Музика Россіні і твори його сучасників у горах Шварцвальда

5
SIGISMONDO | Rossini Premiere in Bad Wildbad: 14.07.2016 Inszenierung: Jochen Schönleber
Share Button

Фестиваль «Россіні у Вільдбаді» був заснований у затишному німецькому містечку Бад-Вільдбад 1989 року

Серед численних відвідувачів цього курорту на водах, розташованого у мальовничих горах Шварцвальда, у 1856 році перебував сам Джоаккіно Россіні. На той час його оперна кар’єра давно вже завершилася, а знаменитий композитор, який жив у Парижі, з олімпійським спокоєм і одночасно із властивим йому дотепним гумором спостерігав за бурхливими змінами європейського оперного життя. Не відомо, чи факт присутності творця божественних мелодій у ролі пацієнта курортного міста дав поштовх для появи у Вільдбаді щорічного літнього фестивалю, чи його організатори орієнтувалися на приклад італійського Пезаро, де фестиваль, присвячений творчості «нового європейського Орфея», який там народився, став існувати на дев’ять років раніше.

Так чи інакше, два фестивалі, італійський і німецький, тісно співпрацюють і обмінюються досвідом. Однак у молодшого пезарського послідовника формат і фінансові можливості значно скромніші. Вистави проходять у двох невеличких приміщеннях, розташованих поруч на одній площі. Це театр, побудований ще у позаминулому столітті, й пристосований для показу вистав колишній курортний павільйон Трінкхалле.

Фестиваль дає можливість проявити себе молоді. Підготовкою молодих співаків займається Академія бельканто, яка з’явилася у Вільдбаді 2001 року. Зразком для неї стала створена раніше Академія Россініана у Пезаро. Керівник Академії і одночасно інтендант фестивалю у Вільдбаді Йохен Шонлебер розпочинав свій шлях як асистент Юрія Любимова в оперних театрах Штутгарта і Карлсруе. У Вільдбаді працює з 1992 року. В Академії бельканто за його ініціативою регулярно проводяться майстер-класи відомих співаків, знавців россініївського репертуару і стилю.

Джоаккіно Россіні. "Сигізмондо". Сигізмондо - Маргарита Гришкова, Алдиміра - Марія Алайда
Джоаккіно Россіні. “Сигізмондо”. Сигізмондо – Маргарита Гришкова, Альдиміра – Марія Алайда

Талановита молодь з різних країн одержує шанс виступити у фестивальних виставах. Одна з них має студійний характер і готується силами молодих учасників як робоча версія без декорацій і костюмів, лише з незначними елементами інсценізації. Цього разу був обраний для такого показу «Граф Орі», передостання опера Россіні й остання у комічному жанрі, написана для Парижа на лібрето Ежена Скріба.

В афіші виставу представлено як проект Академії бельканто, підготовлений під керівництвом Йохена Шонлебера. Його музичним наставником названий бразильський співак, відомий спеціаліст у галузі італійського белькантового репертуару Рауль Джименес. Як і дві інші фестивальні вистави цього року, «Граф Орі» йшов у супроводі чеського оркестру з Брно «Virtuosi Brunenses», який приїздить у Вільдбад влітку вже багато років. За пультом стояв відомий італійський диригент Лучіано Акочелла, який має значний досвід опанування россініївським репертуаром та успішно виступає у концертних програмах і на оперних сценах багатьох країн. Він одержав ґрунтовну освіту як диригент, піаніст і композитор, в університеті в Римі вивчав класичну літературу і музикознавство. Серед втілених ним творів Россіні згадується «Подорож до Реймса», якою Лучіано Акочелла диригував у кількох оперних театрах Франції. У Москві 2012 року під його керівництвом прозвучала «Діва озера».

Формат напівконцертного показу вистави, а вірніше того, що у живописі має назву ескізу до майбутньої картини, ніяк не впливає на її досконалий музичний рівень. Обрані диригентом динамічні, енергійні темпи підкреслюють дієвий характер запальної музики Россіні. І молоді співаки входять у ролі, спілкуються з партнерами й створюють виразні образи. Театральна складова дотепного твору Джоаккіно Россіні не розчиняється повністю у музичному тексті, як це буває при концертних виконаннях. Навіть хор, учасники якого тримають у руках ноти, жваво реагує на всі сюжетні ситуації. Камерний Бах-хор із Познані, керований Анею Міхалак, також уже не перший рік виступає у фестивальних виставах.

Джоаккіно Россіні. "Сигізмондо". Ладіслао - Кеннет Тервер
Джоаккіно Россіні. “Сигізмондо”. Ладіслао – Кеннет Тервер

Серед молодіжного складу «Графа Орі» центром уваги стала справжня оперна зірка, іспанська співачка Сара Бланш, яка виконала центральну жіночу партію Графині Формутьє. За сюжетом Графиня і молоді жінки з її оточення дали обітницю не спілкуватися з чоловіками, доки їх брати і кохані знаходяться у хрестовому поході. Однак вона скаржиться, що страждає від меланхолії, і хоче одержати пораду, як позбутися цієї хвороби, від невідомого чаклуна-самітника, який з’явився біля замку і викликав величезне збудження серед жіночої частини сільської громади. Вихідна арія Графині якраз і повинна засвідчити її відчуття утрати радості життя. Однак у голосі Сари Бланш стільки запалу і молодої енергії, що щирості сумних зітхань її героїні не дуже хочеться вірити.

Протягом усієї ролі Сара Бланш темпераментно передає захоплення Графині кожною незвичною ситуацією, у яку потрапляє, – вона просто випромінює життєві сили. Блискуче виконує співачка віртуозні пасажі й складні фіоритури.

Щодо чаклуна, до якого її героїня звернулася за порадами, то згодом виявилося, що це переодягнений гультяй і гуляка граф Орі, який утік із дому, а розшукати втікача за проханням його батька взявся вихователь юного графа. Партію вихователя у цій інтернаціональній за складом виставі доручили китайському басу Ші Зонг, який закінчив Одеську національну музичну академію імені Антоніни Нежданової, а також консерваторію Санта Чечилія у Римі.

Джоаккіно Россіні. "Сигізмондо". Ульдеріко - Марсел Баконій, Альдиміра - Марія Алайда, Сигізмондо - Маргарита Гришкова, Ладіслав - Кеннет Тервер
Джоаккіно Россіні. “Сигізмондо”. Ульдеріко – Марсель Баконій, Альдиміра – Марія Алайда, Сигізмондо – Маргарита Гришкова, Ладіслао – Кеннет Тервер

Роль графа Орі пов’язана з переодяганнями, авантюрами і перевтіленнями. Образ благочестивого монаха після його розвінчання як небезпечного жіночого спокусника він змінює на іпостась настирливої прочанки, яку нічна буря нібито випадково загнала разом із подругами, насправді такими ж шукачами веселих пригод, під дах замку графині Формутьє.

Молодий румунський тенор Георг Влад, який виконав цю партію, має суто ліричний високий голос із дещо ляльковим характерним тембром. Він прекрасно справлявся із віртуозною скоромовкою, гарно виглядав в ансамблях і підкреслював комедійні риси персонажа. Менше вдалося йому втілити завзятість героя як прихильника жінок, яким рухають чи не донжуанівські пристрасті.

Є у «Графі Орі» й «брючна» роль пажа графа Орі Ізольє – юнака, палко закоханого у Графиню, яка, до того ж, є його кузиною. У цій партії вдало виступила мецо-сопрано з Латвії Карина Репова. Її професійне навчання і початок кар’єри пов’язані з Берліном. Вона – лауреат міжнародних конкурсів. Серед нещодавніх престижних нагород – Міжнародна премія бельканто. На фестивалі у Вільдбаді дебютувала минулоріч. Тоді ж, у 2015-му виступила у невеличкій партії однієї із квіткових дам у «Парсифалі» Ріхарда Вагнера на фестивалі у Байройті.

Центральними подіями динамічного другого акту твору є масова і камерна сцени. Перша чимось нагадує веселий бенкет монахів чоловічого монастиря в опері Сергія Прокоф’єва «Дуенья». Фальшиві прочанки скористалися знайденими у підвалі замку пляшками вина і серед ночі здійдняли галас, який розбудив Графиню. П’яниці миттєво перетворилися на цнотливих монахинь, захоплених натхненною молитвою.

Джоаккіно Россіні. "Сигізмондо". Сцена з вистави
Джоаккіно Россіні. “Сигізмондо”. Сцена з вистави

Далі пригоди продовжуються у спальні Графині. Вона нарешті вирішила відповісти на кохання Ізольє і сховалася він галасливих гостей під його захистом. Переодягнений граф Орі, який пробрався до спальні з наміром залицятися до чарівної хазяйки замку, у нічній темряві не одразу помітив, що насправді говорить улесливі слова і обнімає не прекрасну юну жінку, а власного пажа. Завершується твір віртуозним фінальним ансамблем, з неперевершеною легкістю і майстерністю виконаним усіма його учасниками.

Програма фестивалю планується так, щоби поряд із двома творами Россіні щоразу звучала якась маловідома опера белькантового репертуару. Серед раритетів минулих років були і «Вертер» Джованні Сімона Майра, і «Дон Кіхот» Саверіо Меркаданте, і рання італійська опера Джакомо Меєрбера «Семіраміда». Згодом з’являються аудіозаписи цих заново відкритих творів.

На цьогорічному, ХХVIII фестивалі прозвучала у концертному виконанні маловідома рання опера «короля стилю бельканто» Вінченцо Белліні «Б’янка і Джернандо». Це типова романтична драма на історичну тему, у якій ідеться про узурпацію трону законного правителя, герцога Карло Агриджента, його ув’язнення та участь у звільненні батька двох його дітей.

Джоаккіно Россіні. "Сигізмондо". Фінальна сцена
Джоаккіно Россіні. “Сигізмондо”. Фінальна сцена

Негативний персонаж Філіппо, який винен у цьому злочині, входить у довіру до молодої удови, дочки герцога Б’янки, котра збирається за нього заміж. Правду їй відкриває брат, який з’являється під чужим іменем. Кульмінацією сюжетного розвитку стає сцена у підвалі, де підступний Філіппо зачинив герцога. Тут брат і сестра з радістю і сльозами зустрічаються зі знесиленим батьком і звільняють його. Хоча в останній момент їм спробував перекрити шлях Філіппо, спільники Джернандо і законного володаря викривають зрадника.

Уже понад десять років розвивається інтенсивна європейська оперна кар’єра італійської співачки Сильвії Далла Бенетті, яка виступила у ролі Б’янки. Її репертуар охоплює діапазон від центральних партій в операх Россіні до творів Верді й Пуччіні. Гідним її партнером був російський тенор Максим Миронов-Джернандо. Виразний образ Філіппо, який приховує за самовпевненістю полохливість і страх, створив італійський баритон Вітторіо Прадо.

Басова партія Карло виразно прозвучала у виконанні Луки Далл’Аміко. У його послужному списку чимало творчих перемог і знаменних виступів на різних сценах. Працював він із такими видатними диригентами, як Клаудіо Аббадо та Рікардо Муті.

Хоча «Б’янка і Джернандо» – це рання опера композитора, у багатьох моментах уже можна відчути власний почерк Белліні, його талант мелодиста і тонкого психолога. Особливо запам’ятався зворушливий дует Б’янки і її сестри Елоїзи (контральто Мар Кампо), який вони співають біля статуї батька, вважаючи, що він загинув.

Вінченцо Белліні. "Б'янка і Джернандо". Джернандо - Максим Миронов
Вінченцо Белліні. “Б’янка і Джернандо”. Джернандо – Максим Миронов

Чітку драматургію твору вибудував досвідчений диригент Антоніо Фоліані. Перед тим, як у 2004 році почати співпрацю із фестивалем у Вільдбаді, він мав вдалий дебют у Пезаро, де диригував молодіжною виставою «Подорож до Реймса». У Вільдбаді Фоліані поставив 13 опер Россіні, а також 2 опери Меркаданте, а у 2009-му відродив із забуття оперу італійського сучасника Россіні та Белліні, композитора і вокального педагога Нікколо Ваккаї «Мессінська наречена», написану за однойменною п’єсою Фрідріха Шиллера.

Нарешті, повнометражною театральною постановкою стала у фестивальній програмі опера Джоаккіно Россіні «Сигізмондо». Цей твір не мав успіху за життя Россіні й був надовго забутим. У 2010 році він постав перед публікою зусиллями італійського режисера Дам’яно Микілетто і фестивалю у Пезаро. Зіркові ролі у цій максимально осучасненій виставі виконували володарка неперевершеного колоратурного мецо-сопрано Данелі Барчелоні (Сигізмондо), відомий тенор із сильним звуком і сталевим тембром Антоніо Сірагуза (підступний інтриган Ладіслао) і чарівна Ольга Перетятько (несправедливо звинувачена у зраді й покарана дружина короля Альдиміра).

Сумніви у справедливості підписаного ними вироку, сум за коханою дружиною викликали у Сигізмондо психічний розлад і галюцинації. Цей стан підсилився після того, як герой побачив дочку придворного Зеновіто Еджелінду й помітив її дивовижну схожість з Альдимірою, яку вважав мертвою.

Насправді то була сама Альдиміра. Вона сховалася під дахом віддаленого лісового житла спасителя, який видав її за власну дочку. Режисерське рішення пезарської вистави було спрямоване на те, щоб загострити ситуацію душевних мук польського короля, а також страху викриття і докорів совісті Ладіслао, а заради цього дію першого акту перенесли у психлікарню.
У фінансово обмежених і не розрахованих на епатаж умовах фестивалю у Вільдбаді сценічна сторона не претендує на те, щоб нести допоміжні смисли і доповнювати сюжет вигаданими подробицями. Головне завдання постановників «Сигізмондо» полягало у тому, щоб сценічна дія створювала необхідні передумови для розуміння сюжетного розвитку, допомагала розкриттю стосунків героїв, а головне – не відволікала від музики.

Основу режисерського рішення Йохена Шонлебера і сценографії художника Роберта Шрага (костюми – Клаудіа Мобіус, відео, фото – Пауль Секкі) становить система пересувних дзеркал, які сприяють постійній трансформації сценічного простору. Спочатку дзеркала мають вигляд суцільної стіни, яка відділяє вузьку частину просценіуму. Збоку у куточку, де розташований звичайний офісний диван і крісла, головний носій контрдії, перший міністр Ладіслао, його сестра Анаджильда і придворний Радоскі обговорюють тривожний душевний стан короля Сигізмондо.

Джоаккіно Россіні. "Граф Орі". Сцена з вистави
Джоаккіно Россіні. “Граф Орі”. Сцена з вистави

Ладіслао – американець Кеннет Тервер виділяється елегантним білим костюмом і виразною гнучкою пластикою упевненої у собі людини, яка звикла перебувати в центрі уваги. Співак має міцний рухливий голос і вільно тримається на сцені. Він починав шлях у молодіжній групі Метрополітен-опери, а незабаром утвердився, як блискучий ліричний тенор на провідних оперних сценах Європи. Записані ним із Лондонським симфонічним оркестром під орудою сера Коліна Девіса класичні оперні твори двічі удостоювалися найпрестижнішої премії Греммі.

На відміну від Ладіслао, таємна інтрига якого дала поштовх для подальшого розвитку подій, Анаджильда (іспанська співачка Паула Санчес-Вальверде) має вигляд звичайної молодої дівчини із сучасного натовпу у коротенькій спідничці й піджачку. Ладіслао планує посадити її на трон замість королеви Альдиміри, яку вважає страченою.

«Брючну» роль Сигізмондо виконала російська мецо-сопрано із Санкт-Петербурга Маргарита Гришкова. Це не перший її виступ у Вільдбаді. Дебют відбувся 2014 року. Активно розвивається останнім часом міжнародна кар’єра співачки. Так, у 2015-му вона виступила на Зальцбурзькому фестивалі у партії Керубіно («Весілля Фігаро»).

Сигізмондо не виділяється у цій виставі особливим королівським одягом. Він з’являється у звичайних чорних брюках і сорочці з жилетом, стривожений і настрашений галюцинацією, яка його переслідує. Рух і відблиски дзеркал відповідають його тривожному стану і підсилюють його. Маргарита Гришкова має густий глибокий тембр із виразним низьким регістром і впевненим звучанням високих нот.

На початку другої картини, яка повинна відбуватися у віддаленому лісі на межі між Польщею та Угорщиною, постаті Зеновія й Альдиміри проступають темними контурами за дзеркальним склом. Сольна характеристика Альдиміри, її переживання і спогади розкриваються у розгорнутій вихідній арії. Дебют виконавиці партії Альдиміри Марії Алайда у россініївському репертуарі відбувся на фестивалі у Пезаро 2011 року. У «Сигізмондо» вона змогла створити виразний образ і передати широку гаму переживань несправедливо знеславленої молодої жінки, яка витримує по ходу дії серйозні випробування. Їй треба не видати себе при зустрічі з наклепником Ладіслао, стримувати надміру гарячі емоції образи і гіркоти у двох дуетах із Сигізмондо, який не може розібратися у власних почуттях. Адже він переконаний, що перед ним дочка Зеновіто, котра лише нагадує померлу дружину. При цьому за всіма їхніми переживаннями відчувається не згасле кохання.

Чи не найскладніше випробування чекає Альдмиміру при зустрічі з рідним батьком, королем Угорщини і Богемії Ульдеріко. Цей момент цікаво підготовляється сценічно зміною зовнішнього вигляду героїні. Зеновіто переконаний, що його місія завершена, час з’ясування істини вже настав, тому скромна дочка придворного Еджелінда повинна на очах у всіх перетворитися на справжню королеву. Альдиміра одягає балетну пачку, однак цей трошки дивний одяг робить її беззахисною, вона відчуває непевність і ніби заплутується у дзеркалах, у яких дублюється її образ.

Ульдеріко (прекрасний угорський бас Марсель Баконій, він же у першій дії співав Зеновіто) разом зі своїм військом пішов у похід на Польщу, коли одержав звістку про загибель дочки, дружини польського короля. Перед його зустріччю із Сигізмондо Ладіслао встигає попередити Ульдеріко, що готується підміна. За його словами, батька Альдиміри постараються переконати, що королева жива, а насправді замість неї покажуть іншу жінку, дочку Зеновіто.

Цікаво розкривається у другій дії характер Ладіслао. Кеннет Тервер виразно підкреслює у фразуванні, інтонаційних нюансах і зовнішній поведінці зміну стану героя. Ладіслао сповнений рефлексії, не може до кінця проаналізувати ситуацію і зрозуміти, що сталося, хоча постійно зростає його непевність і страх.

Попереджений Ладіслао, на очах у всіх Ульдеріко відмовляється визнати дочку, стверджуючи що перед ним Еджелінда. Конфлікт обох армій в результаті загострюється, хід подій прискорюється. Заарештований Родоскі до цього все ж встиг таємно допомогти королеві й передав їй лист, який засвідчить провину Ладіслао. Розгорнутий кульмінаційний ансамбль, Квартет за участю Альдиміри, Сигізмондо, Ладіслао й Ульдеріко складається із кількох етапів. У зв’язку з поразкою польської армії переможець Ульдеріко роззброює Сигізмондо. Альдиміра рятується від переслідування Ладіслао, а останній при спробі втечі, упійманий на гарячому, визнає свою провину. Доля його буде вирішена, його відправлять у тюрму. Альдиміра остаточно доводить свою ідентичність, демонструючи як доказ лист, котрий одержала за допомогою Родоски. Опера завершується Арією Сигізмондо і загальним радісним фіналом.

Найвищих похвал заслуговує музична інтерпретація опери диригентом Антоніо Фоліані. Він пропонує динамічні темпи у моменти активного розвитку дії, майстерно підтримує співаків у сольних номерах, дуетних сценах, ніби призупиняє зовнішній рух і переносить акцент на музичну сторону, її, так би мовити, самодостатність.

Досвід фестивалю «Россіні у Вільдбаді» доводить, як вдало можна організувати навіть при відносно невеликих коштах цікаву, орієнтовану на високу художню якість культурну програму у місцях, куди влітку люди їдуть на відпочинок і лікування. Хіба ж нема таких унікальних місць і у нас в Україні? Не обов’язково, щоб там голосно звучала лише нав’язлива естрада або виступали напівсамодіяльні фольклорні колективи. Адже влітку, коли у нас театральне життя повністю завмирає, у європейських країнах відкривається можливість сполучати активний відпочинок і лікування з яскравими враженнями, які пропонуються організаторами різних за форматом фестивалів, оперних у тому числі.

Марина ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО

Фото надані автором статті

На головному фото: сцена з опери Джоаккіно Россіні “Сигізмондо”. Альдиміра – Марія Алайда, Зеновіто – Марсель Баконій

Share Button