Рок, ф’южн і ретро на Київ Музик Фест-2015

1
Share Button

Неакадемічна музика на фестивалі сучасної академічної музики, яким є «Київ Музик Фест», уже давно перестала бути новиною: досить згадати хоча б чудові джазові концерти на перших «Фестах» (ще тоді, коли їх курував тодішній директор Центрмузінформу, блискучий знавець джазу Володимир Симоненко) чи Фантазію на теми Beatles Мирослава Скорика для струнного оркестру, що звучала на одному з «Фестів» наприкінці 1990-х, ф’южн проекти Івана Тараненка, або ж минулорічний виступ Артема Семенова з поп-роковими каверами фрагментів із Реквіємів різних авторів. Цього року відбулося аж три імпрези з музикою інших інтонаційних практик, різних за мірою наближеності до академічної

«Это игра, чья-то игра»

Надзвичайну цікавість викликав концерт heavy-metal і hard-rock музики «Важкий синдром» – презентація рок-альбому Сергія Зажитька та Сергія Пілютикова у подачі гурту «Heat». Хоча, слід сказати, «Важкий синдром» став найрадикальнішим за всю історію «Фесту» вторгненням у царину академізму, його сприйняли з величезним ентузіазмом – від консерваторської професури (а саме у Великому залі Національної музичної академії проходив концерт), композиторів до гостей фестивалю і студентів. До слова, колоритних рокерів із довгим волоссям і в шкіряних «косухах» я угледіла у залі хіба зо двоє. Решта публіки – цілком звичні для «Київ Музик Фестів» відвідувачі академічних концертів.

kmf_rockУтім від перших гітарних рифів, від яких затряслися не звиклі до таких потужних звучань стіни Великого залу НМАУ, і упродовж усього вечора, насиченого гроуловим вокалом Євгена Шаршова, віртуозними соло Володимира Журби, гідними таких монстрів року, як Джо Сатріані, фрігійською «металічною» похмурістю музики і протестно-рефлексивними й водночас плакатно-лаконічними текстами Галини Пілютикової, Сергія Зажитька та Світлани Москаленко (цілком у дусі рокової поезії), не залишало відчуття, що усе відбувається на межі серйозності, справжньості та гри в рок-концерт, теж цілком серйозної. Можливо, мені не давали спокою раніше бачені перформанси Сергія Зажитька – продумані, концептуальні та епатажні (їх не оминав ніхто із завсідників київських фестивалів!). Але і консерваторські стіни, геть не пристосовані для рок-потужностей, однак із цілком прогнозованою аудиторією, і просто блискучий професіоналізм виконавців, і ретельне й чітке дотримання канонів року – це, не виключено, теж прагматичний розрахунок.

До речі, мені так і не вдалося знайти більш-менш вичерпної інформації про гурт «Heat» («Жара»), окрім того, що він з’явився зовсім нещодавно і мав також назву «Карнавальная жара». А ось заслужені артисти України Володимир і Яна Журба (їх звання оголосили на концерті!) є відомими професійними джазовими музикантами, організаторами й викладачами дитячо-юнацької Школи джазу (так само, як і ударник Сергій Гацелюк і басист Євген Шаршов). Тож, гадаю, і для них виступити в дещо іншому амплуа – захоплююча пригода. Тим паче, що рок – це завжди чудовий спосіб різко і відверто викричати те, що хвилює і має знайти вихід (кричати є про що: війна, нахабність і цинізм влади, болісна екзистенція особистості, на яку з дитинства тисне не одна система; проте – це тема іншої розмови).

Академічна публіка, легко сприйнявши «Важкий синдром», не стала прикидатися і заперечувати, що на сніданок слухає лише Моцарта, «зачитуючи» його Львом Толстим: рок для багатьох є музикою юності, такою ж органічною, як класика. Або ж, як і автори проекту, теж «зіграла в рок».

FunkГопак

Невичерпно енергійний Іван Тараненко продовжує рухати свій, започаткований ще на початку 2000-х років мандрівний ф’южн-проект «Музика Української Землі» – в рамках «Київ Музик Фесту» відбувся концерт «FunkГопак і ще…» Шкода, що з огляду на фінансові чинники цього року не вдалося здійснити його у повному обсязі, як він задумувався спочатку – масштабним циклом імпрез, розташованих посезонно за календарним циклом. Тому і програма увібрала композиції з різних імпрез, як запланованих до показу, так і вже раніше презентованих (наприклад, із зимового концерту «У снах Різдвяних ночей» і ф’южн феєрії «Майстер снів» на вірші Валентини Давиденко) – авторські оригінальні твори Івана Тараненка та його ф’южн-обробки українських народних пісень.

Центральним номером став показаний аж наприкінці концерту «FunkГопак». Ф’южн – напрямок, що народився на перетині джазу, року, етнічної музики, популярної афроамериканської музики, – дає широкий простір для найрізноманітніших стильових експериментів і міксів, а їхній результат визначається майстерністю, смаком і почуттям міри у синтезуванні компонентів. Численні композиції Івана Тараненка вже давно засвідчили гнучкість українського фольклорного матеріалу різних жанрів у поєднаннях з іншими стильовими системами. Не зовсім уявляла спочатку, яким чином можна припасувати «качовий» і водночас ритмічно примхливий фанк до запального гопака. Але автор якимось незбагненним чином домігся того, що їх сусідство слухалося і сприймалося цілком природно.

trio_bandurystok_dzz
Тріо бандуристок Національної радіокомпанії України

Окрім звичного рушія ф’южн-проектів – «МузКлуба Івана Тараненка» – у концерті взяли участь ансамбль духовної і фольклорної музики «Многая лєта» (художній керівник – Ганна Коропниченко), котрий уже співав у Тараненка, та Національний академічний оркестр народних інструментів (художній керівник і головний диригент – Віктор Гуцал, диригент – Олег Кунтий). Для цього колективу, відомого своїм професіоналізмом і різноплановістю, даний матеріал, очевидно, виявився заскладним: можливо, замало було репетицій чи вплинули інші чинники. Хоча, як видається, коли б випала нагода записати зіграні на концерті композиції у студії, ретельно вивіривши усі нюанси, ця співпраця стала би набагато пліднішою. В ідеалі, музику такого плану мав би виконувати естрадно-джазовий оркестр, для якого подібний репертуар є звичним. Однак про це зараз, на жаль, можна лише тільки мріяти.

«Ти танго заспівай мені»

Програма «Українське ретро» у Будинку звукозапису Національної радіокомпанії України зібрала менше публіки, аніж два згаданих концерти – чи то через сусідство із концертом Полтавського симфонічного оркестру, котрий відбувався одночасно у консерваторії, чи то через загальну втому публіки від фестивального марафону (п’ятниця, незадовго до завершення «Фесту»).

vstepurko
Віктор Степурко

Не дуже зрозумілим виявилося те, чому у програмі було заявлено лише три автори – Мирослав Скорик, Анатолій Кос-Анатольський і Віктор Степурко, який аранжував українське ретро для жіночого тріо, камерного хору та оркестру. Адже більшу частку програми (10 номерів із 13-ти) становили аранжовані Віктором Степурком твори Богдана Весоловського.

Ім’я цього композитора-пісняра довгий час знали лише галицькі меломани (переважно старшого покоління) й українська діаспора у Канаді. А поза тим, у 1930-х роках на всіх вечірках у Львові та Галичині звучали його пісні у ритмах танго, фокстроту, вальсу у виконанні джаз-капели «Ябцьо», до якої, окрім Весоловського, входили Анатолій Кос-Анатольський, Леонід Яблонський і співачка Ірина Яросевич. Його впізнавали на вулицях, а ноти пісні «Прийде ще час» розкуповували за добу.

З кінця 1930-х років Весоловський жив у Австрії, а потім у канадському Монреалі, де і помер у 1971-му. Однак зусиллями ентузіастів, його творчість повертається до України: у Львові проходить фестиваль-конкурс естрадної музики його імені, видано присвячену йому монографію, в інтернет викладаються як раритетні давні записи його пісень, так і їхні сучасні виконання.

blahovist
Вокальний ансамбль “Благовість”

Прозорі і ностальгійні аранжування пісень Весоловського Віктором Степурко – іще один крок на шляху повернення імені українського автора. Він не ставив за мету ні осучаснити цю музику, ані виразити через неї своє авторське «я» (хоча у пісні «Волошки» воно таки яскравіше виявилося у характерно опрацьованій хоровій фактурі, цікавих акордових послідовностях). А співачки Тріо бандуристок Національної радіокомпанії України, вокальний ансамбль «Благовість» (художній керівник – Тетяна Кумановська) та Академічний оркестр народної і популярної музики Національної радіокомпанії України (художній керівник і головний диригент – Михайло Пікульський) не без задоволення відтворили романтичну і вишукану атмосферу старого українського ретро.

Юлія ПАЛЬЦЕВИЧ

Фото Юрія ШКОДИ та Юрія ПРИЯЦЕЛЮКА

Share Button