Сакральний світ Вікторії Польової

127
Share Button

Професійна європейська музика народилася в церкві. Звичайно, коріння її сягає значно глибше, живлячись і античною традицією, і поганським фольклором, проте визначальні риси саме європейського музичного професіоналізму йдуть передусім від мистецтва християнського храму. Соборність виконання й сприйняття, культивування шляхетних почуттів і високої тематики, духовність та етичність, прагнення до прекрасного, до Абсолюту, – хіба ж не ці ознаки поєднують під єдиним титлом «європейський музичний професіоналізм» такі різні феномени, як опера та ноктюрн, меса й солоспів, мадригал і симфонія?

Народившись у церкві, європейська музика у Новий час пішла світським шляхом, – експериментуючи, ускладнюючись, відкриваючи нові виражальні можливості та незвичні для пересічного слуху звучання. Проте завжди поруч з експериментами й новаціями тихо, інколи майже непомітно, існувала інша музика – та, для якої духовна чистота є важливішою за оригінальну примхливість, вірність традиції – суттєвішою за амбітне самоствердження, а стабільна прихильність простих любителів – жаданнішою за мінливі захоплення вузького кола естетів-меломанів. До такої музики треба прийти – через спокуси авангарду, супермодерних співзвуч і загострених ритмів. Вона відкривається відкритому серцю і ніколи більше не відпускає. Тут усе просто: природна, орієнтована на людський голос мелодія зумовлює гармонію, темброва палітра узгоджена з можливостями хору, а ритміка підкорена сакральному Слову. Просто? Так, але за цією позірною простотою височить велич тисячолітньої традиції.

Все сказане набуває особливого сенсу для української музики, адже у ній хоровий спів упродовж століть був оберегом національної культури та втіленням національної ментальності. Микола Ділецький, Максим Березовський, Артемій Ведель, Микола Лисенко, Кирило Стеценко, Микола Леонтович, – усі вони плекали й леліяли цю традицію, формуючи національну музичну культуру європейського рівня. Традиція майже обірвалась у атеїстичні радянські часи, але з набуттям Україною Незалежності композитори різних поколінь і стильових орієнтацій знову звернулися до сакральних текстів, духовних жанрів – до того грунту, на якому зросла вся українська академічна музика.

Один із найцікавіших, найорганічніших і найдосконаліших прикладів відродження національної хорової традиції – творчість киянки Вікторії Польової. Її хорова музика, насамперед понад сорок акапельних творів на канонічні тексти для дитячого, жіночого, чоловічого та мішаного хорів, серед яких обробки знаменних розспівів і Літургія Іоанна Златоустого, масштабні цикли та окремі піснеспіви, створює свій, особливий інтонаційний світ – оригінальний, неповторний та впізнаваний із перших звуків. Який він? У чому його особливості? Чим він запам’ятовується і що несе людям?

Перш за все – це світ краси й духовності, глибини і сутності, вічності та життєствердності.

Тут немає похапливих, нервових, прискорених, метушливих рухів. Це – світ помірно-повільного звучання. Сучасне людство у гонитві за швидкоплинним Часом не встигає подумати про Головне – сенс життя, своє призначення, шлях, яким прямує і, відповідно, про те, куди прямує.

Агресивно-нав’язливі ритми пронизують нашу повсякденність, змушують людину бездумно діяти, перетворюючи її на механізм і позбавляючи душевності та духовності. Саме тому острівці повільного, ніби виключеного з цього шаленого бігу, плину часу сприймаються (і є!) втіленням світу небуденного, позачасового, вічного; у цьому світі кожен жест – важливий, кожна інтонація – значуща, кожне слово – сакральне.

Повільний плин сакрального Часу зумовлює відповідний йому звуковий Простір хорових творів Вікторії Польової. Тут нічого не з’являється несподівано, тут усе є й було завжди. Просто у потрібний момент воно відкривається (тому, хто готовий і хоче почути) – новим виміром, глибинним відлунням, радісним упізнанням. Тут немає місця повсякденно-буденним думкам і почуттям; тут – думки про Вічне, а почуття позбавлені поверхової афектованості, зате сповнені глибинної символічності. Можна навіть сказати, що це не так почуття, як від-чуття, навіть осяяння…

Саме такими значимо-повільними, сповненими символічних сенсів і відлунь тисячолітньої традиції є «Світлі піснеспіви» – монументальний хоровий цикл, представлений на цьому диску. Шістнадцять номерів циклу утворюють грандіозну композицію, до якої додається Покаянний псалом № 50 (51) «Помилуй мене, Боже». Канонічні тексти, використані у «Світлих піснеспівах», відсилають до Всенічної (№ 2, «Нині отпущаєши»; № 6, «Богородице, Діво»), молитов (№ 1, «Молитва Святому Духу»; № 4, «Святий Боже»; № 10, «Молитва св. Єфрема Сіріна», № 13, «Достойно есть», № 14, «Да воскреснет Бог»), тропарів – Зведення Хреста (№ 7, «Тропар Кресту»), Покаянного (№ 9, «Покаяния отверзи ми двері»), Пасхального (№ 16, «Христос Воскресе»).

Утім церковно-ритуальна, утилітарно-обрядова приналежність використаних текстів – другорядна. Скоріше, головне у «Піснеспівах» –органічність відчуття предстояння, медитації, споглядання і зумовленого цим самоусвідомленя, покаяння й духовного очищення.

Сакральне, канонічне слово тут, безперечно, важливе. Але воно є самодостатнім – кожні зворот, фраза, речення несуть не так ритуальний, як символічний сенс. А посилюється це відчуття символічності Послання завдяки багатовимірному музичному ряду, численним алюзіям і натякам, що відсилають до цілих пластів європейської та української хорової культури.

Суто музичні алюзії, що виникають у слухача, допомагають створенню відчуття самозаглибленості, готовності до прозріння і радісного осяяння. Це, зокрема, ясні алюзії до церковної речитації (№ 3, «Благаго Царя Благая Мати»; № 12, «Світе світлий»), псалмодії (№ 9 «Покаянія отверзі ми двері»), монодичного розспіву (№ 8, «Странно Бога вочеловічшася»). З молитовною зосередженістю Літургії і Всенічної у різних стильових проекціях – партесній, циклічно-хоровій, адаптовано-інструментальній – резонують практично всі номери циклу. Крім того, твір пронизано хоровою імітацією звучання дзвонів, що обумовлює безмежність і неосяжність уявного сакрального простору.

Музика «Світлих піснеспівів» – для уважного і відкритого серцем слухача. Відчути її – означає глибше пізнати себе і цей світ.

Поцікавившись думками найвідоміших митців України й світу про хорову симфонію Вікторії Польової «Світлі піснеспіви», ми отримали їхні відгуки.

Валентин Сильвестров, композитор, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка: «…твори Вікторії Польової – значне явище у сучасному світі. Її музика надчутлива та духовно піднесена. …кожний твір Вікторії – це особисте Послання до людини. Особливо досконалі її хорові твори a cappella…»

Євген Станкович

Євген Станкович, композитор, Герой України, народний артист України, лауреат  Національної премії імені Тараса Шевченка, професор, академік: «…велика самобутня сила таланту у Вікторії. Я дуже її люблю і як композитора, і як людину. Її хорова симфонія – це музика духовної сили й краси. Наш складний час потребує такої музики, бо вона зцілює людський дух…»

Гідон Кремер, усесвітньо відомий скрипаль: «..не можу не згадати авторів, яких дуже ціную і з якими співпрацюю. …Вікторія Польова, Арво Пярт, Гія Канчелі. Їхній творчий світ і почерк мене завжди надихають і я радий бути у них “на службі”…» (Гідон Кремер: «Самоцензура, яку прищеплювала нам радянська влада, вкрай небезпечна» // LB.ua).

Марина Черкашина-Губаренко, доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України, професор, академік: «Вікторія Польова – учасниця багатьох міжнародних музичних фестивалів. Її камерні п’єси виконують у своїх програмах зарубіжні ансамблі камерної музики. Її композиція “Теплий вітер” прозвучала у виконанні Гідона Кремера і оркестру “Кремерата Балтика” в концертних залах Парижа, Відня, Берліна, Дрездена, Мадрида, Шанхая, Сеула й інших міст.

Вікторія Польова звертається до канонічних текстів і літургійних жанрів. Один з останніх записів – збірник “Простоспів” для жіночого хору a cappella на літургійні тексти. Автор намагалася тут уловити чисту сферу духовної енергії, пов’язану зі спогляданням Краси як сакральної категорії, з образом Христа як начальника тиші. У всьому якби розлите рівне Світло невечірнє. Цьому сприяє тонке промальовування ліній і їхній рівнинний рельєф, прозорість тембру жіночого хору, стан молитовної зосередженості» (Черкашина-Губаренко М. Українська музика сьогодні: фрагменти і коментарі // Аспекти історичного музикознавства. II. Харків, 2008).

Ганна Гаврилець

Ганна Гаврилець, композитор, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, професор, член-кореспондент НАМУ: «…Вікторія Польова – одна з найзначніших постатей у сучасному музичному житті України та всього світу. Вона надзвичайно самобутня у творчості, бо їй вдається поєднувати традицію і новаторство; у дуже сучасних звукосферах завжди є відчуття архаїки… Вікторія Польова створила власний стиль письма, який упізнається одразу, з першої ноти. Коли слухаєш її музику, то цілком поринаєш в особливий світ, де твоя душа отримує відчуття гармонії, радості, очищення, катарсису…»

Анатолій Конотоп (Гамбург), доктор мистецтвознавства, професор: «…музику сучасних композиторів на духовні тексти я взагалі не пов’язую з церквою. Але така музика, як у Вікторії Польової, – це зовсім інше. То інша мова. Я багато думав про це. Вікторія творить нове життя новою мовою. І давні тексти прийняли це. Я відчуваю органічність її споглядання. Мені здається, у цьому унікальність її творчості й перспектива розвитку сучасної духовної музики взагалі…»

Ларс Закаріассен (Данія), музикознавець: «…небесне хорове мистецтво… Публіка відкрила для себе абсолютно нового композитора – Вікторію Польову. Її володіння гармонією і хоровою фактурою просто феноменальні. Звук нагадує бурхливі хвилі океану, які набирають потужності й розбиваються об скелі. Звуки, немов хмари, виникають і розчиняються у небі. Це ангельський спів…» (Lars Zachariassen. «Himmelsk korkunst» // Fredericia dagblad (Danmark). 2014. 08).

Євген Андрусь, журналіст: «Як на мене, найкращим псалмом того вечора був таки “Помилуй мене, Боже” Вікторії Польової у виконанні камерного хору “Київ”… У трактуванні Польової слова вже, власне, й не були потрібні – грандіозне нагнітання аж до болю, за межі сприйняття, бриніння велетенського терпко-пронизливого акорду в кульмінації, – цей псалом зрозуміли б, мабуть, і на Вавилонській вежі…

Химера XX століття з його пильною увагою до жіночого внутрішнього “я”, дала світові нову професію – композиторка. Не думаю, аби Вікторії сподобалося таке визначення, і правильно: поняття композитор, деміург, творець у вищому значенні втілилися у мініатюрній жіночці…» (Результати всеукраїнського конкурсу композиторів «Духовні псалми» // «АРТ-панорама». 2001. 05).

Юрій ЧЕКАН,
доктор мистецтвознавства,
лауреат Премії імені Миколи Лисенка

Фото з архіву Вікторії Польової

Share Button