Феномен Михайла Казініка

1
Share Button

Відомий усьому культурному світові мистецтвознавець, музикант, письменник Михайло Казінік закінчує свій концертний тур Україною. Цей його проект був анонсований в інтернеті ще в серпні нинішнього року. Концерти пройшли в Одесі, Дніпрі, Чернівцях і завершуються в Києві, причому на численні прохання глядачів метр дає два додаткових

Народився пан Казінік у Білорусі, навчався у Ленінграді, з 1991 року живе у Швеції. Коли його запитують, де він працює, дістає маленький глобус і каже – ось на цій планеті. Безперечне захоплення викликає не тільки його надзвичайна працездатність, спроможність усе встигати на численних посадах, але, й насамперед, ерудованість, фанатична відданість предмету, який став домінантою життя – музикою. Сам він каже: «Моє завдання – духовно налаштувати людину на той струм, що виходить із творів мистецтва, музики, поезії, літератури. Будь-яке велике мистецтво – це передавач, а людина, яка не налаштована на його частоту – зіпсований приймач. Я його ремонтую». І цим він займається протягом 50-ти років, виступаючи з аншлагами по всьому світі. Також він є головним героєм власної серії документальних фільмів і міжнародним експертом у галузі культури і мистецтва.

Сила його впливу на аудиторію величезна, і це наочно продемонстрував київський виступ 31 жовтня – Великий зал НМАУ був заповнений ущерть. У концерті взяли участь скрипаль Борис Казінік і піаніст, випускник нашої alma mater В’ячеслав Зубков. Квитки у касі Великого залу не продавалися, їх можна було придбати винятково через інтернет. На щастя, я в цій академії працюю і можу потрапити до залу. Поцікавившись ціною квитка, з’ясував, що вона досить висока – 330-500 грн (при цьому в мережі незмінно наштовхувався на фразу «продаж завершено»). І тим не менше – Великий зал (приблизно 700 місць) заповнено – це при наших тотальних нестатках і загальній апатії населення. Що це: груповий психоз чи непереборна тяга до прекрасного? Або все ж таки магія особистості? Залишаю запитання на розсуд читачеві…037863_normal

Поцікавився у кулуарах у мами з двома дітьми: як би вона назвала чи охарактеризувала пана Казініка, і що їх сюди привело? Трохи подумавши, та відповіла – аспекти музичного виховання дітей: маестро має власну систему, яка починається, на відміну від Кабалевского й Орфа, прямо з перших днів вагітності (!).

Слухати метра цікаво, навіть дуже, попри те, що в концерті було багато того, що не раз і не два звучало у фільмах і попередніх виступах. Почав він із реверансів убік України та її народу: були згадані Гоголь, Лєсков, Булгаков, Бортнянський, Березовський. Катерина Велика організувала у Глухові другу в світі (після Болоньї) Співочу академію (Глухівську школу півчих було відкрито за розпорядженням Закордонної колегії ще за царювання Анни Іоаннівни у 1730 році. – Ред.), а 90 процентів мелодики Чайковського є українською, що, на мій погляд, є невеличким перебільшенням. Хвала Творцю, не дійшло до відомих пасажів щодо створення світової цивілізації українськими козаками. Сама манера говорити – швидко, пристрасно, захлинаючись, як може здатися, без жодного плану, імпровізуючи (хоча, звичайно, цей план присутній у його голові і багато разів апробований на сцені), нагадує усім відомого з фільму Іраклія Андронникова легендарного Івана Соллертинського. І глядачі у залі, зачаровані магією особистості, слухали уважно, із застиглою на обличчях посмішкою.kazinik

Маестро презентував нові видання своїх книжок, велику кількість компакт-дисків. Усе це продавалося у фойє, музикант обіцяв залишити автографи на всіх придбаних примірниках. Натякнув, що партію книжок довелося транспортувати в Україну з певними труднощами, – вочевидь саме тому ціна деяких сягала 700 грн.

У співвідношенні слова і музики в концерті переважала остання: небагато грав на скрипці сам маестро, соло і в дуеті з батьком виступив його син скрипаль Борис Казінік. «Віддуватися» за всіх довелося піаністу В’ячеславу Зубкову: він прекрасно заграв, зокрема, власну фантазію на теми «Євгенія Онєгіна» Петра Чайковського, Другу угорську рапсодію Ліста, також із власною каденцією у джазовому стилі. Взагалі увесь концерт виглядав таким собі ненав’язливим піаром піаніста. Не обійшлося і без перебільшень – пояснюючи, чому він обрав саме цього виконавця, маестро розказав, що у Нью-Йорку відомий Соломон Волков (автор цікавої книги «Вечори з Горовицем»), почувши гру Зубкова зізнався, що це він може порівняти тільки з Горовицем. Великою «вуткою» була байка про Чайковського, вату і кавуни. Хоча подібна історія й мала місце в житті генія, але точно не вирізнялася такими шаржованими деталями. Пан Нобелівський експерт не повинен би так уже зловживати нашою довірливістю…037862_normal-1

Покидав залу я із двоїстими почуттями: з одного боку, – так хочеться вірити цій талановитій людині. Хочеться бути, як він сам анонсував, «огорнутим музикою», знати, що культурна людина не спроможна на підлість, зраду і розпалювання воєн. А з іншого – склалося стійке відчуття, що й запеклі ідеалісти та пропагандисти високих цінностей не забувають про власний гаманець.

Що ж до нашої публіки, то вона виявилася доброзичливою, чутливою і піддатливою. Чим розумні (і навіть талановиті) люди успішно користуються.

Юрій РУЦИНСЬКИЙ

Share Button