21 квітня у Музеї історії Києва відбувся вечір пам’яті композитора, педагога, редактора Олени Федорівни Андрєєвої. На згадку про цю чудову людину пропонуємо архівний матеріал журналу «Музика»

«Андрєєва? А, була така…» – подібна реакція (до речі, серед професійних музикантів) на прізвище жінки, про котру піде мова, – повірте, найкращий випадок, який можемо собі уявити. Найгірший уявляти не будемо – надто реальний…

Справді, Олена Андрєєва – композитор, теоретик, педагог, редактор видавництв «Мистецтво» і «Музична Україна», жінка-міліціонер, жінка-вершниця – знакова постать для старшого покоління музикантів, передовсім київських музикознавців, для яких була вчителем, але абсолютно невідома для представників молодої генерації. Інформацію про неї ви не знайдете майже ніде, в інтернеті й поготів. Музику Андрєєвої сьогодні не виконують. Дипломні роботи не пишуть. Пам’ятних вечорів не проводять.

Я відкрила для себе це ім’я, коли працювала з особистим фондом Олени Андрєєвої у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України. Колись вона принесла його сюди особисто (востаннє поповнила 1982 р.), а в 2006-му документи донесла пані Тетяна Кошик, яка опікувалася Оленою Федорівною в останні роки життя. 5 червня 2007 року Олени Андрєєвої не стало. Отже, минуло вже чимало років із дня її смерті.

У довідник «Мистецтво України» (К., 1997), а також Українську музичну енциклопедію (Т. 1. – К., 2006), – чи не єдині біографічні джерела, – Олена Андрєєва увійшла ще за життя і залишилася в них як «досі жива». Тут вона – автор «Романсу» для труби і фортепіано, «Концертної польки» для бандури, п’єси (чомусь без зазначення складу виконавців) на тему української народної пісні «Там зелен явір розвився», понад тридцяти пісень і романсів, більше двадцяти хорів, а також обробок народних пісень. Складається враження, що маємо справу з рядовим представником школи Левка Ревуцького (Олена Андрєєва – його учениця) – композитором малих форм і жанрів, насамперед, пісенного, щоправда, також музикознавцем, автором довідника «Ударні інструменти сучасного симфонічного оркестру» і навчального посібника «Основи музичної грамоти», останнє, восьме перевидання якого побачило світ у 1993-му. Інформація правильна, але частково.

Логічно думати, що композитор – людина, яка написала теоретичну працю про ударні інструменти симфонічного оркестру, не може не мати великих симфонічних творів. Вони є: окрім Першої (і єдиної) симфонії, хоч і не завершеної, Олена Андрєєва – автор «Урочистої увертюри» для великого симфонічного оркестру, котру було виконано разом із опусами класиків (Петра Чайковського, Олександра Глазунова й українського класика Костянтина Данькевича) на закритті літнього сезону Київської філармонії в 1946 році Державним симфонічним оркестром УРСР (диригував Михайло Канерштейн), трьох вокально-симфонічних творів (у тому числі кантати «Слава жінкам-трудівницям!», написаної у співавторстві з Людмилою Левітовою і Юдіф’ю Рожавською), низки перекладень власних пісень для голосу і симфонічного оркестру, перекладень творів для симфонічного оркестру інших авторів, як-от Миколи Лисенка (Увертюра до опери «Тарас Бульба», концертний парафраз для фортепіано Олени Андрєєвої). Їй належать і Струнний квартет (ІІІ ч. не повністю), цикл фортепіанних п’єс (серед них відзначимо «Сюїту-мініатюр» із присвятою Левкові Ревуцькому), серія інструментальних композицій для різних складів виконавців (до прикладу, «Молодіжний марш» для дуету баяністів у версії для фортепіано в чотири руки, «Chant sans paroles» для скрипки і фортепіано).

Стосовно стилю, то фраза «школа Ревуцького» багато що пояснює. Хоча музична мова Олени Андрєєвої – явище цілком оригінальне, вдалий приклад балансу між актуальним романтизмом, популярними тоді неофольклорними тенденціями (одначе без претензійної тенденційності) і так званим стилем модерн (про нього нагадують гармонії в дусі Олександра Скрябіна), але без авангардної жилки, властивої, зокрема, вихованцям школи Бориса Лятошинського.

Олена Андрєєва народилася 2 (15) червня 1914 року в Санкт-Петербурзі. Невідомо коли саме і за яких обставин, очевидно, десь у 1920-ті, родина Андрєєвої (батько – робітник, мати – швачка) опинилася в Луганську. Тут дівчина закінчила загальноосвітню й музичну школи для дорослих (останню по класу композиції). Як дитина з робітничої сім’ї, вона працювала на паровозобудівному заводі, очолюючи сектор художньої самодіяльності заводських робітників. У 22 роки юначка приїхала до Києва здобувати вищу музичну освіту і вступила одразу на четвертий курс музичного училища, а за рік, у 1937-му, була зарахована на перший курс Київської державної консерваторії як студентка двох факультетів – композиції і теорії музики.
1941-й. Війна. Київська консерваторія, як відомо, в евакуації. Олена Андрєєва йде обслуговувати фронтові бригади Радянської армії, де обирає і оформлює музичний оборонний репертуар. Окрім того, працює культмасовиком в евакошпиталі. А в 1944-му записується до лав – увага! – УМВС міста Києва, де є не просто регулювальником вуличного руху (РВР), а ще й керівником самодіяльного ансамблю пісні й танцю при загоні РВР (до 1947 р.). Документи цієї справи фонду Олени Андрєєвої рясніють подяками різноманітних установ, що мали за щастя почути концерти «співаючих міліціонерів», звітами про діяльність ансамблю, довідками щодо участі в міських олімпіадах художньої самодіяльності тощо.

Паралельно Олена Андрєєва викладає у Київському музичному училищі, пізніше – в Київській середній спеціальній музичній школі імені Миколи Лисенка, пише підручник із теорії музики. При цьому є виконуваним у Києві композитором. Наприклад, 1943 рік (передаємо оригінальний правопис афіші): «Заля Міської Управи. Бульвар Т. Шевченка, 18. Авторський концерт композиторів Олени Андрєєвої та Юрія Фіали. Участь беруть: Київська хорова капела під керівництвом П. Гончарова; В. Стеценко (скрипка), Т. Умінська (фортепіано), М. Єгоричева (сопрано) та інші». Олена Андрєєва виконувала партію фортепіано своїх романсів, хор співав її «Наймичку» за Тарасом Шевченком, а Тетяна Умінська грала вже згадувану «Сюїту-мініатюр». Або – так само в окупованому Києві – проходив концерт пам’яті Тараса Шевченка (текст афіші дублюється українською і німецькою мовами), де, крім музики Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Левка Ревуцького та інших, виконували твір Олени Андрєєвої.

1945 рік – кінець війни. Олена Андрєєва дістала диплом із відзнакою про закінчення Київської консерваторії.

Упродовж понад двадцяти років Олена Федорівна викладала в київській музичній десятирічці. Її учні – Ігор Пясковський, Тетяна Бондаренко (Тер-Ованесова), Тетяна Швачко, Леся Дичко, Галина Мокрієва, Альбіна Бутук (Уродливченко), Маріанна Копиця та багато інших відомих музикознавців. Коли дивишся на них, двадцятирічних, на численних групових портретах, здається, що вони й тепер такі ж (хто з нами) – за поглядами, усмішками, …але це інший сюжет, власне, лірика.

Олена Андрєєва була членом Спілки композиторів України. З 1963-го і до пенсії працювала спочатку у видавництві «Мистецтво», а потім – редактором інструментальної редакції Державного спеціалізованого республіканського видавництва «Музична Україна». Підготувала до руку чимало видань, які нині становлять «золотий фонд» українського нотовидавництва.
В архіві багато фотографій. Тут і колекція портретних знімків композиторів-класиків (Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського, Євгена Станковича, Лесі Дичко та інших), і численні фото зі з’їздів Спілки композиторів України та Спілки композиторів СРСР, де серед облич – Рейнгольд Глієр, Дмитро Шостакович, Вано Мураделі, Тихон Хрєнников, і серія індивідуальних світлин Олени Андрєєвої – від юної панни, вбраної у цивільний, міліцейський одяг, до дами-пенсіонерки. Є фото з Іванівського будинку творчості композиторів, де вона – верхи на коні (допіру я знала тільки одну жінку-музикознавця, що займалася кінним спортом). Є також музично-літературний портрет Олени Андрєєвої – пісня «Величальная Алене», презентована на честь чергових іменин колегами з Музфонду Спілки композиторів України і підписана: «Великому музыковеду среди композиторов и гениальному композитору среди музыковедов». Ось текст:

«Да и кто у нас умница,
Да и кто у нас умница. Эх!
Вот умница, умница!

Да Алëнушка умница,
Да Алëнушка умница. Эх!
Вот умница, умница.

Да кто у нас с кудрями,
Да кто у нас с кудрями. Эх!
Вот с кудрями, кудрями.

Да кто у нас с русыми,
Да кто у нас с русыми. Эх!
Вот с кудрями, кудрями.

Да Федоровна с кудрями,
Да Федоровна с кудрями. Эх!
Вот с кудрями, кудрями.

Да хорошая с русыми
Да хорошая с русыми. Эх!
Вот с русыми, русыми».

Ноти не публікуємо, бо текст, здається, й без того «звучить» на нехитрий мотив.
Олеся НАЙДЮК

На головному фото Олена Андрєєва й Левко Ревуцький. 1945 р.

Друковану версію див.: Олеся Найдюк. Портрет з архіву: Історія Олени Андрєєвої // Музика. – 2012. – № 3. – С. 22–25.