Постійні гості фестивалю «Харківські асамблеї»: до України з любов’ю

1
Share Button

Навіть у неспокійному та бурхливому сучасному світі культурна дипломатія – важливий метод формування і покращення іміджу країни. Найчастіше «послів культури» завжди бачимо на всіляких фестивалях, а ще більше приємно, коли вони – «наші», тобто українського походження, виховання і навіть навчання

Не секрет, що музичну кар’єру професіоналу вибудовувати у нас на Батьківщині – подвиг, тому не кожен здатний, а точніше не зобов’язаний це робити. Українські музиканти наполегливо працюють у багатьох країнах як своєрідні люди миру, здобувають майстерність, а також «євроінтегруються» в елітне музичне суспільство. На міжнародному музичному фестивалі «Харківські асамблеї», який цьогоріч триває із 30 вересня до 16 жовтня, завжди з розкритими обіймами чекають «наших закордонних» виконавців. Хто вони, ці люди, які поїхали з України 10-20 років тому і досі подумки з колегами дбають про студентів і учнів? Три персони привернули нашу увагу власним баченням свого місця у непростому конкурентному світі та їхнім особистим шляхом утілення в життя мрії.

Персона перша – Роман Рєзнік (Україна–Норвегія)

Фаготист, диригент. 7 років грає в Oslo Filharmonien orchestra. Навчався у Харкові в середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті, Харківському національному університеті мистецтв імені Івана Котляревського, Берлінській вищій школі музики, Віденському університеті музики і виконавського мистецтва.

Красива постать, жваві природні рухи, ненастирливий, манера спілкування доброзичлива – це Роман Рєзнік. «У нього фанатична любов до фагота», – каже про Романа його викладач у музичній школі, а далі консерваторії Гаррі Абаджян, професор і проректор ХНУМ імені Івана Котляревського.

Доречно навести випадок із Романового дитинства. Приблизно в 6-7 класах він так захопився грою на фаготі, що батьки не знали як відірвати його від інструмента – гудить і гудить весь час. Ось, нарешті, вирішили вивезти сина на прогулянку до лісу, по ягоди й гриби. А хлопець у лісі зник. Перелякані батьки знайшли його у бібліотеці в селі, де він вишукав книжки про фагот і залюбки читав, полишивши лісові пригоди.

Мабуть завдяки надзвичайній зацікавленості музиканта його «співучий фагот» вирізняється з-поміж усіх інших. Він досконало володіє інструментом , а звук майже повністю заливає концертну залу.

Після закінчення навчання у Харківському університеті мистецтв він уперше приїхав на музичний фестиваль «Харківські асамблеї» минулоріч і захопив у полон серця слухачів грою. До речі, фагот було придбано за 50 тисяч євро і у кредит оплачено Романом. Потім, уже з молодіжним симфонічним оркестром «Слобожанський», Рєзнік виступив 4 рази, і не тільки як соліст.

Якщо він має ціль, то наполегливо триматиме її на мушці. Роман, я не кажу спробував (це слово не про нього), а започаткував нове амплуа – диригента оркестру. Останній виступ запам’ятався саме виконанням Симфонії № 4 Людвіга ван Бетховена з оркестром «Слобожанський» напередодні фестивалю. Слід зауважити, з бетховенською симфонією музикант з об’єктивних причин відзначився раніше, коли грав її в оркестрі. Проект, у якому були зіграні усі симфонії композитора протягом 10 днів, завершився перед тим в Oslo Filharmonien orchestra.

Роман Резнік
Роман Рєзнік

«Мені було дуже цікаво поглянути на музику з протилежного боку, – написав Рєзнік, – щодо виконання Бетховена, то це надскладне завданя як для оркестру, так і диригента в симфонічній літературі загалом. Причин тому багато, починаючи з того, що в ті часи грали на інших інструментах, тембри яких дуже відрізнялися, і продовжуючи бетховенською глухотою. Є багато епізодів, де, ймовірно, може порушуватись оркестровий баланс і деяких інструментів узагалі не буде чутно. До цього ще додайте артикуляцію класичної епохи, над якою теж треба ретельно працювати. Все це – надважливі речі для виконання музики близько до стилю, у якому її було створено. Тільки тоді твір правдиво постане перед аудиторією і зацікавить її».

Пріоритетне завдання Романа Рєзніка – влаштувати семінар із музикантами, де обговорити усі проблемні питання. Амбіціозна мрія – створити оркестр світового класу в Україні.

Персона друга – Денис Северін (Україна–Швейцарія)

Віолончеліст, професор Вищих шкіл музики в Женеві й Берні, президент асоціації «Kunst ohne Greuzen» («Музика без кордонів»). Навчався у Харкові в середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті, Московській консерваторії імені Петра Чайковського (клас Дмитра Міллера).

В основу його виступів завжди покладено якусь ключову ідею, що взагалі характерно для багатовекторної діяльності цього музиканта. На камерному концерті 5 жовтня він разом із Марією Бондаренко (піаністкою, доцентом кафедри спеціалізованого фортепіано) надав позитивного забарвлення музичній програмі виконанням концертних варіацій D-dur для віолончелі й фортепіано Фелікса Мендельсона і «Пісні без слів», ор. 109.

Як завжди, Дениса важко перехвалити, до публічних виступів він ставиться трепетно, адже емоційний настрій – важлива складова. Головне – без усіляких скорочень і спрощень, із відповідними нюансами донести музичний твір до слухача. Виконавцеві це відомо дуже чітко, бо, викладаючи курс барокової музики, він не раз відкривав зовсім «нові – старі» твори та з обережністю виносив їх на суд аудиторії. До речі, й цьогоріч грав із Capella Gabetta й Gabor Boldoczki (труба) в Bregenz (Швейцарія) старовинну музику на «перебудованій віолончелі».

Даремно «Пісні без слів» Фелікс Мендельсон називав «призначеними для жінок», адже саме через ці невеликі перлини прийшла до нього всесвітня популярність. Тож невимушену простоту твору Денис провів через вишукане й чарівне виконання у дуеті з фортепіано, зберігаючи простір для маневру фантазії.

«Віолончельне братство» учнів Северіна від Китаю до Бразилії іще ніхто не полічив. Точно відомо, що реальний клас складається з 3-х вихованців у Берні й 12-ти – у Женеві. «Віртуальні учні» виникли з двох чинників: по-перше, система Еразмус чудово працює у Швейцарії і дає шанс цікавого спілкування із тими колегами, до яких є приємність. По-друге, майстер-класи і співпраця в оркестрових проектах із «Centro superiordeen senanza musical Katarina Gurska» в Мадриді, Харківським національним університетом мистецтв імені Івана Котляревського, Латвійською музичною академією імені Язепа Вітола в Ризі й літніми майстер-курсами в Німеччині, Франції, Іспанії, Польщі, Росії, Китаї, Бразилії і обов’язково з музичними закладами по всій Україні. У кожній творчій акції він убачає свою барву: з учнями це розкутість і строгість, під час сольних виступів – індивідуальність і місія, в ансамблях – відсутність стереотипів і спільна думка. Він плідно грає у тріо з Тетяною Корсунською (фортепіано) і Bartolomeiej Niziol (скрипка) на різних сценічних майданчиках, таких як «фестиваль серця» у місті Пілє в Польщі.

Персона третя – Антон Холоденко (Україна–Греція)

Скрипаль, альтист, оркестрант. Був концертмейстером у відомих оркестрах світу: Royal Opera House у Ковент-Гардені, Orchestra de Paris, Ліонській опері. Навчався у Харкові в середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті, Харківському національному університеті мистецтв імені Івана Котляревського, Московській консерваторії імені Петра Чайковського.

Антон Холоденко
Антон Холоденко

Лауреат Конкурсу Нікколо Паганіні у Генуї. Антон із вдячністю згадує усіх своїх вчителів і те, що вони дали йому, чесно передає далі. Хоча він не дуже тяжіє до викладацької роботи, але з камерним оркестром Харківського університету мистецтв уже здійснив чимало проектів. Як то кажуть, «якщо вухо налаштоване» й бачиш, що можна покращити, то гріх було би не зробити це.

Так він і діє. Найкращі оркестри, диригенти були головним стимулом в оволодінні професією. Найвищим критерієм для скрипаля Антон вважає звук, який є ознакою геніальності музиканта. Він відрізняє «на слух» звук свого вчителя Леоніда Когана, а також Володимира Співакова, Яші Хейфеця.

За конкурсом Антон Холоденко пройшов до Ліонської опери, концертмейстером. Узагалі опера – це його улюблений жанр, особливо італійська: Пуччіні, Верді. Музика зрозуміла й людяна, а фантастичні мелодії невідомо звідки з’являються, мовби зростають на природі Італії, – так Антон пояснює собі цей феномен.

На музичному фестивалі XXIII «Харківські асамблеї» його виступ буде, як завжди, з сюрпризом. Достатньо пригадати минулорічний концерт струнного оркестру з творів Лероя Андерсона «П’єса для печатної машинки» або ж танок на наждачному папері з перформансом.

15 жовтня він зіграє два невеликих концерта Фелікса Мендельсона, написаних композитором у 12-річному віці: Подвійний концерт для скрипки, фортепіано (з Дмитром Треничевим) і струнних і Концерт для скрипки і струнного оркестру (художній керівник – Леонід Холоденко). Сольний концерт Антон зі грає у версії Ієгуді Менухіна з його аплікатурою і штрихами, доволі незвично красивими й романтичними.

Цікаві плани маестро на майбутнє змушують нас оприлюднити їх, попри народну приказку «поки не перескочиш»… Перша ідея – усі віолончельні сюїти соло Йоганна Себастьяна Баха у редакції для альта зіграти в два концерти, і саме в Харкові. Другий проект – презентація обробки «Гольдберг-варіацій» Баха для струнного тріо, яку створив Дмитро Сітковецький.

Розглядаючи портрети творчих людей, які є креативними елементами всесвіту людського життя, ми ототожнюємо їх зі світом культури. А поки тривають XXIII «Харківські асамблеї» ми знайомимося із нашими гостями через концерти і майстер-класи.

Марина ЄГОРОВА

Фото надані авторкою статті

На головному фото: Денис Северін з учасниками фестивалю

Share Button