Нова ефективна система транслітерації текстів, розроблена артисткою хору Баварської Штатсопер, українкою Анастасією Перетягіною, була випробувана під час підготовки та прем’єри у Мюнхені опери Дмитра Шостаковича «Леді Макбет Мценського повіту».

Представникам преси, як правило, не дозволяють відвідувати репетиції, особливо, коли йдеться про майбутню прем’єру. Cекрети постановки не розголошуються аж до генеральної проби, на яку можна потрапити в якості рядового слухача. У законі про захист авторських прав враховано безліч деталей стосовно конкретного внеску до нової вистави кожного з учасників творчого колективу. А музичні критики вже оцінюють готовий продукт, очищений від шорсткості репетиційного процесу. Побувати на репетиціях нової постановки «Леді Макбет Мценського повіту» Баварської Штатсопер авторові цих рядків, Аделіні Єфіменко вдалося лише завдяки сумарному статусу доктора наук, радника драматургії і члена Німецької спілки Дмитра Шостаковича.

Прем’єра пройшла у ювілейний рік Шостаковича, 28 листопада 2016 року. У постановці була задіяна рекордна кількість українських зірок: Анатолій Кочерга, Михайло Дідик, Олександр Цимбалюк, Ігор Царьков, Оксана Линів. У виставах наступного сезону головний диригент постановки Кирило Петренко передасть пульт Оксані Линів.

У режисерській трактовці Гаррі Купфера – культової постаті режисерського театру – особливу увагу приділено хору. Завдяки його знаковій ролі конфлікт героїв узагальнюється до масштабів колективного образу («безмолвствующего большинства» за А. Гуревичем), який виразно артикулює трагічний підсумок історії сутінок великої російської імперії. Й у фінальній траурній процесії хору під тягучу пісню каторжників не залишається надії на покаяння та просвітлення: хор оспівує страждання, яке триватиме вічно – «дни и ночи бесконечные, думы безотрадные и жандармы бессердечные».

Високий рівень професійної підготовки артистів інтернаціонального хору Баварської опери не викликає сумнівів. Проте, саме цього разу звернула на себе увагу чиста, позбавлена німецького акценту вимова текстів лібрето. У баварській «Леді Макбет» осмислена артикуляція текстів хором та німецьким сопрано Анею Кампе – блискучою виконавицею партії Катерини Ізмайлової – була бездоганною.

У складі хору працюють двоє українців, випускників Львівської національної музичної академії імені М. Лисенка – Василь Біль (тенор) та Анастасія Перетягіна (сопрано). Анастасія Перетягіна уважно слідкувала за ходом усіх репетицій й у вільний від виходів на сцену час робила позначки у клавірі. Бажання зазирнути у таємницю на перший погляд незвичного репетиційного досвіду хористки ініціювало запропонувати їй зустріч для інтерв’ю.

Аделіна Єфіменко: У програмному буклеті, оформленому як науково-популярне видання, поряд зі статтями відповідального драматурга (у наших театрах аналогічні функції виконує завідувач літературною частиною – Ред.), режисера, різних експертів з творчості Шостаковича, зрештою –повністю надрукованим лібрето опери російською і німецькою мовами, серед авторів постановки значиться і твоє ім’я.

Анастасія Перетягіна: Я працювала над новим Lautschrift’ом– коректною фонетикою російської мови ліблето «Леді Макбет». Нова транскрипція оригінального російського лібрето, опублікована у програмі, – моя робота, моє нове відкриття, що стосується правильної вимови текстів у поєднанні зі співом.

А.Є.: Чому виникла необхідність робити нову транслітерацію?

А.П.: У бібліотеці Баварської опери є видання клавірів, за якими ми працюємо. В клавірі «Леді Макбет» під російським текстом підписана латинська транслітерація. Мені невідомо, хто є її автором. Коли до мене звернулися працівники нашої бібліотеки з проханням передивитися у клавірах транслітерацію хорових партій і виправити помилки та недоліки з точки зору носія мови, я з радістю погодилася. Розмови велися за рік до прем’єри, тобто робота над постановкою почалася саме з цього, адже чиста вимова текстів лібрето дуже важлива. Я почала дивитися Lautschrift хорових партій і зрозуміла, що треба не виправляти помилки, а повністю усе переписувати. Неточності були в кожному слові. А репетиції хору розпочинаються саме з відпрацювання фонетики заклавіром. Тому треба було заздалегідь підготувати нову транслітерацію.

А.Є.: У чому причини і суть помилок?

А.П.: Механічне переведення літер з кирилиці на латинку не забезпечує коректної вимови тексту, не відповідає реальному звучанню мови. Наприклад, природна вимова голосної «а» у старому Lautschrift’і зафіксована як «о». Ми вирішили робити новий Lautschrift, але не обмежуватися хоровими партіями. Адже солісти повинні також якомога краще оволодіти фонетикою російської мови.

Спочатку було дуже складно. Потрібно було у форматі pdf не лише вносити правки, а й транскрибувати кожне слово склад за складом у відповідності з фонетикою російського тексту, точно розташовувати склади під нотним шрифтом.

Незважаючи на те, що колектив хору Баварської опери інтернаціональний, для більшості німецька мова є рідною. В моїх фонетичних розшифруваннях я враховувала важливі нюанси пристосування російської фонетики до німецької.

А.Є.: Це дуже кропітка робота, враховуючи, що проблема полягає не лише у фонетиці, а й у розумінні змісту текстів німецькими солістами та артистами хору.

А.П.: Тому всіх співаків треба забезпечити клавірами з правильною транслітерацією і перекладом лібрето німецькою мовою.

А.Є.: Що принципово було помилковим у старій транскрипції? Що конкретно треба було міняти?

А.П.: Те, що складає найбільшу проблему для сприйняття співаків в оволодінні правильною вимовою будь-якої чужої для них мови через транслітерацію – коли різні приголосні чи голосні з оригінальної мови передаються однаковою латинською літерою. Наприклад, такі різні літери як «з» і «ц» у старій транскрипції записані латинським z. Я ж вирізнила «ц»через [ts], а«з» як [z]. Транскрипція [ž] означала російське «ж». Окремою є проблема вимови м’яких і твердих приголосних. Наприклад, для німців незручно вимовляти тверде «л», тому треба його відмінність позначати в транскрипції. Я позначила тверду «л» як велику перекреслену [Ł], запозичену зі старої польської вимови, а м’яку – як малу [l].

А.Є.: Таким чином, щоб зафіксувати нову транслітерацію, ти розробила відповідний алфавіт, який запропоновано було опанувати співакам? Якими джерелами ти користувалася для його створення?

А.П.: Так. Це був алфавіт, транскрипції, коментарі, при цьому я шукала не джерела, а практичні можливості укладення наочного практичного посібника фонетики для співаків. Я спиралася на свій практичний вокальний досвід. Ще у консерваторії мене захоплювала робота зі словом, лексикою. Проблемами фонетики я займаюся вже давно. Все почалося з часів навчання у Лейпцігській консерваторії – Hochschule für Musik und Theater «Felix Mendelssohn Bartholdy»). Я допомагала студентам готувати програми, що включали камерний російський репертуар (романси Чайковського, Рахманінова, Глинки). Тоді й зіткнулася проблемою приблизної вимови російських текстів. Я навчилася вирізняти фонетичні проблеми, наприклад, у німців і корейців. Німці не можуть вимовляти російське «ы» і тверде «л», корейці замість «ж» вимовляють «з» і т.д.

Проте для студентів чистота вимови не була настільки важливою, як для Баварської опери. Тут недостатньо показати, як правильно вимовляються ті чи інші склади і слова. Щоб добитися максимального результату, треба навчити. Усі попередні транслітерації орієнтуються на приблизну передачу вимови. Але для співу принципово важливо поєднати чистоту інтонації з чистотою вимови тексту. Тому для виконання головних партій керівництво запрошує співаків – носіїв мови. Першою оперою, у якій я зауважила складні фонетичні проблеми як у роботі з хором, так і з солістами, була «Євгеній Онєгін» П. Чайковського. Потім слідували постановки «Бориса Годунова» М. Мусоргського, «Вогняного ангела» С. Прокоф’єва. Для виконання головних партій запрошували співаків з московської «Гелікон опери», Маріїнського театру.

А.Є.: У «Борисі Годунові» головні партії співали українці. Бориса виконав Олександр Цимбалюк, Пімена – Анатолій Кочерга.

А.П.: Так, українці прекрасно справляються з російською фонетикою. Але досягти чистої вимови з хором, у якому зібрані представники різних націй, надзвичайно важко. Ми проводили спеціальні коучинги з фонетики. Але їх недолік полягав у тому, що за основу бралися старі транскрипції. Мене вони з самого початку не задовольняли.

А.Є.: Баварська Штатсопер скоро планує поставити оперу українського композитора. Поки ми не маємо права розголошувати ці плани, але гіпотетично уявімо, що треба працювати з хором і солістами над українською фонетикою. Ти би взялася за цей проект?

А.П.: Так, звісно. Крім того, працювати над фонетикою української мови з німцями набагато легше, ніж над фонетикою російської. Звичайно, запис латинськими літерами потребує багато часу. Але я вже маю великий досвід. Розробка фонетики лібрето «Леді Макбет» – результат багаторічної практики, що привела мене до завершеної систематизації Lautschrift’a, розрахованого на потреби європейських співаків у роботі з російським репертуаром.

А.Є.: В даному конкретному випадку з твоїми розробками російської фонетики для співаків працювали головний диригент постановки Кирило Петренко і режисер Гаррі Купфер. Як відомо, Кирило Петренко є носієм російської мови. Як він оцінив твій винахід?

А.П.: Дуже добре, був задоволений, відзначив, що фонетика розроблена професійно, зручна у роботі з солістами. Кирило Петренко прекрасно розуміє практичні проблеми вимови російських слів німцями. Всі транскрипції ми узгоджували разом. Відносно російської літери «х» були деякі розходження, але ми вирішили на початку слова використовувати транскрипцію [h], а в середині слова [сh], що відповідає правопису і правилам вимови німецької мови.

А.Є.: Твій винахід можна використовувати в роботі з цілим російським репертуаром?

А.П.: Так, звісно. Транскрипція передусім корисна вокалістам з рідною німецькою мовою. Мою листівку-схему умовних позначень (Merkblatt) слід використовувати в репетиційному процесі для конкретних фонетичних вправ з інтонованими текстами. Адже я зважала на мелодичний малюнок, ритм, темп, в якому промовляється те чи інше слово. Для прикладу, слово «жалеть» у швидкому темпі промовляється майже як «жилеть». Фонетична робота зі словом у комплексі з музичною інтонацією є дуже складною і займає багато часу.

А.Є.: Така робота потребує спеціальних знань і навичок. Ти займалася лінгвістикою в консерваторії, вчилася паралельно на філологічному факультеті?

А.П.: Цією проблемою я займалася самостійно. Завжди звертала увагу на проблеми фонетики, намагалася на практиці їх подолати. Я виховувалася у сім’ї викладачів, математиків, літераторів. Бабуся та дідусь по батьковій лінії викладали математику в університеті. А бабця по материнській лінії була філологом, мовознавцем, займалася слов’янською лінгвістикою, викладала у гімназії російську мову й літературу. Пам’ятаю, вона і мої батьки змалечку вчили мене правильно і красиво говорити, поправляли стилістичні помилки, звертали увагу на вимову. Настав час, коли мені самій довелося зайнятися спеціальним дослідженням фонетики і опублікувати його результати.

А.Є.: Коли ти знаходила час для цієї роботи? Тебе звільнили з репетицій хору?

А.П.: Фонетикою я займалася у свій вільний час. Процес був тривалим і напруженим. Почала я у січні 2016 року і закінчила свій Lautschrift у червні. Кімната, в якій я працювала, не мала вікон. Фізично було тяжко, технічно також. Шукала відповідні символи, вибирала з різних шрифтів позначки, зручні для транслітерації. Проблема виникла при перенесенні символів між форматами Word i pdf. Символи у цих програмах не співпадають. Дуже допоміг чеський алфавіт. Робота з символами надзвичайно важлива. Їх треба окремо вивчати, тому що в клавірі потрібні оптимальні рішення для підтекстовки мелодій. Доводилося робити спеціальні скорочення_, коли текст не вдавалося розташувати під мелодичною лінією з шістнадцятими тривалостями.

Часто транскрипція у клавірах надрукована курсивом або зменшеним шрифтом, ніби вокалісти мають тексти роздивлятися під мікроскопом. Навіщо оригінальний текст лібрето, кирилицю, яку мало хто вміє читати, друкувати великим шрифтом? Я поміняла шрифти для зручного читання саме транслітерації, а не оригінального російського тексту.

А.Є.: І все-таки, мабуть, не все можна передати на письмі.

А.П.: Навіть за умови чітко і зрозуміло надрукованих символів під час роботи з хором визначилися суто фонетичні проблеми. У постановках російського репертуару співаки-іноземці не розрізняють вимову м’яких і твердих приголосних у принципі. Вони не вміють як слід вимовляти такі російські голосні після приголосних як «я», «е», «ё», «ю», озвучити їх плавно, legatissimo. Іноземці завжди вимовлять їх акцентовано через «j» [йот]. У старій транскрипції м’яка вимова приголосних розшифровується після м’яких голосних із вживанням «j». Але таке [lja] німці прочитають як [льйа]. Візьмемо для прикладу слово «лягушка». Якщо другий склад наголошений, німці вимовляють перший склад «ля» у повільному темпі через [йот] «льйагушка», у швидкому ж темпі (відповідно до музичного ритму з шістнадцятими і тридцятьдругими) ненаголошений склад прозвучить як «лі», тобто «лігушка».

Цей випадок, а також інші слова і словосполучення підказали мені цікаве рішення. Я знайшла систему, в якій замість «j» підкреслила м’яку вимову м’яких голосних після м’яких приголосних через маленьке «і», що пишеться подібно до математичного знака ступеня. В листівці це виглядає так: [lⁱ], [sⁱ], [tⁱ], [nⁱ]. М’які приголосні я позначила через апострофи [l’], [s’], [t’], [n’], [p’] і т.д. Давайте подивимося у клавір. Як читають співаки старутранскрипцію? Візьмемо, наприклад, фразу «никто, никто ко мне не придёт» [nikto, nikto ko mne ne pridjоt]. Коли німці читають таку транскрипцію, звучить так: «никто, никто ко мнэнэпридъйот». Проте розмовна російська мова звучить інакше. Візьмемо окреме слово, наприклад, «чего», подивимося транскрипцію [chego]. Насправді тверде «ґ» вимовляється як «в», а «е»звучить як «и», в результаті виходить «чиво».

Надалі моя робота полягала у тому, щоб набрати у форматі Word всі транслітеровані тексти латинкою. Цей текст був опублікований у програмі до постановки «Леді МакбетМценського повіту».

А.Є. Хто робив переклад німецькою?

А.П. Переклад вже був у клавірі від руки написаний. Його робила колишня працівниця Баварської Штатсопер Світлана Бос. Я працювала з готовим перекладом, але його теж треба було набирати у форматі Word для публікації в програмі. Це був ґрунтовний переклад, вірно підписаний під нотним текстом. Світлана Бос була асистенткою режисера, який ставив «Леді Макбет». Точно не скажу, коли відбулася прем’єра, але постановка була здійснена німецькою мовою давно.

А.Є. Така практика давно відійшла у минуле. Великі театри ставлять опери мовою оригіналу. Місцеві театри, проте, користуються німецькими перекладами.

А.П. Проблема у тому, що переклад був тільки в одному клавірі. Я знайшла в інтернеті розповсюджений офіційний переклад лібрето. На жаль, використовувати його не дозволено, авторські права захищені. Проте для співаків необхідний не загальний німецький переклад лібрето, а розписаний у нотному тексті. Співакам важливо розуміти кожне слово. Тому я розписувала по клавірах переклад Світлани Бос.

А.Є.: Після того, як твоя науково-дослідницька робота над фонетикою, алфавітом і німецькою підтекстовкою були завершені, ти розпочала репетиції з артистами хору?

А.П.: Так, усі співаки отримали віддруковані матеріали і ми почали репетиції. Я відразу відчула результати. Наскільки легше співакам правильно читати і розуміти тексти за новою транслітерацією! Ми працювали над вимовою російського тексту і паралельно кожен міг дивитися переклад. Робота над фонетикою тривала майже три місяці. У вересні почали, наприкінці листопада відбулася прем’єра.

А.Є.: Отже, результат тебе повністю задовольнив?

А.П.: Не можу сказати, що остаточно. Залишилися проблеми, які за допомогою навіть найдетальніших транскрипцій не можна усунути, наприклад вимова російських літер «ы», або твердого «л». Але я задоволена, що не виникало екстремальних ситуацій з фонетикою, без яких би не обійшлося при використанні старого Lautschrift’а. Втім, на цьому моє завдання не скінчилося. За місяць до прем’єри готувалися програми, які зазвичай включають лібрето обома мовами. Проте драматург постановки Мальте Крастінг вирішив включити не російський текст лібрето, а саме мій Lautschrift. Таким чином, мені довелося набирати у форматі Word транслітерацію цілого лібрето.

А.Є.: На відміну від хорів у «Нюрнберзьких майстерзінґерах» Ваґнера, «Макбеті» Верді, хорові партії «Леді Макбет» Шостаковича не такі складні, чи не так?

А.П.: Технічно партії не складні, це так, хор звучить дуже мелодійно, але є інша складність. Перша велика хорова сцена показує нещирість робітників по відношенню до боса – Бориса Тимофійовича. Шостакович передає цей стан у хоровій декламації. Тривале marcatissimo й артикульоване інтонування швидко втомлює голос.

А.Є.: Tеоретичне і практичне значення твоєї роботи не обмежується потребами окремої постановки Баварської Штатсопер. Очевидно, слід опублікувати результати дослідження, оформити цей матеріал у вигляді посібника, методичних рекомендацій, якими могли би користуватися оперні театри Німеччини. На Зальцбурзькому літньому фестивалі цього року готують нову версію «Леді Макбет Мценського повіту» (режисер Андреас Крігенбург, диригент Маріс Янсонс). Чи їм відомо про створений тобою Lautschrift? Доречно запропонувати ці розробки для університетських програм на факультетах лінгвістики, зрештою – запатентувати їх як авторський винахід.

А.П.: Я вже обдумувала такі варіанти на майбутнє.

А.Є.: Видавництва, як відомо, тісно співпрацюють як з науковцями, так і з музикантами-практиками. У наш час набувають актуальності нові критичні видання повного зібрання творів того чи іншого композитора. Такі проекти розраховані на тривалий час, фінансуються різними фондами та державними установами. Думаю, видавництво DSCH–Publishers, яке володіє правами видання творів Шостаковича, може зацікавитися роботою над критичним виданням повного зібрання творів Шостаковича.

А.П.: Гарна ідея, треба втілювати її у життя. Адже важливість теоретичної розробки фонетики для опери Дмитра Шостаковича «Леді Макбет Мценського повіту» вже перевірена практикою одного з найкращих оперних театрів Європи – Баварською Штатсопер.

Розмову вела Аделіна ЄФІМЕНКО

Фото – © Wilfried Hösl | Bayerische Staatsoper

Біографічна довідка. Анастасія Перетягіна – артистка хору (сопрано І) Баварської державної опери (Мюнхен). Лауреат конкурсу ім. М. Лисенка (Grand Prix, 2000), ІІІ міжнародного конкурсу «Кримська весна» у Ялті (Grand Prix, 2003). Навчалася по класам скрипки, музичної педагогіки (Рівненський державний гуманітарний університет) і вокалу (Львівська національна музична академія ім. Лисенкау класах професорів Володимира Ігнатенка і Мирослави Логойди, концертмейстер О. Юрченко). Аспірантуру закінчила з відзнакою (проф. В. Ігнатенко і проф. Л. Кияновська). Навчання продовжила у Лейпцигу в Академії музики і театру ім. Фелікса Мендельсона-Бартольді. У 2006-2009 рр. – аспірантура на кафедрі старовинної музики (клас проф. Марека Жепка), 2008 р.– у класі професора Жанета Фаваро-Ройтера. У 2008/09 і 2009/10 відзначена стипендією Німецької служби академічних обмінів (DAAD). У цей час слухала майстер-класи у Сибілли Рубенс, Крістіана Ельснера, Еви Черняк, Інгрід Кремлінген, Барбарт Шлік у Перемишлі, Вроцлаві, курси Barockgestikу Шерона Веллера. Репертуар: оперні партії від бароко (Й. С. Бах, Г. Ф. Гендель) класицизму (В. А. Моцарт), романтизму до ХХстоліття. Виступала у концертних залах Львова, Варшави, Рівного. Сольні партії в операх: Адіна («Любовний напій» Г. Доніцетті), Еврілла («Serenataatre» А. Вівальді), Марція («Catonein Utica» Й.К. Баха), 1-а Відьма («Дідона і Еней» Г. Перселла/Г. Армана), сольні партії в ораторіях і кантатах: Й.С. Бах Weihnachtsoratorium BWV 248, Matthäus-Passion BWV 244, Johannes-Passion BWV 245, Hohe Messein h-moll BWV 232, К. Сен-Санс Oratorio de Noël op. 12, Г. Ф. Гендель Messiah HWV 56, Ф. Шуберт Messe G-dur, Б. Бріттен Les Illuminations, op. 18.