Світлій пам’яті Віталія Кирейка

8
Share Button

19 жовтня 2016 року перестало битися серце видатного українського композитора, народного артиста України, лауреата премій імені Миколи Лисенка та Івана Нечуя-Левицького, кавалера орденів «За заслуги», кандидата мистецтвознавства, професора Київської державної консерваторії імені Петра Чайковського Віталія Дмитровича Кирейка

Лише два місяці не дожив композитор до святкування свого 90-річного ювілею. Незгасимим болем для усієї української музичної культури стала втрата цієї талановитої, незалежної у власних поглядах, широко ерудованої, національно свідомої, чесної, принципової і водночас скромної людини, яка наполегливо обстоювала інтереси свого народу, тяжко переживаючи всі негаразди, труднощі й плекаючи надії на його щасливе майбуття.

Творчий доробок митця, що увійшов до скарбниці української музичної класики, становить важливий етап розвитку вітчизняної культури другої половини ХХ – початку ХХІ століть. Мистецька спадщина Віталія Кирейка налічує 299 опусів і є чи не найбільшою серед усіх сучасних композиторів. Вона охоплює практично усі музичні жанри (крім оперети) та форми.

У його творчому доробку: п’ять опер – драма-феєрія «Лісова пісня», романтична драма «У неділю рано зілля копала», гротесково-сатирична феєрія «Марко в пеклі», камерна комічна опера «Вернісаж на ярмарку», опера-драма «Бояриня»; чотири балети – «Тіні забутих предків», «Відьма», «Оргія», «Сонячний камінь»; десять симфоній, симфонічні поеми, увертюри, фантазії, сюїти; шість струнних квартетів, два фортепіанних тріо, фортепіанний квартет, квінтет, концерти для скрипки, віолончелі; перший в Україні подвійний Концерт для скрипки й віолончелі з оркестром, а також Симфонічні варіації, Поема й Фантазія для фортепіано з оркестром, тринадцятьфортепіанних сонат, цикли варіацій і п’єс, численні композиції для скрипки, віолончелі, альта, усіх оркестрових і народних інструментів. Віталій Кирейко є автором двох кантат, ораторії і понад сотні романсів, хорових творів.

В усіх різножанрових опусах митця, починаючи з перших, помітною є виразна авторська мова з характерними інтонаційно-мелодичними та ладо-гармонічними зворотами, що свідчить про чітку індивідуальну систему музичного мислення. Вона закорінена в ритмо-інтонаційних, ладо-гармонічних особливостях українського фольклору: переосмислені й узагальнені, вони введені у контекст не лише сценічних і вокальних, а й симфонічних і камерно-інструментальних творів.

Віталій Кирейко після авторського концерту з виконавцями його творів: піаністкою Іриною Шестеренко та співачкою Інною Андріяш. Грудень 2013 р.

Композиторський доробок Віталія Кирейка має неабияку художню цінність, демонструє зрілість і майстерність митця, розмаїття образних відтінків (від лірико-епічних, філософських узагальнень до національних жанрових замальовок), його надзвичайно вишуканий чуттєвий світ і смислову наповненість творінь, які ніби стверджують нескінченність і непередбачуваність людського буття.

Поряд із високою інтелектуальністю, витонченістю, письму Віталія Кирейка притаманна душевна щирість, чистота емоцій. Композитор є носієм глибоких національних і класико-романтичних традицій української академічної музики.

Творчий шлях Віталія Кирейка не був легким: митцеві довелося пережити голодомори, війну і труднощі соціально-історичних змін. Проте він залишався гуманістом, українським патріотом, який вільно мислить і повсякчас уболіває за збереження рідної мови, традицій, духовної культури нації.

Народився Віталій Дмитрович Кирейко 23 грудня 1926 року у мальовничому селі Широкому на Січеславщині (нині це Солонянський район), що розташувалося між Дніпропетровськом і Запоріжжям, в інтелігентній сільській сім’ї. Батько Дмитро Костянтинович (1903–1943) працював шкільним учителем української мови, а крім того, маючи початкову музичну освіту, організовував у всіх селах, де вони жили, хори, а мати Віра Яківна Чорноус (після заміжжя Кирейко) (1902–1979) була вихователькою у дитсадку.

Рід Кирейків мав козацьке походження й не зазнав підневільного кріпацтва: був гордим, незалежним, волелюбним і сильним. Саме ці риси характеру передалися композиторові від його прадіда Максима Кирейка, – міцного, мов кремезний дуб, сміливого лоцмана, який переправляв людей через дванадцять небезпечних порогів Дніпра.

Композиторський дар Віталій Кирейко проявив у дитинстві: навколишні люди асоціювалися у нього з різними мотивами, музичними образами-характеристиками. Уроки батька розбудили жадобу до музикування: хлопець підбирав на фісгармонії власні мелодії та почуті класичні твори. Пробувати писати майбутній композитор почав у чотирнадцять. Слухачкою і виконавицею його перших фортепіанних та вокальних творів була п’ятирічна сестра Владислава.

Задум професійно навчатися музики виник у Віталія Кирейка ще під час Другої світової війни. З 15 років він разом із батьком, який не був військовозобов’язаним через короткозорість, працював концертмейстером у Кобеляцькому драмтеатрі. Після смерті батька в 1943-му й звільнення Кобеляків від гітлерівців Віталій організував самодіяльний хор і виступав із концертами для населення та поранених бійців Червоної армії як акомпаніатор.

Надіславши ноти власних творів до Комітету у справах мистецтв при Раді міністрів УРСР, 17-річний юнак-самоук отримав листа з пропозицією приїхати до Києва на прослуховування. Не маючи за плечима ні музичної школи, ні тим паче училища, він вирішив здійснити мрію.

На заняттях у консерваторському класі. Стоять (зліва направо): Віталій Кирейко, Рафаель Деранже, Микола Дремлюга. Сидять (зліва направо): Даниїл Юделевич, Людмила Левітова, Левко Ревуцький. 1950 р.

У 1944-му, після прослуховування у заступника голови Комітету у справах мистецтв при Раді міністрів УРСР Пилипа Козицького, Віталія Кирейка зарахували без іспитів до Київської консерваторії імені Петра Чайковського на композиторський факультет до класу професора Левка Ревуцького, а також влаштували на роботу концертмейстером до Ансамблю пісні й танцю при Політуправлінні Першого Українського фронту під керівництвом Лідії Чернишової.

Знаменною подією для талановитого юнака стала перша зустріч із видатним українським композитором Левком Миколайовичем Ревуцьким, що відбулась у липні 1944 року. Професор навчав вихованців художньої чесності, мистецької правди, щирості мислення, скеровував їх на творчий пошук, повноту художнього висловлення, усебічне осмислення втілюваної тематики. Маючи палке почуття громадянської відповідальності за своє покликання, професор направляв студентів на необхідність не тільки музичного пізнання, а й вивчення літератури, мистецтва, живопису, скульптури, архітектури, театру, а особливо історії, естетики і культурних традицій власного та інших народів.

Віталій Кирейко був одним із найулюбленіших студентів Левка Ревуцького. З великою теплотою і любов’ю він згадував про вчителя у «Спогадах»: «Духовною відрадою стали для мене одразу заняття з Левом Миколайовичем, довколо себе він створював якусь неповторну атмосферу душевного тепла… Правив Л. Ревуцький моє голосоведення терпеливо і наполегливо. Досить часто висловлював переконання, що на першому й другому курсах консерваторії студенту-композитору слід було б забороняти писати музику і пройти повний, ґрунтовний курс гармонії та поліфонії… “У музиці перепробувано щодо звукових комбінацій геть усе, – сказав мені одного разу Лев Миколайович. – Музику і тепер треба писати од душі, від серця, щоб вона становила художню цінність не тільки для одного автора”».

Світосприйняття й мистецькі погляди Левка Ревуцького пронесли крізь творчість усі його вихованці, серед яких – народні артисти СРСР Георгій і Платон Майбороди, народні артисти України Віталій Кирейко, Герман Жуковський, Аркадій Філіпенко, заслужені діячі мистецтв України Вадим Гомоляка, Микола Дремлюга, Олександр Зноско-Боровський, Анатолій Коломієць, Анатолій Свєчников та інші. Професор навчав їх мистецької чесності, правди, щирості мислення, скеровував на творчий пошук, повноту художнього висловлення, усебічне осмислення тематики.

Віталій Кирейко втілив ідеї, погляди і традиції вчителя у творчості. Він пішов із життя останнім, залишивши найбільшу творчу спадщину і спогади про побратимів.

Загалом Віталію Кирейку щастило з викладачами у консерваторії: композицію вів Левко Ревуцький, інструментування – Борис Лятошинський і Гліб Таранов, аналіз музичних форм – Михайло Скорульський, поліфонію і контрапункт – Микола Вілінський, а гармонію – Михайло Вериківський. Фортепіано викладала Єгенія Фрейнкін, а сольфеджіо Фріда Аерова, – учениця Віктора Косенка.

Першими студентськими творами Віталія Кирейка стали пісні, романси та хорові твори. Для композитора-початківця вокальний і хоровий жанри були найдоступнішими, бо його перше ознайомлення із музикою відбулося саме через пісню й хоровий спів.

На формування світогляду і смаків Віталія Кирейка вплинули драматичні події Постанов ЦК ВКП(б) 1948 і 1949 років. Він став свідком звинувачення митців у формалізмі, незрозумілості й непотрібності народові. В Україні до «формалістичних» і «космополітичних» доєдналися ще й звинувачення митців у буржуазному націоналізмі. Індивідуальна мистецька позиція Віталія Кирейка полягала у збереженні чистих національних джерел, міцних традиційних музичних принципів.

З особливою пошаною ставлячись до творчості основоположника української класики Миколи Лисенка, продовжуючи традиції Левка Ревуцького та улюблених романтиків, композитор «оберігав» свій смак, залишаючись вірним своєму поетичному світові й внутрішньо відчуженим і непідвладним впливу будь-якого музичного процесу, який суперечив його ідеалам.

Одразу по закінченні навчання у Київській консерваторії (1949 р.) Віталій Кирейко почав викладати в ній музично-теоретичні предмети. У 1953 році композитор блискуче закінчив аспірантуру, створивши перше велике полотно – «Українську симфонію», а також захистив кандидатську дисертацію на тему «Обробки українських народних пісень для голосу з супроводом фортепіано радянських композиторів».

Серед його відомих учнів – українські композитори Ігор Щербаков (заслужений діяч мистецтв України, лауреат Шевченківської премії, голова Національної спілки композиторів України), Сергій Зажитько, Віктор Гончаренко, Ірина Сивохіна. Під патронатом професора Віталія Кирейка розпочинав шлях у музичному мистецтві лауреат Премії імені Левка Ревуцького Валерій Антонюк.

Першим творчим злетом митця стала опера «Лісова пісня» за драмою-феєрією Лесі Українки, написана 1957 року на власне лібрето. Після її яскравих успішних постановок у Львові й Києві композиторові пророкували світову славу. Проте незабаром «Лісову пісню» було вилучено з репертуару театрів без жодних пояснень.

Наступна опера-драма Віталія Кирейка «У неділю рано зілля копала» за повістю Ольги Кобилянської на лібрето Миколи Зоценка (1965 р.) ставилася на сцені Львівської опери, але йшла недовго. У 2014-му відновлена прем’єра твору відбулася на сцені оперної студії Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, але поки що до репертуару не потрапила.

За сатиричну оперу-феєрію «Марко в пеклі» за драмою Івана Кочерги на власне лібрето, написану 1966 року, композиторові дорікали, що він в образах чортів змалював партійну еліту. Півстоліття чекав митець утілення твору на сцені, але так і не дочекався.

Перша в Україні комічна опера «Вернісаж на ярмарку» (1985 р.) за повістю Григорія Квітки-Основ’яненка «Салдацький патрет» (лібрето Едуарда та Надії Яворських) з успіхом була поставлена народним артистом України Дмитром Гнатюком на сцені оперної студії НМАУ імені Петра Чайковського, проте йшла недовго.

Остання історична опера-драма Віталія Кирейка «Бояриня», створена 2003 року за однойменною драматичною поемою Лесі Українки на лібрето Василя Туркевича, стала ще одним шедевром композитора, в якому разом із подіями історичного минулого України XVII століття втілено улюблену тематику геніальної поетеси – проблему жіноцтва.

Невичерпний талант театрального композитора виявився і в балетах Віталія Кирейка, найкращим із яких став «Тіні забутих предків» за повістю Михайла Коцюбинського (1959 р.), поставлений у 1961 році на сцені Національної опери України. Як і в опері «Лісова пісня», митець виявив тяжіння до національної міфології, конфліктного бачення дійсності з неоромантично-неофольклорним поетичним напрямком мислення.

Після концерту на балконі НСКУ

Масштабність обдаровання Віталія Кирейка проявилася і в симфонічній творчості, що вирізняється розмаїттям музичної образності, концепційністю драматургії, майстерним володінням формами й прийомами розвитку тематичного матеріалу, а також яскравим оркеструванням.

Різножанровій камерно-інструментальній спадщині композитора притаманні внутрішня експресія, емоційна наснаженість, уміння розкрити думки й переживання людини, стрункість композиції. Для свого улюбленого інструмента фортепіано митець створив 13 сонат, 24 прелюдії, Фантазію та фугу, «Українську пасакалію», 4 рапсодії, цикл «Акварелі», 4 цикли варіацій, 6 ноктюрнів, 5 етюдів, поеми, фантазії, 2 цикли «Музичних моментів», сюїти, багателі, «Легенди», вальси, експромти, імпровізації, «Елегію», «Спогад», «Вальс-фантазію», «Листки з альбому», «Альбом для юнацтва» та 24 п’єси для дітей, для фортепіано з оркестром – поему, симфонічні варіації і фантазію, а також сюїту й цикл для фортепіано в 4 руки «Київські ескізи».

У численних фортепіанних опусах Віталія Кирейка поєднані драматичне, епічне та ліричне начала. Композитор насичує традиційні класичні форми глибоким змістом, майстерно використовуючи різні засоби виразності й композиторської техніки, виявляючи власний стиль і музичну мову, які відрізняють його від інших композиторів і роблять завжди впізнаним. Більшу частину цих творів, на жаль, не було опубліковано, через що вони залишилися для багатьох невідомими.

У 1980–1990 роках сам композитор часто грав свої твори для учнів музичних шкіл (адже він був професійним піаністом), після чого в творчої молоді з’являлося зацікавлення його фортепіанною спадщиною. Гра композитора вирізнялася м’якістю, наспівністю, широким фразуванням, умінням проінтонувати мелодичну лінію й артикулювати всі голоси складної поліфонічної фактури. Особливо вишукано, тонко та образно він акомпанував солістам-вокалістам, які виконували його твори, – заслуженим артистам України Юрію Демчуку, Валентині Антонюк, а пізніше – Інні Андріяш.

З Іриною Шестеренко

1994 року на «Київ Музик Фесті» мені випала честь зіграти «Симфонічні варіації» митця з Естрадно-симфонічним оркестром під орудою Віктора Здоренка. Таким чином відбулося моє знайомство з творчістю митця. А з 2000-го мені пощастило стати першою виконавицею багатьох нових його опусів, дев’ять із яких було присвячено мені.

В останні роки спостерігалося підвищення зацікавленості музикою Віталія Кирейка, що доводить її значну художню цінність. Адже, як писав Ромен Роллан, «мистецтво заслуговує пошани і любові лише в тому випадку, коли воно по-справжньому людяне і звертається до всіх людей, а не до одних лише педантів» (Роллан Р. Собрание сочинений в девяти томах. – Т. 4: Музыканты прошлых дней. – Москва, 1938. – С. 268).

Композиторові надзвичайно приємно було відчувати тенденцію до образного «потеплішання» в мистецтві, коли поряд з авангардною, постмодерною музикою, усе частіше відбувалося повернення до неоромантичної задушевності, емоційної відкритості. Цікаво, що з відродженням романтичних тенденцій чистота й краса музики Віталія Кирейка знову стала актуальною.

Творчість Віталія Кирейка, в якій стверджувалися ідеали національної самобутності й життєвої правди, посідає особливе місце в українській музичній скарбниці, підтверджуючи слова Бориса Асаф’єва: «Коли композитор спирається на інтонаційний “капітал” епохи, на “суму музики”, що міцно осіла в суспільній свідомості, в думках і емоціях сучасників, він знаходить реалістичність свого методу» (Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. – Ленинград, 1971. – С. 281).

Як писала доктор мистецтвознавства Марія Загайкевич, Віталій Кирейко «зумів збагатити надбання національної композиторської школи, покликаної ввійти в європейську культуру зі своїм власним, самобутнім і неповторним голосом» (Загайкевич М. Митець і доба // Культура і життя. – 1997. – 5 лютого).

Наступні покоління музикантів із повагою вивчатимуть спадщину митця, розвиватимуть цінні здобутки, закладені у його працях, а також виконуватимуть його твори, бо вони заслуговують на це.

Ірина ШЕСТЕРЕНКО

Share Button