Ніна Найдич: музикант, педагог і … казкарка

68
Share Button

Незабаром у видавництві «Старого Лева» вийде друком читанка для дітей молодшого віку, серед текстів якої знову побачить світ казка «Про кота Василя Тимофійовича та його друга Емілія» Ніни Найдич

Здавалося би, чим ця літературна подія має привабити «Музику»? Та все не так просто. Адже твір, про який ідеться в анонсі, – не звичайна вербальна казка, а музична, і створила її та ще кілька подібних літературно-музичних композицій особа, знана у музичних колах.

Історія публікування музичних казок Ніни Найдич тривала і непроста. Авторка задумала їх кілька років тому як три книжки з яскравими ілюстраціями та компакт-дисками. Майже чотири роки підготовлені до друку книжки лежали у видавництві «Веселка», «очікуючи» на появу коштів. Нарешті у грудні 2015-го казки побачили світ.

Однак частина творчого проекту авторки – три компакт-диска – були видані роком раніше: Ніна Митрофанівна увела їх до широкого обігу власним коштом. Саме тоді «Музика» зацікавилася цією сторінкою творчості майстрині – на сторінках друкованого видання журналу «Музика» навесні 2014 року з’явилася стаття про музичні казки Ніни Найдич. Її ми і пропонуємо до уваги наших читачів.

 

naidych-02-2Чим є для кожного з нас дитинство? Порою жвавих дитячих ігор, пустощів, безтурботності? Часом навчання, перших серйозних відкриттів про навколишній світ? А ще – і це, напевне, найважливіше – осягнення світу духовного: розуміння того, що є добре, а що – погано, що вартісне, вічне, а що – пусте і скороминуще.

Здавна у царину духовних цінностей дитину вводила казка. Однак часи змінюються. Чи знаходиться в сучасній технізованій реальності місце казці, та й узагалі, чи з’являються у наш час казки? Виявляється – так. І, скористаймося фразеологією відомої оповіді про Курочку Рябу, не прості, а – музичні.

Взявши до рук три СD-диска із захопливими і водночас парадоксальними назвами, я одразу пригадала старі радянські платівки, з яких у дитинстві мені пощастило слухати чудові літературно-музичні композиції «Муха-цокотуха», «Вовк і семеро козенят», «Бременські музиканти», «Чарівник Смарагдового міста», «Кіт у чоботях», «Алі Баба і сорок розбійників». Закономірно, одразу виникла низка запитань: які вони, сучасні музичні казки? чи витримають «музичну конкуренцію» з відомими радянськими шлягерами? чи згадуватимемо ми про ці твори завдяки яскравій, оригінальній музиці або морально-етичним урокам, котрі закладено в них?

naidych-03Інтригував не лише зміст казок, а й постать автора. Ніна Митрофанівна Найдич – викладач-методист Київської середньої спеціалізованої музичної школи імені Миколи Лисенка – відома у мистецьких колах як чудовий і мудрий педагог. Серед її учнів – заслужений артист Росії, професор Московської консерваторії Михайло Пєтухов, композитори Юрій Шевченко і Сергій Зажитько. Вона – автор кількох методичних розробок із питань навчання гри на фортепіано і наукових статей, присвячених творчості Йоганна Себастьяна Баха, Фридерика Шопена; мама знаного в Україні й за кордоном академічного і джазового піаніста, імпровізатора, композитора Дмитра Найдича і навіть муза – адже саме їй видатний український композитор Валентин Сильвестров присвятив романс «Прощай світе, прощай тихий» зі свого циклу «Тихі пісні». І ось вона постала перед нами в якості казкарки.

Поза сумнівом до такого неочікуваного виявлення творчого обдаровання Ніну Митрофанівну «підштовхнув» величезний життєвий і педагогічний досвід. У реалізації її авторського проекту також взяли участь Олександр Биструшкін (читає текст), композитор Юрій Шевченко, режисер Микола Каландьонок і художниці Наталя Корнєєва й Олена Тихонюк.

Отже казка перша, «Про кота Василя Тимофійовича та його друга Емілія». Це – чудова, сповнена доброти й любові, історія про дружбу, взаємодопомогу і розуміння – такі прості й водночас важливі речі, від яких іноді залежить життя. Адже, якби не хвилювання рудого кота Емілія за Василя Тимофійовича, не його настирливі, навіть попри загрозу власній безпеці, розшуки свого друга, останній так і загинув би з голоду у підвалі власного будинку.

«Казка про Маленького Страха» розповідає про те, як музика змінила сутність цієї фантастичної істоти. Спостерігаючи за юним скрипалем Дмитриком, він не захотів більше лякати дітей; натомість перебрався зі щілини зогнилого сараю, що у дворі будинку, до лісу, на верхівку старої сосни і, змайструвавши зі старої гілляки скрипку, розпочав сам творити прекрасне.naidych-01

Життєві перипетії героїв цих історій супроводжує оригінальна музика Юрія Шевченка. Як цього потребує жанр, музична складова творів багаторівнева і багатофункціональна. Так, закономірним є «конкретне» відтворення музикою звуків навколишнього світу, як, наприклад, тоді коли Дмитрик із мамою опинилися біля будівлі музичної школи, що «звучала» уривками музичних творів і різними голосами, або ж шум дощу та співи пташок, які супроводжували мандрівки Василя Тимофійовича.

Однак, поряд із звуками реального буттєвого середовища у казках звучать прекрасні інструментальні теми, покликані втілити емоційний стан героїв у важливі моменти їхнього життя. Це і схвильована, трепетно-щемлива музична тема-алюзія до ліричних тем Моцарта в оповіді про Маленького Страха, яка народжується із шелесту лісу тоді, коли головний герой творить музику; й іскристо-безтурботна, моторно-етюдна тема мандрів Василя Тимофійовича, що супроводжує його під час поїздки тролейбусом і відвідин друга, рудого кота Емілія; і улюблена п’єса Василя Тимофійовича, котру розучує Петрик, – вона віддзеркалює атмосферу затишку й любові у родині, де мешкає герой.

У казці про Маленького Страха композитор навіть створює міні-звуковий портрет головного персонажа, його лейттему – коротке висхідно-низхідне глісандо у флейти, що нагадує подих вітерця, – образ злегка моторошний, але зовсім не страшний, який щезає з музичної партитури твору тільки-но у Маленького Страха зникає бажання бути тим, ким він мав би бути.

Юрій Шевченко, створивши тонко резонуюче на сюжет казок оригінально-авторське музичне тло, разом із тим вдався до цитати. Нею стала головна тема першої частини Скрипкового концерту Фелікса Мендельсона, яка звучить на початку і в кінці «Казки про Маленького Страха». Зі смислової точки зору введення до музичної партитури саме цієї теми і її використання як обрамлення твору виглядає цілком умотивованим. Адже саме глибоко сповідальний тон музики Мендельсонового концерту, її романтична схвильованість є суголосною тим духовним перетворенням, що змінюють сутність героя.naidych-06-6

Якщо казки про Василя Тимофійовича і Маленького Страха мають оригінальний музичний супровід, то у третій казці Ніни Найдич – «Шварценеггер та “Осіння пісня”» – питання звукового тла твору вирішено в інакший спосіб. Власне тут усе знову ж таки зумовлено змістом оповіді.

«Шварценеггер та “Осіння пісня”» – не так казка, як вигадана авторкою, але цілком правдоподібна історія з сучасної реальності. У ній розповідається про хлопчика Арика – Арнольда, його маму і тата – «великого й кремезного Анатолія Зубенка, відомого за прізвиськом Зуб», усе в житті якого, навіть щастя сина, вимірюється за шкалою фізичної сили. У світі таких пріоритетів майбутнє Арика видавалося повністю прогнозованим, якби не … Чайковський і його «Пори року». Музика, що линула з квартири поверхом вище (твір грав сусід Зубенків, студент консерваторії на ім’я Олесь), зачарувала хлопчика. І не лише його. Вона збурила в душі поважного «авторитета» сумніви, спонукала того до усвідомлення тлінності його життєвих цінностей, збудила прагнення зробити життя Арика іншим, чистішим, людянішим – виростити свого сина культурною людиною, «не Шварценеггером, хоч і Арнольдом». Тому цілком зрозуміло, що в музичному оформленні цієї казки використано винятково п’єси з фортепіанного циклу Петра Чайковського «Пори року» (а найбільше – улюблена Арикова «Осіння пісня»), які звучать у виконанні самої авторки та її учениці Анни Улаєвої.

Міркування щодо морального аспекту музичних казок Ніни Найдич привели мене до неочікувано закономірного висновку: справжніми головними героями її оповідей є не ті персонажі, чиїми іменами названо твір, і не ті, чиї життєві перипетії так послідовно розгортаються у придуманих авторкою сюжетах. Цих головних героїв небагато. Вірніше, він усього один. На усі три казки. Його ім’я – Музика.

naidych-05-5Згадаймо, що саме музика переродила душі «великого й кремезного Анатолія Зубенка, відомого за прізвиськом Зуб» і Маленького Страха, зробила їх здатними осягати мистецтво або хоча б прагнути зрозуміти (як у випадку з Ариковим татком), самим творити прекрасне (як це сталося з Маленьким Страхом). Музика виявилася камертоном душевного спокою героїв, мірилом їхньої прихильності та відданості одне одному. Так, зокрема, у казці про Василя Тимофійовича, маленький Петрик, збагнувши, що його улюбленець зник, здатний виконувати на роялі лише одну сумну мелодію.

Висловлені Ніною Найдич власні етичні ідеали і моральні настанови насправді не нові, але вкрай актуальні, причому не лише для дітей, а й для дорослих. Своїми казками авторка наголошує, що у світі, де переважаючими цінностями стали матеріальні блага, все ж має бути місце для людяності, доброти, щирості людських почуттів. А ще – для Прекрасного, Мистецтва, Музики.

Валентина КУЛИК

У статті використано ілюстрації з видання Найдич Н. М. Музичні казки: казки : для ст. дошкіл. та мол. шкіл. віку / Ніна Найдич; худож. Н. Корнєєва, О. Тихонюк; післямова В. Кулик. – 2-ге вид. – Київ : Веселка, 2015. – 103 с. : іл.

Оригінальний текст див.: В. Кулик. Музичні казки Ніни Найдич // Музика. – 2014. – № 2(398) . – С. 54, 55.

Share Button