Постфестивальні рефлексії щодо фестивалю «Київ Музик Фест-2022»

202

Як відомо, будь-яка подія в житті суспільства, особливо мистецька, проходить кілька етапів становлення. Схематично їх можна позначити приблизно так: підготовка, проведення/проходження й подальше осмислення. І якщо перші два пов’язані з конкретними діями організаторів і учасників, то третій є своєрідним визначенням ролі, значення події у бутті громади. А коли йдеться про найповажніший в Україні Міжнародний «Київ Музик Фест», котрий восени минулого року відбувся у 33-тє (!), то можна впевнено говорити про усвідомлення його місця в історії сучасної української музичної культури.

Зрозуміло, що в наших нинішніх непростих реаліях війни, повітряних тривог, обстрілів, часто непередбачуваних відімкнень світла, численних особистих людських драм і трагедій, це потребувало певного часу. Український інтернет-журнал «Музика» вже публікував кілька матеріалів на цю тему, і наші постійні читачі могли помітити, що написані вони здебільшого не по свіжих слідах, а саме з часової відстані.

Пропонуємо вашій увазі ще деякі міркування членів мистецької ради фестивалю і його постійних учасників від найпершого «Київ Музик Фесту-1990»

Ігор Щербаков

Голова мистецької ради фестивалю, голова правління Національної спілки композиторів України

Як зібрати і провести фестиваль під час війни? Здавалося, що це задача нереальна. 2022 рік, окрім іншого, став для спілки роком великих втрат. У перші дні повномасштабного вторгнення росії пішла від нас Ганна Гаврилець, потім – Софія Йосипівна Грица, Володимир Птушкін, Юрій Шевченко. Чимало музикантів, рятуючи себе і родини, виїхали за кордон.

Перші два місяці я з сім’єю перебував у Хмельницькому, і певним виходом зі стану шоку та непевності став спочатку мій авторський концерт, а потім вечір із творів Ганни Гаврилець і Юрія Шевченка, який вдалося провести у Хмельницькій філармонії з чудовим філармонійним оркестром. Неочікувано, але ці імпрези зібрали чимало слухачів і пройшли у якійсь особливій атмосфері.

А в червні, вже у Києві, ми з членами правління Спілки композиторів, членами мистецької ради фестивалю Тамарою Невінчаною, Лесею Дичко, Ольгою Голинською та іншими почали думати про «Київ Музик Фест». Розуміли, що просити кошти у держави не можемо.

Спочатку планували хоча б кілька концертів провести у залі Спілки композиторів. Але потім подумали: а чому лише кілька? Колеги звернулися до голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука. Наприкінці червня я мав розмову з ректором Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Максима Тимошенка з проханням надати зали для фестивальних заходів, – він погодився.

Далі я телефонував керівникам хорів, оркестрів. Вони висловлювали готовність взяти участь у фесті, виступати на благодійній основі. Домовилися з головою Спілки художників Костянтином Чернявським щодо проведення концерту в Будинку художника. Величезна подяка і Національній філармонії, яка надала можливість за рахунок філармонійних концертів провести відкриття фестивалю.

Потім оргкомітет звернувся до іноземних друзів. Найбільше допоміг директор фестивалю «Варшавська осінь» Єжи Корнович – він сприяв тому, що через Польське товариство авторів ZAіKS ми отримали грант на 20 тисяч злотих (це 4 тисячі євро) в рамках програми «Creators for Ukraine». Допомогли також члени Спілки композиторів України, які живуть за кордоном, композитори й виконавці, які бували на фестивалі в минулі роки – це Іриней та Люба Жуки, Євген Іршаї, Леонід Грабовський, багато інших.

Ми відкрили рахунки, зібрали гроші, що дозволило повноцінно провести фестиваль, заплатити за оренду деяких залів, гонорари оркестрам, хорам; солісти виступали безкоштовно. Камерні й хорові концерти фестивалю були записані на відео – зусиллями молодих композиторів Антона Стука і Олександра Чорного. Для концертів у Великому залі Національної музичної академії, завдяки наявним коштам, була організована окрема відеозйомка, тож усі імпрези залишаться задокументованими.

Окрім традиційної для «Київ Музик Фесту» жанрової палітри, ми відзначили два визначні ювілеї 2022 року – 80-річчя Євгена Станковича і 85-річчя Валентина Сильвестрова. «Київські солісти» під орудою Ігоря Пучкова з великою відповідальністю і натхненням провели концерт елегійної музики до ювілею Сильвестрова.

Концерт-закриття фестивалю у Великому залі НМАУ провів Юрій Літун – талановитий диригент, котрий уже кілька років поспіль диригує державні іспити наших студентів композиторського факультету. Для себе під час фестивалю я відкрив молодих і перспективних солістів, зокрема це віолончеліст Гліб Сасько.

Думаю, що саме під час війни вийшло організувати такий фестиваль. Бо всі об’єдналися і доклали максимум зусиль, щоб зробити справу якнайкраще.

Підготувала Юлія Пальцевич

Галина Степанченко

Музикознавець, багаторічний керівник пресгрупи фестивалю

У наш складний воєнний час, коли підступні рашисти руйнують міста України, вбивають мирних жителів, у боях гинуть наші найкращі сини та дочки, відстоюючи рідну землю, восени (24 вересня – 2 жовтня) в столиці, у самому серці України відбувся черговий «Київ Музик Фест».

Завдяки його організаторам – Національній спілці композиторів України, мистецькій раді (серед членів якої хочу відзначити голову Ігоря Щербакова) та виконавцям, які здебільшого благодійно виступали у програмах і довели, що музи не мовчать, – це стало відповіддю українських митців на жахливу, кровопролитну війну. То був своєрідний мистецький подвиг кожного, хто взяв участь у події серед страхітливих сирен, завивання котрих щоразу вражає серця українців.

«Фестиваль непереможних» – так я би назвала цю важливу, потужну і високохудожню акцію. Фестивальні програми вийшли напрочуд різновекторними, охопили величезну мапу сучасної української музики. На ній були представлені всі жанри нашої сьогоднішньої музичної культури.

Про кожен концерт говорити й писати неможливо, бо вийде дуже масштабний матеріал. Тому зупинюся лише на деяких моментах, котрі зацікавили мене як музикознавця.

Кілька слів щодо цьогорічних героїв ряду імпрез – наших знаних майстрів-ювілярів Євгена Станковича і Валентина Сильвестрова. Насамперед про концерт-відкриття в Колонному залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України. Усі присутні відчули справжнє потрясіння від «Героїчної» Другої симфонії Євгена Станковича. У виконанні Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України під батутою Маестро, справжнього майстра – диригента Володимира Сіренка вона прозвучала дуже по-сучасному.

Тут же пом’янемо незабутнього Юрія Шевченка. Його твір «Ми Є!» пролунав як гімн незламного українського народу. Це було щиросердне, без зайвого пафосу звернення митця до нас, слухачів. Воно пробуджувало надію і впевненість у Перемозі.

Таке сприйняття музичних творів панувало в усіх залах, які завжди були заповнені вщерть.

Говорячи про жанрове розмаїття, маю згадати й Академічну хорову капелу Українського радіо, котра дуже глибоко подала інтерпретацію Концерту для хору а cаppеllа «Господи, Владико наш» Євгена Станковича. Художня керівниця колективу Юлія Ткач спонукала слухачів приєднатися до виразного й потужного звертання до Господа. То було прохання про поміч, котрої так просить у Всевишнього весь український народ. У хору це звучало вельми проникливо. Хористи співали серцем.

Програма Хору радіо загалом була дуже вдалою. І концерт Геннадія Саська «Веснонько, весна», і твір нашої майстрині Лесі Дичко, і хорова поема Олексія Скрипника «За горами сонце палає»… Юлії Ткач притаманна пошуковість саме у сфері сучасних творів українських композиторів, тому її концерт був одним із найцікавіших у фестивалі.

Були у фесті й жанрові новинки. Так, у Малому залі імені Олега Тимошенка Національної музичної академії відбувся не зовсім звичайний концерт молодого талановитого піаніста Станіслава Гумінюка з цікавою назвою «ХХ століття: Поміж часом, простором і тишею». Виконавець зробив дуже вдалі оповіді про твори, які звучали. Програма була витончена, шляхетна. Вона об’єднала музику Олів’є Мессіана, Жана Франсе, Джона Кейджа, Тору Такеміцу, Джона Піттса й Геннадія Саська. І всі ці твори – кожен по-своєму – проголошували тезу про неповторні миттєвості життя та їхній історичний відгомін.

Так, цикл Геннадія Саська носить назву «Відгомін століть» і саме в нім закодована вічна тема буття і часу. Я давно знайома з цим опусом, чула його у кількох інтерпретаціях. Молодому артистові вдалося у грі передати вагомий задум композитора про багатовікові славні традиції вічно живого Києва. Цим твором слухачам було послано меседж про невмирущу силу нації, яка має власне потужне коріння, вікову історію.

Серед фестивальних проєктів мене також вразила імпреза «Елегія-присвята» до 85-річчя від дня народження Валентина Сильвестрова. У концерті прозвучали твори Наталії Боєвої, Віктора Степурка, Володимира Ольшевського, Олександра Щетинського, Сергія Леонтьєва, Богдана Сегіна, Ігоря Щербакова, Валентина Сильвестрова, Івана Карабиця. Музичний зміст кожного твору, елегійні настрої, які сповідували композитори, змусили і виконавців створювати витончені, емоційно глибокі інтерпретації.

У програмі дуже по-особливому проявив себе диригент Ігор Пучков, який і в «Тихій музиці» Валентина Сильвестрова, і в «Елегії-спомині» Ігоря Щербакова домігся рафінованого звучання оркестру.

У цьому концерті ми почули молодого талановитого віолончеліста Гліба Саська, який своїм виконанням твору Ігоря Щербакова запевнив слухачів, що на музичному небосхилі України засяяла нова зірка. До слова, Гліб Сасько належить до відомої родини українських музикантів.

Гарних слів подяки заслуговує весь оргкомітет, який згадав у концертах композиторів, котрі відійшли в інші світи: Івана Карабиця, Анну Гаврилець, Віталія Філіпенка, Юрія Шевченка, Володимира Птушкіна.

Бажаю подальшого життя фесту і вірю, що ми зустрінемо наступний фестиваль у мирний час.

Маріанна Копиця і Ольга Голинська

Музикознавиці

О. Г.: Маріанно Давидівно! Ви знаєте фестиваль «Київ Музик Фест» від його народження у 1990 році, завжди щороку були в самому центрі усіх подій. Чим, на ваш погляд, вирізнявся нинішній?

М. К.: Цьогоріч «Київ Музик Фест» мав особливості. Головна, і ми не можемо її оминути, – він проходив у час війни. Вперше за всю 33-річну історію. Але фестиваль відбувся, і це прекрасно! Ми всім гратулюємо: і керівництву Національної спілки композиторів, і тим, хто продовжує цю традицію, хто робив усе можливе й неможливе для реалізації фестивальних планів.

Була у «Київ Музик Фесті» також щемлива лінія in memoriam. Ми почали втрачати дуже нам дорогих, неймовірно талановитих членів нашої спілки. Просто одного за одним… Першою я би згадала Ганну Олексіївну Гаврилець, тому що її не стало буквально в перші дні війни.

О. Г.: 27 лютого.

М. К.: Так! У мене залишилася в пам’яті остання бесіда з нею. Вона 22 лютого зателефонувала особисто, і я досі зберігаю ту розмову в телефоні. Аня подала мені радісну вістку про те, що закінчилося засідання членів журі з Премії імені Лисенка, і наша кафедра може бути щасливою, бо в нас з’явився лауреат – Євген Єфремов. Наголосила, що всі дуже цінують його особисто і фольклорний ансамбль «Древо», який він створив. Я дуже їй дякувала, ми раділи…

Ганна Гаврилець була напрочуд доброю, спокійною, виваженою людиною, завжди вирішувала найбільш болючі, складні питання, сутнісні, конфліктні ситуації. Вона всьому могла зарадити. І деканом вона була прекрасним. Усе в неї було завжди в порядку. Як голова Київської організації Спілки композиторів вона чудово проводила засідання нашого правління, – ми зустрічалися, обмінювалися думками, спілкувалися.

О. Г.: Справді, вона за будь-яких обставин уміла віднайти мудре рішення, впевнено вела все до правильного результату. У пам’ять про неї на фестивалі виконувалося кілька творів – хорових і камерних. А на закритті фесту яскраво прозвучала Симфонічна поема «Знаки» у виконанні Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України під орудою молодого диригента Юрія Літуна.

М. К.: Царство їй Небесне… Її смерть була для нас дуже болючим ударом. Однак не пройшло і місяця, як 23 березня усіх приголомшила звістка про кончину нашого видатного колеги-композитора Юрія Шевченка. Я не знала, що він багато років мужньо боровся з тяжкою хворобою, яка все ж піддавалася лікуванню. Він дуже довго тримався. І тут далися взнаки, мабуть, його болючі переживання у зв’язку з війною.

Мої останні з ним обійми були в Київські опері (КМАТОБ для дітей і юнацтва. – Ред.) на концерті з нагоди вшанування жертв Голодомору у листопаді 2021 року. Тоді грали його твір «Ми Є!» і цьогоріч повторили на відкритті «Київ Музик Фесту» у Національній філармонії України.

О. Г.: На фестивалі «Ми Є!» виконував так само Національний симфонічний оркестр України під проводом його художнього керівника і головного диригента Володимира Сіренка. Солістом був дивовижний український скрипаль Дмитро Ткаченко. Нагадаю, що в основі цієї музики лежить мелодія Державного Гімну України, трактована Юрієм Шевченком у пронизливо ліричному ключі.

До слова, автор мелодії Михайло Вербицький написав її у середині ХІХ століття на вірші Павла Чубинського як солоспів для голосу і гітари. Не випадково Станіслав Людкевич зазначав: «…не кому іншому, а саме Вербицькому <…> було суджено і вдалося здійснити тодішній народний ідеал, потрапити в чистий і щирий тон народної душі».

Саме в такому ж плані прочитав цю музичну тему Юрій драматичного для України 1914 року! Прем’єру твору з успіхом здійснив тоді Національний ансамбль солістів «Київська камерата» під керівництвом Валерія Матюхіна. Відтоді опус звучав не дуже часто. Але за 1922-й воєнний рік, що минув, він виконувався в усіх куточках планети десятками провідних оркестрів світу, мабуть, сотні разів. І це дуже символічно!

М. К.: Твір – потрясаючий! Такий розлив щемливих емоцій! Яка красива гармонічна мова, темброві фарби! Буває, що музика лягає на душу і ти просто хочеш із нею залишитися!..

Юру неймовірно, невимовно жаль! Утім його втрата була не останньою.

…Від початку війни я часто дзвонила в Харків, розмовляла з Володимиром Птушкіним. Ми обмінювалися з ним відомостями хто що написав, які в кого проблеми. Він за все хвилювався, особливо за кафедру, своїх випускників. Навесні Володя зателефонував мені, запросив бути головою Державної комісії в Харківському національному університеті мистецтв імені Івана Котляревського, де працював.

Тоді сильно обстрілювали Харків. Я не знала, де саме він мешкав. Я йому сказала: «Володєчко! У вас же сильно бомблять Салтівку!» А він так тихо відповів: «А я живу на Салтівці!» Я йому: «Ну, ти хоча б спускайся в укриття!» На що почула: «У мене опухли ноги. Не можу йти сходами вниз, дуже важко. От я сиджу й чекаю, що воно буде».

Через кілька днів після цього мене сповістили з Харкова, що Птушкін у лікарні. Звідти 13 квітня він і пішов із життя. Це був так само тяжкий удар.

Володя був життєлюбом. Він цікавився усім, дуже любив свій університет, музику, страшенно переживав за долю Спілки композиторів. А Харківське відділення проходило непрості часи, і зараз там не легко. Окрім своїх композиторів, у них базується частина Луганської організації, до неї перейшли деякі харківські композитори. Між людьми склалися непрості стосунки, а він хотів, щоб усе було добре.

Адже Харківська організація колись була найбільшою з усіх обласних. У 1960–1970-ті роки це був дуже могутній, великий, потужний високопрофесійний колектив. Птушкін усе це мені розповідав… І його не стало…

О. Г.: У програмі «Фортепіанні речиталі» на «Київ Музик Фесті» прозвучали твори Володимира Птушкіна «Українське капричіо», «Піднесене і земне», а також відбулася прем’єра прямо перед фестивалем віднайденого «Вальсу». Автор свого часу присвятив його ректорці Харківського національного університету мистецтв Тетяні Вєркіній. 4 липня 1922 року вона так само пішла з життя. Композиції виконала харківська піаністка Марія Бондаренко, яка спеціально приїхала до Києва.

М. К.: Потім ми дізналися, що тоді ж у квітні (28-го) пішов із життя один із наших шістдесятників, композитор Віталій Пацера. Йому вдалося втекти з Харкова, коли місто сильно обстрілювали, до Львова. Він хотів там пережити лихо, але не сталося. Не витримало серце, душа…

І особливо мені тяжко й водночас хочеться згадати Віталія Філіпенка. Тому що довгі роки, фактично пів століття тривала наша дружба – сімей Карабиців і Філіпенок. Я добре пам’ятаю батька Аркадія Дмитровича, маму Антоніну Едуардівну. Наші діти росли разом, ми були сусідами по дачі, часто ходили одні до одних у гості.

Мені дуже хотілося, щоб і Віталія твори зазвучали на фестивалі. Нам дуже повезло, тому що всі його найкращі композиції перебувають у репертуарі музикантів. Токату грають ледве не всі піаністи, хори співають пісні, а неймовірно красивий твір «До тебе» відомий у найрізномвнітніших інтерпретаціях – від оркестрів до ансамблів…

О. Г.: Токату Віталія Філіпенка виконують як обов’язковий твір на багатьох конкурсах.

М. К.: Так він її і писав для Конкурсу імені Миколи Лисенка.

О. Г.: Отже, на «Київ Музик Фесті-2022» Токату для фортепіано зіграв Євгеній Геплюк у згаданій програмі «Фортепіанні речиталі», Хор Київського музичного ліцею імені Миколи Лисенка під орудою Юлії Пучко-Колесник заспівав «Веснянку». А під час «Зустрічей у Плютах», що стали вже традиційними для фестивалю, у надзвичайно оригінальному перекладенні для дуету бандур пролунала п’єса «До тебе».

М. К.: Добре, що ми всі знову зустрілися в Плютах! На виконанні були присутні діти Віталія Августа і Богдан, сказали дуже гарні слова. Там якраз і Карабиця згадали.

О. Г.: Тут я, з вашого дозволу, додам, що музика одного із засновників і першого багаторічного керівника «Київ Музик Фесту» Івана Карабиця звучала в кількох концертах. Так, Сонату для віолончелі та фортепіано № 2 виконали Андрій Олександров (віолончель) і Тетяна Моргунова (фортепіано), «Інтродукцію і колізію» для двох скрипок і фортепіано – Анатолій Баженов, Олександр Стицюк (скрипка) і Наїда Магомедбекова (фортепіано). Обидва твори – у програмі «Стежина вічності». У Плютах слухачі почули джазові п’єси в перекладенні для бандури «Елегія» і «День за днем». А імпреза «Елегія-присвята» до 85-річчя від дня народження Валентина Сильвестрова містила Елегію для струнних Івана Карабиця – Валентина Сильвестрова.

М. К.: Так ми згадали тих, хто відійшов у засвіти цьогоріч…

О. Г.: А ще ж були музикознавці! Софія Грица, Галина Конькова, Ольга Кізлова… Вони просто не писали творів, які виконуються в концертах, але були знаковими постатями. Кожна з них багато зробила у своєму напрямку, їхній внесок в українську культуру значний.

М. К.: Можна сказати, що це – найкращі, чудові наші колеги!

Я думаю, що музика згаданих та інших композиторів і далі звучатиме на концертних майданчиках. Публіка любить і з радістю зустрічає їхні твори. Ця сторінка цьогорічного фестивалю вийшла якоюсь трагічно насиченою. Утім, якщо глянути на програму фесту загалом, то я би сказала, що надто темного емоційного настрою не було. Фестиваль вийшов дуже різноманітним.

Більшість творів, що виконувалися, написано ще перед війною, тому вони не песимістичні, не нагнітають відчай. До слова, ми споминали й Мирослава Скорика, і тих, хто перед тим від нас пішов за рік-два. І все це було дуже печально, але світло.

О. Г.: Хотіла запитати: ідея, яка була закладена Іваном Федоровичем, – презентація української музики в контексті світової, – через війну втілилася якось по-іншому? А може не втілилася взагалі й фестиваль повернув в інший бік?

М. К.: Насправді великого міжнародного кворуму композиторів і виконавців цього року не було, бо в такій ситуації і не кожен до нас би й приїхав.

О. Г.: Так, з іноземних гостей у нас був присутній тільки польський диригент Роман Ревакович, який диригував «Київською камератою» програму з музики польських та українських композиторів…

М. К.: От я й хотіла сказати: можливо, так не задумувалося, але само по собі вийшло, що в момент війни до нас приїхав і давав в Україні концерти саме Ревакович. Адже Польща зараз – один із найближчих наших друзів і союзників. Він не побоявся, і це дуже знаково!

О. Г.: У програмі фестивалю, до слова, були й твори, написані під час війни, деякі були спеціально запропоновані мистецькій раді. Серед авторів – американець Дуглас Кнеханс, швейцарець Альфред Швайцер, болгарин Велислав Заїмов, француз Крістіан Елой та інші. На фесті відбулися світові прем’єри таких творів. Хоча не всі з надісланих встигли вивчити й виконати.

На закритті фестивалю звучав унікальний опус французького композитора Жана-Дені Міша «Call for Peace (Заклик до миру)» у виконанні 11-ти саксофоністів, присвячений нашому народові. Цілий концерт-проєкт Кармелли Цепколенко «Українські мисткині зі своєю зброєю» – так само з цього ряду спеціально написаних сучасних творів.

М. К.: Це – наші справжні друзі!

О. Г.: Тож міжнародний контекст, може не такий широкий, як ми звикли, у фесті все ж був.

М. К.: Він пов’язаний із нашими реаліями. Завжди кажуть «друг пізнається в біді!» Це – стара народна мудрість, і ми зараз бачимо її на ділі.

Колись Ніна Олександрівна Герасимова сказала: «Якщо всі наші друзі, які захочуть нам добра, напружаться й дуже забажають цього, то бажання дійде до Бога і здійсниться».

О. Г.: То як ви вважаєте: щось треба змінити, додати, прибрати з фестивалю? А що точно слід зберегти?

М. К.: Мені здається, що слід дотримуватися самої ідеї «Україна в світовому контексті». Як було запрограмовано від початку, – так хай і йде! Контекст може розширюватися, звужуватися – за обставинами, але повинен зберегтися! Ніхто не знає скільки ще триватиме війна і що буде далі.

Знаєте, я думала, що війна паралізує людей. Від неймовірності цієї події вони могли розгубитися. Ми не чекали такого жаху, до останнього моменту гадали, що цього не може бути, тому що не може бути ніколи! А потім – шок, і було враження, що ніхто не зможе нічого з себе вичавити. Але змогли! Фестиваль відбувся!

Я передбачаю, що наступний фест буде «слідами війни». Зараз це все осмислюється, переживається, люди трошки оговталися й на наступну осінь ми почуємо нові твори. Нехай тільки всі будуть живі й здорові!

О. Г.: Тобто підвалини, закладені Іваном Федоровичем в 1990 році, дали сходи!

М. К.: І слава Богу! Бо він цього дуже хотів, жив цією ідеєю. І вона розвивається. Ясно, що мав пройти час. Мали відбутися певні події, і тепер про Україну почули, нас вишукують на всіх мапах світу й намагаються пізнати й зрозуміти.

О. Г.: Дякую за цікаву бесіду! Разом – переможемо!

Підготувала Ольга ГОЛИНСЬКА

Фото Юрія та Ольги ПАНИЦЬ, з архіву «Київ Музик Фесту», а також узяті з відкритих джерел