2020 рік був переважно диґітальним. Зриви форумів у Байройті, Ліоні, Мюнхені частково врівноважив Зальцбурзький фестиваль, який відбувся влітку попри небезпеку вірусу, відсвяткувавши 100-річний ювілей. Онлайн-прем’єри, занурення у сценічно-звукову ілюзію оперних трансляцій, онлайн конференції, відеоконцерти перманентно оживлювали реальні зустрічі та цікаві бесіди з митцями
Рік запам’ятався ювілеями Максима Березовського, Людвіга ван Бетховена і Бориса Лятошинського. Подій було чимало, що й мотивувало підбити підсумки та вшанувати музикантів, які зробили цей рік творчим, попри стресові умови праці, карантинні обмеження, напівпорожні зали, втрати гонорарів і майже щоденні ковід-тести.
Рейтинґ варто розпочати відзнакою музичних критиків. Адже це не тільки фахова оцінка відповідного продукту музикознавцем, а інтелектуальна творчість. Критики покликані висловлювати незалежну думку, оцінювати майстерність митця, якість сенсаційної події, потреби авдиторії і «злобу дня», досліджувати актуальні артефакти під різними кутами зору, прогнозувати вектори розвитку музичної індустрії, добиватися пріоритету мистецтва у сфері культурного розвитку країни.
Музичній культурі в Україні бракує Асоціації музичних критиків як професійного співрозмовника з читачами, що цікавляться мистецтвом. У багатьох європейських країнах саме такі організації визначають і вшановують достойних артистів. Не поодинокі критики, навіть якщо вони авторитетні, мають укладати фахові рейтинґи найкращих мистецьких подій і митців, а потужна кількість фахових авторів – музично-критичних видань. Чи не настав час задуматися всім, у тому числі й Міністерству культури та інформаційної політики, що європейській державі Україні потрібні не лише глянцеві, а й фахові музичні та оперні журнали? Чи до кінця зрозуміла державі й чиновникам роль фахових медійних засобів, зокрема музичних та оперних журналів у справі культурної дипломатії і промоції української культури в світі?
Музичні критики – не лише фахово підготовані професіонали, а й обізнана, досвідчена і незалежна частина слухацької/глядацької авдиторії, відповідальна як за фахову оцінку подій у галузі, так і на рівні з політиками, соціологами, журналістами інших сфер, – за культурний рівень публіки, і, що очевидно, за свободу слова.
Професійний досвід музичного критика набувається і шліфується протягом життя, тому якнайкраще спрацьовує як на зростання кар’єри митця, так і на компетенцію публіки. Недарма професор Юрій Чекан слушно назвав професійну музичну критику «вишенькою на торті» симфонізму як методу мислення, характерного для європейської музичної культури Нового часу.
Підбиваючи підсумки року, віриться, що в недалекому майбутньому з’явиться багато спеціалізованих журналів. Адже потреба є, спеціалісти також.
І. МЕДІА-прорив 2020 року / MEDIA-Aufbruch des Jahres 2020
1. *Україна / *die Ukraine
The Claquers. Інтернет-платформа https://theclaquers.com/ молодих українських музичних критиків (Стас Невмержицький, Олександр Островський, Ліза Сіренко, Дзвенислава Саф’ян) оперативно інформує і, як вони самі формулюють, «провокує критичний погляд на класичну музику в Україні й не лише». The Claquers представляє події і митців, аналізує стан музичного мистецтва в Україні, записує підкасти, публікує епохальні бесіди з сучасними митцями. Молоді музичні критики стрімко увірвалися в інформаційний простір України *і не лише… (тексти публікуються двомовно – українська, англійська), втягнувши у зону тотальної комунікації видатних музикантів, музикознавців, композиторів – Валентина Сильвестрова, Леоніда Грабовського, Ніну Герасимову-Персидську, Віктора Москаленка, Олександра Щетинського, Аллу Загайкевич, Миколу Ковалінаса, Золтана Алмаші, Андрія Мерхеля, Романа Григоріва, Іллю Разумейка та інших. Музикознавці дискутують, рецензують, анонсують, обговорюють мистецькі проблеми, котрі цікавлять і турбують усіх музикантів *і не лише…
2. *Німеччина / *Deutschland
IOCO Kultur im Netz – німецькомовний інтернет-портал www.ioco.de – для класики, опери і балету тощо, з яким співпрацює понад 30 кореспондентів із Німеччини, Австрії, Швейцарії від Гамбурґа до Граца, від Аахена до Берліна і Мюнхена. Завдяки спільноті професійних музичних критиків і гобі-критиків (Facebook-Community перевищує 2600 членів), IOCO охоплює не лише столичні, а й регіональні культурно-мистецькі події із фокусом на музичний театр, фестивалі (Байройтський, Зальцбурзький, Арена ді Верона тощо). Поряд з анонсами, рецензіями, інтерв’ю публікуються відгуки на CD, DVD та нові друковані видання. IOCO (з лат. – я граю – юридично захищена назва інтернет-порталу www.ioco.de) протягом 2020 року надихала і підбадьорювала сценічну культуру, вірна логосу IOCO як медіапростору вільної незаангажованої музично-критичної діяльності.
ІІ. МУЗИЧНІ РАРИТЕТИ 2020 року / MUSIKALISCHE RARITÄTEN des Jahres 2020
*Україна / *die Ukraine
1. Musica sacra Ukraina: партесний вимір. Світлої пам’яті однієї з перших дослідниць партесів професорки Ніни Герасимової-Персидської. Команда Open Opera Ukraine послідовно здійснює дослідження музики українського бароко. У 2020 році створено лабораторію партесів, відбулися виконання і запис десяти партесних концертів Миколи Дилецького і трьох концертів анонімних авторів XVIII століття. Створено сайт і аудіодиск. Керівники проєкту – програмна директорка Ганна Гадецька, наукова консультантка українська дослідниця партесів Євгенія Ігнатенко, художня керівниця Наталія Хмілевська. Команда Musica sacra Ukraina: партесний вимір розробили платформу «для взаємодії науковців, музикантів, культурних менеджерів і кураторів, чия спільна діяльність у способах презентації партесів сприятиме інтересу та належній увазі до цієї музики» [Інформація з сайту Musica sacra Ukraina: партесний вимір. URL: http://lab.openopera.com.ua/]. Наукова робота має конвертуватись у те, що почують слухачі, – підсумовує Євгенія Ігнатенко, яка досліджує партеси понад двадцять років: http://lab.openopera.com.ua/
*Німеччина / *Deutschland
2. «Карл Лисий» Ніколи Антоніо Порпори (Carlo il Calvo, Nicola Antonio Porpora, 1738) – раритетна постановка 2020 року на фестивалі Bayreuth Baroque за участю Франко Фаджолі, Юлії Лежневої і художнього керівника фестивалю Макса Еммануеля Ценчіча (контр-тенор) у головній ролі Лоттаріо. Оперу поставили вперше за 300 років у Байройтському Макґрафському оперному театрі, нещодавно відкритому після реставрації (режисер – Макс Еммануель Ценчич, диригент – Ґеорг Петроу). Ценчич заінтригував новою інтерпретацією заплутаної історії про Карла Лисого – онука Карла Великого: «Історія абсолютно божевільна, якась теленовела, де сім’я б’ється за спадщину. Головний спадкоємець – малий хлопчина, якого викрадає зведений брат, щоби вбити. Мати у відчаї, словом божевільна історія». Трейлер опери: https://www.youtube.com/watch?v=LdivxPpussE
ІІІ. СВІТОВІ ПРЕМ’ЄРИ 2020 року / WELTPREMIEREN DES JAHRES 2020
*Україна / *die Ukraine
Вперше у Львові в контексті повернення втраченої спадщини в Україну прозвучали твори Стефанії Туркевич (офіційно визнана першою українською професійною жінкою-композиторкою). Виконання серії невідомих опусів Стефанії Туркевич стало можливим через дослідження рукописів мисткині, що перебувають у Великій Британії в родинному архіві, завдяки українській музикознавиці професорці Стефанії Павлишин, а також, як зазначила сучасна українська композиторка Богдана Фроляк, авторка редакції партитури опери-казки «Цар Ох, або Серце Оксани» для дітей, «величезну справу на шляху повернення творчості композиторки в Україну здійснили Павло і Ляриса Гуньки. Українсько-британський баритон і його дружина оцифрували весь архів Стефанії Туркевич і подарували Львову» [Богдана Фроляк про місію повернення втраченої спадщини. Інтерв’ю від Анастасії Сисенко. 15 грудня 2020. URl: http://mus.art.co.ua/bohdana-froliak-pro-misiiu-povernennia-vtrachenoi-spadshchyny/?fbclid=IwAR3KyMom7oAYUviR3nMfFb-hrCMSgQphrwfRld3SiD01Hq2lLk_RnY2NjOk]
До серії світових прем’єр 2020 року увійшли:
1. Перша симфонія Стефанії Туркевич (1937), виконана у рамках культурного проєкту Ukrainian Live Classic (презентація класичної музики України / перший український мобільний додаток, промоція української класики у глобальному аспекті). Стратегія Ukrainian Live розроблена у плідній співпраці Львівського органного залу, Collegium Management і Галицького музичного товариства за підтримки Українського культурного фонду. Перша симфонія Стефанії Туркевич у виконанні Ukrainian Festival Orchestra, диригент Іван Остапович – https://www.youtube.com/watch?feature=youtu.be&v=7Tta8VSCd78&fbclid=IwAR2-B7ly6U_8S1wbeOktEkQjJ-OEuucTOUV9hjJveDnEPOGoyfsD7z-GH-Q&app=desktop
2. Опера-казка для дітей «Цар Ох, або Серце Оксани» (1960). Прем’єра відбулася на сцені Концертного залу імені Станіслава Людкевича Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика (вперше через 60 років після створення). Виконавці: Інструментальний ансамбль симфонічного оркестру Львівської національної філармонії, 8 солістів, дитячо-молодіжний камерний хор «Жайвір» і балетна школа-театр L. Stage. Диригент Сергій Хоровець, режисер Олег Онещак. Проєкт здійснено за грантової підтримки конкурсу «Львів 2020 – Фокус на культуру». Запис – https://www.youtube.com/watch?v=RJCcqKXpzHc
3. Балет «Руки» (The Girl with the Withered Hands, 1957, Бристоль) прозвучав у концертному виконанні в рамках проєкту «Симфонічні прем’єри» Львівського органного залу за сприяння громадської організації Collegium Management і підтримки Українського культурного фонду. Директор акції – Тарас Демко. Арт-директор і диригент – Іван Остапович. Лекція музикознавиці професорки Любові Кияновської про балет «Руки» – https://www.youtube.com/watch?v=Oqz3pjnm81k&t=412s
4. Вперше у Києві в контексті повернення втраченої спадщини в Україну – Концерт симфоній Максима Березовського (Національний камерний ансамбль «Київські солісти», диригент Кирило Карабиць) на відзнаку 275-річчного ювілею від дня народження українського композитора. Кілька років тому музикознавчиня Лариса Івченко висунула ґіпотезу про те, що манускрипти Симфоній № 11 і № 13, знайдені в архівах Розумовських у Національній бібліотеці України імені Володимира Вернадського і підписані М. Березейло або Берешьоло, належать Максиму Березовському. Кирило Карабиць відшукав оригінали партитур симфоній у Національному архіві Парижа і привіз копії до Києва, щоб виконати разом із музикантами Національного камерного ансамблю «Київські солісти». Запис – https://www.youtube.com/watch?v=fBIRJKAmypE
IV. ФЕСТИВАЛЬ & КОНЦЕРТ 2020 року / FESTIVAL & KONZERT 2020
*Німеччина / *Deutschland
1. Bayreuth Baroque – перший бароковий фестиваль у байройтському Макґрафському оперному театрі, побудованому в 1748 році. Оперний театр занесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 2012 році й повністю відреставровано у 2018-му. Художній керівник фестивалю Макс Еммануель Ценчич (Max Emanuel Cencic, хорв. Cenčić) – видатний оперний співак, контр-тенор. Поряд із сольними концертами зірок Джойс ДіДонато, Вівіки Жено, ґамбіста і майстра історично інформованого виконавства Жорді Сава́ля, ансамблю Accademia Bizantina і альтистки Дельфіни Галу – кульмінаціями фестивалю відзначимо опери «Карл Лисий» Ніколи Порпори і «Сиґізмунд, король Польщі» Леонардо Вінчі. В опері «Сиґізмунд, король Польщі», що базується на історичному сюжеті про короля Речі Посполитої Сиґізмунда II, підписання Люблінської унії між Королівством Польським і Великим князівством Литовським, роль Оттона виконав український контр-тенор Юрій Міненко, партію Сигізмунда ІІ – Макс Еммануель Ценчич. «Історичним оркестром» ({oh!} Orkiestra Historyczna) керувала польська диригентка Мартіна Пастушка. Програма – https://www.bayreuthbaroque.de/events/carlo-il-calvo-neuinszenierung-2/
*Україна/ *die Ukraine
2. Pro et Contra. Сцена нової музики – концертна серія, що продовжує протягом року точковими регулярними проєктами десятиденний фестиваль «Контрасти» у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика, відзначається за виконання Мелодрами для голосу та інструментального ансамблю «Місячний П’єро» Арнольда Шенберґа, ор. 21 (1912). Переклад українською – Максим Римар. Лілія Нікітчук – вокал; Наталія Кожушко-Максимів – флейта & флейта-піколо; Тарас Гамар – кларнет & бас-кларнет; Ірина Кірчанова – фортепіано; Олена Кравець – скрипка; Сергій Гаврилюк – альт; Максим Римар – віолончель; Роман Кресленко – диригент. Куратор концертної серії Pro et Contra – Богдан Сегін. Директор філармонії – Володимир Сивохіп. Запис – https://www.youtube.com/watch?v=hoAdSi_cvHM&feature=share&fbclid=IwAR3ao2aCKXPsa778JaNptyY36SGEvZcGj0SmCRDehxRSlj9Yi309MI_9_8Q
V. ЮВІЛЕЙ 2020 року – Фест-всупереч-Ковіду / JUBILÄUM 2020 – Fest-Trotzt-Covid
2020 рік увійде в історію людства як пандемійний, кризовий, трагічний. Не варто замислюватися, чому Covid-19 вибухнув у такий недоречний для святкування важливих ювілеїв час. Але два фестивальних міста – Львів і Зальцбурґ – не злякалися вірусу і блискуче відзначили ювілейні дати. Напевно душі Вольфганґа Амадея Моцарта-батька і Франца Ксавера Моцарта-сина взяли під патронат ювілейні свята, артистів і публіку. Урочистості пройшли феєрично, всі залишилися здоровими.
*Україна / *die Ukraine
1. 120-річний ювілей Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької. Як повідомив інформаційний портал Львівської опери: «Кульмінацією урочистостей став святковий Гранд-концерт. Постановники дійства – режисер Василь Вовкун, диригент Іван Чередніченко та хормейстер Вадим Яценко – уклали його програму таким чином, щоб музичні номери віддзеркалювали знакові прем’єри в 120-річній історії театру. Від закладення першого каменю при будівництві, під час якого звучав Хор пілігримів з опери «Тангойзер» Ріхарда Ваґнера, до новітньої прем’єри феєрії «Коли цвіте папороть» Євгена Станковича – двогодинний музичний екскурс долав час і малював в уяві найвагоміші події цієї сцені. Музичну програму доповнювали цікаві факти з історії Львівської опери, якими ділилися ведучі – Василь Вовкун і солістки Людмила Осташ та Дарина Литовченко. Яскравим довершенням стала візуальна проєкція в оформлені кожного номера концерту, здійснена художником світла Дмитром Ципердюком. Від шедеврів західноєвропейської музики, фрагментів з опер «Фауст» Шарля Гуно, «Манон» Жуля Массне, «Манру» Ігнація Яна Падеревського, «Мадам Баттерфлай» і «Богема» Джакомо Пуччині, «Трубадур» Джузеппе Верді, «Лоенгрін» Ріхарда Ваґнера – до перлин українських авторів, опер «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича, «Украдене щастя» Юлія Мейтуса, «Мойсей» Мирослава Скорика, «Золотий обруч» Бориса Лятошинського, феєрії «Коли цвіте папороть» Євгена Станковича. Вони прозвучали у виконанні солістів Львівської національної опери та запрошених співаків і диригентів. У цей вечір мистецтвом вітали театр співаки Львівської національної опери Олеся Бубела, Дарина Литовченко, Любов Качала, Людмила Осташ, Людмила Савчук (сопрано), Тетяна Вахновська (мецо-сопрано), Олег Лановий, Роман Трохимук (тенори), Орест Сидір, Роман Страхов (баритони), Юрій Трицецький (бас), солісти Національної опери України Валентин Дитюк (тенор) і Сергій Магера (бас), українське колоратурне сопрано, запрошена солістка Метрополітен-опера і Паризької опери Ольга Кульчинська» [120 років театру. Урочистою академією та святковим Гранд-концертом Львівська національна опера відзначила 120-річчя з дня відкриття. 08.10.20. URL: https://opera.lviv.ua/season-120/urochystoyu-akademiyeyu-ta-svyatkovym-grand-kontsertom-lvivska-natsionalna-opera-vidznachyla-120-richchya-z-dnya-vidkryttya/]. Запис – https://www.youtube.com/watch?v=eT7U3Uja__Y&list=UUyj5ja5_ybQSS-SnNQeOYrw&index=12&fbclid=IwAR0nEtkhmFYYn3ysr5FisJ-ch1m4NkbC-tcEbbPXUcz6CzpoIY6PcCPjoBc
*Австрія / *Österreich
2. 100-річчя Зальцбурзького фестивалю. Президент Зальцбурзького фестивалю Гельга Рабль-Штадлер та інтендант Маркус Гінтергойзер зробили все можливе, щоб це «суто австрійське» музично-театральне розкішно-фешенебельне дітище Зальцбурґа – Weltbühne (сцена Миру) відзначило найважливішу дату творчого життя – перше сторіччя життєтворчості. Дві оперні прем’єри – «Електра» Ріхарда Штрауса і «Так чинять усі» Вольфганга Амадея Моцарта – єдині вистави, що відбулися. Програму було скорочено. Із запланованих на 2020 рік постановок не показані «Чарівна флейта» Моцарта, «Тоска» Пуччині, «Борис Годунов» Мусоргського, «Дон-Жуан» у версії Ромео Кастелуччі. Серед раритетів були вилучені з програми «Intolleranza» Луїджі Ноно, «Neither» Мортона Фелдмана. Однак і тих вистав, що залишились, виявилося достатньо для того, щоб Зальцбурзький фестиваль гідно відзначив 100-річний ювілей [Аделіна Єфіменко. 100-ліття Зальцбурзького фестивалю. Вольфганг Амадей Моцарт – ангел-охоронець і гарантія успіху 100-го Зальцбурзького фестивалю 2020. «Збруч». URL: https://zbruc.eu/node/99868].
VI. СПІВАЧКА РОКУ 2020 / SÄNGERIN DES JAHRES 2020
*Україна / *die Ukraine
1. Софія Соловій (Sofia Solovij, сопрано) – за головну роль Русалки в опері Антоніна Дворжака «Русалка», Театр Санкт-Галлена (режисер Вера Немірова, диригенти Модестас Пітренас і Стефан Фромажо) й Віденська Staatsoper (режисер Свен-Ерік Бехтольф, диригент Томас Гануш); за головну роль Джей Сеймур в опері «Анна Болейн» Ґаетано Доніцетті (режисер Стефано Маццоніс ді Пралафера, диригент Джампаоло Бізанті): Королівська опера Валлонії (Льєж, Бельгія), Королівська опера Оману (Маскат, Оман); а також за виконання творів українських композиторів у Концерті-презентації «Твій Шевченко» у Концертному залі імені Станіслава Людкевича Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика за участі Львівської національної академічної чоловічої хорової капели «Дударик» (керівник Дмитро Кацал) і Академічного симфонічного оркестру ЛНФ (диригент Володимир Сивохіп). У концерті-презентації Софія Соловій виконувала твори: Яків Степовий. «Гоголю (За думою дума роєм вилітає)», «Ой три шляхи широкії», «Не на шовкових пелюшках» (слова Галини Комарівни); Микола Лисенко. «Не тополю високую», «Княжна (Зоре моя вечірняя)», «Ой одна я, одна», «Ой крикнули сірі гуси», «Якби мені, мамо, намисто», «Садок вишневий коло хати». Запис концерту-презентації – https://www.youtube.com/watch?feature=youtu.be&v=Rkeqdm0t3Yw&fbclid=IwAR0dMTeDIGNIjSNpa_5ZPc2rCOFIRG17952tu-con79d5eALgu82B5FWYYo&app=desktop. Трейлер постановки «Русалка» – https://vimeo.com/361825349
*Франція, *Італія / *Frankreich, *Italien
2. Леа Дезандре (Lea Desandre, мецо-сопрано) – за роль Пажа Урбана в опері Джакомо Меєрбера «Гуґеноти», Великий театр Женеви / Grand Théâtre de Genève (режисери Йоссі Віллер і Серджіо Морабіто, диригент Марк Мінковскі); за роль Деспіни в опері «Так чинять усі» Вольфганга Амадея Моцарта (режисер Крістоф Лой, диригент Йоана Маллвітц, 100-ліття Зальцбурзького фестивалю); за роль Жриці Діани, Пастушки, Морячки, Мисливиці в опері «Іполит і Арісія» Жана Філіпа Рамо у продукції François Roussillon et Associés паризької Opéra Comique від 14 листопада 2020 року (режисерка Жанна Кандель, диригент Рафаель Пішон); за камерні концерти з ансамблем Les Arts Florissants Вільяма Крісті. Відгуки преси: «…молода струнка красуня у червоній спідниці плісе завдала блискавичний ауфтакт своїм чарівним, чистим і рухливим як гірське джерело голосом». «Повітряні колоратури молодої француженки Леа Дезандри у каватині Une dame noble et sage стали незабутнім відкриттям оперного вечора» [Аделіна Єфіменко. «Гуґеноти» Джакомо Мейєрбера і Голлівуд: про постановку Йоссі Віллера, Сержіо Морабіто і Анни Віброк у Великому театрі Женеви. 27.03.2020, «Збруч». URL: https://zbruc.eu/node/96532]. Запис концерту – https://www.youtube.com/watch?v=fRh240UPJkA/ Запис опери «Іполит і Арісія» на сайті ArteConcert у вільному доступі до 13.05.2021 – https://www.arte.tv/de/videos/099633-000-A/hippolyte-et-aricie-von-rameau-in-der-pariser-opera-comique. Запис на YouTube – Lea Desandre, «Rossignols Amoureux», Hippolyte et Aricie (Rameau) – https://www.youtube.com/watch?v=j-_BF_wfUxU
VII. СПІВАК РОКУ 2020 / SÄNGER DES JAHRES 2020
*Україна / *die Ukraine
1. Богдан Волков – за ролі Феррандо в опері «Так чинять усі» Вольфганга Амадея Моцарта (режисер Крістоф Лой, диригентка Йоана Маллвітц, 100-ліття Зальцбурзького фестивалю) і Ленського в опері «Євгеній Онегін» (режисер Дмитро Черняков, диригент Томас Гануш). Випускник Київського інституту музики імені Рейнгольда Глієра. Регулярно співпрацює з Дмитром Черняковим: «Заручини у монастирі» Сергія Прокоф’єва (партія Антоніо) в Берлінській Staatsoper, «Казка про царя Салтана» Миколи Римського-Корсакова (партія Ґвідона) у Королівському театрі Ла Монне, Брюссель. У 2021 році планується дебют у партії Фентона у новій постановці «Фальстафа» Джузеппе Верді на сцені Баварської Staatsoper. Опера «Євгеній Онегін» – https://www.youtube.com/watch?fbclid=IwAR2mFINXe7wTV-dmII9F2Vjs7K4roDMpAsMjCnMN-FZ6xwHm1rste9cPlcc&v=iBM_1C75D8g&feature=youtu.be
*Німеччина / *Deutschland
2. Вінцент Вольфштайнер (Vincent Wolfsteiner, тeнор) – за виконання партій Трістана в опері Ріхарда Ваґнера «Трістан і Ізольда» (Франкфуртська опера, режисер Катаріна Тома, диригент Себастьян Вайґле) та Ірода в опері «Саломея» Ріхарда Штрауса (Берлінська державна опера Unter den Linden, режисер Ганс Ноєнфельс, диригент Томас Ґуґґайс). Один із провідних тенорів ваґнерівсько-штраусівського репертуару: співав у Байройті, Берліні, Франкфурті, Массачусетсі, Нью-Йорку, Флориді, Нюрнбернзі, Ганновері, Фрайбурзі, Берліні, Тайвані. Окрім того, в репертуарі співака – всі провідні тенорові партії: Андреа Шеньє, Отелло, Калаф, Зіґмунд і Зіґфрід у «Персні Нібелунга», Ерік у «Летючому голландці», Лоенґрін, Пітер Ґраймс, Бахус в «Аріадні на Наксосі».
Інтерв’ю зі співаком – https://www.ioco.de/2020/02/11/frankfurt-oper-frankfurt-vincent-wolfsteiner-tenor-im-gespraech-ioco-aktuell-11-02-2020/
VIII. ДИРИГЕНТКА РОКУ 2020 / DIRIGENTIN DES JAHRES 2020
*Німеччина / *Deutschland
Йоана Маллвітц – за постановку опери «Так чинять усі» (Cosí fan tutte) Вольфганга Амадея Моцарта на 100-річчі Зальцбурзького фестивалю. Із відгуків преси: «…нова версія “Так чинять усі” 2020 року ввійде в історію як блискучий зразок співавторства Моцарт–Маллвітц–Лой. «Оркестр Віденської філармонії під орудою блискучої диригентки ХХІ століття став не просто головною, а унікальною подією Зальцбурґа-2020. Той факт, що 100-річний ювілей ознаменувався однією із кращих за останні роки інтерпретацією Моцарта, – добрий знак, котрий дає надію і впевненість в успішному завершенні та подальшому процвітанні непересічного фестивалю, який творить історію разом із прекрасними митцями [100-ліття Зальцбурзького фестивалю. Вольфганг Амадей Моцарт – ангел-охоронець і гарантія успіху 100-го Зальцбурзького фестивалю 2020. «Збруч». URL: https://zbruc.eu/node/99868].
Йоану Маллвітц титуловано Диригенткою 2020 року також за інтерпретацію творів Бетховена і Шуберта. У 2020 році вона розпочала серію авторських відеотурів, присвячених 6-й «Пасторальній» F-dur і 7-й A-dur симфоніям Людвіга ван Бетховена (до 250-річчя німецького генія) на BR-KLASSIK з Оркестром Staatstheater Nürnberg. Інтерпретація останньої «Великої» симфонії C-dur Франца Шуберта з Берлінським Konzerthausorchester склала спеціальну програму «Reingehört!», що транслювалася у прямому ефірі на веб-сайтах rbbKultur та Konzerthaus Berlin і на телебаченні rbb.
Л. Бетховен. 7 Симфонія A-dur: https://www.br-klassik.de/video/werkeinfuehrung-beethoven-siebte-symphonie-mallwitz-staatstheater-nuernberg-104.html; 6 «Пасторальна» F-dur: https://www.youtube.com/watch?v=zAZofH-ZNM0 Ф. Шуберт. «Велика» симфонія C-dur: https://www.konzerthaus.de/de/livestream?fbclid=IwAR2JX3r9wqxfRWKb4d3ZcI9XcZZvavE5MfRrh_jYyeeEhT-ko3ZVrN_nRs8
ІХ. ДИРИГЕНТ РОКУ 2020 / DIRIGENT DES JAHRES 2020
*Україна / *die Ukraine
Кирило Карабиць – за пошук і повернення в Україну втраченої музичної спадщини, зокрема, віднайдені партитури симфоній Максима Березовського (концерт до 275-річчного ювілею від дня народження українського генія – автора першої української симфонії, першої української опери «Демофонт», хорових концертів, сонати для скрипки і чембало тощо).
Титул Диригент 2020 року Кирило Карабиць отримує також за керівництво пандемійно-адаптованою постановкою опери Модеста Мусоргського «Борис Годунов» у Цюриській опері (режисер Баррі Коскі). Уперше в історії оперних продукцій Цюрих успішно апробував ультрасучасну звукову систему на кшталт цифрового обладнання кінотеатру. Технічне забезпечення вистави гарантувало перфектний зв’язок і координувало якісну подачу звука. Диригент керував оркестром і хором не з оркестрової ями, а з репетиційної зали неподалік театру. На сцені діяли лише солісти.
X. РЕЖИСЕРКА РОКУ 2020 / REGISSEURIN DES JAHRES 2020
*Німеччина / *Deutschland
Вера Немірова – за постановку «Фіделіо» Людвіга ван Бетховена. У 2020-му її було приурочено до 250-річчного ювілею автора й відкриття будівлі Празької Staatsoper після трирічної реставрації (5.01.2020). На цій самій сцені 21.11.1814 відбулася перша празька постановка «Фіделіо» під керівництвом Карла Марії фон Вебера, що дала поштовх європейському тріумфу бетховенського opus magnum (Берлін і Веймар, 1815; Пешт, Кассель, 1816; Санкт-Петербурґ, 1818 і 1819; Відень, 1822; Дрезден, 1823). Над постановкою Вера Немірова співпрацювала з музікдиректором Празької Staatsoper Андреасом Себастьяном Вайзером із 2018 року. Трейлер – https://www.youtube.com/watch?v=Jwd4dvWoajc
XІ. РЕЖИСЕР РОКУ 2020 / REGISSEUR DES JAHRES 2020
*Німеччина / *Deutschland
Тобіас Кратцер – за постановку «Фіделіо» Людвіга ван Бетговена у Лондонській королівській опері. Прем’єра відбулася за кілька днів до оголошення всесвітнього локдауну Covid19 (1 березня 2020 року). 17 березня планувалася трансляція «Фіделіо» у прямому ефірі. До події готувалися провідні кінотеатри по всьому світу. Паралельно мав здійснитися запис продукції на DVD. На жаль, ці плани не реалізувалися, проте зберігся запис генеральної репетиції, котру з 26 липня 2020 року розпочав транслювати канал BBC. У Великій Британії запис доступний для вільного перегляду протягом 9 місяців. Моя відзнака імені Тобіаса Кратцера як режисера року не є новою чи оригінальною. Він уже отримав титул «Найкращий режисер 2020» двічі від популярного глянсового журналу Oper!Magazin і титул «Режисер року 2020» від фахового німецького оперного журналу Opernwelt за результатами опитування 50-ти різних незалежних журналістів і музичних критиків.
Режисер зізнався: «Мене турбує питання: як змусити суспільство діяти? Завжди хтось один розпочинає дію, як це сталося з Fridays for Future або під час арабської весни. Один спалах дає поштовх руху і стає потужнішим за фігуру, яка все розпочала» [Regine Müller. «Fidelio» in London: Kaufmann, Kratzer und das «Prinzip Leonore». London 26.03.2020, 05.30 Uhr. URL: https://www.nzz.ch/feuilleton/fidelio-und-die-krise-wer-rettet-florestan-jetzt-aus-diesem-labyrinth-ld.1548461?reduced=true]. Уведений у постановку «образ публіки» еволюціонує: пасивний глядач сакральної драми протягом вистави отримує «прорив свідомості» і починає діяти.
До титулу Режисер Року Тобіас Кратцер отримує від мене титул Людина Року і відкриту подяку за його творчість, активну позицію митця-гуманіста і надіслані відеозаписи (DVD) з постановками «Казки Гофмана» Жака Оффенбаха і «Гном» Александра Цемлінського із зірковим складом виконавців (Елена Цалагова, Ермонела Яхо, Крістіне Райс, Джон Осборн, Ервін Шрот та інші). Визнання моєї праці титулованим режисером і бажання допомогти у складній ситуацій виявилися найпотужнішою терапією у подоланні ковіду (суперлятив тут – не є перебільшенням). Фрагмент з опери «Фіделіо» (режисер Тобіас Кратцер, диригент – Антоніо Паппано): Квартет Mir ist so wunderbar (Forsythe, Davidsen, Zeppenfeld, Tritschler; The Royal Opera) –https://www.youtube.com/watch?v=gXH5J7rPIJ8
ХІІ. ОПЕРНИЙ SURPRISE-ПРОЄКТ-2020 / OPERNPROJEKT-SURPRISE DES JAHRES 2020
(ПЕРФОРМАНС+ОПЕРА+ВІЗІО-АРТ+МОДА-ДИЗАЙН=?…/ PERFORMANCE + OPERA + VISION ART + FASHION DESIGN=?…)
Сучасна оперна практика дедалі вражає і відкриває нові істини на кшталт: «Якщо хочете зробити оперу повноцінним і конкурентноспроможним онлайн-продуктом – будьте готові до трансформації уявлень про те, якою взагалі може бути опера». Свого часу Ваґнер з усією відповідальністю відмовився називати свої музичні міфодрами операми. Натомість тепер усе навпаки: будь-які музично-театральні артефакти, експериментальні вистави з симфонічним оркестром, електронікою, інструментарієм зі сфери U-Musik називають операми. Деструкція жанру як бароково-класико-романтико-модерного явища відбулася вже давно. Композитори й раніше представляли на суд публіки і музичних критиків цікаві експерименти у напрямі фолк-, рок-, реп-перформансів, квазі-опер. Опера-реквієм «IYOV», опера-цирк «BABYLON» формації Nova Opera (Роман Григорів, Ілля Разумейко, Влад Троїцький), опера-апокриф «Іуда і Магдалина» Олександра Щетинського, цьогорічна опера-міф Марії Олійник і Уляни Горбачевської «Ukraine – Terra Incognita» з посвятою Василю Сліпаку – «новітньому Мамаю» (2020) – далеко не повний перелік трансформ-опер в Україні на тлі режисерських артефактів більш поміркованої оперної Європи. [Про проблеми і перспективи оперного жанру більш детально див. інтерв’ю з українською оперною співачкою – солісткою Віденської Staatsoper Зоряною Кушплер: Опера в аурі перформансу: Зоряна Кушплер: сучасна опера живе в аурі перформансу // «Збруч». 02.09.2020. URL: https://zbruc.eu/node/100030].
Опера в Україні переживає справжній бум і чимдалі стає утаємниченим кодом. Дотримання канонів жанру – щонайменше академічного оперного вокалу – поступилося новим звуковим, драматургічним і насамперед змістовим пошукам. Сучасні українські композитори творять оперні артефакти, котрі поки що не вкладаються у рамки будь-яких жанрових канонів, а тим паче рейтингів. Не помітити ці артефакти – неможливо, відзначити – обов’язково. Це і опера «Ніч» Максима Коломійця на лібрето Тараса Фролова – нова сюжетно-інтонаційна версія пісні «Ніч яка місячна». Це і археологічна опера композиторів формації Nova Opera Романа Григоріва і Іллі Разумейка «Чорнобильдорф» про постапокаліптичні поселення нащадків людства на руїнах атомних станцій – Цвентендорфської (розташованої неподалік Відня) і Чорнобильської. Це і перенесена на наступний рік через пандемію постановка опери «Вишиваний. Король України» Алли Загайкевич на лібрето Сергія Жадана про ерцгерцога з династії Габсбурґів, полковника легіону Українських січових стрільців і неофіційного кандидата на український престол у разі встановлення монархії. Це і нова опера Юрія Ланюка «Чуже обличчя» – ексклюзивний зразок нової літературної опери на тексти японця Кобо Абе, німця Франца Кафки, француза Оноре де Бальзака. Це і сучасна дитяча опера Івана Небесного за поемою Івана Франка «Лис Микита» на лібрето Василя Вовкуна.
Усі ці експерименти обіцяють тотальне переосмислення музично-театральної практики. Знадобляться зусилля не одного покоління музикознавців для дослідження нових вимірів і векторів буття сучасного музично-театрального феномена, який за інерцією ще називається оперою. Мимоволі згадується праця Ріхарда Вагнера «Музика майбутнього» і його крилатий вислів Kinder, schafft neues (з нім. – Діти, творіть нове!), почутий новим поколінням оперних композиторів. Час покаже, якими номінаціями в галузі музичного мистецтва, і, зокрема, оперного, збагатяться майбутні рейтинґи (а це і мотивація для молодих музичних критиків поміркувати над створенням рейтинґів музичних подій на наступні роки).
А поки що пропоную варіанти формулювання того синтетичного продукту в оперний рейтинґ 2020: ПЕРФОРМАНС+ОПЕРА+ВІЗІО-АРТ+МОДАДИЗАЙН=? 2020. Таку довгу і незручну дефініцію спровокували дві постановки, котрі не вкладаються у відзнаку за спрощеними критеріями світових рейтинґів *найкращий*, адже констатують яскраві оперні продукції, які, на мій погляд, пішли шляхом діалектичного закону «заперечення заперечення», і тому дуже цікаві з точки зору вивчення перспектив цих феноменів, а також причин суперечливої, часом протилежної реакцій на них оперної публіки, в тому числі музичних критиків.
*Німеччина / *Deutschland – Баварська Staatsoper
7 Deaths of Maria Callas (Сім смертей Марії Каллас) – оперний проєкт всесвітньо відомої перформансистки Марини Абрамович, у якій музика Бізе, Верді, Доніцетті, Пуччині й молодого талановитого сербського композитора Марко Нікодієвіча виконує фонову роль, натомість інтер’єр-дизайн і костюми від Burberry – бренда британскої люкс-моди – рельєфно оточують і презентують передсмертну добу легендарної оперної Діви Марії Каллас. Сценічна концепція перформансистки не нова – злиття архетипів жіночого і чоловічого (Каллас–Онасіс, Віллем Дефо–Марія Каллас). Але суть цього оперного проєкту у сенсі «заперечення заперечення» – справді інноваційна. І, поза сумнівом, мета вочевидь продуманої акції мисткині – роз-чарувати публіку, про-гнівити опероманів і музичних критиків – успішно досягнута. Всі, хто очікували на радикальний перформанс (типове явище для Абрамович), як і ті, хто сподівалися на оперний вечір часів Марії Каллас – були розчаровані. Вихідні жанри проєкту – опера і перформанс – стикаються, конфронтують, переживають злиття і вмирають. Еротичний акт єднання опери і перформансу маніфестує сім разів (Марина Абрамович акцентує при цьому сакральний сенс числа «7») мистецький феномен тривалої пафосної смерті під музику й кіно. Протагоністи вмирають під хіт-арії з репертуару Каллас і фрагменти кінокліпів у різних жанрових версіях – від трилера до фентезі. Життєтворче нутро радикальної перформансистки, що пережила різні стадії ненависті до опери (sic!) і, до слова, зізнавалася у цьому майже в кожному інтерв’ю, раптом вирішила відкрити світові давній (з 14 років) прихований сердечний зв’язок з оперою. Усе свідоме життя мисткиня жорстко витісняла цю любов (як і любов до митця перформансу Улая), але їй це не вдалося.., так само, як і Марії Каллас – великій жінці, великій оперній співачці, великій перформансистці. Вражає сцена з 7 Deaths of Maria Callas: героїня (три в одній: Абрамович–Каллас–Норма) прямує у полум’я пліч-о-пліч із вогняним Янголом – Віллемом Дефо у люксово-люрексовій суконці від Burberry. У фіналі відбувається не Liebestod, а суцільна діалектика «заперечення заперечення – смерті смерті» в образі воскреслої Каллас–Абрамович у тій самій вогняній суконці.
А тим часом, наче з небес, лине під стелею напівпорожньої зали Баварської Staatsoper звучання голосу справжньої Каллас – Casta diva.
*Україна / *die Ukraine – Львівська національна опера імені Соломії Крушельницької
«Турандот» Джакомо Пуччині у рамках проєкту «Український прорив» Василя Вовкуна
Перша постановка «Турандот» на львівській сцені – опери з розряду репертуарного канону світових театрів у режисурі поляка Міхала Знанецького – яскравий, кольоровий, розкішний артефакт, начебто, витриманий у традиціях «музейних» постановок. І «технологічними проривами», ефектним світлодизайном, машинерією, барвистими декораціями вже нікого не здивуєш. Чому ж «Сім смертей Марії Каллас» і «Турандот» відзначаються в одній номінації? Що спільного між оперними проєктами Марини Абрамович і Василя Вовкуна? Обидві вистави не випадково означені як ПРОЄКТ. Вони окреслюють одну з сучасних тенденцій тотального, часом взаємовиключного синтезу, за яким слідує знак запитання (?). А це вже інтрига з точки зору подальшого конфлікту між деструкцією і антидеструкцією у сучасних оперних постановках. Що буде після низки «заперечень заперечень» оперних проєктів – перформенс-мінус-опера або візіо-арт+плюс+мода-дизайн?
Згадаймо про розповсюджений європейський тренд, апробований різними оперними театрами. Засновник італійського бренду Valentino Валентіно Гаравані особисто шив костюми для постановки римської «Травіати» Софії Копполи. Японська дизайнерка моди Рай Кавакубо (Modelabels Comme des Garçons) одягала у Відні протагоністів опери Ольги Нойвірт «Орландо». Нідерландський дизайнер моди Ян Таміняу (улюблений модельєр королеви-консорт Нідерландів Максіми і леді Ґага) фантазував над костюмами опери «Рітратто» голландського композитора Віллема Джетса. Помпезні костюми до вистави «Турандот», кожен із яких міг би стати окремим мистецьким об’єктом і окрасити музеї та подіуми fashion show, розробила відома польська художниця Малгожата Слоньовська.
Цікаво, що британский бренд Burberry, візитівкою якого є, між іншим, кольорові парасольки «в клітинку» перекочував уже без «клітинок» у львівську «Турандот», але вже у вигляді живописних паперових китайських парасольок.
Водночас ідея сценографії із парасольками (Луїджі Скольйо) – вдала алюзія і з етнокитайськими пейзажними реліктами, і з суто львівським літнім вуличним дизайном на вулиці Коперника. Паралелі та асоціації можна продовжувати й далі: чудово виглядав декор теракотової армії як елемент сценічних декорацій, але не пригадую постановок, де вона так органічно би оживала завдяки оригінальному режисерському рішенню мізансцен із хором.
Отже суть обох оперних ПРОЄКТІВ – з одного боку, комплексний підхід до пафосної презентації історичної декоровано-костюмованої оперної традиції, але вже із застосуванням нової техніки (Даріуш Альбрихт, Олександр Мезенцев), з іншого – ексклюзивне шоу з голлівудським кіно, fashion show, світловим дизайном тощо. Найголовнішим, однак, в обох постановках став пієтет до феноменальної оперної традиції – пафосної смерті, вирішеної в обох постановках як тотальне злиття опери і перформансу як тіла й душі, як невід’ємних складових музичного театру. Обидва проєкти – «Сім смертей Марії Каллас» і «Турандот» – вклоняються її Величності Опері та її реальним і сценічним жертвам – Марії Каллас і Лю. Марина Абрамович у своєму проєкті буквально втілює смерть і вічність оперної Діви, «Турандот» у вирішенні оперної смерті Лю нагадує про «заперечення заперечення» самого Пуччині – про таїну останнього творіння композитора, цікавішу за всі три загадки Турандот разом узяті.
Таємниця незавершеного шедевра залишається нерозкритою. У своїй останній опері композитор зупиняється перед порогом традиційного lieto fine (з іт. – щасливого кінця).
Джакомо Пуччині не встиг (чи не зміг?) оспівати щастя й любов Турандот і Калафа після смерті Лю. І смерть у новій львівській постановці «Турандот», як і у 7 Deaths of Maria Callas – залишається пафосною.
І митці, і публіка споконвіку целебрують пафосну «смерть смерті» в опері. Але навіщо нам цей пафос сьогодні? Напевно, щоб втамувати у душі кожної людини страх і біль неминучого небуття? Трейлер постановки «Турандот» – https://www.youtube.com/watch?v=t19jurY9jXk&feature=emb_logo.
Аделіна ЄФІМЕНКО
Від редакції:
Цей рейтинг минулорічних музичних подій в Україні й світі, складений відомим українським музикознавцем Аделіною Єфіменко, був по частинах опублікований в українській інтернет-газеті «Збруч» наприкінці грудня 2020-го. Український інтернет-журнал «Музика» подає результати цілого рейтингу.
