Галині Менкуш – 75!

193
Share Button

Ім’я народної артистки України, бандуристки Галини Менкуш, викарбовано золотими літерами в історії української культури другої половини XX століття

Оксамитове мецо-сопрано виконавиці, рівномірно насичене по всьому діапазону, переливається барвистими відтінками тонких душевних переживань. Винятковий артистизм, сміливість, відвертість на фоні бездоганної техніки гри – далеко не повний «образ» музикантки. Її життєвий і творчий шлях сповнений перемог і боротьби за можливість бути собою.

Свою блискучу творчу кар’єру бандуристка розпочала у 1960-х роках солісткою Укрконцерту, де шліфувала виконавське мистецтво й щедро обдаровувала ним слухачів. 1969 року здобула I премію та звання лауреата Українського республіканського конкурсу молодих виконавців. На запрошення відомого Маестро Анатолія Авдієвського Галина Менкуш працювала в оркестровому складі Державного українського народного хору імені Григорія Верьовки (1969–1974), виступала з окремими номерами як солістка. Її висока виконавська культура завжди привертала увагу іноземних імпресаріо, фото з бандурою прикрашали обкладинки іноземних журналів, буклетів Державного українського народного хору. Номери Галини Менкуш ставили на завершення програм, проте дозвіл на виїзд за кордон вона жодного разу (за роки творчої діяльності у хорі) так і не отримала…

В атмосфері тогочасних заідеологізованих формул і встановлених кліше її мистецтво «випадало» із загального контексту. На тлі численних бандурних колективів, переважно з лірико-жартівливим репертуаром, твори епічного характеру у виконанні Галини Менкуш по-особливому виділялися. Високо цінуючи професійний рівень бандуристки, своєї вихованки, Анатолій Кос-Анатольський, який, до слова, викладав гармонію у Львівській спеціалізованій музичній школі, де навчалася пані Галина, створив низку творів: «Дума про золоті віки» на вірші Лесі Українки, «Князівна Либідь» на слова Лесі Тиглій та «Дума про козацькі могили» на власний текст. Згодом, надсилаючи Галині Менкуш ноти «Князівна Либідь», він напише: «Горю бажанням почути цю думу у Вашому виконанні»…

Поетичні рядки цих творів містять глибоку образність, у них закодовані заборонені у радянські часи ідеї вільної України. Зрозуміло, що такі опуси було небезпечно писати, виконувати й узагалі виносити на публіку. Проте митці знайшли вихід із ситуації. Підставою для концертного виконання цих творів стало те, що поезія Лесі Українки «У кожного люду, у кожній країні», яка лягла в основу «Думи про золоті віки», вперше прозвучала на Першому з’їзді соціал-демократів у Києві, а над нотами «Князівна Либідь» композитор власноруч написав – «На 40-річчя Перемоги над фашистською Німеччиною». До слова, поетичні рядки «Князівни Либідь» були написані Лесею Тиглій спеціально для бандуристки.

1973 року у залі Львівської філармонії відбулась непересічна подія (яка могла бути останньою у творчому житті бандуристки) – прем’єра «Князівни Либідь» у концертному виконанні. Інструментування для народного оркестру, хору й солістки здійснив відомий диригент Станіслав Павлюченко. Після слів «Ставайте всі, хто ще не зрікся Дніпра Славути і Росі! Кого ще рабства пси не стережуть!» уся зала піднялась…

Як солістка Київської філармонії (1974–1991), Галина Менкуш представила велику кількість концертних програм. У цей період вона почала писати і виконувати свою музику. Разом із видатною мисткинею, артисткою розмовного жанру Неонілою Крюковою, Галина Менкуш підготувала моновиставу «Маруся Чурай» на текст забороненої тоді поеми Ліни Костенко. То був 1981 рік. За тиждень до прем’єри директор столичної філармонії наказав перенести захід до приміщення Будинку культури заводу «Арсенал». Мовляв, є «поважні» причини: по-перше, публіці не цікава поезія, а по-друге, до Києва приїхали «львівські націоналісти»… Поміж «злочинного угруповання» були вісімдесятирічна мати Галини Менкуш, співачка Ніна Байко та її одинадцятирічний син…

Прем’єра «Марусі Чурай» відбулася. Аншлаг. Півгодинні оплески «в мертвій тиші зали лунали як постріли, як ляпаси в обличчя системі»… У Колонному залі філармонії моновистава прозвучить значно пізніше, у 1987 році, коли Ліну Костенко висунули на здобуття Шевченківської премії.

Згодом із Неонілою Крюковою були поставлені інші вистави: «Наша дума, наша пісня» за Тарасом Шевченком та «Сатира і гумор» за віршами Василя Симоненка, а із моновиставою «Маруся Чурай», на запрошення Віктора Мішалова, Галина Менкуш уперше виїхала в гастрольне турне по Канаді й Америці у 1989 році. І тоді ж через руки сміливих, відчайдушних мисткинь, їхнї палкі серця, в Україну потрапили перші томики поезій забороненого Василя Стуса…

Співпраць було багато, і кожна з них надихала, піднімала на новий щабель виконавську майстерність Галини Менкуш. На запрошення драматичної актриси Людмили Лимар на початку 1990-х років бандуристка взяла участь у моновиставі «Відьма» за Тарасом Шевченком. Прем’єра відбулась на сцені київського театру «Сузір’я».

У фондах Українського радіо й на телебаченні зберігаються численні записи з програмами Галини Менкуш. Бандуристка озвучила музичні епізоди до кінофільму «Пропала грамота» за Миколою Гоголем (1975–1976). Окрім того, у стрічці використано авторську «Колискову» бандуристки, яка стала відомою під назвою «Гой-да, гой-да, гой» (за першим рядком тексту) у виконанні Ніни Матвієнко. За часів незалежності на «Колискову» було відзнято мультфільм, який потрапив до числа найкращих колискових світу…

Щедрі обдаровання мисткині у поєднанні з щоденною наполегливою працею і силою волі розкрились у різних напрямках її діяльності: як високопрофесійної виконавиці, оригінальної композиторки й аранжувальниці. Починаючи з 1990-х років, Галина Менкуш передає свій безцінний досвід молодому поколінню, плекає в учнях високі почуття, професіоналізм, відповідальність.

Закінчуючи «ескізний нарис» життєвого і творчого шляху Галини Менкуш, хочу пригадати вірші Лесі Тиглій присвячені бандуристці:

А в тебе тіло з білого туману,
А в тебе думи з кременю яркого,
Моя воскресла скрипко – Ярославно,
Моя воскресла рутяна дорого.

Лети, гукай зигзицею з-над хмари;
А небо захлинається дощем…
Чи справді ти, чи ти – одна примара,
Уявний грім, не нарожденний ще?

Чи й справді від померлих і живих,
Зневірених і вірою всемічних
Прийшла ти у минущість буднів цих
Прийшла мені нагадувать про вічне…

 

Твій голос, твою пісню збережу,
Як береже солдат останню кулю…
Співай, співай…Ти з білого дощу…
Іде луна часів давноминулих…

(Київ, 25 червня 1969 року)

Інна ЛІСНЯК

Share Button