«Музикознавчі шукання» Лариси Неболюбової: півстоліття шляху до невловимого

129
Share Button

Неболюбова Л.С. Музыковедческие искания. Статьи. Творческие портреты. Учебно-методические материалы. – Киев: НМАУ им. П.И. Чайковского, 2020. – 504 с.

«Велика поезія нашого часу – наука з дивовижним розквітом відкриттів, своїх завоювань матерії. Вона окриляє людину задля того, щоб примножити її діяльність». Еміль Золя

Два роки тому на лекціях з історії світової музики у Національній музичний академії України імені Петра Чайковського нам з одногрупниками-музикознавцями пощастило познайомитися з Ларисою Сергіївною Неболюбовою. Слухаючи її авторський курс, присвячений проблемам австро-німецького романтизму, мистецьким здобуткам Гектора Берліоза, Йоганнеса Брамса, Антона Брукнера, Ріхарда Штрауса, Густава Малера, ми були вражені умінням педагога зацікавити аудиторію, дати студентам вичерпні знання про культурно-еволюційні процеси тієї епохи, простежити динаміку становлення унікальних творчих особистостей…

У консерваторській бібліотеці на той час не було жодного підручника з системним викладенням відповідної тематики, тож Лариса Сергіївна рекомендувала для прочитання наявні монографії і статті, а щоб спростити нашу роботу й полегшити сприйняття непростого, м’яко кажучи, навчального матеріалу, надсилала електронною поштою власні статті й методичні розробки – і це дуже допомагало при підготовці до занять!

У передмові до «Музикознавчих шукань» Лариса Неболюбова згадує, що коли наприкінці 1960-х років вона почала читати лекції у консерваторії, одразу зіткнулася з тим, що численні «офіційні» посібники не розкривають усієї проблематики предмета, тому і рекомендувати їх студентам не дуже хотілося. З часом з’явилися нові наукові дослідження, але принципово ситуація не змінилася.

Поштовхом до роботи над рецензованою книжкою став 50-річний ювілей педагогічної діяльності професорки. Як каже Лариса Сергіївна, для збірки вона свідомо відібрала переважно вже опубліковані праці, які мають спільну властивість – можливість бути використаними у навчальному процесі як у рідній академії, так і в інших навчальних закладах України, а також на факультетах підвищення кваліфікації. Як результат, мистецька спільнота отримала універсальне видання: це водночас і монографія, і ювілейна добірка наукових розвідок, і навчальний посібник, актуальність котрого важко переоцінити. Поєднання різножанрових публікацій (наукових і навчальних матеріалів, творчих портретів) зумовлено, за словами авторки, тим, що багато років вона поєднує у собі музикознавця-вченого і музикознавця-педагога.

Зміст збірника становлять чотири великих блоки. У розгорнутому першому («Наукові статті») представлена різноманітна музикознавча тематика: від проблем періодизації (без яких неможливо виокремити жодну стадію розвитку культури), типології пізніх періодів історії мистецтва (завершення-підсумки, перехід-зв’язка та передбачення), поняття кризи в контексті пізнього романтизму та аналізу динаміки малеровської симфонічної драматургії (від романтизму до експресіонізму) – до інтермедіальної проблематики (на прикладі аналізу творів Антона Чехова та Михайла Булгакова в аспекті ідеї синтезу мистецтв).

Буквально захоплює стаття «Роман “Майстер і Маргарита” Михайла Булгакова: симфонічні алюзії», у якій Лариса Сергіївна доводить вплив «Фантастичної симфонії» Гектора Берліоза на драматургію булгаковського твору. Акцентуючи на тому, що письменник у романі шукав відповідь на вічне питання – у чому сенс буття? – музикознавиця вказує, що «змістові можливості будь-яких музичних жанрів достатньо різноманітні, але прийнято вважати, що з масштабних жанрів у найбільш природному варіанті філософічність виявляється у жанрі симфонії» (с. 184). «Що є істина? Чи є в житті ідеал, вільний від брехні, зради, підступності, сатанинських перевтілень?» – такою є проблема, втілена у «Фантастичній симфонії» Берліоза. У «Майстері та Маргариті» зустрічаємо майже ідентичні запитання: «Що є істина? У чому сенс смерті та життя людського з його пристрастями, підступністю, боягузством, насиллям, зрадами?» (с. 185). Проводить авторка й інші паралелі з Берліозовою симфонією: вальс-шабаш, «фугатність» у романі під час прибуття гостей на бал… Читаючи статтю, розумієш, наскільки дослідження роману «Майстер і Маргарита» з музикознавчої точки зору є цікавим і корисним для більш глибокого сприйняття думок Михайла Булгакова та розуміння суті його творчого методу.

Другий розділ має назву «Музична культура Німеччини та Австрії на рубежі XIX–ХХ століть. Густав Малер, Ріхард Штраус (підручник)». Уточнення «підручник» пояснює специфіку викладення матеріалу: підрозділи, присвячені кожному з композиторів, включають традиційні «параграфи» – інформацію про життєвий і творчий шлях митця, характеристику ідейно-художніх принципів його творчості та аналіз творів, які вивчаються у курсі історії світової музики (Четверта симфонія Густава Малера, симфонічна поема «Дон Жуан» Ріхарда Штрауса).

Наступний розділ («Навчальні посібники») знайомить із «резонансним, бунтівним, егоцентричним, опозиційним до дійсності» явищем художньої культури ХХ століття – експресіонізмом (з його ключовим питанням «чи цінною є людина?») та кардинально протилежним йому мистецьким напрямом, що увійшов в історію як неокласицизм. Метод інтонаційного аналізу блискуче представлений у методичних розробках, присвячених музично-театральній п’єсі «Розумниця» Карла Орфа та опері «Самсон і Даліла» Каміля Сен-Санса.

Сидять: Е. Скрипчинська, О. Шреєр-Ткаченко. Стоять: І. Чижик, Л. Неболюбова, І. Комарова

Розділ «Творчі портрети» включає два нариси про видатних діячів вітчизняної музичної культури – музикознавця, органіста, засновника української органної школи Арсенія Миколайовича Котляревського («Людина Культури») та композитора Віталія Аркадійовича Філіпенка («Пісенна муза Віталія Філіпенка»).

Назва «творчого портрета» Арсенія Котляревського наводить на філософські роздуми: хто ж така Людина Культури? Людина і культура – два взаємозалежних, неподільних поняття, адже вони не можуть існувати окремо. Професор Котляревський був Людиною культури у повному сенсі слова, адже свого часу став безпосереднім творцем органної культури України, «батьком» багатьох талановитих виконавців і музикознавців. «Високе, дуже високе онтологічне призначення Творця Культури, – на думку Лариси Неболюбової, – для Арсенія Миколайовича протягом усього життя… було нормою, природною умовою існування і докладання зусиль, самореалізації» (с. 431). Митець мав неймовірну працездатність, володів високою комунікативною, пізнавальною культурою, поважав традиції і водночас був відкритий світові.

…Отже, вихід збірника відбувся з нагоди 50-річчя педагогічної діяльності Лариси Неболюбової на кафедрі історії музики, яка за ці роки кілька разів змінювала назву. За півстоліття Лариса Сергіївна пройшла шлях від викладача до професора, випустила багато учнів із фаху, аспірантів. Цей ракурс – педагогічний доробок – представлений в останньому розділі видання, де вміщені теми дисертацій, захищених під її науковим керівництвом, і повний список випускників (а їх – майже шість десятків!).

Альберт Ейнштейн сказав: «Вище мистецтво, яким володіє вчитель, – це уміння пробудити радість від творчого вираження й отримання знань». Цікаву інверсію цієї думки пропонує Лариса Сергіївна, вважаючи, що серед багатства її інтересів домінує і найбільше надихає саме педагогічна діяльність.

Залишається побажати вельмишановній ювілярці невичерпних джерел натхнення і активного продовження музикознавчих пошуків, адже це необмежений у часі процес для творчої людини, який окриляє та дозволяє, за висловом Юрія Чекана (автора передмови до видання), «вловити невловиме, сказати несказанне».

Євгенія ДЕНИСЕНКО

Share Button