Олена Андрєєва. Пам’ятаємо…

8
Share Button

15 червня виповнюється 102 роки від дня народження київського композитора, викладача-теоретика, музичного редактора кількох видавництв і, загалом, цікавої людини – Олени Федорівни Андрєєвої. У 2014 році мали б відзначити 100-річний юбілей, але ніхто й не згадав про нього, утім, можливо, було не то того… Однак насправді, річ тут в іншому: «не згадувати» Олену Федорівну почали, на превеликий жаль, ще за її життя – вже на початку 1990-х її твори не виконувалися, підручники не перевидавалися, творчі вечори не проводилися…

Про таких, як Олена Андрєєва, наразі кажуть: «Прожила нелегке, але цікаве, насичене подіями життя…» Та «нелегкість» і не дивує, – адже представникам творчої інтелігенції, які народилися на початку XX століття і виховувалися на прикладах високої культури, довелось жити й працювати у реаліях зовсім іншого суспільного устрою.

Олена Андрєєва і Дмитро Рогаль-Левицький із колегами
Олена Андрєєва і Дмитро Рогаль-Левицький із колегами

Зізнаюся, ще рік тому це ім’я мені було зовсім невідомо. У листопаді позаминулого року я опрацьовувала документи колишнього Центрального російського архіву літератури і мистецтва СРСР, зокрема листування удови професора Московськой консерваторії Дмитра Романовича Рогаль-Левицького – Ольги Миколаївни Дурасової з однією цікавою її знайомою – збирателькою матеріалів про музичне життя дореволюційного Чернігова Оленою Іванівною Олександровою. В одному з листів за 1963 рік, де йшлося про фото Дмитра Романовича «на згадку» й пролунало прізвище Андрєєвої як «композитора з Києва», котра певний час тому сфотографувала подружжя із домашнім улюбленцем – котиком.

Ось так спрацював фактор випадку! Написала б Ольга Миколаївна якось у дусі «зачекайте трохи, фото вишлю з оказією» (як це найчастіше буває), не згадай вона про Олену Федорівну, – хто й зна, як би все склалося. Але про все послідовно…

Згідно з відомостями офіційної біографії, Олена Федорівна Андрєєва народилась 15 (2) червня 1914 року в Санкт-Петербурзі у родині робітника Федора Федоровича та швачки Пелагеї Іванівни Андрєєвих. Де жила у період раннього дитинства дівчинки сім’я, яким було її оточення і коло інтересів – інформація відсутня.

Делегати з'їзду композиторів СРСР. Серед них - Олена Андрєєва й Дмитро Рогаль-Левицький
Делегати з’їзду композиторів СРСР. Серед них – Олена Андрєєва й Дмитро Рогаль-Левицький

У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України зберігається особистий фонд Олени Федорівни Андрєєвої – нечисленні листи, світлини різних років (здебільшого повоєнні), нотні рукописи. І серед усього цього – такий собі «фрагментик» дитячої книжечки «Казка про вовка та семеро козенят», іще старим шрифтом. На обкладинці у куточку – надпис: «Маленькій кузиночці від кузена Петра, 1919 рік». Одразу ж замислюєшся: як співвідносяться такий, як то кажуть, інтелігентний подарунок із, вибачаюся, відверто пролетарським походженням батьків? Адже нас, кілька поколінь школярів, навчали, що представники пролетаріату та їхні рідні не в змозі були вчитися, та й узагалі не мали за що купити ту дитячу книжку, бо голодували і таке інше… Але ж не називали діти робітників один одного кузенами й кузинами, скоріше, братиками і сестричками! Така от дилема…

Десь наприкінці 1919 року п’ятирічна дівчинка опиняється із батьками у Дебальцевому. Найвірогідніше, довелося бігти з охопленого революцією і її наслідками Петрограда на спокійнішу Україну.

Із цього періоду біографії Олени відомо не набагато більше: після тимчасовового перебування у Дебальцевому, переживши-таки частину страхіть громадянської війни, сім’я переїжджає до Луганська, де батько, працевлаштувавшись на паровозобудівному заводі, придбав старенький будиночок на околиці міста, у Робітничому провулку.

Мама Олени Андрєєвої Пелагея Іванівна
Мама Олени Андрєєвої Пелагея Іванівна

Життя трохи покращало в часи НЕПу, коли мати відкрила невелику швейну майстерню. І тут ось такий ще цікавий факт. Кілька років по тому, у 1928-му, батько Олени подав заяву на отримання патенту за винахід «Лінійка креслення крою виробів для шиття» (цей документ, до речі, Олена Федорівна зберігала все життя) ще й занотував на одному з робочих паперів, що ідея розробки належить Пелагеї Іванівні. Для якогось простуватого заводського робітника, скажу вам, це доволі складна фахова робота (консультувалася з чоловіком-інженером), – адже пристрій, прилад тощо потрібно не тільки «винайти», а й оформити, правильно описати, підготувати відповідні креслення…

Луганськ, місто дитячих мрій і перших усвідомлених вражень Олени, дав поштовх до розвитку її творчих здібностей. Саме луганським періодом і датується її перший музичний твір – п’єса без назви, до мажор. Ще незміцнілою дитячою рукою старанно виведено: «21 iюня 1921 года. Сочіненіе № 1». У п’єсі всього 4 такти, а самій авторці цього дня якраз виповнилося 7 років.

Вальси «Мрія», «Пустунка», п’єса «Колоски», марш, присвячений мамі, написані упродовж кількох наступних місяців, поповнюють творчий доробок. Цікаво, що на звороті одного з таких нотних аркушів записано пісню, вочевидь із репертуару хору місцевої музичної школи тих років (нотні лінійки накреслено від руки – брак паперу?), тобто часів якщо й не розквіту культу особи Сталіна, то, щонайменше, його зростання. Мушу навести рядки цього «шедевра». Отже, «Пісня про похід Серго» (слова Л. Зимного, музика К. Богделавского – нерозбірливо):

Живописні роботи й фото Олени Андрєєвої
Живописні роботи й фото Олени Андрєєвої

«У темних лісах між дубами осіння негода гула.
Товариш Серго із бійцями ішов, поспішав до Орла.
Південному фронту підмога на Сталінський виклик ішла.
Щоб білим закрити дорогу й відкинуть назад від Орла.
Не знав він в поході утоми, бо ленінська воля вела,
І вчасно, в строю бойовому полки він привів до Орла.
Він кинув у бій свої сили, дивізія місто взяла…
Розгромлена армія біла, тікала в ті дні з-під Орла.
Живе його слава між нами й легенда про нього сплела –
Товариш Серго із бійцями ішов, поспішав до Орла».

Як то кажуть, «Сталін і Ленін – близнюки-брати…», й мелодія – відповідна.
У віці 14 років, тобто у 1928-му, дівчинка пише, не багато ні мало, дитячу оперу під назвою «Лісова казка». Нотний текст твору, на превеликий жаль, не зберігся, але є досить вдало віршоване лібрето з нотатками, – це дуже цікавий, насамперед з історичної точку зору, документ. Стосовно побудови майбутньої музично-сценічної композиції, – усе, як слід: і сольні партії, і хорові, акценти що і як виконувати помічені.

Учениця Олени Андрєєвої професор Тетяна Бондаренко виступає на вечорі пам'яті педагога
Учениця Олени Андрєєвої професор Тетяна Бондаренко виступає на вечорі пам’яті педагога

Сюжетну лінію упорядковано навколо святкування Масляної в якомусь далекому селі. Місцеві жителі радіють наближенню весни, танцюють, співають пісні на лісовій галявині. Причому, як зазначає авторка, «почти все пьяны»… І тут звідкілясь вилітає люта відьма й усіх зачакловує. Нещасні люди лякаються, втрачають шлях і неспроможні вертатися додому. Але добро завжди перемагає зло – і тут, як водиться у казках, з’являється добра фея, проганяє відьму й рятує героїв.

Такий от милий дитячий сюжет. І не було тут про що згадувати, коли б не вердикт чи то вчительки, чи то якогось комсомольського вожака-цензора на полях: «Що це за нісенітниця!..»

Бідна дівчинка пише новий текст. Фактично додається лише пролог, де піонерський ватажок збирає у коло молодь у клубі: «Ми сьогодні добре попрацювали, треба й відпочити. Розкажу я вам одну історію…» І далі – за текстом із тими ж казковими персонажами, відьмою і доброю феєю. Наприкінці всі учасники скандують: «П’янству – бій!»

Музикознавець Валентина Кузик виступає на вечорі пам'яті Олени Андрєєвої
Музикознавець Валентина Кузик виступає на вечорі пам’яті Олени Андрєєвої

Але й цей варіант тексту цензор забракував. Мовляв, до чого тут узагалі ті казкові персонажі, – буржуазні витівки. От коли б усюди були переодягнені піонери, але наприкінці це з’ясувалося…

Чи корегувався нотний текст задля більшої інтонаційної відповідності оновленому лібрето – наразі невідомо. За спогадами самої Олени Федорівни, оперу таки поставили на шкільній сцені, де дівчинка водночас була й режисером.
Приблизно у 1929 році Олена закінчила неповну середню школу і, щоб допомогти рідним, пішла працювати на виробництво, вочевидь, до батька. В одній із газетних публікацій 1960-х років я знайшла згадку про навчання Олени Андрєєвої у музичній школі для дорослих, яка розташовувалася, мабуть, при заводі.

Те, що трапилося далі, – якась наступна загадка. Не маючи жодної базової музичної освіти (за спогадами самої Олени Федорівни, мама трохи займалася з нею в дитинстві) та провчившись у цій загадковій вечірній школі для дорослих робітників лише 1 рік (!), у 1936-му дівчинка вступає до Музичного технікуму в Києві (сьогодні – Київський інститут музики імені Рейнгольда Глієра), та одразу на 4 курс! Як таке можливо?

Композитор Борис Алексєєнко. Виступ на вечорі пам'яті Олени Андрєєвої
Композитор Борис Алексєєнко. Виступ на вечорі пам’яті Олени Андрєєвої

Фантазії тут можуть бити через край, але мене це не дивує! Уважно роздивляюся рукописи з авторської папки «Мої твори». 1932, 1933 рр. – п’єси для фортепіано, «Полька», «Мазурка», досить складний прелюд, і, з поміткою 1935 рік, абсолютно чарівна «Пісня без слів» (назву вказано французькою мовою) для скрипки та фортепіано. Абсолютно фахово розкладені голоси в партіях, і на додатку – партитура окремо. Чи може такому навчали при заводі?

У 1937 році Олена Андрєєва успішно здає іспити на композиторський факультет Київської консерваторії. Її другом і порадником на все життя стає викладач – Левко Миколайович Ревуцький.

Уже на першому курсі Олена Андрєєва – автор цікавих обробок українських народних пісень: «Бігло, бігло козенятко», «Колискова», «Бігла киценька», патріотичної пісні «Луганська бойова» та інших творів.

Хотілося б звернути увагу на деякі маловідомі факти того часу. Нещодавно в особистому фонді Левка Ревуцького в уже згадуваному Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України я звернула увагу на подарунково оформлений рукопис. На обкладинці з бархатистого картону надпис: «Сюїта для фортепіано. Автор – Олена Андрєєва. Київ, 1942 рік».

Олена Андрєєва з ученицями
Олена Андрєєва з ученицями

Друга Світова війна. Київ – у німецький окупації. 29 грудня 1941 року в житті Левка Ревуцького стається особиста трагедія – від рук агента НКВС гинуть рідні – брат Дмитро і його дружина. Левко Миколайович із сім’єю тоді перебував далеко, в евакуації… Але Олена Андрєєва – у Київі. Особисте враження (а мені довелося почути цей твір на вечорі її пам’яті 21 квітня у неперевершеному виконанні народної артистки України Людмили Марцевич): Олена Федіровна бажала якось особливо підтримати Вчителя, хоч і на відстані…

Сюїта складається із п’яти частин: «Імпровізація», «Прелюд», «Ескіз», «Листок з альбому» та «Скерцо», – абсолютно різних за тональним рішенням, темпом і загальним характером. Цікаво, що твір було надруковано лише у 1966 році, а 1979-го навіть перекладено для оркестру народних інструментів.

Так склалося, що у 1950-ті роки Олена Федорівна отримала нову квартиру в центрі Києва – у будинку Спілки композиторів. Вони із Левком Ревуцьким стали сусідами. Після смерті Учителя Олена Андрєєва опікувалася його рукописами…

Олена Андрєєва. 1981 р.
Олена Андрєєва. 1981 р.

Авторитетний київський музикознавець Валентина Кузик згадувала, що «основний масив рукописного архіву Л.М. Ревуцького у 1990 роки був упорядкований українським композитором О.Ф. Андрєєвою, відомою багатьом як високопрофесійний музичний редактор видавництва “Музична Україна”. О.Ф. Андрєєва скрупульозно розклала рукописи у 10 цупких картонних папок із ручками-шнурками, відомих школярам музичних шкіл минулого століття.

Розсортувала їх за жанровими визнаками – симфонічні твори, фортепіанні, хорові, романси, обробки народних пісень, роботи з оркестровки, гармонії, поліфонії тощо». Олена Андрєєва також сформувала реєстр рукописів, які зберігаються в інших установах – архівах, бібліотеках, музеях, а це дуже важка та скрупульозна робота!

Але повернімося до наших хронологічних меж. Із повоєнного періоду біографії Олени Андрєєвої насамперед слід згадати початок її роботи у Спеціалізованій музичній школі імені Миколи Лисенка. Там Олена Федорівна за 20 років підготувала ціле сузір’я відомих сьогодні музикознавців і композиторів: Тетяну Бондаренко, Лесю Дичко, Тетяну Швачко, Юлію Гуріну та багатьох інших.

У 1947 році Олена Андрєєва розпочала епохальну працю над своїм підручником «Основи музичної грамоти», який зазнав багато перевидань.

Із музичних творів Олена Федорівна пише у цей час ліричний романс на ранній твір Максима Рильського «Піднялися крила». Романс було видано у 1947 окремим зошитом. Можна лише здогадуватися, що з Максимом Тадейовичом познайомив саме Левко Миколайович, обидва подружжя довгі роки товаришували.

Людмила Марцевич. Вечір пам'яті Олени Андрєєвої
Людмила Марцевич. Вечір пам’яті Олени Андрєєвої

Ще один цікавий документ з особистого фонду Олени Андрєєвої періоду Музичної школи імені Миколи Лисенка. Початок 1950-х, програма з хору для різних класів. Отже, 1 клас: Вериківський. «Дороге ім’я»; Косенко. «Пісня про Сталіна». 2 клас: Косенко. «Пісня про Сталіна»; Козицький. «Наша армія Червона»; Сандлер. «Пісня про Сталіна». 3 клас: Компанієць. «Пісня про Сталіна»; Вериківський. «Пісня жовтенят». 4 клас: Ревуцький. «Пісня про Сталіна»; Вериківський. «Жовтневий марш»; Дремлюга. «Спасибі Сталіну за нас»; Компанієць. «Жовтневим вождям». 5 і 6 класи: Ревуцький. «Пісня про Сталіна»; Верьовка. «Пісня про Костю Кравчука». Далі, не вірю очам: Глинка. «Не щебечи, соловейку» і «Гуде вітер вельми в полі» закреслено олівцем і замість цього – Козицький. «Про батька рідного» та «Про Зою Космодем’янську».

Десь у цей час Олена Федорівна й сама напише «Пісню про Сталіна» на слова Валентина Бичка, на котру отримає позитивний відгук Спілки радянських композиторів України: «Песня о Сталине композитора Е.Ф. Андреевой написана в живом, радостно-веселом характере украинских народных хороводов. Главная тема хора – почти танцевального склада, выразительна своей мелодической певучей легкостью. Она естественно подхватывает образ радости жизни, заложенный в тексте: “Ой как стало зелено, весело кругом, ой как стало радостно жить в селе родном!”»

Олена Андрєєва. 1984 р.
Олена Андрєєва. 1984 р.

Паралельно Олена Андрєєва працює над перекладенням для камерного оркестру «Пісні про Сталина» Арама Хачатуряна. Була своя «Пісня» і в багатьох інших відомих композиторів. Такий уже був час: хочеш жити – пиши про «вождя народів».

На щастя, ця епоха скінчилася, й одразу, в перші часи відлиги, Олена Федорівна пише кілька романтичних романсів. А особисто мене просто зачарувала жвава пісенька івановських ткачих під назвою «Впізнаю свою роботу»:

«Йшла красуня білолиця,
йшла в легкій сукенці з ситцю».

Сама Олена Андрєєва не раз підкреслювала, що дуже полюбляє цю пісню, написану влітку 1953-го. І мені здається зрозуміло чому.

На жаль, ми не маємо змоги розказати про Олену Федіровну все, але матеріли є, вони дуже цікаві й чекають на своїх дослідників.

Наприкінці хочеться сказати кілька слів про Олену Андрєєву як талановитого художника. Не мавши спеціальної освіти, вона все життя малювала – людей, пейзажі, квіти, героїв своїх музичних образів тощо.

Композиційно складна робота «Професор Вільконський веде урок», на жаль, збереглася лише у вигляді фотографії. Але вона дає можливість зробити висновок про художні здібності автора.

21 квітня 2016 року в Музеї історії Києва нарешті відбувся вечір памяті Олени Андрєєвої. Він зібрав учнів і шанувальників її композиторського й художнього талантів.

Олено Федорівно, ми вас пам’ятаємо!

Олена МАЛИШКО

Фото надані автором статті

Share Button