23 вересня музична громадськість відзначає 153 річницю від дня народження Соломії Крушельницької. Видатна українська співачка прожила цікаве, насичене подіями життя. Її творчі здобутки увійшли до скарбниці світового оперного мистецтва. Виступи артистки на найвідоміших оперних сценах висвітлювали впливові музичні критики, її ім’я присутнє в усіх авторитетних музичних енциклопедіях. Життєвий шлях Соломії Крушельницької, сила її характеру, працелюбність, здатність реалізувати себе стали прикладом для багатьох поколінь українців
У день народження Патронеси нашого музею ми звертаємося до дитячих років співачки, щоб простежити, як формувалися її талант і особливі риси характеру, котрі допомогли їй досягти вершин оперного Олімпу.
Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в селі Білявинцях на Тернопільщині в родині о. Амвросія і Теодори Крушельницьких. У фондах Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької зберігається дуже цінний документ – Свідоцтво хрещення артистки (дублікат, датований 1909 роком). Батьки майбутньої співачки були представниками найдавніших українських шляхетських гербів «Сас» і «Сулима».
Дитячі роки Соломії пройшли в селі Біла біля Тернополя. Про цей період життя Соломії Крушельницької залишила детальні спогади її старша сестра Олена Крушельницька-Охримович. Пропонуємо читачам фрагменти цих меморій, які були опубліковані дослідником життя й творчості мисткині Михайлом Головащенком у книзі: Соломія Крушельницька. Спогади. Матеріали. Листування: У 2 ч. Ч. 1. Спогади / вступ. ст., упорядкув. і прим. М. Головащенка. – К., 1978.
Все, що залишилося в пам’яті про Соломію
«Як нині пам’ятаю день, коли до нас в Білявинці приїхав дідуньо Василь Крушельницький, щоб охрестити й дати ім’я моїй на три рочки молодшій сестричці (дідуньо сам давав імена усім своїм онукам).
Соломією нарік новонароджену, бо так звалася його мати. […]
Батько присвячував нам багато часу: розказував цікаві казки, співав різних пісень і нас заохочував до співу. Ми батька дуже любили, шанували, слухали. Мати була строгішою, вирізняла деяких дітей. Я і Соломійка не були її любимцями. Змалечку мама заставляла нас допомагати в хаті і господарстві, бавити менших дітей. […]
На подвір’ї у нас завжди було зелено, гарно. Перед ґанком – клумба, чарівний квітник, а зі сходу – великий садок. З ранньої весни до пізньої осені там цвіли мальви, гайстри, черевички, бальзаміни, гвоздики, рожа, жасмин, рута, барвінок, м’ята, канупір, лікарська шальвія (квітник був і підручною аптекою). В садку цвіли подільська морелівка, яблуні, груші, сливи, порічки, аґрус тощо. Була також пасіка на кілька вуликів.
Мати в хаті – головна господиня. І ми, діти, всі господарювали разом з нею. Кожний з нас мав свої обов’язки і завдання. Одне мило посуд, інше стежило за чистотою в кімнаті, а Люня годувала гусей, качок та голубів. Батько доглядав садок і бджіл, багато читав Гете, Шіллера в оригіналах, Шекспіра в перекладі на німецьку і, звичайно ж, Шевченка і Франка. Він був дуже музикальний і грав на скрипці та фортепіано. Організував сільський хор, який часто давав концерти. […]
Старші діти ходили до польської школи (українських в Галичині тоді не було), а Соломія вчилася вдома, приватно. Спершу її, як і інших сестер, навчала румунка з Чернівець, мадам Буер, а пізніше батько запросив учителя сільської школи Миколу Мороза. […]
Вчитися музики Соломія почала з 6-7 років. Грати на фортепіано вчилася одночасно зі мною. Але вона мала більші здібності і робила значні поступи. Часто ми грали з нею в чотири руки. Мати, бачачи захоплення Соломії грою, ніколи не відривала її від занять, і дівчина просиджувала за інструментом цілими годинами. […]
Згодом Соломія почала їздити на уроки музики до Тернополя, де навчалася гри на фортепіано у голови польського музичного товариства “Лютня” Владислава Вшелячинського. […]
Пізніше, коли в Тернополі при товаристві “Бесіда” було організовано хор, нас із Соломією також взяли до нього, і ми завжди їздили на репетиції та концерти. На одному з таких концертів десятирічна Соломія співала соло “На городі, коло броду” Лисенка. Але перше серйозне хрещення у співі Соломія витримала в дванадцять років під час великого концерту в Тернополі на честь Т. Г. Шевченка. Хор співав тоді якусь велику композицію, де було альтове соло. І керівник хору Вітошинський доручив виконати його Соломії. Проте на всякий випадок це соло готував також один з хлопців, який мав заступити Соломію, якби вона спасувала. Та в заміні не було потреби: Соломія заспівала це соло чудово.
Після цього Соломія часто виступала в аматорських театральних виставах товариства “Бесіда”, в хорових концертах польського музичного товариства “Лютня”, в яких співала сольні партії. Вона знайомилася з творами різних композиторів, висловлювала свої думки щодо інтерпретації тих, або інших творів
Минав час. До Білої зачастили молоді хлопці – переважно гімназисти (їх називали студентами, а студентів університету – академіками). Молоді богослови перед висвяченням повинні були одружитися.
На виданні була я (старша сестра Юзя вже вийшла заміж за Карла Бандрівського). Якось до нас у гості приїхав батьків товариш Гутковський з сином-семінаристом Зеноном. Він хотів одружити сина з кимось із нас. Молодому сподобалася Соломія, і він, знехтувавши мною, старшою, попросив руки Соломії.
Заручилися… Наречений – гарний, ставний, з доброї сім’ї, лише зрідка приїздив до Білої. Спочатку його важко було зрозуміти, але він все частіше почав висловлювати свої погляди на сім’ю, на дружину та її обов’язки. […]
Соломія добре розуміла, що у неї та її жениха різні погляди. Але батьки готували придане.
Нарешті, після року по заручинах приїхав молодий. Призначили день весілля, розіслали друковані запрошення. Та перед самим весіллям знову зайшла розмова про музику і спів. Наречений категорично заявив: “Жінка не повинна займатися музикою, а тим більше виступати в концертах, у театрі. Це не підходить для неї…” Коли він запитав Соломію, які замовляти шлюбні обручки, вона категорично відповіла: “Ніяких!” Жених образився і поїхав додому, написавши листа: “Я бачу, що Соломія до мене не прихильна, а отже справу закінчено…” Соломія аж плакала від радості, скакала, як дитина. Але батькам було невесело, адже треба було відміняти весілля. […]
На кілька місяців Соломія виїхала до польського міста Ниська, де жила її сестра Юзя Бандрівська. У них було піаніно, і Соломія мала змогу багато грати, займатися музикою. За цей, здавалося б, короткий час Соломія значно виросла, змужніла, вигарніла і стала дуже серйозною. Вона продовжувала навчатися гри на фортепіано у Вшелячинського, співала соло в хорах тернопільського “Бояна” і “Лютні”, багато співала і вдома творів Лисенка, Людкевича, Січинського, Нижанківського, пісень польських композиторів, читала Шевченка, Франка, Кобринську. […]
Восени 1891 року Соломія вже була у Львівській консерваторії».
Підготувала Данута БІЛАВИЧ
Фото надані Музеєм Соломії Крушельницької
