Німецьке тріо «Оберон» і нова книга ректора

0
Share Button

21 вересня у Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії відкрилися Тижні Німеччини в Україні, які проводяться з 2013 року Посольством Федеративної Республіки, Генеральним консульством у Донецьку й Goethe-Institut у Києві у співпраці з різноманітними німецькими культурними і просвітницькими установами

Як підкреслив Посол Німеччини пан Ернст Райхель, для України вони є знаком підтримки й доброго ставлення з боку його держави, особливо у нинішні тяжкі часи. Посол розповів про заходи, які очікують на нас упродовж цих тижнів. Більш лаконічним був виступ пані Беате Кьолер, директора Goethe-Institut у Києві.

А далі численна публіка насолоджувалася грою німецького тріо «Оберон»: скрипальки Хеньї Земмлер, віолончелістки Антоанети Емануїлової і піаніста Йонатана Анера.

Ансамбль засновано в 2006 році. Молоді музиканти мають солідні портфоліо, гастролювали у найкращих концертних залах Австрії і Німеччини (серед них – Берлінська філармонія), а також в Італії, Болгарії, Ізраїлі, Індії та Єгипті.

У послужному списку ізраїльського піаніста Йонатана Анера, наприклад, виступи з Ізраїльським філармонійним оркестром під орудою Зубіна Мети, нагороди міжнародних конкурсів у Мельбурні, Флоренції, Дортмунді, Берліні. З 2010 року він викладає фортепіанну камерну музику в Музичній академії Ганса Ейслера в Берліні.

Скрипалька Хенья Земмлер, як артистка Фестивального оркестру Люцерна регулярно співпрацює із диригентами світового рівня – Клаудіо Аббадо (недавно пішов із життя), Данієлем Хардінгом, Андрісом Нельсонсом.
Віолончелістка Антоанета Емануїлова народилась у Болгарії, переїхала до Німеччини у семирічному віці, навчалася в Берліні й Джульярдській школі Нью-Йорка. Грала у найкращих оркестрах Німеччини. З 2014-го веде клас віолончелі в Академії музики й театру міста Ростока.

Програма, запропонована музикантами, була достатньо традиційною: Варіації Бетховена на тему «Я швець какаду», Тріо Йозефа Гайдна ре мінор (із пізніх творів композитора), Тріо Фелікса Мендельсона до мінор, ор. 66, написане до дня народження сестри Фанні, також, як відомо, композитора. Осібно стояла п’єса Шарлотт Брей «Ця божевільна посмішка» (1982 р.), написана на замовлення тріо «Оберон» під враженням від комедії «Сон літньої ночі» Шекспіра. Утім твір цей пройшов майже непоміченим.

Майстерність молодих музикантів вражає. Навіть не можу сказати, що саме було зіграно найкраще. Ідеальний ансамбль, відточені бісерні пасажі у всіх інструментів, пречудове piano, не кричуще forte. Знамените німецьке відчуття міри в динаміці, вишукане фразування. Цікаво, що піаніст грав із піднятою кришкою рояля (у нас зазвичай її в ансамблях зі струнними прикривають, щоб не заглушувати менш звучні скрипку й віолончель), але рояль жодним чином не перекривав партнерів, зливаючись із ними в благородних кульмінаціях або відступаючи у тінь в акомпанементі. Гайднівське й бетховенське Allegro і Presto виблискували розсипами пасажів. Причому то зовсім не було грою на публіку, чим часом грішать зіркові маестро. Це можна назвати насолодою та ентузіазмом укупі з майстерністю від дотику до справжньої Музики.

У буклеті концерту стверждується, що «ансамбль дає своїм слухачам можливість поглянути на процес та основу тієї чи іншої музичної інтерпретації». Дозволю собі не погодитися: усе-таки ми йдемо в концерт не для того, щоб спостерігати процес виконання, а задля отримання слухового результату, – підсумку тривалих і нелегких репетицій.

Стає традицією, що зарубіжні гастролери, котрі виступають у філармонії, дають майстер-класи в Національній музичній академії України. Це, поза сумнівом, надзвичайно корисно для студентської молоді. Не були винятком і музиканти тріо «Оберон».

Далі вони гастролювали Україною, – мали концерти й майстер-класи у Харкові, Запоріжжі та Дніпрі.

Фото з ювілею ректора
Фото з ювілею ректора

Наступного дня, 22 вересня у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського відбулася презентація нової, уже дев’ятої книги ректора Володимира Рожка «Шлях до визнання». Книга – автобіографічна (у мене її поки немає, але ректор обіцяв подарувати). У ній також містяться статті про ювіляра колег-музикантів (у серпні цього року Володимир Іванович відзначив 70-ліття).

На презентації ректор жваво й захоплено розповідав про дитинство та вибір професії, що був абсолютно випадковим, – його багато в чому спричинила любов до співу. Цікаво, що на вступних іспитах до училища хлопчик вирішив виконати «Солов’я» Аляб’єва – романс для колоратурного сопрано! І все тому, що часто чув його по радіо в інтерпретації Євгенії Мірошниченко. І заспівав так своїм дитячим дискантом, що його прийняли до закладу! Хвиля спогадів захлиснула ювіляра, він дійшов до студентських літ, але вчасно зупинився й порадив про все інше прочитати в книзі. Не можу не згадати про його кандидатську дисертацію, котра давалася потом і кров’ю й п’ять (!) разів передруковувалася дружиною (як не провести аналогію із подвижництвом Софії Андріївни Толстої із переписування «Війни і миру»)!

Під час презентації звучала й музика – фортепіанний дует виконував імпровізацію на теми улюблених пісень ювіляра, дует акордеоністів грав фантазію на темі пісень Бессарабії, вокальний ансамбль співав пісні села Хорошого Озера, що на Чернігівщині, – батьківщині ректора. Багато було й ораторів – композитор Мирослав Скорик, поет Андрій Демиденко, генеральний директор Національної філармонії Дмитро Остапенко, музикознавець Галина Степанченко, диригент Іван Гамкало. Усі вони з великою теплотою говорили про ювіляра, створивши портрет доброго, чесного, безкомпромісного чоловіка й справедливого керівника.

Як бачите, окрім «співаючого» ректора, наша країна вправі гордитися й «пишучим» ректором. Глибоко щиро прозвучали заключні слова Володимира Івановича про те, що він, як патріот і українець, до останніх сил боротиметься за відродження і процвітання нації.

Юрий РУЦИНСЬКИЙ

Фото автора статті

Share Button