Гітарний конкурс і фестиваль: два в одному

136
Share Button

Своєрідний «кентавр» – Міжнародний фестиваль гітарної музики і Міжнародний конкурс гітаристів в Україні-2011 – упродовж цілого тижня володів серцями й увагою шанувальників гітари – професійних виконавців, викладачів, студентів, аматорів. Національна філармонія України влаштувала це яскраве мистецьке свято, що стало панорамною демонстрацією сучасних виконавських тенденцій у світі класичної гітари, вже увосьме

Для конкурсантів (а цього разу їх було заявлено 22) Колонний зал імені Миколи Лисенка з його унікальною акустикою надав можливість публічної апробації власної майстерності, визначення свого творчого потенціалу, шляхів удосконалення у гітарному виконавстві. А для когось творче змагання стало трампліном для стрімкого виходу на широкі міжнародні мистецькі обрії.

За підтримки посольств і культурних центрів зарубіжних держав, Фонду сприяння розвитку мистецтв, джаз-клубу – офіційного представника корпорації «YAMAHA» в Україні – організатори проекту спромоглися запропонувати надзвичайно насичену й різнопланову програму, яка, окрім традиційних сольних виступів світових зірок гітарного мистецтва з Іспанії, Італії, Польщі, включала турнір молодих гітаристів, презентації музичних інструментів фірми «YAMAHA» та знаного німецького гітарного майстра Дітера Хопфа, а також нових видань, майстер-класи відомих українських і зарубіжних гітаристів, педагогів тощо.

gitara

ІНТЕРЛЮДІЯ 1: Сьогодні важко уявити світовий музичний простір без гітари. І ми майже ніколи не замислюємося над тим, а чому ж саме гітара зайняла одні з ключових позицій серед інших музичних інструментів? На перший погляд, – дуже проста відповідь. Гітара може вести соло і партію акомпанементу. Але хіба не вражає, що якихось 130 років тому був поширений лише один її різновид, – такий, що сьогодні вважається класичним за формою корпусу, розмірами грифа, матеріалами, з яких виготовляють інструмент тощо? За цей період у нашій країні акустична гітара періодично поступалася передовим становищем: в 1960–1970-ті роки перетворилася на атрибут бардівського руху. Та артисти, які грали класику, не зрадили своїй улюблениці, вони продовжували вдосконалювати технічні прийоми, розширювали репертуар за рахунок різноманітних перекладень академічних клавірних та інших опусів. І наприкінці 1980-х, перейшовши етапи шаленого буму важкого року й електронної музики, акустична гітара знову з’являється на авансцені. Водночас народжуються її гібриди, як, приміром, електрогітара з нейлоновими струнами, що при підключенні дивувала майже автентичним класичним звучанням і разом із тим не «фонила».

Існує чимало різновидів сучасної гітари: це і фолк-гітара (з пласкою верхньою декою, металевими струнами), і джазова, де верхня дека має дещо опуклу поверхню, а замість резонаторних отворів дві ефи. Є також лазерні гітари, у верхній частині грифа яких розміщено кілька лазерних випромінювачів, що зчитують інформацію з місця натиснення струни й передають дані у комп’ютер, де ті опрацьовуються і трансформуються у музичне звучання. Навіть у намаганнях надати гітарі екстравагантного вигляду (наприклад, зробити повністю з кубиків конструктора «Lego» або виготовити у формі зброї – АК-47) виявляється захопленість майстрів цим дивовижним інструментом. Серед виробників музичного устаткування сьогодні стало досить модно робити гітари без струн – Hyper Touch, де їх замінює сенсорна панель. Тонке налаштування дозволяє змінювати кількість ладів на грифі й додавати різноманітні звукові ефекти.

Звичайно, найоб’єктивніша оцінка столичного гітарного свята, що відбулося наприкінці 2011 року, була дана автором проекту – заслуженим артистом України, лауреатом міжнародних конкурсів, солістом Національної філармонії України Андрієм Остапенком, який охоче поділився постфестивальними спостереженнями.

– Які враження у вас залишили цьогорічний фест і турнір, адже саме вам належала ідея проведення щорічного гітарного фестивалю з 2004 року, а згодом у його рамках і конкурсу гітаристів?

gitaryst

– Я задоволений передусім тим, що і фестиваль, і вже Третій міжнародний конкурс гітаристів, незважаючи на несприятливі економічні умови, пройшли на достойному рівні. Адже ми всі розуміємо, що лише саме перебування артистів у Києві впродовж певного терміну передбачає серйозні фінансові витрати. Зазначу, що приїхали добре підготовлені учасники. Тішить і те, що цьогоріч нам вдалося зібрати представницьке журі. Це відомі у світі музиканти Лоренцо Мікелі, Маттео Мела (Італія), Хуан Франсіско Паділья (Іспанія), Кшиштоф Мейзінгер (Польща), а також Ваш співрозмовник. У нас не було жодних неочікуваних колізій у суддівстві, адже кожний член журі концертує і тому чудово розуміє молодого конкурсанта, який уперше виступає на такій престижній сцені. Приємно, що відгуки арбітрів повністю збігалися з пріоритетами публіки і оркестрантів.

ІНТЕРЛЮДІЯ 2: Як не парадоксально, в наш час багатофункціональних комп’ютерних програм, за допомогою яких можна налаштувати гітару, транспонувати мелодію, побудувати будь-яку гармонічну вертикаль, класична акустична гітара не тільки не програє електронним «клонам», а й упевнено виходить на перший план у виконавстві. Можливо, з огляду на те, що попит на живий звук, справжнє мистецтво у світі з кожним роком помітно зростає.

Продовжуємо бесіду з Андрієм Остапенком.

– Скажіть, чи має фест-2011 здобутки у порівнянні з попередніми?

– Якщо говорити про позитив цьогорічного фесту, то це, насамперед, повномасштабне інформаційне забезпечення й солідна спонсорська підтримка. Саме через активну інформаційну стратегію широке коло гітаристів знає, що з настанням грудня в Національній філармонії України відбудеться свято.

yarmarka

– Це, безперечно, позитивний розголос про фест на вітчизняних теренах. А чи є потрібна інформація про подію у мистецькому просторі близького й віддаленого зарубіжжя?

– Можна сказати й так. Для нас першочерговим завданням залишається збільшення призового фонду. Тому що, як ви розумієте, сьогодні 2000 доларів – це не євростандарт.

– Формат заходу «два в одному» є вашим ноу-хау? Зрештою, що тут визначальне – конкурс чи фестиваль?

– Подібні сценарії мистецьких акцій у різних варіантах відпрацьовані в Європі. Як правило, там проводяться конкурсні прослуховування і фінальний концерт із виступами лауреатів. Якщо ж відбувається фестиваль, то він передбачає переважно концертну програму. Інколи під час дитячих конкурсів із метою заохочення ширшої слухацької аудиторії анонсують і концерти, але не щоденні.

ІНТЕРЛЮДІЯ 3: Приклади фанатичного ставлення до гітари її шанувальників у всьому світі інколи вражають. Один з американських мільйонерів уславив маєток під’їзною дорогою у формі гітари. А от у Фінляндії впродовж уже майже п’ятнадцяти років проводяться щорічні конкурси віртуальних гітаристів. Аматори, які все життя мріяли навчитися грати на улюбленому інструменті, імітують виконання відповідними рухами рук, тіла, мімікою. Цікаво, що цей міжнародний(!) конкурс у місті Оулу відбувається у рамках місцевого музичного й відеофестивалю. Та якщо попервах він був своєрідним шоу для гостей, то згодом до нього почали ставитися цілком серйозно й самі організатори висунули обов’язкову умову запровадити відбірні тури у країнах конкурсантів. Головна нагорода – справжня електрогітара.

Україна не лишилася осторонь цих новацій. Так, у 2010 році в Києві пройшов чемпіонат гри на уявній гітарі.
Андрій Остапенко знову відповідає на наші запитання.

– Які, на вашу думку, п’єси повинні переважати у концертному репертуарі: оригінальні, спеціально написані для гітари або перекладені з клавірних, лютневих композицій? А може обидві категорії мають рівні шанси на життя?

– Гадаю правильним останнє твердження. Відомо, наприклад, що Ісаак Альбеніс писав твори для фортепіано. Енріке Гранадос є автором симфонічних композицій, які гітаристи у перекладеннях охоче включають до концертного репертуару. Ймовірно, ці п’єси дещо і програють у динамічному ресурсі, натомість гітара демонструє абсолютно унікальну темброву палітру.

Хуан Франсіско Паділья (Іспанія)
Хуан Франсіско Паділья (Іспанія)

– Програма цьогорічного фесту була напрочуд різноманітною, інформативно щільною. Особливо приваблювало те, що організатори спромоглися створити своєрідну атмосферу свята ще на підступах до концертної зали. Щойно входячи до фойє, гості опинялися під магією розкішного звучання гітар, адже тут щодня презентувалися інструменти фірми «YAMAHA». Це новація чи рекламна акція відомої японської корпорації?

– Уже з першого фестивалю ми планували виступи музикантів перед концертами. Минулого року урочисте закриття акції дещо затрималося, бо публіка у фойє, зачарована натхненною грою гітаристів, продовжувала слухати їх стоячи, попри третій дзвінок. Цього разу шанувальники гітари вдруге мали нагоду ознайомитися з інструментами відомого німецького майстра Дітера Хопфа, історія гітарного бренду якого сягає ХІХ століття. Цікаво, що не було навіть натяку на конкуренцію між фірмами. Навпаки, їхнє обопільне зацікавлення спричинило спільне рішення: віднині «YAMAHA» постачатиме струни для фірми Дітера Хопфа.

– А якими інструментами користуються наші виконавці?

– Бачите, і в цій сфері спостерігається певний прогрес. Якщо на першому конкурсі амплітуда якості гітар була гранично великою: від дуже примітивних до суперових…

– …і, очевидно, переможцями стали ті, хто грав на якісних інструментах…

– …так, адже, граючи на класному інструменті, виконавцю не доводиться «силувати» його, намагаючись видобути з нього те, на що він не здатний.

– А от ви з яким інструментом маєте справу?

– Особисто мені припала до серця гітара Дітера Хопфа. Коли я свого часу познайомився з цим майстром, то відразу запросив до Києва презентувати інструменти в рамках нашого конкурсу. Багато його гітар придбали відразу, і вже на другому конкурсі дехто з конкурсантів грав саме на них.

Кшиштоф Мейзінгер (Польща)
Кшиштоф Мейзінгер (Польща)

– Надзвичайне враження справив на всіх заключний концерт фестивалю, на якому, окрім переможців конкурсу – Сергія Петренка, Дмитра Омельчака, Дениса Сазонова, виступили члени журі: Андрій Остапенко, Кшиштоф Мейзінгер, Хуан Франсіско Паділья, дует гітаристів «SoloDuo» у складі Лоренцо Мікелі та Маттео Мели. Це була ініціатива суддів чи така ідея народилася спонтанно?

– Але ж у нас сама програма конкфесту побудована таким чином, що зранку, «на свіжу голову», змагалися конкурсанти, а увечері виступали їхні судді. Так склався професійний полілог молоді й гітаристів світового рангу, які сповна використали можливості інформаційно-стильового «інтерактиву».

– Отже, можна стверджувати, що київський фестиваль поступово перетворюється на справжню академію гітарного мистецтва, а столиця України має всі шанси стати гітарною Меккою?

– Дійсно, завдяки майстер-класам студенти і викладачі могли збагатити арсенал технічних прийомів, оновити й осучаснити виконавський стиль. Пригадується, як кілька років поспіль до нас приїздила одна викладачка. Сама, щоправда, не гітаристка, та вела клас гітари. Вона все уважно слухала, щось занотовувала. І невдовзі було цікаво познайомитися з її учнем: на манері його гри, у постановці рук, принципах звуковидобування помітно позначився вплив наших майстер-класів. Тобто ця традиція переконливо засвідчила свою доцільність і креативність.

Денис Сазонов, третя премія
Денис Сазонов, третя премія

– На думку деяких слухачів, динамічна шкала інструментів зарубіжних гостей не завжди відповідала акустичному просторові Колонного залу імені Миколи Лисенка. Часом звучання гітари справляло враження надмірно інтимної, надто «камерної» сповіді артиста, адресованої начебто не великій слухацькій аудиторії, а одній людині. Подеколи доводилося максимально напружувати слух і навіть до певної міри вмикати уяву, щоби дослухатися до найтонших вібрацій, котрі буквально розчинялися у повітрі, як, приміром, під час виступу Кшиштофа Мейзінгера. У контексті феномена тиші, характерного для сучасної академічної музики, такий стиль нині є показовим для естетики гітарного виконавства?

– Ви могли помітити, що виступи цього артиста вирізняє надзвичайно широка динамічна амплітуда звучання інструмента, як, зрештою, і діапазон емоційного напов­нення виконуваних п’єс. Така посилена увага до кожної ноти, мелодичної фрази – ще одне свідчення вимогливості виконавця до себе. Звичайно, акустичне «пристрілювання» щоразу має передувати виступам артиста з метою визначення специфіки звукового простору залу.

Сергій Петренко, перша премія
Сергій Петренко, перша премія

– У заключному концерті слухачі мали нагоду почути виступи гітаристів у супроводі Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії (диригент – Ігор Палкін). Зрозуміло, що гітара звучала з підсилювачем, інакше її просто не почули б у залі. А чи допускається це у конкурсних змаганнях?

– Якщо нині ми маємо на озброєнні різноманітні технічні удосконалення, то підсилення звучання гітари в її діалозі з оркестром – це лише позитивний момент. Та коли подивитися на кількість концертних творів для гітари з оркестром, то їх виявиться не так багато. Чому? Тому що присутність мікрофона створює для соліста додаткові складності. Якось мені довелося грати Концерт для гітари з оркестром Мауро Джуліані й, на превеликий жаль, мікрофон виявився у жалюгідному стані, – коли в партії соліста, тобто у мене, стояли паузи, то було чутно, як грає радіо.

– Чи не здається вам, що сьогодні ще не досить широко впроваджуються у виконавську, зокрема фестивальну, практику гітарні опуси українських композиторів? Натомість останні десятиліття демонструють посилення інтересу українських митців до гітари (Мирослав Скорик, Алла Загайкевич, Олександр Козаренко, Віктор Камінський, Богдан Котюк, Вікторія Польова, Володимир Рунчак, Іван Тараненко, Богдан Сегін та інші). Помітно урізноманітнюється й жанрова панорама гітарної музики, – окрім сольних композицій, дуетів і ансамблів різного складу, з’являються масштабні опуси для гітари та оркестрів. І все ж слухачі не почули у концертах фесту п’єси українських авторів. Можливо, вони звучали на відбірних турах?

– Твори українських композиторів виконувалися на першому й другому турах. У програму третього включено, зокрема, Концерт для гітари з оркестром Миколи Стецюна, присвячений відомому харківському гітаристові Володимиру Доценку. Сюрпризом для присутніх було виконання одним із конкурсантів – Антоном Ялозою із Дніпропетровська – власних композицій на перших двох турах. Члени журі відзначили високий художній рівень його музики й …попросили молодого виконавця надати їм ноти для поповнення репертуару.

Члени журі та переможці конкурсу
Члени журі та переможці конкурсу

ІНТЕРЛЮДІЯ 4: Сьогодні питання гітарної творчості й виконавства все частіше опиняються у центрі уваги вітчизняних музикознавців. Наукові розвідки розкривають невідомі широкому загалові оригінальні «поклади» українських митців у сфері гітарної музики. Так, зокрема, перу Михайла Вербицького – автора Національного Гімну України – належать методична праця «Поученіє хітари» та рукописна збірка з 32-х п’єс «Guitarre № 16».

Спілкуємося з Андрієм Остапенком.

– Зважаючи на високий рівень проведення фестивалю й конкурсу, чи сподіваєтеся в майбутньому на гідну фінансову підтримку з боку Міністерства культури?

– Звичайно, той факт, що наше свято вже вкотре відбувається у престижному залі Національної філармонії України, окреслює світові виміри фестивалю. Навіть імениті зарубіжні гітаристи, запрошені нами до суддівства, зазначили, що в жодній країні фестивалі не проводять на таких рейтингових сценах. Безперечно, існують гітарні конкурси рівня турніру за підтримки королеви Бельгії, але там тури проходять у старовинних замках упродовж двох тижнів. І, до речі, конкурсантам надається можливість самостійно обирати місце проживання – не лише в дорогих готелях, а й у родинах. Звичайно, ці родини заохочують організатори проекту…

Приємно, що наш фестиваль із кожним роком набирає обертів, привертаючи увагу видатних виконавців і пробуджуючи композиторську активність. Тож сподіваємося на увагу до гітарного фесту і з боку нашого профільного міністерства.

Наталія СЕМЕНЕНКО

Фото Юрія ШКОДИ і Мілани НЕТАВРОВАНОЇ

Друковану версію статті читайте: Наталія Семененко. Конкфест – два в одному // Музика. – 2012. – № 1. – С. 24–29.

Share Button