Людмила Монастирська: «Найголовніше – працювати над собою!»

2
Share Button

Мало хто сперечатиметься нині з тим, що однією з найзатребуваніших українських співачок у світі є Людмила Монастирська, солістка Національної опери. Кілька років тому журнал «Музика» друкував бесіду із нею нашого кореспондента, і нам здалося, що вона не втратила актуальності й зараз. Пропонуємо той архівний матеріал вашій увазі

Ми зустрілися з Людмилою Монастирською в затишному закутку Національної опери, спорожнілої у час міжсезоння. Співачка приязно і захоплено розповіла про свої плани. Приємно вразило те, що, попри свій абсолютно зірковий статус, вона аж ніяк не втратила щирості й спілкувалася вельми невимушено. Поза сумнівом, Україна має пишатися такими артистами. Нехай це звучить надто пафосно, але істина від цього не змінюється…

– Людмило, скажіть, чим має ознаменуватися для вас наступний сезон?

"Аїда" Джузеппе Верді
“Аїда” Джузеппе Верді

– Спробую бодай коротко розказати про основне. У столиці Чилі Сантьяго я заспіваю партію Одабелли у маловідомій опері Джузеппе Верді «Аттіла». Адже 2013-го ми відзначатимемо 200-річний ювілей славетного композитора. Тому цього сезону виступатиму виключно в операх Верді. Але про все по порядку. Далі на мене чекає дебют на сцені чи не найповажнішого театру світу – «Метрополітен-опера» в Нью-Йорку. Співатиму «Аїду», цілу низку вистав. Потім – до «Ла Скала», де братиму участь у виставах «Набукко» в партії Абіґайль. Після цього з тим самим спектаклем поїду до лондонського «Ковент-Гардена». Пізніше на мене чекатимуть у Римі, там я братиму участь у концерті в партії Амелії з «Балу-маскараду». Й, нарешті, – ще одне концертне виконання «Аттіли» в берлінській «Дойче-Опер».

– Ви зажили слави саме «вердіївської» співачки у партіях драматичного сопрано.

– Мабуть, так. Верді потрібно осмислювати, «пропускати» крізь себе. Особливо важко співати раннього Верді.

– Але уявімо, що невдовзі котрийсь із театрів запропонує вам провідну партію ваґнерівського репертуару. Чи погодитеся ви на це?

– Цікаве запитання! Донедавна я відмовлялася виступати в німецькомовних проектах. Наприклад, мене запрошували співати в операх Ваґнера і Ріхарда Штрауса. Але тепер я переконана, що найближчим часом (щонайменше за два роки) охоче пристану на таку пропозицію. По-перше, це мені надзвичайно цікаво. По-друге, музика Ріхарда Ваґнера – цілком новий для мене творчий стиль. І перш ніж заспівати, слід досконало оволодіти мовою його опер, їхнім глибинним змістом.

"Амелія" з опери Джузеппе Верді "Бал-маскарад"
“Амелія” з опери Джузеппе Верді “Бал-маскарад”

– У західних театрах не провадиться звична для нас робота з концертмейстерами. То як ви розучуєте партії, у яких не виступали раніше?

– Вчиняю так само, як інші співаки. Коли треба попрацювати над новою партією, звертаюся до своїх київських колег-піаністів.

– Скажіть, якою є роль диригента-постановника вистави в умовах динамічного гастрольного життя?

– Зазвичай, як і в Україні, за кордоном надають певну кількість співанок. Вони тривають протягом багатьох годин. Як правило, диригент розуміє, з ким із виконавців головних партій слід попрацювати більше, з ким – менше. Тому інколи маестро може залишитися після визначених годин і присвятити час додатковій репетиції. Тобто є індивідуальний підхід до співаків. Але ми, солісти, приїжджаємо вже тоді, коли цілком готові до вистави. Потім шліфуються лише деталі. Особливо цікаво, коли такий процес виходить за рамки формальностей і стає справжньою творчою роботою. Саме це мене найбільше й захоплює в гастрольному житті.

– Які незвичайні режисерські вирішення класичних вистав вам запам’яталися? Чи доводилося брати участь у постановках, де потребувалися особливі зосередженість та увага на сцені? Адже зараз в Європі панує постмодернізм…

Сантуцца з опери П'єтро Масканьї "Сільська честь"
Сантуцца з опери П’єтро Масканьї “Сільська честь”

– Чесно кажучи, досі я здебільшого співала у традиційних постановках із передбачуваними режисерськими прийомами і звичними костюмами. Але можу навести приклад однієї сучасної вистави, яка видалася мені надзвичайно нетрадиційною. Йдеться про «Макбет» у берлінській «Дойче-Опер». Там на сцені були рейки з коліщатками, по яких пересувалися реквізитні меблі. Співаючи, я мимоволі щосекунди думала про те, як би не наступити на них підбором. Звичайно, це дуже відволікало від вокалу. На жаль, такі речі для співака не надто зручні. До того ж, під час виконання своєї арії я була змушена змінювати діловий костюм на вечірню сукню – це ж бо окреме завдання, не пов’язане зі співом. А коли ми співаємо, в нас немає часу розмірковувати про ґудзики! Адже ми перебуваємо в особливому стані. Дещо схоже можу сказати і про постановки «Тоски» Пуччіні. Як відомо, у фіналі головна героїня опери стрибає у прірву. Повірте, зробити це на сцені не так-то й просто! Інколи, щоб досягнути власної мети, сучасні режисери здатні поставити співака в зовсім некомфортні умови…

– Нагадайте читачам, чим саме ви завершили минулий сезон в Національній опері України? Та й узагалі, що цікавого відбулося?

– Сезон у Києві я завершила «Сільською честю» П’єтро Масканьї у партії Сантуцци та «Макбетом» Джузеппе Верді (партія леді Макбет). Я мала щасливу нагоду спробувати себе в дещо новому стилі, заспівавши у французькій опері «Сід» Жуля Массне, яку виконувала в квітні на сцені Палацу мистецтв королеви Софії у Валенсії (Іспанія). За диригентським пультом стояв Пласідо Домінґо. До речі, партію Шимени в «Сіді» виконує лише єдина співачка в світі. Іноді хотілося б розширювати свої творчі можливості й випробовувати себе в абсолютно інших амплуа…

– Незабаром у Національній опері ставитимуть нову версію «Паяців» Руджеро Леонкавалло. Чи хотіли б ви заспівати Недду?

– Я б з радістю взялася за цю роботу. Адже партія Недди написана глибоко й вражаюче, як і все у композиторів-веристів.

Леді Макбет з опери Джузеппе Верді "Макбет"
Леді Макбет з опери Джузеппе Верді “Макбет”

– А яке місце у вашому репертуарі займає камерне виконавство?

– При нагоді я із задоволенням беру участь у камерних концертах як у Києві, так і по Україні. Дуже люблю романси Чайковського, Рахманінова, Глієра, в яких упродовж трьох хвилин треба прожити те, що в опері відбувається протягом двох годин…

– Куди зазвичай їздите відпочивати влітку?

– В оксамитовий сезон ми вирушаємо до моря. На превеликий жаль, цього року так не вийшло – адже я мала опановувати нову партію.

– Чи є у вас хобі, чому присвячуєте вільний час?

– Я дуже люблю живопис, маю роботи деяких вітчизняних художників, у тому числі – добре знаних у світі українських акварелістів… А ще захоплююся квітами.

– Дотримуєтеся режиму співака?

– Коли ми були студентами, то цим не переймалися. Але поступово починаєш розуміти, що маєш живий організм із закладеною в нього програмою. Зараз я ставлюся до цього серйозніше й дечого не можу собі дозволити. Коли ви маєте серію з десяти-дванадцяти вистав поспіль, тоді потрібний дуже суворий режим – адже перебувати в формі слід мало не щогодини.

– Як сьогодні складається доля успішного оперного виконавця? Яким чином можна натрапити на агента або імпресаріо, що зможе влаштувати майбутню кар’єру?

Ліза з опери Петра Чайковського "Пікова дама"
Ліза з опери Петра Чайковського “Пікова дама”

– Насамперед слід наполегливо працювати над собою. Коли ви маєте що показати іноземному імпресаріо, вам обов’язково поталанить. Самого лише бажання співати в найкращих театрах світу – ще недостатньо для визнання. Звісно, всім нам треба вдосконалюватися. Але гідний рівень майстерності, копітка праця плюс природні дані – це саме те, що неодмінно стане запорукою успіху. Співакові краще не думати: «А як же я візьму верхнє “сі-бемоль” чи “до”?» Адже в оперному світі існує жорстка конкуренція. Трапилося так, що мої записи почула людина, яка займалася ангажуванням співаків. Вона зателефонувала мені особисто й запропонувала співпрацю. Працювати одночасно в Україні й за кордоном, звичайно ж, непросто. Та наголошую: для тих, хто хоче досягти поставленої мети, найголовніше – трудитися!

– Щасти вам, Людмило! І дякуємо за розмову.

Олександр МОСКАЛЕЦЬ

Фото Олександра ПУТРОВА

На головному фото: Ліза з опери Петра Чайковського «Пікова дама»

Друковану версію матеріалу див.: Олександр Москалець. Людмила Монастирська: «Найголовніше – працювати над собою!» // Музика. – 2012. – № 5. – С. 12–15.

 

Share Button