Світова прем’єра балету «Руки» Стефанії Туркевич на фестивалі її імені

163

Відродження національної культурної спадщини є надзвичайно відповідальною й важливою місією музикантів у сучасних мистецьких реаліях. На щастя, в Україні ця справа підтримується і успішно здійснюється небайдужими митцями. Завдяки ініціативі керівників Львівського органного залу Івана Остаповича й Тараса Демка у виконанні Ukrainian Festival Orchestra були представлені увазі слухачів Перша симфонія і балет «Руки» Стефанії Туркевич – незаслужено забутої української композиторки ХХ століття.

Балет «Руки» прозвучав 16 січня у рамках Першого фестивалю Стефанії Туркевич. Ця знакова акція, організатором якої виступив насамперед Тарас Демко, представила новий унікальний проєкт, що має на меті як культурно-естетичну, так і просвітницьку місію: 13, 14 й 16 січня відбулися три лекції, присвячені творчості української композиторки. Відомі львівські музикознавиці, членкині Галицького музичного товариства Любов Кияновська й Наталія Сиротинська знайомили слухачів з історією життя першої модерної композиторки України. Важливість цього факту можна співставити із проведенням іменних фестивалів у інших країнах, як, наприклад, Малера в Австрії.

Про вибір «обличчям» фестивалю Стефанії Туркевич Іван Остапович влучно висловився в інтерв’ю: «…якби ця композиторка лишилася в Україні, історія музики змінилася дуже сильно, вона була б зовсім іншою». Музичний стиль Стефанії Туркевич суттєво відрізнявся від відомих класиків української музичної культури – Станіслава Людкевича та Василя Барвінського. Видатна музикантка випереджала свій час, вчилася у сучасних митців-авангардистів – Арнольда Шенберга та Франца Шрекера.

Велику роль у професійному становленні Стефанії Туркевич відіграло її оточення і особливо родина (батько був священиком). Духовні, гармонійні риси особистості композиторки відчутні у кожному творі, що робить її музику універсальною і актуальною для всіх поколінь.

Аби досягти відповідного резонансу і реакції на подію у сучасних медіа, організатори фестивалю продумали безліч деталей, починаючи від зйомки і закінчуючи афішами. Варто відмітити і якість відеотрансляцій. Режисер (Євген Червоний) гармонійно поєднав різноманітні плани відеоряду. Із ним кореспондував плин чудової музики: натхненні рухи оркестрантів і диригента на екрані чергувалися із захопленими обличчями слухачів.

Балет «Руки» був написаний композиторкою у 1957 році в Бристолі. На той момент Стефанії Туркевич виповнилося 62. Оригінальна англійська назва балету – «The girl with withered hands» – у перекладі означає «Сухорука дівчина».

Попри заповіт композиторки не виконувати музику балету окремо від сценічного ряду, у Львові здійснена поки що лише концертна прем’єра. Очевидно мисткиня прагнула неодмінного синтезу візуального й хореографічного елементів із музичним. Проте музика виявилася настільки динамічною, зрозумілою, насиченою виразністю руху і жесту, що навіть відсутність хореографії не заважали повноцінному сприйняттю балетного твору.

Лібрето балету «The girl with withered hands» поєднує риси релігійних символів і народних казок. Музикознавиця Любов Кияновська не випадково вказує на схожість із казками братів Грімм і вітчизняними оповідками про 10 помічників – 10 пальців. У тексті, що належить перу композиторки, цей синтез очевидний. Наведемо повний текст лібрето: «Сцена – сільська лука. Статуя Діви Марії – наліво, перед нею тече струмок. Виконавці – сільські хлопці й дівчата в святковому настрої, бідно вдягнена дівчина з покаліченими руками. Група молоді входить на сцену, виконуючи Танок Радості. Перша дівчина танцює перед статуєю, відтак знімає з шиї намисто і кладе його на долоню статуї. Натовп відповідає танцем. Тепер друга дівчина танцює перед статуєю, знімає своє намисто і завідує його на шиї статуї. Молодь знову відповідає танцем. Третя дівчина танцює перед статуєю, знімає своє намисто і накладає його на чоло Діви Марії. Сільська молодь ще раз відповідає танцем. Перед його кінцем на сцену виходить дівчина з покаліченими руками. Її руки, що стискають букет квітів, сховані під хусткою. Молодь висміює її і з погордою відходить, танцюючи. Нещасна дівчина танцює з відчаю. Вона падає навколішки перед статуєю і дарує Діві Марії квіти зі своїх покручених рук. Вона залишається на хвилину на колінах, гарячково молячись. У міжчассі, музика осягає свою вершину і навколо статуї Діви Марії з’являється світло. В захопленні дівчина-каліка починає свій Танець Рук, під час якого вони цілком виліковуються і рухаються. Вона танцює тепер свій Танець Щастя. Під час свого танцю дівчина схиляється і грається з водою і глиною, яку вона бере з дна струмка. Вона формує глину і робить з неї вазу. Тепер вона танцює Танок Творчого Щастя, помахом руки вона кличе молодь назад. Тріумфально вона показує їм вазу. Вони всі разом виконують Танок Радості, як у першій сцені. Фінал – чудом оздоровлена дівчина веде хлопців і дівчат до статуї Діви Марії. Вона наливає до вази води, вставляє до неї квіти і дарує їх Божій Матері».

Тарас Демко

Художні образи втілені композиторкою за допомогою майстерної роботи з інтонацією. Кожен персонаж змальовується власним незмінним інтонаційним комплексом із двох або трьох інтервалів. Серед них – два види секунд, два види терцій і кварта з тритоном, що нагадує базовий набір фарб художника – два відтінки жовтого, два відтінки синього і стільки ж червоних відтінків, а ще білила, які утворюють палітру, що може зробити тисячі кольорових нюансів. Стефанія Туркевич була добре знайома з технологіями живопису та різноманітними малярськими техніками. Її перший чоловік Роберт Лісовський і донька Зоя були відомими художниками, тому в творчості мисткині є багато алюзій до візуального мистецтва. Наприклад, у Малярській симфонії, – її частини отримали назви «Акварель», «Графіка» і «Малювання олійними фарбами», що відображають поступовий процес створення картини.

Кожен із трьох персонажів у балеті «Руки» також отримує неповторну інтервальну гаму «кольорів». Для образу дівчинки композиторка обирає чисту кварту поруч із терцією або секундою (в залежності від настрою героїні), для сільської молоді – терції та секунди без кварти. Для статуї характерні октавні заповнення квінтою і квартою, а також кварто-секундові комплекси. Таким чином, інтервал виступає в ролі звукової матерії. Стефанія Туркевич моделює динаміку образів із музичних інтервалів, немов живописець або скульптор.

Яскравим прийомом стають поліфонічні переплетення мотивів, що втілює взаємозв’язок образів дівчинки, сільської молоді та статуї. Кожному притаманний свій тембр (чи тембральний комплекс). Для головної героїні Стефанія Туркевич обрала скрипкову барву в низькому й середньому регістрах, для статуї – холодні тембри флейти, ксилофона і особливо арфи. Образний світ танцюючих дівчат і хлопців вирізняється пріоритетом ритмічного начала. Також тутті форте і активність мідних і дерев’яних духових дозволяє легко впізнати героя за його інтонаційним комплексом або характерним тембром.

Ритмічна складова, у порівнянні з класичним балетом, зазнає суттєвих змін у світлі музичних новацій ХХ століття, з якими українська мисткиня була надзвичайно добре ознайомлена. Крім того, подібно до композиторів-сучасників, Стефанія Туркевич наділяє ритм у балеті «Руки» самостійною образотворчою функцією.

Поряд із новаторськими рисами у цьому творі присутні неоромантичні тенденції. Одна з них – автобіографічність. Як відзначила Любов Кияновська, у дівчині з покрученими руками Стефанія Туркевич бачила себе (див.: лекція на ютуб-каналі Collegium Management. URL: https://youtu.be/7f1PQASMyRY). Будучи в еміграції, наодинці зі своєю музикою, втративши надію повернутися на батьківщину, вона почувалася надзвичайно самотньою. Мисткиню врятували дві речі – віра і творчість.

Протягом усього життя композиторка виявляла у творчості неабияку месійність. Її найпершим бажанням було показати світові, якою є Україна. Вона могла би «розчинитися в західних техніках, але не зробила цього», як стверджує музикознавиця Наталія Сиротинська (див. лекцію на ютуб-каналі Collegium Management. URL: https://youtu.be/6HuPrLTG5Y4). Стефанія Туркевич зберігає своє коріння, автентику, але «модернізує український дух і по-новому представляє вітчизняну музику в європейському середовищі».

Проведення у Львові першого іменного фестивалю української композиторки Стефанії Туркевич – подія світового масштабу. Її творчість – достойне і унікальне «обличчя» вітчизняної академічної музики, котра свого часу могла стати «рупором» українського модернізму й відкрити незвідані шляхи у розвитку європейської музичної культури. Для типової галицької емансипатки творчість була органічним способом спілкування з новим світом власною музичною мовою прогресивної, багатогранно освіченої, шляхетної українки. Поціновувачі класичної музики очікують подальшого знайомства з музикою цієї непересічної особистості. Сподіваємося, що фестиваль Стефанії Туркевич стане традицією і поштовхом до відкриття і вшанування забутих імен українських митців. Фестиваль дає надію також на процвітання національної академічної музики у творчості молодих українських композиторів.

Анастасія СИСЕНКО