з задіяними виконавськими силами не можемо не підкреслити ще одне з традиційних починань «КМФ» – участь у багатьох фестивалях симфонічних і камерних оркестрів із різних міст України: насамперед Дніпропетровська у перших шести фестивалях (під орудою В’ячеслава Блінова), а також Донецька, Запоріжжя, Львова, Одеси, Полтави, Рівного, Ужгорода, Херсона, Чернігова та інших. Те саме стосується широкої всеукраїнської хорової палітри. Це давало можливість продемонструвати високий загальний рівень виконавської майстерності в Україні в цілому, а не лише в столиці.

«Київ Музик Фест» мав честь представляти творчість багатьох видатних композиторів України й світу, він став ареною для дебютів і поступового зростання української композиторської молоді. Багато митців за 30 років історії «КМФ» стали маститими майстрами. Тут неможливо охопити величезний композиторський масив будівничих українського музичного мистецтва, але всі ці славетні імена є золотим генофондом і майбутнім національної культури. Щоб пересвідчитися в цьому, досить лише звернутися до програм «КМФ» за 30 років, більшість із яких уміщено на сайті НСКУ, а надалі будуть надруковані українською та англійською мовами в одному виданні.

Оглядаючи пройдений «КМФ» тридцятирічний шлях, не можна не підкреслити його фундаторської ролі у створенні міцного базису для розвитку українського фестивального руху. «КМФ» став енергійним поштовхом, активним стимулятором і прецедентом для появи цілої низки міжнародних фестивалів України – за хронологією виникнення: 1991 – «Музичні прем’єри сезону» (з 2018 року – «Київські музичні прем’єри»), «Харківські асамблеї»; 1992 – «Форум музики молодих»; 1995 – «Два дні й дві ночі нової музики» в Одесі; «Контрасти» у Львові. Кожен із цих фестивалів має своє обличчя, провідну ідею, власне, фестивальний концепт – сталий, стабільний протягом років або еволюціонуючий, зі змінною, мігруючою домінантою основного мистецького завдання. Однак «Київ Музик Фест» назавжди залишиться першопрохідцем, а бути першим – це безпрецедентне напруження сил, величезна праця і врешті – місія. Місія виведення української національної культури на світові обрії.

Ми не знаємо як розпорядиться час. Відомо, що прогнози – невдячна стезя. Але Перший український міжнародний перебуває у постійному русі й творчому пошуку. І слідом за Олександром Олесем міг би проголосити: «Тільки той досягає мети, хто іде. Тільки той, хто горить, не згорає!»

Тамара НЕВІНЧАНА

Фото Ельзи ЖЕРЕБЧУК

Share Button