Україна – Італія – Рікардо Муті

593
Share Button

Дуже приємно поділитися з читачами й колегами враженнями про значущу культурно-мистецьку подію, до котрої мені пощастило долучитися як виконавцю-учаснику 

Йдеться про чудову традицію, започатковану 20 років тому видатним митцем сучасності, художнім керівником і головним диригентом театру Ла Скала (1986–2005), володарем нагороди імені Біргіт Нільссон – однієї з найвищих у царині класичної музики – маестро Рікардо Муті.

Презентація мистецької акції відбулася на початку липня в рамках Міжнародного проекту «Шляхи дружби. Київ – Равенна». Маестро розповідає, що кожного року він обирає країну, яку зачепила війна, де тривають конфлікти, для проведення спільної мистецької акції. Цьогоріч вибір упав на Україну.

За словами диригента, програму з творів Джузеппе Верді та Аарона Копленда було складено не випадково. Адже музика Верді несе великий зміст, ідеї гуманізму, миру та братерства. Знаковою також була прем’єра в Україні опусу Аарона Копленда «Портрет Лінкольна», для виконання якого запросили видатного американського актора й режисера, голлівудську зірку Джона Малковича, котрий виступив у ролі декламатора. «…я не народився рабом, тому я ніколи не буду диктатором», – так стверджував великий Авраам Лінкольн.

У концерті на Софійській площі, а потім у місті Равенні (Італія) взяло участь понад 300 музикантів, серед яких – відомі оперні зірки України й світу: Людмила Монастирська, Сергій Магера, Оксана Крамарєва, Володимир Тишков, Ксенія Бахрітдінова-Кравчук, а також оркестр Національної опери України, Молодіжний оркестр Луїджі Керубіні (Італія), артисти Маріупольського муніципального оркестру «Ренесанс» і великий зведений хор із виконавців Національної опери України, Камерного хору «Кредо», Ансамблю класичної музики імені Бориса Лятошинського, студентів Національної музичної академії України імені Петра Чайковського та Маріупольського коледжу мистецтв. Очолював підготовку зведеного співочого колективу керівник хору Національної опери Богдан Пліш.

Рікардо Муті прилетів до Києва за кілька днів до концерту й одразу узявся до роботи. Відкриті репетиції мали змогу відвідати провідні музиканти країни: диригенти, викладачі, керівники та артисти різних колективів, студенти, а також кияни, котрі дивом дізналися про щасливу нагоду почути маестро в залі Національної опери. То були справжні майстер-класи.

Аліса Литвак і Рікардо Муті

Велика увага приділялася індивідуальній роботі з солістами, окремо з оркестром і хором. Маестро пропонував своє тлумачення відомої всім музики Верді, його концепція закріплювалася на репетиціях. Утім талант і гнучкий підхід великого диригента дозволяють певну імпровізаційну варіативність у концертному виконанні. Це досягається завдяки тому, що музиканти неухильно слідують за кожним подихом, поглядом і мінімальним жестом митця.

Рікардо Муті дуже уважний до найдрібніших деталей і нюансів. Навіть перед виконанням гімну, коли кларнетові слід було дати настройку хору, маестро попросив «poetico», – і це для єдиного звука! Воістину виступ починається з настроювання, як театр із вішалки, за Станіславським.

Диригент дуже високо оцінив роботу всього музичного колективу. Він був приємно вражений, назвавши виконання хором музики Верді «шляхетним», з майже досконалою вимовою. За це треба подякувати головному хормейстеру Національної опери України Богдану Плішу, який з великим професіоналізмом організував і провів підготовчу роботу.

На репетиціях сувора вдача Муті не давала музикантам відволіктись ані на мить. Слідом за висловом геніального Тосканіні, що руки – лише продовження душі, а диригування – не шоу, маестро Рікардо Муті керував ледь помітними жестами в епізодах на піанісимо, мав контакт очима з кожним артистом, давав ауфтакти поглядом, працював на рівні м’язів. Муті з гумором не раз згадував Артуро Тосканіні на репетиціях: «…диригування – це просто: школа Тосканіні – “один”, “два”, “три” й те, що передує “один”», – із серйозним обличчям жартував він, демонструючи диригентську схему «на 4».

Потужна енергетика, харизма та надзвичайно високий рівень диригентської майстерності – от що вирізняє маестро. Як результат – під час концертного виступу митець міг дозволити собі на кілька тактів завмерти, «відімкнувши» жести, а іноді й міміку. Однак ідеальний ансамбль із трьохсот виконавців – оркестру, хору та солістів – тримався силою його духу, авторитету, безмежною самовідданістю всіх учасників і репетиційними напрацюваннями.

Не секрет, що завдяки великій популярності звучання опери «Набукко», яка йде сьогодні на багатьох сценах світу, певним чином «інтернаціоналізувалося». Але цікаво відзначити: робота Рікардо Муті над цим матеріалом – з акцентом на підголоски, вимову, особливе осмислення змісту – дало нам змогу відчути первинний італійський колорит музичного шедевра.

Вінцем програми диригент спеціально обрав славетний хор «Va’pensiero». Цей фрагмент опери оповідає про тяжку долю поневоленого народу. Але у звуках гімну через століття і сьогодні звучить надія на мир, свободу та кращу долю.

Аристократизм Рікардо Муті виявлявся в усьому: починаючи зі знайомства з музикантами, дружніх обіймів і поцілунків із солістами у репетиційний час до шляхетної постави метра під час привітання Президента України Петра Порошенка.

Від ока Рікардо Муті не приховати жодної деталі. Як виглядають артисти, в чому вони вдягнені, який настрій має публіка… З особливою приємністю диригент відзначив італійського музиканта оркестру, котрий одягнув вишиванку на знак дружби і солідарності з українцями під час репетиції в Равенні.

Окрім Міністра культури України Євгена Нищука, директора Національної опери Петра Чуприни, мера міста Равенни, на концерті в Італії були присутні українці з діаспори, які прийшли не тільки послухати музику, а й підтримати гостей із Батьківщини. З особливим ентузіазмом хор виконав гімни України та Італії, що стали прологом музичного свята. Концертна програма була такою ж, як і в Києві.

На завершення хотілося б відзначити, що творчі колективи нашої країни укотре довели, що мають найвищий рівень виконавської майстерності. Такі музичні форуми за участю митців світового масштабу й провідних колективів України нам дуже потрібні, але приводом для них повинні ставати не воєнні дії, а нові шляхи дружби.

Аліса ЛИТВАК

Фото Івана ДЕРКАЧА

Share Button