Міжнародний форум бандуристів: ще один погляд на подію

45
Share Button

19–22 жовтня у Києві проходив Міжнародний форум бандуристів, присвячений 100-річчю Київської капели бандуристів

Можливість зібратися разом у Києві з’явилася завдяки новому курсу підтримки культурної політики України та здобуттю організаторами форуму гранта Українського культурного фонду. Міжнародний форум бандуристів став непересічною історико-культурною подією для 4-х поколінь українців, котрі десятиліттями ціною власної праці, коштів і навіть життів зберігали в еміграції унікальні традиції нашого народу.

Квартет Bandura Beyond Borders виступає з Юліяном Китастим

На форум приїхали: відомий бандурист з Австралії Петро Деряжний; керівник квартету бандуристів Bandura Beyond Borders та учасник Канадської капели бандуристів Борис Остапієнко; бандурист, керівник Аргентинської капели бандуристів Олесь Береговий; бандурист-віртуоз, науковець, виконавець на харківській бандурі, фундатор Канадської капели бандуристів Віктор Мішалов; відомий бандурист-віртуоз, керівник Канадської капели бандуристів (США–Канада) Юліян Китастий.

19 жовтня був показаний фільм Ореста Сушка «Хоробра сімнадцятка», що присвячений історії еміграції капели до США у роки Другої світової війни. Перед показом виступила Українська капела бандуристів імені Тараса Шевченка зі США (художній керівник і головний диригент – Олег Махлай), а після відбулася зустріч із режисером фільму, який спеціально прилетів з Канади.

Софія Аль-Хадіді

20 і 21 жовтня у столиці тривав музичний марафон «Усі бандури світу», в якому взяли участь музиканти з Вінниці, Тернополя, Києва, Одеси, Львова та Канади, Австралії, Аргентини. Порадувала присутніх юна учасниця проекту Софія Аль-Хадіді (Sofia Al-Khadidi). Бандуристка із Вінниці – перша дитина в Україні, яка опанувала гру на харківській бандурі у віці 9 років. Інструмент Софії є втіленням ідеї Дмитра Губ’яка, Експериментальний інструмент має великі технічні можливості. Тут рівноправно використовуються ліва й права руки та всі 10 пальців. А в Чернігові проходив День бандури з урочистим концертом, зустріччю і воркшопом від майстра музичних інструментів Андрія Бірка зі США.

22 жовтня у Києві відбувся історичний концерт. На сцені драматичного театру імені Івана Франка виступили разом 120 бандуристів з України й Америки. Два уславлених професійних колектива – Національна капела бандуристів імені Георгія Майбороди і Українська капела бандуристів імені Тараса Шевченка з Північної Америки – беруть початок з одного джерела. Вони офіційно є спадкоємцями капели 1918 року – Київського кобзарського хору, створеного у серпні 1918-го за сприяння гетьмана Павла Скоропадського бандуристом Василем Ємцем.

Керівник Аргентинської капели бандуристів Олесь Береговий

Після Другої світової війни долі учасників хору розійшлися. Частина залишилася в Україні й зберігала кобзарські традиції під гнітом ідеологічних переслідувань. Друга частина емігрувала до США й Канади і плекала кобзарське мистецтво на чужині.

Учасники Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка (Детройт, США) зберегли практично знищений в Україні унікальний довоєнний репертуар авторства Гната Хоткевича, який зробив насправді визначний внесок у розвиток бандурного виконавства першої половини минулого століття. Репертуар містить релігійні твори, церковні колядки, стрілецькі та повстанські пісні. Артисти зберегли традиції музикування та виконання і, найголовніше, довоєнний інструмент – бандуру харківського типу. Таких в Україні на сьогодні залишилося усього чотири екземпляри.

Колектив виступив у понад 500 концертах у Північній Америці, Австралії, Європі та Україні, співали у найпрестижніших залах світу, зокрема в Карнеґі-холі у Нью-Йорку, соборі Нотр-Дам у Парижі, Мессі-холі в Торонто, Львівському, Одеському та Київському оперних театрах… Тривалий час диригентом капели був легендарний Григорій Китастий. У США й Канаді є популярними кобзарські табори, де дітей із діаспори навчають гри на унікальному інструменті.

Бандурист із Австралії Петро Деряжний з дружиною

Після закінчення Другої світової війни, 1946 року в Києві також поновилася діяльність капели – було створено Державну капелу бандуристів УРСР на чолі з талановитим музикантом Олександром Міньківським. Згодом їй присвоїли ім’я відомого композитора Георгія Майбороди та надали звання національної.

22 жовтня уперше дві частини славетної Київської капели бандуристів, історично роз’єднані з 1946 року, возз’єдналися під час спільного концерту. Міністр культури України Євген Нищук, відкриваючи концерт, відзначив: «Кобзарство – найважливіший атрибут української музичної культури, унікальний феномен, який здавна побутував на теренах нашої держави і давно перетворився на символ українського мистецтва. Історія кобзарства тісно переплетена з трагічними подіями, які відбувались на території України, оскільки кобзарі завжди захищали українську історію, культуру і традиції не лише як виконавці, а й зі зброєю в руках. Попри репресії, арешти, розстріли, голод, війни, концтабори та вимушену еміграцію, перші капеляни та їхні нащадки зуміли зберегти традиції, відродити жанр і зробити його популярним у багатьох країнах світу. Їхній внесок у розвиток українського мистецтва був таким потужним, що сьогодні капели бандуристів існують та активно концертують у США, Канаді, Аргентині, традиції кобзарства мають своїх поціновувачів у країнах Європи, Японії та далекій Австралії. Сьогодні бандура символізує не просто унікальний український музичний інструмент – це також і ключ до єднання українців усього світу, міст, який сполучає цілі мистецькі покоління…»

Проведення форуму з нагоди 100-річчя формування першого у світі унікального українського мистецького колективу – Київської капели бандуристів – дало можливість уперше зібрати воєдино хранителів українського мистецтва із різних континентів, які майже 80 років у еміграції плекали культурний пласт, на жаль, знищений у радянський період і практично невідомий в Україні.

До 100-річчя першого професійного кобзарського хору Національний банк випустив срібну монету. З одного боку – американська українська капела, з другого – українська національна. Обидві зуміли зберегти свою ідентичність. Одна – в умовах чужини, друга – під гнітом ідеологічних переслідувань і репресій. Обидві – гілки одного дерева, спадкоємці створеної сто років тому Київської капели бандуристів, долю яких розділила Друга світова війна.

Георгій ЛУК’ЯНЧУК

Фото автора

Share Button