«Щедрик»: новорічна пісня чи різдвяний гімн?

13
Share Button

31 грудня минулого року на сайті інформаційної агенції «Вголос» з’явилося повідомлення про те, що перший запис усесвітньо відомого «Щедрика» Миколи Леонтовича, який було викладено у грудні в мережу, вже набрав майже 100 тисяч переглядів

У нашому інформаційному просторі останніх кількох тижнів згадки про цей твір сягнули, вірю, рекордних позначок. Сюжети про «Щедрика» показали чи не всі провідні телеканали України. Воно й зрозуміло. Нині важко знайти більш відомий і популярний музичний символ новорічно-різдвяних свят, причому не лише в Україні, а й у світі, та особливо у США. Тут варто пригадати хоча б кінострічку «Один удома-1», без якої Різдво – не Різдво, або останню американську кінострашилку «Крампус: викрадач Різдва» – фільми, в яких мотив української щедрівки є лейттемою їхньої звукової партитури. Ці факти вочевидь мають сформувати у нас, сучасних українців стереотип про визнання здобутків української культури західною цивілізацією, сприйняття й усвідомлення суспільствами інших країн нашої унікальності та неповторності. Принаймні так запевняли нас вітчизняні ЗМІ у переддень Різдва. І в це хочеться вірити. Та чи так усе є насправді?

Leontovych-1
Микола Леонтович

Коли заходить мова про «Щедрика» Миколи Леонтовича, у мене завжди зринає в пам’яті сцена з однією з учениць. Дівчина, прихожанка «Церкви спасіння» (община п’ятидесятників), у розмові зі мною безапеляційно стверджувала: «Щедрик» – це американський різдвяний гімн, що прийшов до нас наприкінці ХХ століття. Слухати таке було сумно і прикро. Тут і наше ментальне почуття власної меншовартості, й елементарне незнання своєї історії, і, звісно, свідомий вплив керманичів тієї общини. Але, як то кажуть, диму без вогню не буває. Тож з’ясуймо, чому прадавня українська новорічна пісня перетворилася на різдвяний гімн.

Почнемо з того, що «Щедрик» таки новорічна пісня. Це випливає із її вербального тексту. Найперше, що «впадає у вуха», – мотив про ластівку, який не має жодного стосунку до народження ані Коляди-Сонця у язичницькій традиції, ані Ісуса Христа у християнській. І, звісно ж, прилітає вона не у січні, а в березні – місяці, з якого наші пращури-землероби розпочинали відлік нового календарного року.

Koshyc-1
Олександр Кошиць

Як рік почнеш, так його і проведеш, кажуть у народі. Тож починали новий рік із молитов, сакральних піснеспівів із багатими щедрими побажаннями. І, знаючи про магічну силу слова, вимовляли ці щедрі побажання в особливий спосіб, – так, ніби все чого зичать уже сталося: овечки покотились, ягнички народились, жінка  також є – «чорноброва», тобто вродлива, і господиня гарна.

Це – текст. А що ж музика? Усі знають, що геніальна Леонтовичева хорова поема виросла з простого чотирьохзвучного мотиву. Якщо говорити про вік цієї поспівки, то очевидною є її поява ще у первісну епоху, і значно раніше за вербальний текст. Доказ дуже простий: невідповідність суто поетичних і музичних акцентів-наголосів у словах «щедрик», «щедрівочка», «прилетіла» тощо. Якщо пофантазувати на цю тему, то логічнішим з точки зору акцентуації буде використання тексту «Дай, Боже, нам!» Цікаво, що саме ці слова проявляють істинну інтонаційну природу прадавнього мотиву-молитви: він починає звучати магічно-заклинально, ревно.

Власне так заклинально-піднесено і звучить хорова обробка «Щедрика» у виконанні Українського національного хору під орудою Олександра Кошиця, перший запис якої було зроблено 1922 року в Нью-Йорку (повною протилежністю цій інтерпретації є виконання «Щедрика» студентським хором Київської консерваторії під керуванням Павла Муравського – кантиленно-протяжне, ліричне).

Очевидно саме в цій заклинальності давньої української щедрівки слід шукати причини її популярності і сприйнятливості людьми різних національностей і соціальних станів. Адже інтонація заклинання – одна із найпервісніших. Це той смисловий згусток, що апелює до глибин нашої історичної пам’яті, – архетип, породжений колективним несвідомим (за Юнгом), те, що не усвідомлюється спільнотою, а переживається і сприймається на рівні емоцій. Тому-то таким рідним і доступним виявився Леонтовичів «Щедрик» для західних країн (не забуваймо також і про виконавську інтерпретацію Кощиця).

Hor-1
Українська республіканська капела у Чехословаччині. 1920 р.

А потім був англомовний переклад тексту Пітера Вільховського з його власними інтонаційними асоціаціями, які, безумовно, були спричинені заклинальністю українського першоджерела. Ось так прадавня (можливо ще трипільського походження) молитва-закличка перетворилася на різдвяний гімн світу.

І оскільки ми заговорили про архетипи і колективне несвідоме, то, напевне, не так уже й важливо яка нація є творцем новорічної пісні «Щедрик». Набагато більше важитиме енергетика добра і надії, закладена у ній. А це ті цінності, яких ніколи не буває забагато.

З Новим роком! І овечок, і ягничок, мірки грошей! А ще – миру, доброти і любові!

Валентина КУЛИК

На фото: автограф хорової обробки Миколи Леонтовича «Щедрик» (зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського)

Share Button