Невідомі сторінки нотаток Павла Муравського

140
Share Button

Історія цього рукопису Павла Муравського сягає 1980-х років. На телебаченні планувався фільм про Миколу Леонтовича і мені як автору сценарію довелося взяти інтерв’ю у найкращого інтерпретатора творів цього геніального українського композитора – видатного хормейстера Павла Муравського. Він залюбки погодився на зустріч, принагідно зазначивши в телефонній розмові: «Так, зустрінемось, я тебе пам’ятаю, ти співала у перших сопрано» (на «ти» Павло Іванович звертався до студентів, до яких добре ставився).

Розмова вийшла дуже цікавою. Наприкінці професор дістав зошит і сором’язливо сказав: «Коли у 1976 році ми готувалися до запису на платівки творів Миколи Леонтовича, я занотував свої думки щодо особливостей виконання його творів. Дарую тобі, може згодиться для роботи». То був безцінний дар від Маестро…

Пройшли роки і я вирішила оприлюднити ці змістовні роздуми Павла Івановича на конференції його пам’яті (відбулася у жовтні 2019 року в НМАУ імені Петра Чайковського). Отже, цей текст публікується за автографом Павла Муравського з особистого архіву Галини Степанченко:

«Записати твори Миколи Леонтовича на платівки і дати таким чином можливість великій кількості шанувальників хорової музики слухати й насолоджуватися багатою і талановитою музикою Леонтовича у мене вже давно було велике бажання.

Я навіть почувався якоюсь мірою винуватим у тому, що досі музику Леонтовича не було записано. Утім у цьому були винні й інші хорові диригенти, котрі свій творчий шлях не прикрасили й не збагатили шедеврами музики Леонтовича. І коли така можливість з’явилася, то і я, і весь колектив диригентсько-хорового факультету консерваторії з великим бажанням, ентузіазмом і великою любов’ю взялися за цю роботу.

На перший погляд, музика – дуже доступна виконавцю. Здається, що готувати до виконання обробки народних пісень, а також і оригінальну музику Леонтовича не становить особливих труднощів. Але у виконавців таке враження може скластися тільки напередодні репетиційної роботи. Музика Леонтовича, як і талановита музика інших композиторів, захоплює виконавців з першої репетиції і поступово ставить все нові й нові проблеми й складності перед виконавцями. Труднощі полягають насамперед у тому, що диригент-хормейстер повинен своєю виконавською майстерністю піднятися до рівня самої музики, повинен її “виносити” у власній душі, відчути все багатство гармонічної та вокальної майстерності композитора.

Хормейстери Василь Шост, Віктор Дьяченко і Павло Муравський. 1969 р. Фото з архіву Віктора Дьяченка. Публікується вперше

Музика Леонтовича дуже вокальна, кожна хорова партія розвивається природно, зручно для всіх голосів, що співають. Найвищі ноти звучать без напруги, в потрібному характері й динаміці даного твору. Хори Леонтовича то є безцінний внесок у загальну скарбницю всієї хорової культури не тільки нашої вітчизняної, але ж і культури інших народів.

Будь-який хоровий колектив, котрий у творчій роботі приділить значну увагу творам Леонтовича, безумовно відчує на собі благотворний вплив цієї музики. Хоровий колектив, виконуючи музику Леонтовича, набуває професійних навичок, уміння співати а капела, покращує співочу інтонацію, підвищує технічну майстерність.

Музика Леонтовича мені дуже близька. Вона близька мені насамперед душею. Ще будучи учнем Дмитрашківської сільської школи Вінницької області я співав у сільському хорі, репертуар котрого в основному складався з творів Леонтовича. Багато обробок народних пісень Леонтовича з’явилися на грунті мелодій, що звучали в нашій місцевості.

Я і хоровий колектив консерваторії будемо раді й щасливі, якщо наша робота із запису хорових творів Леонтовича принесе задоволення шанувальникам хорової музики, а також користь хоровим колективам».

Три стереофонічні платівки вийшли 1977 року. На них було записано 37 вибраних композицій. Цінність цієї праці полягає в тому, що, крім широко відомих, були записані й ті, які рідко виконуються або ж незаслужено забуті.

Павло Муравський із дослідницею його творчості Ольгою Бенч (ліворуч) і Галиною Степанченко

Виконавський стиль Павла Муравського як диригента характеризує не зміна класичних трактувань, а їхнє збагачення, доповнення новими відтінками. Митець завжди прагнув відчути душу пісні. Павло Муравський – геніальний інтерпретатор, який завжди глибоко проникає в зміст мелодії, в особливості її обробки Миколою Леонтовичем. І мабуть від цього залежить палітра його виконавських засобів, особливо темброво-інтонаційних барв. Це виявляється в особливій образності трактування, емоційній щирості. Ліризм «Щедрика», трагедійність «Козака несуть», драматизм «Прялі», «Піють півні», шалена іскристість у пісні «За городом качки пливуть», славнозвісна «Сусідка». Образний зміст цих творів розкрито з відчуттям Маестро жанрової приналежності кожної пісні.

Усі пісні Леонтовича, озвучені Павлом Муравським, наповнені тембровим внутрішнім рухом. Цьому сприяє використання диригентом гнучких нюансів, динамічних контрастів, агогіки. Важливим для розкриття образу був у Муравського темпоритм. Згадаймо «За городом качки пливуть» з відомими прискореннями в останньому куплеті, що завжди несло велике емоційне навантаження і давало буквально зорове і слухове відчуття інтерпретації.

Отже, можна зробити висновок, що у пошуках засобів виконавської виразності Павло Муравський спирався передусім на емоційну сферу композиції. Усім учасникам консерваторського хору назавжди вкарбувались у пам’ять шедеври Миколи Леонтовича, – Павло Іванович своїм талантом дав друге життя цим безсмертним творінням. Тому так важливо нам, сучасникам, знайомитись із рукописами Маестро, який зробив безцінний внесок в українську хорову культуру.

Галина СТЕПАНЧЕНКО

Share Button