«ЩЕДРИК» в опрацюванні Миколи Леонтовича: спроба полівекторного аналізу (до 100-річчя українського шедевру)

24
Share Button

«Те, що важко переказати словом і співаницею, вона сподобляється передати вузликами барв і ладом узорів. Либонь, і сама не знає, звідки це точиться. Просто безпомильно «списує» те, що бачить зряче серце, що нашіптують їй давні голоси. І так ця красна правда перетікає з віку у вік, з роду в рід. Милує око й наповнює свіжою радістю серце».

Мирослав Дочинець «Карби і скарби»

Незаперечно, «Щедрик» в опрацюванні Миколи Леонтовича став унікальним явищем світової культури. Він привернув увагу мільйонів, з-поміж яких були й музиканти, фольклористи, філологи, філософи і теологи. Первісний архетип із серії так званих «народних примітивів» – мотив із 4-х звуків у межах півторатону, – з прадавніх часів сприймався нашими пращурами, ще язичниками, мов магічна формула, що заворожувала, гіпнотизувала людину. Головними психологічними чинниками дії цієї «магії» були незмінна повторюваність мотиву – оstinato-stabilіtas та безперервність руху – perpetuum mobile. Навіть сила слова (verbe) поступилася перед музично-психологічним началом. Це явище, переконана, привернуло увагу такого геніального Мага від музики, як Микола Леонтович, коли він обирав зразки для свого композиторського шкіцу.

Вивчення нотного тексту «Щедрика» дозволило вирізнити 5 векторів аналізу, серед них і не зовсім типових для музикознавчого ока (без сумніву, при достатній прискіпливості їх може бути більше), а саме: І. Історичний; ІІ. Музичний; ІІІ. Вербальний; ІV. Графічний; V. Нумерологічний (перша розвідка цієї теми була опублікована під назвою «Щедрик» (аналіз-стретта)» // Народна творчість та етнологія. – 2013. – № 1 (січень-лютий). – С. 42-45: мал.).

І. Історичний вектор. На рукописі «Щедрика», надісланого Олександрові Кошицю, стоїть дата 18 серпня 1916 р. Я. Юрмас (Юрій Масютин) зазначав, що текст взято зі «Збірничка найкращих українських пісень з нотами» 1913 р., ч. ІV, К. Поліщука – М. Остаповича (№ 23, с. 18) [Микола Леонтович. Хорові твори / Ред.-упоряд. Кузик В. – К., 2005. – С. 342.]. Проте, за згадкою Болеслава Яворського поліфонічні вправи з мотивом-оstinato «Щедрик» розпочалися ще 1910 р. Логічно припустити – Микола Леонтович обрав фольклорний зразок, знайомий із дитинства, що побутував на Поділлі (можливо, й сам змалку защедрував не одну цукерку). Зі збірки К. Поліщука – М. Остап

Микола Леонтович

овича він взяв тільки слова, записані збирачами на Волині в м. Краснопіль Житомирського повіту. (Що ж, музиканти завжди гірше запам’ятовували слова, аніж наспів). Знайомство з надрукованим текстом дало простір митцю для більш широкого розгортання музичного матеріалу, а, можливо, й зміни первісної поліфонічної концепції будови на синтетичну – з уведенням гармонічно-гомофонних прийомів [Див. детальніше: Горюхіна Н. Гармонія в обробках народних пісень М. Д. Леонтовича // Українська радянська музика. – Вип. 2. – К., 1962. – С. 110–128.]. Як бачимо, процес опрацювання «Щедрика» продовжувався 6 років. Недаремно! Феноменальний успіх у Києві в Різдвяних концертах хору студентів Свято-Володимирського університету під орудою Олександра Кошиця в 1916 р. (за старим стилем 25 грудня 1916 р., тобто за новим стилем 7 січня 1917 р.) став для «Щедрика» першим щаблем сходження до світової слави («Щедрик» Миколи Леонтовича вперше надруковано 1918 р. у збірці «3 народні пісні». Того року, згідно з універсалом гетьмана Павла Скоропадського, інтенсивно стала впроваджуватися україномовна культура, наука й освіта).

ІІ. Музичний вектор. Головне зерно твору – чотиризвучний мотив. Він повторюється оstinato з проведенням у всіх партіях 68 разів! Ці зерна – ніби блискотливі перлинки, розсипані в просторі, з яких плететься барвиста звукова сúлянка-ґердан. Микола Леонтович вдається до використання розмаїтих технік композиторського письма, не порушуючи однак головного принципу perpetuum mobile – оstinato. Які ж це прийоми?

  1. Нанизування «зерен-перлинок» на «нитку»-лінію (5–12 тт.: «Вийди, вийди, господарю…»). Митець творить протискладання до теми низхідного лінеарного плану (за натуральним мінором).
  2. Рефлексії-«віддзеркалення» цих зерен у верхньотерцієвій вторі. Цей прийом часто зустрічаємо і в народному співі (особливо північно-західних регіонів), і в сакральному, зокрема, він є характерною прикметою Київського церковного розспіву (13–16 тт. й останній 68 т.: «Там овечки покотились…», «ластівочка»).
  3. Пом’якшення гармонічного «поля» твору. Чуємо плагальні заключні кадансування: S–T. Замість вживання функцій в основному вигляді, що фіксують дещо «тяжкуваті» для слуху басові основи, Микола Леонтович використовує більш ніжний VІ щабель – і як основу власне тризвуку VІ, і як терцію S6 (ті ж 13–16 тт.: «Там овечки покотились…»).

    Перше видання «Щедрика» Миколи Леонтовича. Збірка «3 народні пісні». 1918 р. Фотомеханічний друк з рукопису
  4. Бурдон. Перед кульмінацією композитор ефектно використовує прийом «бурдонної педалі» в басів, що активно нагнітає загальну атмосферу звучання (17–20 тт.: «В тебе товар весь хороший…»).
  5. Жанрова характерність. Кульмінація на f вирізняється тим, що малюнок і ритміка сопранової партії своїми абрисами нагадують мелодику українських народних козачків (цілий ряд дослідників вказували на скерцозну природу кульмінації). У цьому періоді (куплеті), здається, з найбільшою силою виявилася національна природа генія Майстра (21–24 тт. :║: «В тебе товар весь хороший…»).
  6. Утвердження логічного балансу звукових ліній. Це відбувається у зоні відходу після кульмінації, затухання динаміки. Спостерігаємо своєрідне «полірування» полотна після акцентованої штрихами фрази. Для того Микола Леонтович використовує легатне проведення верхнього тетрахорду мелодичного мінору (25–28 тт.: «В тебе жінка…»). По суті, це друге висхідне лінеарне протискладання органічно пов’язане з першим (5–12 тт.). Стає очевидно, наскільки «грамотно» з позицій музичних премудрощів було введено друге протискладання: якщо вгору – мелодичний мінор, то вниз за всіма правилами – натуральний. Весь авторський «ребус» у тому, що від початку твору ми чули низхідний тетрахорд натурального мінору, який – це розуміємо тільки тепер (!), – композитор використовує не як спеціально обраний лад всієї композиції, а як «відповідь» на висхідний верхній тетрахорд мелодичного мінору.

Композиція вражає тим, що в ній досягнуто наскрізного драматургічного розвитку завдяки, насамперед, поліфонічним принципам мислення, що надзвичайно рідко зустрічаємо в музиці митців початку ХХ століття.

ІІІ. Вербальний вектор. На сьогодні утвердилося три варіанти тексту «Щедрика» (ще у 1920-ті роки за кордоном були спроби зробити переклади української щедрівки французькою, англійською, але вони ненадовго прижилися в культурному обігу) [Карась Г. Феномен «Щедрика» в обробці Миколи Леонтовича у світовому комунікаційному просторі ХХ ст. // Педагогічна освіта: теорія і практика. – Кам’янець-Подільський, 2012. – Вип. 12. – С. 343–347]. І з кожним з них пов’язана окрема інформація. Можливо, філологи й фольклористи зможуть докладно проаналізувати їх природу, я ж окреслю лише окремі позиції.

Олександр Кошиць

1.Текстове першоджерело пов’язано з дохристиянською добою, коли новий рік починався ранньої весни – з поверненням в Україну ластівок (уважалося з 14 березня). Прикметно, що композитор подає слова «щедрик», «щедрівочка» тільки в тематичному проведенні й жодного разу не бере їх до фактурної розробки. Вони насправді мають настільки «ароматну» силу вербального звучання, що використані в інших шарах могли б «замулити» загальний колорит. (Принагідно зазначити, в українській мові слова з літерою «Щ» вражають особливою семантикою, пов’язаною з багатством, плодючістю, побажанням добра – «Щастя», «Щедрість», «Щебетати» тощо, навіть наш український «борЩ» точно від «збориЩа» всілякої городини. Любов до найвірнішої свійської тварини відчуваємо в слові «Щенятко», а маленька сіренька птаха схожа на горобчика, яку можна побачити на Поліссі та в Карпатах і що за літній сезон двічі виводить пташенят, тобто – один раз, а потім «Ще» й другий, прозвали в народі «Щедрик», маю на увазі в’юрка канаркового – Serinus serinus). Цікаво, що в куплеті з висхідним legatо (25–28 тт.) для сопрано композитор взяв слова «В тебе жінка хороша», хоча до вибору було ще два варіанти: а) «Хоч не гроші» b) «то полова» (Висловлюю думку, що в першодруці тексту в цій фразі закралася помилка, що, зрештою, стала традиційною. Значно логічніше було б: «Хоч ЦІ гроші – то полова»). Ніби й деталь – але показова!

  1. Другий текстовий варіант – «Ой на річці, на Ордані». Його записано добрим знайомцем Миколи Леонтовича, вчителем співу з Тульчина Федором Лотоцьким у с. Паланка Гайсинського повіту на Поділлі в грудні 1916 р. [Микола Леонтович. Хорові твори / Ред.-упоряд. Кузик В. – К., 2005. – С. 367.]:

Ой на річці, на Ордані,
Там Пречиста ризи прала,
Свого Сина сповивала.
Прилетіли три янголи,
Взяли Йсуса на небеса…

Поширення цієї текстової версії в середовищі подільської інтелігенції, духівництва, селян засвідчило жанрову метаморфозу твору, а саме – переведення його зі щедрівок до колядок, пов’язаних із темою народження Христа. Інша географія, інша пора року. Цю текстову версію вже в наш час – від 1980-х років вперше представив із хором «Відродження» відомий хормейстер і науковець Мстислав Юрченко, після чого її підхопили хори «Київ», «Хрещатик», «Пектораль», ансамблі «Фавор», «Аніма» та багато інших колективів. При виконанні цього тексту повністю зберігається агогіка, темпо-ритміка та динаміка, властиві власне «Щедрику».

  1. Після тріумфальної ходи світами разом із капелою Олександра Кошиця (то окрема й довга оповідь!) наш «Щедрик» отримав англомовну версію тексту [Про це йдеться у документальному телефільмі «Щедрик» (реж. М. Стогній, сценарист В. Качур). – УТБ, 201
    Українська республіканська капела. Відень, 1921 р.

    1]. Ні, це не переклад з української, а цілком оригінальний вірш, відповідний жанру колядок, і співалося в ньому про різдвяні дзвони: «Hark how the bells» / «Виразно чути дзвіночки». Його у 1930-ті рр. склав диригент-хормейстер, вчитель музики Пітер Вільховський (прізвище красномовно свідчить про етнічне походження автора слів), а надруковано вперше слова з музикою в США у 1936 р. фірмою «Carl Fisher, Inc.» під назвою «Carol of the Bells» – «Колядка дзвіночків». Названий хормейстер при створенні нових слів свідомо обрав загально зрозумілий для американської ментальності символ зимового свята – різдвяні срібні дзвіночки, і пов’язані з ними картини засніженого чарівного лісу, санчат із дарунками… Думка виявилася слушною! Слова прижилися на новому національному й континентальному ґрунті. Навіть більше – з часом «Колядку дзвіночків» американці стали вважати власною народною творчістю:

Hark how the bells
Sweet silver bells
All seem to say
Throw cares away…

При виконанні цього тексту помітно змінюється акцентуація складів та агогіка. Адже кінцеве в ключовій фразі (зерні) «bells» явно потребує наголосу. Натомість спів слів «ластівочка» чи «Ордані» передбачає затухання звучності останнього складу, а іноді його в коді – на зразок народного співу – просто знімають («лас-ті-воч…»). Таке аж ніяк не допустимо з односкладовим іменником «bells». То ж, думається, український «Щедрик» в англомовній версії звучить дещо «hard» – твердіше й дійовіше (Особливо такий характер помітно в зарубіжних інструментальних або вокально-інструментальних транскрипціях).

(Далі буде)

Валентина КУЗИК

Про авторку: Кузик Валентина Володимирівна – кандидат мистецтвознавства, доктор філософії (з мистецтва), старший науковий співробітник відділу музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, лауреат премії імені Миколи Лисенка, член Національної спілки композиторів України.

На центральному фото: 5 гривень 2016 року у сувенірному буклеті. Присвячене 100-річчю першого виконання «Щедрика» Миколи Леонтовича. НБУ, тираж 50000 шт.

Share Button