Руйнівники міфів «Сплячої красуні» від Kyiv Modern Ballet

99
Share Button

Пройшов майже рік після успішної прем’єри (яка відбулася минулого року 22–23 травня у Театрі імені Івана Франка), коли у киян з’явилася можливість ще раз переглянути «Сплячу красуню» від Kyiv Modern Ballet

Минулорічна постановка під керівництвом хореографа Раду Поклітару мала багато схвальних відгуків, балет став однією з найпопулярніших вистав київського колективу. Нещодавній спектакль відбувся 24 квітня у залі Жовтневого палацу як річниця прем’єри. Ми вирішили з’ясувати: чи можна існуючий міф про успіх цієї вистави все ж таки підтвердити (CONFIRMED) або, навпаки, зруйнувати (BUSTED).

Натхненний початок або що обумовило появу балету

Ідея створити хореографічний рімейк на відомий балет Петра Чайковського «Спляча красуня» виникла у постановника навесні 2018 року. Але «Спляча красуня» – не перший балет, поставлений Раду Поклітару під враженням від музики великого композитора. Ця спроба закінчує тріаду, представлену ще «Лускунчиком» і «Лебединим озером».

Утім не лише творчість Чайковського посприяла роботі Поклітару. На офіційному сайті Kyiv Modern Ballet хореограф вказує: «Моя “Спляча красуня” натхнена літературним першоджерелом давньої казки. Мало хто знає, що ще задовго до Шарля Перро та братів Грімм неаполітанський казкар Джамбаттіста Базіле у своїй книзі “Казка казок” першим розповів історію про принцесу, котра заснула навіки…»

Виявляється насправді не Шарль Перро написав цю казку, а якийсь нікому невідомий неаполітанець? Хто він узагалі такий? І невже цей факт означає, що тисячі виданих книжок різними мовами з казкою «Спляча красуня» під авторством Шарля Перро – фікція? Пропонуємо, не робити швидких висновків, а звернутися по допомогу до методів «Руйнівників міфів» і перевірити цю історію на правдивість, а після або підтвердити (CONFIRMED), або зруйнувати (BUSTED) цей міф.

Зовсім не та «Спляча красуня»: підтверджено чи зруйновано?

Окрім хрестоматійного варіанта Шарля Перро (1697), даний сюжет відомий ще під іншими заголовками: «Красуня, що спить у лісі», «Цариця-шипшина» (брати Грімм, 1812), «Спляча цариця» (Василь Жуковський, 1831) та інші. У всіх цих казок із майже однаковим сюжетом є першоджерело – казка «Сонце, Луна, Талія», автором якої є італієць Джамбаттіста Базіле (1566–1632) – бароковий поет, письменник-казкар, про якого й згадував Поклітару.

Казку «Сонце, Луна, Талія» було надруковано весною 1634-го (тобто, на 60 років раніше, аніж казку Шарля Перо) в Неаполі, у видавництві Бельтрамо, в збірнику «Казка Казок», або за іншою назвою «Забава для малих дітей» («Lo cunto de li cunti overo lo trattenemiento de peccerille»). Цей збірник підписано псевдонімом Gian Alesio Abbattutis, яким Базіле «маркував» свої праці.

Казки, що увійшли до «Lo cunto de li cunti…», численні енциклопедії і літературознавці об’єднують загальною назвою «Пентамерон». Він складається з п’ятдесяти казок, що розділені на п’ять днів і поєднанні обрамленням – віршами-еклогами. Ця збірка стала першою в історії європейської літератури книгою народних чарівних казок, літературно опрацьованих у стилі бароко. В інтернеті існує оригінальний сюжет італійською мовою, а також неофіційний переклад чи просто викладення казки «Сонце, Луна, Талія» російською під назвою «Спляча красуня для дорослих».

Слід відзначити, що первинний сюжет значно відрізняється від усім відомої історії. Якщо коротко, то головна відмінність у тому, що спляча красуня на ім’я Талія прокидається зовсім не від поцілунку принца, а від витягнутої скабки, котру загнала у палець від веретена. Тоді яка ж роль принца в цій історії, запитаєте ви?

Спершу слід зазначити, що йдеться не про принца, а про одруженого короля: заблукавши у лісі, він натрапив на сонну красуню і вирішив скористатися її станом, після чого дівчина, не приходячи до тями, завагітніла і згодом народила двійнят: хлопчика (Сонце) та дівчинку (Місяць). Спляча красуня прокинулася лише після того, як хлопчик утратив материнську грудь і став смоктати її палець, уколотий веретеном, і таким чином висмоктав занозу.

На цьому прокляття закінчилося, але історія ні. Оскільки в короля була королева, яка дізналася про зв’язки чоловіка на стороні й була зовсім не рада цій новині, вона почала мститися Талії і її дітям. Але зрештою казка закінчується хепі-ендом. Її мораль приблизно така: «Тому, до кого небо благоволить, везе навіть уві сні».
Що тут скажеш після прочитаного. Мабуть тільки те, що початкова версія «Сплячої красуні» – точно не дитяча казочка.

Що взяв лібретист із першоджерела і які власні ідеї додав?

Оскільки Поклітару захопив сюжет Базіле, то у лібрето балету він використав певну частину першоджерела. Але, звичайно ж, не обійшлося без змін і додатків.
Із первинного сюжету казки хореограф запозичив ідею з народженням дитини, однак не двійні, а хлопчика. Ця ідея загалом стала основою сюжетної лінії балету, що вплинула на зміни в характерах головних героїв.

Засіб, що породжує прокляття, – веретено в балеті замінено на троянду, шип якої принцеса загнала у палець.

Важливою є поява нових персонажів – фантастичних істот в образах води, землі, повітря і вогню. Ці міфічні створіння постали замість аристократів, придворних і слуг, які існують у фантасмагоричному світі королівства Флорестана та його дружини Кліманс в епоху раннього середньовіччя. Кожній істоті також були дані унікальні імена: Крабораки, Октопуси, Рибосирени, Фенікси, Козлотури тощо.

Змінюються період сну принцеси і вподобання принца Дезіре, який знаходить Сплячу красуню аж через 800 років від початку прокляття. І не заблукавши в лісі під час полювання, як за першоджерелом, а граючи з друзями у бадмінтон. У ході гри волан залітає у вікно палацу, де спить зачарована красуня…

«А де ж схожості з Чайковським?» – запитаєте ви. Звісно, як не згадати про паралелі з лібрето Маріуса Петіпа й Івана Всеволожського до балету Петра Чайковського. Від цього сюжету Раду Поклітару вирішив перейняти імена головних персонажів: короля Флорестана, принцеси Аврори, принца Дезіре, а також чаклунки Карабос. А ще Поклітару запозичив у Чайковського сцену з трьома принцами, які претендують на руку й серце молодої принцеси, хоча її і немає у першоджерелі.

Три принци, за версією постановника Kyiv Modern Ballet, – не яскраві закордонні красені, а навпаки, зовсім не варті уваги Аврори комічні персонажі: стариган, товстун і кульгавий. Придворні феї Чайковського замінені фантастичними істотами, про котрих уже мовилося.

Тож загалом сюжетна лінія від Поклітару вигладає так: дві красуні Кліманс і Карабос добиваються прихильності короля Флорестана, який обирає першу, і в них народжується принцеса Аврора. Зневажена Карабос насилає прокляття на маленьку принцесу і та, досягши повноліття, вколюється трояндою і засинає вічним сном. Після того дія переноситься із казкового середньовіччя у майже сучасну епоху. Молодий принц Дезіре, граючи з друзями в бадмінтон, випадково знаходить зачаровану Аврору. Закохавшись у неї і скориставшись можливістю сну, він нагороджує дівчину сином. Попри різні труднощі, у кінці закохані та їхнє немовля все ж таки залишаються разом.

Такі поєднання різних сюжетів створюють ефект нової, ніби невідомої нікому «Сплячої красуні», перипетії якої хочеться переживати, не відводячи очей. Нове і цікаве трактування сюжету приковує увагу глядача, інтригує і безсумнівно підвищує інтерес до балету. Тому запорукою успіху постановки вважаю саме лібрето.

Але логічно складена фабула була би просто зовнішнім каркасом, якби Раду Поклітару не вдихнув у неї живі почуття і емоції персонажів. Головною ідеєю балету є трансформація образів основних героїв.

За задумом хореографа Аврора відрізняється від класичної ніжної, лагідної і красивої дівчини, якою вона представлена у Чайковського. У постановці Поклітару Аврора постає зухвалим дівчиськом зі складним характером. Однак почуття любові й народження сина докорінно змінюють її – непокірна дівчина перетворюється на люблячу жінку. Цей факт засвідчує, що для Поклітару не важливо, що історія є казкою, а цінні емоції, які казкові герої і реальні люди переживають однаково.

Візуалізація

Розкрити суть оповіді, зрозуміти сюжет, а також характери і образи персонажів допомогла сценографія балету, яка виглядає водночас і казково, і достовірно. Мінімалістичні декорації від швейцарського художника-сценографа Маріанна Холленштайна у принті фантастичного лісу з додатковими реквізитами, що доповнювали постановку, були слушною ідеєю.

Цікавим вирішенням посприяло розмежування простору сцени. Інколи за сюжетом задник був відділений і на ньому показувалося або минуле, або майбутнє у виставі. Основна ж частина сцени залишалася пустою чи концентрувала увагу глядачів за допомогою якогось основного елемента. Наприклад, ліжко зачарованої Аврори, на якому вона провела більшу частину вистави, відображало зміни у часі – від дитячої колиски Аврори, яку ми бачили у пролозі, до дорослого ложа у І дії.

Особливим засобом для занурення глядача у події слугували спецефекти: як звукові (грім, спів птахів, крик дитини, шуми природи), так і світлові (ефекти місячного сяйва, блискавок, злих сил, диму, гра кольорів). Увагу глядачів привертали нестандартні костюми, далекі від класичних канонів. Загалом вони виглядали мінімалістично, окрім яскравих, масивних масок-голів фантастичних звірів. Автор костюмів Дмитро Курята зазначив в інтерв’ю, що при створенні одягу він більше слухав музику Петра Чайковського, яка допомагала йому придумати такий костюм, що не заважатиме рухатися.

А як щодо музики?

Звісно, роль музики Чайковського полягала не лише у натхненні постановника до створення ідей балету і дизайнера щодо моделювання костюмів. Музика багато в чому обумовила створення лібрето і характеристик персонажів, допомогла виявленню їхніх почуттів та емоцій.

Поклітару вирішив скоротити музику Чайковського, використавши основні важливі номери, і загалом майже зберіг драматургічну структуру, зумівши вмістити пролог і три дії оригінала у дві дії з прологом. Попри відмінності у лібрето, музика Чайковського чітко відповідає задумці Поклітару: теми зла, любові, прокляття та інші – всі знаходяться на своїх місцях.

Спиться чи не спиться «Сплячій красуні»?

Як проходило життя «Красуні» протягом року? Відомо, що після прем’єри 22–23 травня 2018-го у Театрі імені Івана Франка у Kyiv Modern Ballet було вельми бурхливе, зовсім не спляче життя із цією постановкою. «Спляча красуня» вирушила на гастролі Україною, побувавши у Миколаєві, Харкові, Кривому Розі, Запоріжжі, а також на двох фестивалях – «Мельпомена Таврії» у Херсоні та «Літо в стилі модерн» в Одесі. Цьогоріч також планується ще кілька вистав у Києві, поїздка трупи до Білорусі, а також можливі гастролі у Швейцарії.

Тож загалом міф про успіх балету «Спляча красуня» від Kyiv Modern Ballet можна підтвердити (CONFIRMED). Хоча разом із тим остаточно зруйнувати (BUSTED) очікування глядачів побачити на сцені просто казку, оскільки постановник Раду Поклітару зумів передати набагато більше – справжні життєві почуття через красиву вигадану історію.

Юлія БИЧКОВА

Share Button