Євген Станкович: “Балет як мистецтво буде жити стільки, скільки житиме людство, музика”

6
Share Button

У доволі бурхливому театрально-концертному житті столиці України чи не щотижня відбувається багато яскравих акцій. І це дуже добре. Але, ніде правди діти, серед низки театральних прем’єр не так уже й багато творів українських композиторів. Тому кожна така прем’єра — справжня подія української культури. Цього концертного сезону два київських музичних театри показали прем’єри чудових балетів видатного українського композитора, Героя України, народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, академіка, професора Євгена Станковича: “Майська ніч” — у Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва і “Вечори на хуторі біля Диканьки” у Національній опері України. Це стало приводом просити автора про бесіду. Але мені захотілося поговорити ширше — про його балетну творчість загалом як непересічну сторінку українського музично-театрального мистецтва

— Євгене Федоровичу! У вашому доробку — шість балетів. Чесно скажу, що не знаю іншого українського композитора, у якого стільки творів цього жанру, причому то не одноактні короткі вистави, а повноцінні масштабні полотна. Чим привабив балетний жанр?

Стефан Турчак
Стефан Турчак

— Це так само по собі сталося. Я познайомився зі Стефаном Турчаком, коли він був диригентом моєї Третьої симфонії “Я стверджуюсь”. Тоді було популярно висувати молодь і я отримав Шевченківську премію. А потім він перейшов працювати в оперний театр, наближалося святкування 1500-річчя Києва і Турчак запропонував мені щось разом зробити. Ясно, що про оперу — такий великий і складний жанр — мови не йшло. А я ще задовго до того познайомився й подружився з Анатолієм Шекерою, котрого Анатолій Авдієвський запросив балетмейстером для постановки моєї фолк-опери “Коли цвіте папороть”, то був 1978—1979 рік. Шекера запропонував мені написати балет “Княгиня Ольга”. Потім на його ж пропозицію постав балет “Прометей-Распутін”, диригентом був також Турчак, — той балет навіть ставився у Македонії. От так воно завжди й буває: коли щось одне зробиш, то потім тобі уже пропонують щось подібне. Так я став “підозрілим спеціалістом” із балетів (сміється).

Юрій Іллєнко
Юрій Іллєнко

— Тобто все виходило ситуативно. А от цікаво: автором лібрето двох перших ваших балетів був видатний діяч кіно Юрій Іллєнко. Як так сталося?

— Я із ним робив фільм “Мавка”. Він — людина унікальних, енциклопедичних знань, був оператором у легендарного Сергія Параджанова. Юра постійно пропадав у бібліотеках, працював із документами… Він дуже добре знав історію Київської Русі, тому саме до нього звернулися із пропозицією написати лібрето “Ольги”. А потім він створив друге лібрето (“Прометея”) й третє — до опери “Страшна помста”, яка могла стати подією…

— То цей задум бере початок іще з тих часів?

— Так, тоді культовий режисер Борис Покровський дав згоду на постановку, а також художник Валерій Левенталь із Большого театру. Але сталася трагедія із хворобою Турчака, а після таких подій усе змінюється… Потім був Віктор Литвинов із “Ніччю перед Різдвом” — тепер “Вечори на хуторі біля Диканьки”. Балети мої тих часів… Вони, так би мовити, нанизувалися один на одний, тому що був попит. Зараз щось мовчать.

Анатолій Шекера
Анатолій Шекера

— Цікаво, композитор бере участь у постановці? Чи ви просто даєте матеріал, а потім тільки дивитеся що з того вийшло?

— Якщо би я не брав участі у постановках, то й балетів не було! Почнемо з “Ольги”. Тоді був у київському театрі художник Федір Нірод. Ця людина все життя там працювала й оформила безліч вистав. Тож досвід накопичився величезний. Стефан Турчак — ясно, що диригент найвищого ґатунку. Анатолій Шекера на той час уже поставив “Ромео і Джульєтту”, “Легенду про любов”, “Спартака”, — це все були знакові вистави.
Щодо моїх балетів, то балетмейстери бачили їх по-різному. Шекера — єдиний, хто мав практичний досвід із моєю музикою. Він добре уявляв те, що має бути на сцені, придумував сценічне втілення своїх ідей. Інші балетмейстери відштовхувалися уже від музики. Кожний по-різному. Є такі митці, наприклад, Борис Ейфман, які ставлять просто на конкретну відому музику — Петра Чайковського та інших

— Зараз це взагалі дуже модно.

— Розумієте, балет — це як музика: воно може бути і так, і так. Я кажу тільки про те, з чим безпосередньо стикався.

— А є якісь моменти, що запам’яталися із тих часів, особливо від роботи з Турчаком, Іллєнком, Шекерою?

— Є! Справа в тому, що це був період розквіту діяльності тих великих майстрів. Наприклад, Юрій Іллєнко мав колосальну практику в кінематографі, талант Анатолія Шекери добре знали у різних країнах, Стефан Турчак був узагалі одним із найкращих диригентів того часу. Саме ставлення до роботи тоді було іншим, аніж зараз. Тоді це був якийсь ритуал. Наприклад, Турчак працював три місяці, щоби досягти потрібного ефекту в музиці. І це стосувалося не тільки мого балету, а й, приміром, “Пікової дами” Петра Чайковського, “Катерини Ізмайлової” Дмитра Шостаковича тощо. Бідні музиканти стогнали від такої багатомісячної роботи, але зате результат був неперевершеним. Там уже помилок практично не було. Ну, а зараз інший час, інакше ставлення до всього. Нині — панування швидкого темпу, спостерігаються неякісність, аби здихатися роботи, дуже сильна поверховість. На виїзді трохи краще грають, бо є якась мотивація, а вдома — як вийде… Але це притаманно багатьом національним культурам у світі. То свідчить про загальні тенденції у мистецтві.

Балет "Ольга"
Балет “Ольга”

“Ольгу” фактично врятував видатний учений-історик Дмитро Лихачов. Він мав беззаперечний авторитет у певних колах. У Києві тоді проводився конгрес славістів, на якому він був присутній. Щодо балету дехто висловлював думку, мовляв, Іллєнко щось там неправильно історично висвітлив у лібрето. Ішло 50 на 50, що балет випустять на сцену. У ЦК, яке нами керувало, — а там, звісно, всі були “балетними знатоками”, — Лихачов вважався стовпом історії, зокрема знавцем Київської Русі. Ну, він дав “добро”. Тоді на засіданні були присутні академік Александров та інші члени Політбюро. А Лихачов закрив це питання, сказавши, що таке трактування має право на існування. Якщо б він 2-3 слова сказав, котрі би можна було інтерпретувати як сумнів або полеміку, тоді б нічого не було взагалі.
Таке було не тільки з цим балетом. Це відбувалося практично з усіма творами, особливо новими. У тій системі, яку ми тепер називаємо тоталітарною, подібних казусів траплялося багато. Навіть Родіона Щедріна забороняли.

— Цікаво, з шести балетів є якісь улюблені, чи ви скажете, як часто говорять композитори, що кожен — особливо дороге дітище?

Балет "Ольга"
Балет “Ольга”

— Усі вони писалися в різні часи, щоразу ставилося інше завдання. Я змінювався як людина — ставав старшим. Тож, як казав класик, “Ольга” — це щось одне, а всі інші балети — щось інше.

— То вони взагалі у вас і за жанрами абсолютно різні!

— Так! У кожного твору була своя ціль, та й автори лібрето мали відмінні концепції. Юрій Іллєнко, наприклад, завжди формулював якусь глобальну мету. А зараз немає певного конкретного напрямку в музиці, як не існує нічого єдиного, починаючи від гривні й закінчуючи мистецькими продуктами. Спільними є тільки моменти, які супроводжують усе людство. Такий час настав.

Зараз дуже багато поглядів на балет. Є продовжувачі класичних учителів. У них балет сюжетний: Маріус Петіпа та інші слідували за сюжетом, драматургією, як-от у “Ромео і Джульєтті”, “Золушці” Сергія Прокоф’єва… І дуже багато французьких і німецьких композиторів дотримувалися цього вектора. У 1960-ті роки в балеті почала розвиватися лінія авангарду, модерну. Я свого часу побував на багатьох фестивалях у Югославії, Німеччині, Польщі — на “Варшавській осені”. Був такий знаменитий французький хореограф Фелікс Бласка — один із засновників жанру авангардного балету. Там уже зверталися навіть до ритуальних тибетських молитов.

Балет "Ольга"
Балет “Ольга”

— Експериментальні пошуки?

— Не можу сказати так, скоріше, — це інший погляд на мистецтво. Класичних 32-х фуете, котрі крутять балерини, уже немає. Там діють інші закони — жести, міміка, пантоміма. Багато що з того перекочувало у рок-культуру, де балет нині займає не менше місце, ніж власне вокал. Рок-симфонія, рок-балет — це вже тепер щось звичне, там найважливіша — комерційна складова. Адже без підтанцьовок зараз не буде шоу! У принципі балет як мистецтво буде жити стільки, скільки житиме людство, музика, мистецтво. Танці — вони в природі людини, як і спів.

— От цікаво, я про ваш балет “Прометей” змогла віднайти дуже мало матеріалів, найменше з усіх. А я перечитала всю літературу, яку тільки знайшла!

— Цей балет ішов усього два роки. Він видозмінювався.

— У нього три різні назви: “Прометей”, “Распутін” і “Агонія”. Чому?

— Це залежало від ситуації. Чиновники, наприклад, запитували: що агонізує? Пані Погорєлова із ЦК Компартії на засіданні худради кричала: “Ви побачили революцію очима сексуального маньяка з підворіття!” Іллєнко відповів, що вона, м’яко кажучи, нічого не зрозуміла.

— Відверто!

— Так. От такі були тоді баталії. З операми, гадаєте, було легше? Тоді митці мусили боротися за постановки.

Балет "Вечори на хуторі біля Диканьки"
Балет “Вечори на хуторі біля Диканьки”

— У вас є балети “Ніч перед Різдвом”, “Майська ніч”, тепер ви згадали про “Страшну помсту”…

— “Страшна помста” зрештою вималювалася як опера-балет. Там є поєднання танцю, співу, драматичного мистецтва…

— Мене цікавить Гоголь. Власне, три ваших великих твори пов’язані з його іменем. То для вас Гоголь щось означає?

— Гоголь супроводжує усе моє життя. Так сталося. Він із дитинства мене захоплював. Я вважаю, що цей письменник передбачив якісь світові речі. Я не знаю хто його попередив! Власне Гоголь породив Булгакова. Це такий геній у літературі й філософії, котра саме зараз пов’язана з якимись філософськими відкриттями. Сальвадор Далі та інші, кожен по-своєму наближався до цих речей. Відчуваю, що прийшов час обговорювати існування паралельних світів. Для мене Гоголь володіє якоюсь магією, котра впливає на світ і притягує.

Балет "Вечори на хуторі біля Диканьки"
Балет “Вечори на хуторі біля Диканьки”

— А от балети цьогорічного сезону, які поновлені у київських театрах! Вони за жанрами — абсолютно різні. Один фолк-балет, інший — балет-пастичо (за першою назвою, котра мені дуже сподобалася).

— То задумувалося спеціально. Тому що сам матеріал Гоголя таке передбачав… У Гоголя немає якоїсь єдиної лінії драматургії. Голова у “Вечорах на хуторі біля Диканьки” — то може бути, фантазую, і сьогоднішній голова Верховної Ради, — можна шукати будь-які аналогії! Гоголь перескакує із теми на тему — і всі актуальні. Більше того, переходить з одного простору в інший — і відстежити це неможливо.

— “Ніч перед Різдвом” ви назвали балетом-пастичо…

— У XVIII столітті існувало поняття опера-пастичо. Пастичо — це паштет. Наприклад, у Альфреда Шнітке — то полістилістика. Пастичо ми можемо знайти у того самого Баха, та й у різних митців інших часів. Я використовував у своєму балеті такі теми, які, може, й не дуже прослуховуються…

— Якраз вельми прослуховуються! І “Розамунда”, і “Ріо-Ріта”, й інші хіти на кшталт “Лебедя” Сен-Санса чи популярної радянської пісні “Не кочегары мы, не плотники…” Це все дуже цікаво!

— Час змінюється. Я дуже радий, що й сучасна публіка, яка начебто менше знає ці мелодії, усе ж таки їх упізнає.

Балет "Майська ніч"
Балет “Майська ніч”

— У “Майській ночі” автор лібрето — Віктор Гаченко… До речі, його версія дуже цікава — із використаням у балеті хору…

— Хор, то вже, так би мовити, моя прерогатива!

— Це мене вразило! Якщо говорити дуже стисло, то хор виступає і учасником, і коментатором подій, і засобом музичної драматургії, і …неповторною звуковою фарбою у загальній партитурі! А те, що балетмейстери стають авторами лібрето, — це нормально?

— Так! Вони можуть вносити корективи. Наприклад, Анатолій Шекера часто змінював порядок музичних номерів. Наприклад, людина, коли бачить танець, сприймає музику вторинною. І це нормально. Віктор Гаченко працював у Павла Вірського, в інших народних колективах, він побачив мій фолк-балет по-своєму. А от диригент Олексій Баклан і балетмейстер Віктор Яременко (постановники хоронологічно останнього балету Євгена Станковича “Володар Борисфену”. — Ред.) узагалі все перекроювали як самі хотіли й бачили —шукали для танцю свою драматургію. У них власна логіка.

Євген Станкович
Євген Станкович

— Чесно кажучи, я слухала “Вечори на хуторі біля Диканьки” у Національній опері як оркестровий твір. Мені не все було видно на сцені — таке мала місце у залі, і я із задоволенням слухала власне оркестр. Для мене це абсолютно самодостатня музика.

— Знаєте, балетмейстер у театрі має отримати не тільки визнання публіки, але й везіння, що дуже важливо. Один представляє слабкі постановки, які “на ура” сприймає пересічна публіка, а другий і талант має, а нічого не виходить.

— “Майська ніч” у Київському муніципальному театрі опери і балету для дітей та юнацтва ішла у постановці Віктора Гаченка, потім Алли Рубіної, а потім — знову Гаченка.

— Так. Я не можу зрозуміти чому так сталося. Коли приходить нове керівництво театру, воно усе робить по-своєму…

Балет "Володар Борисфену"
Балет “Володар Борисфену”

— Із шести балетів автор сценографії трьох, нагадаю, “Майська ніч”, “Вечори на хуторі біля Диканьки” та “Вікінги” — Марія Левитська…

— Машу я знаю іще з Кіностудії Довженка. Я не пам’ятаю, із ким я робив фільм (щодо художників), бо більше працював із режисерами, акторами й операторами. Я її візуально пам’ятав, але не більше. Утім вона дуже обдарована художниця. Театральний художник — це взагалі дуже складна професія.
Я ніколи в житті не ходив на репетиції! Ніколи!!! Тільки якщо вже мене спеціально запрошували. Давав балетмейстеру клавір, а диригентові партитуру. Бувало, що працював і з оркестром, і диригентом. Я з’являвся тільки на репетиціях оркестру і то, коли мене кликав диригент. Розумію, що виконавців присутність композитора страшенно дратує. А митці, такі як Стефан Турчак, Федір Глущенко, Володимир Сіренко, вони-то знають якого результату прагнуть досягти! Їм потрібен для того час, очевидно.

Балет "Майська ніч"
Балет “Майська ніч”

— А от “Страшна помста”. Ви сказали, що практично закінчили твір…

— У нього складна доля. Я вже казав, що задумові чимало років. Над ним починали працювати Юрій Іллєнко, Стефан Турчак, Борис Покровський, Валерій Левенталь, Анатолій Шекера. Все закінчилося із ранньою хворобою Стефана Турчака. “Страшна помста” кому? Тема дуже важка. І чорт мене смикнув за неї братися!

— Ваш учитель Борис Лятошинський теж цікавився нею!

— Так! Він мені про це сказав. Усе з нього почалося! Ми сиділи у класі. Там були Освальдас Балакаускас, В’ячеслав Лиховид, Михайло Заливадний, і Борис Миколайович каже: “Ось, коли будете братися за якусь тему, то врахуйте! Я давно хотів написати твір на “Страшну помсту” за Гоголем”…
Мене захопила ця тема. Я почав працювати над нею давно, а зараз вирішив, що треба все ж таки закінчити цю роботу. Однак тепер відчуваю безперспективність ситуації.

mayska-nich3
Балет “Майська ніч”

— Тобто поки невідомо яка доля очікує на цей твір?

— Якщо все буде нормально, то я сподіваюся на кращі часи. Утім нині не уловлюю суспільного бажання виконати цю мою нову оперу-балет.

— Може, якийсь меценат знайдеться?

— Думаю, що в концертному виконанні ми зможемо щось зробити. Сподіваюся, фрагментами твір точно прозвучить. Дуже хочу, щоби публіка отримала уявлення про нього.

— Ми всі на це дуже чекаємо!

Ольга ГОЛИНСЬКА

Share Button