Ефективність будь-якого заходу завжди досягається його комплексним впливом на свідомість реципієнта. У цьому плані культурна аура Зали органної і камерної музики у Рівному повністю відповідає призначенню. Адже не лише концертна сцена стає центром зосередження інтересу відвідувачів, а і її цокольне приміщення активно використовується – як конференц-зала, виставкова локація і творча платформа для обговорення будь-яких питань, що становлять професіональний чи громадський інтерес. Цю функцію час від часу виконують навіть стіни установи, на яких епізодично розміщуються унікальні «свідчення» регіонального мистецького досвіду, побаченого крізь призму їхнього розуміння організаторами та експонентами заходу, формуючи загалом унікальну ауру культури повсякдення.
З іншого боку, зважаючи на відсутність у місті Художнього музею, низка суміжних закладів (до прикладу, Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека, Рівненський обласний краєзнавчий музей, «Арт-ательє Г. Косміаді») вже давно використовуються як комплексні демонстраційні майданчики, що має навіть кращий ефект, оскільки впливає на публіку різноспрямованою дією. Та й інші установи поступово перетворюються на місця концентрації артефактів відомих особистостей, виходячи за межі виконання тільки однієї функції, передбаченої статутом. Вони переростають в оригінальну творчу платформу, зміст діяльності якої набагато ширший, аніж у подібних європейських локацій, оскільки містить в основі яскравий місцевий колорит.
Зауважимо, що кожна історична доба – це зміна ціннісного ряду політичної системи та, відповідно, й населення, його цивілізаційних координат. Це також новий рівень актуальної культури соціуму.
Тому нині у свідомості відвідувачів згадана РОУНБ асоціюється як центр експонування творчості визначного регіонального майстра образотворення Віктора Гвоздинського, так само, як і мистецький цоколь Зали органної та камерної музики КЗ «Обласна філармонія» стає центром виставок «Моє Рівне» народного художника України, головного архітектора міста, якому також є надзвичайно близькою духовна аура колишнього католицького костелу, – Володимира Шолудька (11.06). А якщо до цього додати й низку надзвичайно цікавих обговорень, художніх відкриттів, запропонованих місцевими краєзнавцями (Світланою Калько «Князі Любомирські. Рівненська історія» в обрамленні світлин Олександра Харвата чи концертну програму «Музика в замку» (м. Острог) – із нагоди 500-річчя від дня народження князя В.-К. Острозького, і все це в рамках лише одного фестивалю!), сама ситуація розширює чи модерує нові аспекти бачення культурної локалістики.
Регіональна краєзнавиця Світлана Калько, авторка згаданої книги «Князі Любомирські. Рівненська історія» – постійна учасниця цих обговорень в Залі органної та камерної музики, формує надзвичайно цікаву платформу для дискутування питань стану місцевих сакральних святинь, повернення їм не лише колишнього вигляду, а й художнього змісту (символу), стимулює й оригінальних фахівців до створення різноманітних пропозицій, як-от макет наявних пам’яток, зокрема костелу Св. Антонія (автор – Ю. Сасько), через які в наше сучасне поступово й упевнено входить і минуле. А все це загалом складає оригінальний культурний контент, здатний зацікавити відвідувачів розмаїттям ідей.
Та й саме в комплексній дії на відвідувача полягає ефект будь-якого духовного впливу. Інакше кажучи, глобалізація, війна та безліч соціальних катаклізмів, із ними пов’язаних, народжують специфічну форму культурної протидії – глокалізацію, змістом якої є активний регіональний сегмент, здатний стимулювати соціальну ініціативу, висувати на авансцену культурної діяльності чимало нових постатей, котрі в інших обставинах залишалися б непоміченими чи не проявляли би безліч власних ініціатив.
Тому такою оригінальною стає невеличка локація у просторі європейської культурної практики – м. Рівне, на експериментальних майданчиках якого концентрується ряд особистостей, які в інших обставинах не звернули б на неї увагу. Видатний виконавець сучасності, народний артист України Назарій Пилатюк (скрипка) і заслужений діяч мистецтв України Усеін Бекіров (фортепіано), саме в запропонованих обставинах сформувалися в оригінальний творчий тандем, здатний дати нове бачення традиційній класиці. І «Пори року» Бекірова в інтерпретації Пилатюка (обрамлені традиційними музичними номерами з композицій Антоніо Вівальді) – то не лише картини природи, що традиційно змінюють її повільний вічний плин, а й глибинна характеристика стану соціуму, який також постійно еволюціонує, продукуючи інший культурний стандарт, відтворений уже в новій музичній стилістиці та знаковій системі.
Саме такі суспільні зрушення й стають підставою для еволюції суспільної свідомості, прискорюють формування регіональної, а згодом – і національної ідентичності, визрівання стійких етнічних ознак, притаманних сучасному українству. Вони вибудовують новий духовний ареал. Одним словом, інтелект народжується лише в боротьбі різних культурних пропозицій чи художніх течій. Утім, його постійно мають стимулювати всі ті, які за посадою чи власним покликанням здатні прискорювати цей рух.
Культурний менеджер – нова іпостась сучасного управлінця, тобто фахівця, спроможного відчути суспільний ритм життя. Все інше – технологія, яка, поза сумнівом, буде ефективно реалізована, позаяк уже виструнчилися її генеральний напрям і провідні складові: ідейні лідери, тобто виконавці для кожного етапу. Тому нинішня директорка обласної філармонії Елеонора Стеценко й генерує по завершенні «воєнного» фестивалю його нову концепцію, зміст якої повинен стати іншим («Місто, яке звучить» – гасло ІV фестивалю) не тільки в рамках Рівного, а й регіональної культурної практики загалом!
Самі фестивальні імпрези не викликають нарікань щодо якості та широти, так би мовити, творчого експонування. Бо це – розумна кореляція популярної, починаючи від ХVІІІ століття, і сучасної академічної музики, у змісті якої помітно не лише професіональне спрямування установи, котра сповідує навіть у часи війни високі стандарти музичної культури, а й фаховий рівень виконавців, їхні розмаїті міжнародні зв’язки. Це – класика в історичній ретроспективі, але у нових формах інтерпретації, до прикладу, Бранденбурзький концерт № 3 Йоганна Себастьяна Баха або «Зима у Буенос-Айресі» Астора П’яццолли, що звучали під час закриття проєкту 26 червня.
Тут і знайомі публіці сторінки творчості Антоніо Вівальді («Пори року», «Літо», ІІІ ч.), індивідуально прочитані Назарієм Пилатюком. Утім, було й чимало якісної нової музики, серед якої Симфонія до мажор українця Максима Березовського та «Три п’єси в старовинному стилі» поляка Кшиштофа Пендерецького, створені у час перебування його на вершині слави (1970-ті роки) як фахівця із додекафонії (сонористики); чи «Пори року» («Літо», ІІ–ІІІ частини) британського композитора і піаніста німецького походження Макса Ріхтера, подані на противагу аналогічному твору названого вже сучасного кримськотатарського композитора, професора Національної музичної академії України («Київської консерваторії»), що стали відкриттям для місцевої (та й зарубіжної!) публіки, з його унікальною звуковою системою і соціальною філософією – Усеіна Бекірова («Липень», «Серпень», «Червень»), блискуче інтерпретовані згаданим уже «інструментальним феноменом України» – Назарієм Пилатюком.
І хоча нинішній склад фестивальних виконавців залишається майже стабільним, що підтверджує вже сформоване коло духовних однодумців, число котрих поступово розширюється (Золтан Алмаші, Йожеф Ермінь, Катерина Супрун, Олена Мацелюх, Євгенія Бельмас, Юрій Шутко, Ірина Козачук та інші), загалом фестиваль, народжений під час війни, переріс рамки суто музичної події, ставши платформою для синергії класичної музики, історії, візуального мистецтва та краєзнавства. А все це свідчить про незламність національного духу, високий рівень політичної та організаційної культури управлінців філармонії та її артистів, а також менеджменту, їхня здатність до постійного пошуку, поглиблення власного ряду культурних пропозицій.
Тож Музей музики при філармонії, на думку автора, як нова її організаційна структура, в контексті трансформаційних змін українського соціуму став би логічним продовженням подальших творчих експериментів у художній практиці установи, зосередивши у собі концепцію синтезу мистецтв чи поліфонізм доби національного культурного спротиву!
Сергій ВИТКАЛОВ
Фото надані Анастасією ГНАТЮК
